Про­ви­ди­ця Кас­сан­дра...

У твор­чій до­лі Сте­фа­нії Ша­ба­ту­ри

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» - Яро­слав КРАВ­ЧЕН­КО, про­фе­сор Фо­то­ре­про­ду­кції кар­тин надано ав­то­ром

Ра­но-вран­ці 12 сі­чня 1972 ро­ку до не­ве­ли­ко­го по­ме­шка­н­ня львів­ської ху­до­жни­ці Сте­фа­нії Ша­ба­ту­ри увір­ва­лась гру­па чо­ло­ві­ків з «ка­де­біст­ськи­ми ко­ро­чка­ми» для про­ве­де­н­ня об­шу­ку як свід­ка у спра­ві В’яче­сла­ва Чор­но­во­ла. Від­так зви­ну­ва­че­ну в роз­по­всю­джен­ні сам­ви­да­ву, зокре­ма ма­ши­но­пи­сної збір­ки В. Сту­са «Ве­се­лий цвин­тар», бу­ло за­а­ре­што­ва­но.

■ За ар­хів­ни­ми ма­те­рі­а­ла­ми Слу­жби без­пе­ки Укра­ї­ни, які опра­цю­ва­ла мо­ло­дий істо­рик Оль­га Ігна­тен­ко, про­ва­дже­н­ня кри­мі­наль­ної спра­ви бу­ло до­ру­че­но стар­шо­му слід­чо­му УКДБ по Дні­про­пе­тров­ській обла­сті лей­те­нан­то­ві Оле­ксан­дру По­хи­лу. Крім ру­ко­пи­сних та ма­ши­но­пи­сних ма­те­рі­а­лів, зна­йде­них під час об­шу­ку, слід­чо­го за­ці­ка­ви­ли два го­бе­ле­ни ху­до­жни­ці — «Кас­сан­дра» та «Ле­ся Укра­їн­ка», що їх пе­ред тим сфо­то­гра­фу­ва­ла аме­ри­кан­ська гро­ма­дян­ка На­тал­ка Пи­лип’юк для Ін­сти­ту­ту мо­дер­но­го ми­сте­цтва в Чи­ка­го.

■ 24 лю­то­го за роз­по­ря­дже­н­ням слід­чо­го ці го­бе­ле­ни бу­ло ви­лу­че­но (що­прав­да, по­тім їх по­вер­ну­ли) як тво­ри, що мі­стять «еле­мен­ти на­ціо­на­лі­зму», і при­єд­на­но до про­ва­дже­н­ня. Шу­ка­ли при­хо­ва­но­го іде­о­ло­гі­чно­го змі­сту «на­ціо­на­лі­сти­чно­го ха­ра­кте­ру» в за­ду­мі тво­рів, ви­див­ля­ли­ся си­ньо-жов­тих ко­лір­них по­єд­нань го­бе­ле­но­вої бар­ви­стої де­ко­ра­тив­ної га­ми. По «Спра­ві № 203» — «ан­ти­ра­дян­ська на­кле­пни­цька ді­яль­ність» — бу­ли до­пи­та­ні ху­до­жни­ки Е. Ми­сько, К. Зві­рин­ський, О. Мінь­ко, А. Бо­ко­тей та ін­ші.

■ З пи­та­н­ням слід­чо­го — яку ідею вкла­ла С. Ша­ба­ту­ра в ком­по­зи­цію тво­ру «Кас­сан­дра», 7 кві­тня 1972 ро­ку для ана­лі­зу го­бе­ле­на, на яко­му те­ма за­ги­бе­лі Трої тра­кто­ва­на як сим­вол зра­ди й під­сту­пу, бу­ло при­зна­че­но ми­сте­цтво­знав­чу екс­пер­ти­зу, яку про­во­ди­ли ви­кла­да­чі ЛДІПДМ — ху­до­жни­ки: до­цент Є. Аро­фі­кін, до­цент Д. Дов­бо­шин­ський та ми­сте­цтво­зна­вець — ст. ви­кла­дач В. Ов­сій­чук.

■ Незважаючи на до­во­лі об’єктив­ну й ви­три­ма­ну ре­цен­зію, тво­ри Сте­фа­нії Ша­ба­ту­ри, якій на той час ми­ну­ло 33 ро­ки, слід­чи­ми КДБ бу­ло ви­зна­но «іде­о­ло­гі­чно шкі­дли­ви­ми». І 13 ли­пня 1972 ро­ку за стат­тею 62 ча­сти­на 1 КК УРСР ху­до­жни­цю бу­ло за­су­дже­но до п’яти ро­ків ув’язне­н­ня в та­бо­рах су­во­ро­го ре­жи­му і на три ро­ки за­сла­н­ня. Термін по­ка­ра­н­ня від­бу­ва­ла в жі­но­чо­му кон­цта­бо­рі в Мор­дов­ській АРСР, на за­слан­ні — в се­лі Ма­ку­ши­но Кур­ган­ської обла­сті.

■ На­ро­ди­ла­ся Сте­фа­нія Ша­ба­ту­ра 5 ли­сто­па­да 1938 ро­ку в се­лі Іва­не­Зо­ло­те За­лі­щи­цько­го ра­йо­ну на Тер­но­піль­щи­ні. Ма­ю­чи не­пе­ре­сі­чні зді­бно­сті до ма­лю­ва­н­ня, за­кін­чи­ла ху­до­жнє­у­чи­ли­ще, а по­тім, 1967 ро­ку, — від­діл ху­до­жньо­го текс­ти­лю Львів­сько­го ін­сти­ту­ту вжи­тко­во­го та де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва. Її пер­ша твор­ча ро­бо­та «Хо­дить Дов­буш мо­ло­день­кий», тра­кто­ва­на в ма­не­рі пло­щин­но­го етно­гра­фі­чно­го де­ко­ра­ти­ві­зму, при­не­сла мо­ло­дій май­стри­ні ви­зна­н­ня. Про­е­кту­ва­ла і тка­ла го­бе­ле­ни, які екс­по­ну­ва­ли­ся на чи­слен­них ми­сте­цьких ви­став­ках: «На Іва­на Ку­па­ла», «Іван Ко­тля­рев­ський», «Да­вид Гу­ра­мі­шві-

ЩОДЕННА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГА­ЗЕ­ТА

лі. Пи­сьмен­ни­ки Укра­ї­ни — пи­сьмен­ни­кам Гру­зії». Бра­ла актив­ну участь у ді­яль­но­сті львів­сько­го Клу­бу твор­чої мо­ло­ді «Про­лі­сок», де з одно­дум­ця­ми від­ро­джу­ва­ли тра­ди­цію Рі­здвя­них вер­те­пів. 1969 ро­ку її бу­ло прийня­то до Спіл­ки ху­до­жни­ків Укра­ї­ни.

■ Во­дно­час Сте­фа­нія Ша­ба­ту­ра ста­ла ра­зом з Іри­ною Ка­ли­нець «за­чи­на­те­лем ди­си­дент­сько­го ру­ху» у Льво­ві. По­ряд з по­е­том Іго­рем Ка­лин­цем, лі­те­ра­то­ром Ми­хай­лом Осад­чим, ми­сте­цтво­знав­цем Бо­г­да­ном Го­ри­нем, ху­до­жни­ка­ми Іва­ном Оста­фій­чу­ком, Во­ло­ди­ми­ром Федь­ком, Бо­г­да­ном Ро­ман­цем, Іва­ном Ко­зли­ком актив­но за­ці­ка­ви­лись укра­їн­ським ми­сте­цтвом 1920 — 1930-х ро­ків, спіл­ку­ва­ли­ся