«Вер­ви­ці до Мі­сти­чної тро­ян­ди»

На ве­чо­рі пам’яті ви­да­тно­го му­зи­кан­та ви­сту­пи­ли 12 зір­ко­вих пред­став­ни­ків Шко­ли Ми­ро­сла­ва Ко­то­ро­ви­ча

Den (Ukrainian) - - Культура - Ле­ся­ОЛІЙНИК

дея кон­цер­ту на­ле­жить дон­ці ле­ген­дар­но­го ма­е­стро, ві­до­мій скри­паль­ці, ке­рів­ни­ку твор­чої май­стер­ні « АРТЕХАТТА » Ми­ро­сла­ві Ко­то­ро­вич. На сце­ні На­ціо­наль­ної фі­лар­мо­нії Укра­ї­ни ви­сту­пи­ли 12 зір­ко­вих пред­став­ни­ків Шко­ли Ко­то­ро­ви­ча, щоб від­да­ти ша­ну ма­е­стро, яко­му ви­пов­ни­лось би 75 ро­ків. Мо­ло­ді, кра­си­ві, та­ла­но­ви­ті, успі­шні, во­ни за­ча­ру­ва­ли сво­їм ми­сте­цтвом і ви­со­ким пі­є­те­том до тра­ди­цій сво­го вчи­те­ля. Де­які при­ле­ті­ли з- за кор­до­ну: Со­ло­мія Со­ро­ка — зі США, Дми­тро Тка­чен­ко — з Ве­ли­ко­бри­та­нії, — щоб вша­ну­ва­ти пам’ ять « кра­що­го скри­па­ля Укра­ї­ни сво­єї епо­хи» (сло­ва зна­ме­ни­то­го ли­тов­сько­го ди­ри­ген­та Са­у­лю­са Сон­де­цкі­са). Із Віль­ню­са при­бу­ла Ра­са Во­сі­лю­те, зі Льво­ва — Лі­дія Фу­тор­ська. Зда­ва­ло­ся, сам дух ма­е­стро ви­тав то­го ве- чо­ра в за­лі фі­лар­мо­нії, а все, що від­бу­ва­ло­ся на сце­ні, ди­ха­ло твор­чі­стю Бо­го­да­ра Ан­то­но­ви­ча.

Все своє твор­че жи­т­тя ге­ні­аль­ний скри­паль, пе­да­гог і ди­ри­гент, про­сві­ти­тель і му­зи­чно-гро­мад­ський ді­яч Б.А. Ко­то­ро­вич при­свя­тив слу­жін­ню ідеї, для якої, мо­жли­во, при­йшов у цей світ. Бо­гом да­ро­ва­ні йо­му та­лан­ти він при­свя­тив то­му, щоб му­зи­ка Укра­ї­ни, її скри­пко­ве ми­сте­цтво ста­ли ча­сти­ною сві­то­вої куль­ту­ри. Не ви­пад­ко­во, Бо­го­дар Ко­то­ро­вич був удо­сто­є­ний ди­пло­ма­ти­чно­го зва­н­ня «По­сол укра­їн­ської куль­ту­ри в сві­ті». Він уті­лю­вав це, на­сам­пе­ред, че­рез свою не­по­втор­ну гру, яка за­ли­ши­лась у зву­ко­за- пи­сах і спо­га­дах тих, хто мав ща­стя її чу­ти. «У Бо­го­да­ра Ко­то­ро­ви­ча скри­пка го­во­ри­ла!» — так про сво­го зем­ля­ка го­во­рив ге­ні­аль­ний укра­їн­ський актор Бо­г­дан Сту­пка. Йо­го скри­пка го­во­ри­ла му­зи­кою ми­ну­ло­го і су­ча­сно­го, звер­та­ла­ся до ни­ні­шніх і при­йде­шніх по­ко­лінь.

Своє не­по­втор­не ми­сте­цтво Бо­го­дар Ко­то­ро­вич про­дов­жу­вав у сво­їх учнях. За ро­ки йо­го пе­да­го­гі­чної пра­ці в На­ціо­наль­ній му­зи­чній ака­де­мії Укра­ї­ни чи­сло їх до­бі­гло май­же 200! Чи­ма­ло з них є гор­ді­стю су­ча­сної укра­їн­ської куль­ту­ри, ба­га­то — про­слав­ля­ють ми­сте­цтво Укра­ї­ни і скри­пко­ву Шко­лу Бо­го­да­ра Ко­то­ро­ви­ча в рі­зних кра­ї­нах сві­ту.

Пам’ ята­ю­чи про­сві­ти­тель­ські тра­ди­ції сво­го вчи­те­ля, му­зи­кан­ти обра­ли для кон­цер­ту май­же не­ві­до­мий твір ма­ло зна­но­го пред­став­ни­ка ран­ньо­го ні­ме­цько­го ба­ро­ко Ген­рі­ха Ігна­ца Фран­ца фон Бі­бе­ра. У Зальц­бур­зі, де жив та пра­цю­вав ком­по­зи­тор, і досі існує ста­ро­вин­на ко­ле­кція з 15 кар­тин- сю­же­тів із жи­т­тя Ді­ви Марії та її Си­на. 340 ро­ків то­му ці кар­ти­ни озву­чив Ген­ріх Бі­бер. Він ство­рив їх для Брат­ства Ро­зен­крей­це­рів і об’єд­нав у гран­діо­зний опус RosenkranzSonaten. Ко­жна з йо­го 15 ча­стин при­свя­че­на 15 епі­зо­дам із жи­т­тя Ді­ви Марії й від­по­від­ає 15 та­їн­ствам Ро­за­рію. Са­ме цей сим­вол став про­від­ним для му­зи­кан­тів: у ви­гля­ді ро­за­рію роз­мі­сти­ли­ся на сце­ні три ан­сам­блі-тріо, які по­пе­ре­мін­но озву­чу­ва­ли му­зи­чні сю­же­ти. Со­лі­сти­скри­па­лі, змі­ню­ю­чи один одно­го, ви­сту­па­ли го­лов­ни­ми осо­ба­ми цих зву­ко­вих дійств. Їх су­про­во­джу­ва­ли чу­до­ві ви­ко­нав­ці на кла­ве­си­ні, ві­о­лон­че­лі, ор­га­ні, си­та­рі, бан­ду­рі й ба­я­ні.

Му­зи­ка да­ле­ко­го ми­ну­ло­го зву­ча­ла на ди­во су­ча­сно: ба­ро­ко­ві обра­зи, ні­жні ме­ло­дії й, во­дно­час, яскра­ва те­а­траль­на дра­ма­тур­гія тво­ру Бі­бе­ра див­ним чи­ном пе­ред­ба­ча­ли майбутнє ін­стру­мен­таль­но­го ми­сте­цтва, яке вже у ХХ сто­літ­ті Ма­у­рі­ціо Ка­гель офор­мив у жанр « ін­стру­мен­таль­но­го те­а­тру » . З при­та­ман­ною ге­нію ін­ту­ї­ці­єю Ген­ріх Бі­бер по­ба­чив абри­си му­зи­ки май­бу­тньо­го, які че­рез три сто­лі­т­тя окре­сли­ли аван­гар­дні сти­лі: «За­мість то­го, щоб гра­ти, скри­па­лі ма­ють уда­ря­ти сми­чком » ; « тре­ба за­крі­пи­ти па­пір на стру­ні в та­кий спо­сіб, щоб отри­ма­ти звук, не схо­жий на зви­чну гру»; «чо­ти­ри стру­ни скри­пки ма­ють бу­ти на­ла­што­ва­ні в 15 рі­зних ва­рі­ан­тах, для то­го щоб урі­зно­ма­ні­ти­ти...» — важ­ко по­ві­ри­ти, що це ре­мар­ки ком­по­зи­то­ра ХVІІ сто­лі­т­тя!

Ху­до­жнє оформ­ле­н­ня сце­ни тон­ко від­по­від­а­ло му­зи­чним обра­зам і ство­рю­ва­ло атмо­сфе­ру та­їн­ства дій­ства. Вер­ве­чки ( так пе­ре­кла­да­є­ться з ні­ме­цької Rosenkranz) срі­бля­сто- сі­рих па­пе­ро­вих тро­янд зви­са­ли на сце­ну прим­хли­вим Ро­за­рі­єм, а ні­жні пе­люс­тки ото­чу­ва­ли ве­ле­тен­ську тро­ян­ду, роз­мі­ще­ну на аван­сце­ні. «Ко­жен з уча­сни­ків кон­цер­ту — як пе­люс­тки ті­єї кві­тки, що для ме­не сим­во­лі­зує укра­їн­ську куль­ту­ру», — так по­ясни­ла своє ві­зу­аль­не оформ­ле­н­ня ху­до­жни­ця Зі­на­ї­да Лі­ха­чо­ва.

Ор­га­ні­за­то­ри кон­цер­ту під­го­ту­ва­ли роз­кі­шний бу­клет, який мі­стить ви­чер­пну ін­фор­ма­цію про ком­по­зи­то­ра і йо­го опус, роз­по­відь про Бо­го­да­ра Ко­то­ро­ви­ча, вра­же­н­ня йо­го учнів про спіл­ку­ва­н­ня з вчи­те­лем. Зво­ру­шли­во про­зву­чав остан­ній акорд кон­цер­ту-пам’яті: у су­про­во­ді лі­ри­чної му­зи­ки Скри­пко­вої со­на­ти Ма­кси­ма Бе­ре­зов­сько­го в за­лі екс­по­ну­ва­ли­ся з екра­ну ви­ра­зні порт­ре­тні сві­тли­ни ма­е­стро.

...Му­зи­чну га­ле­рею Ген­рі­ха Бі­бе­ра за­вер­шує Па­са­ка­лія « Ян­гол- Охо­ро­нець » для со­ло скри­пки: во­на озву­чує 16-ту кар­ти­ну зга­ду­ва­ної ко­ле­кції, де зо­бра­же­на ди­ти­на, яку су­про­во­джує Ян­гол- Охо­ро­нець. Ця бо­же­ствен­на му­зи­ка, яку над­зви­чай­но про­ни­кли­во ви­ко­на­ла донь­ка ма­е­стро — Ми­ро­сла­ва Ко­то­ро­вич, про­зву­ча­ла своє­рі­дним сим­во­лом-обе­ре­гом май­стра сво­їм ді­тям, сво­їм учням і сво­їй мрії.

ФОТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.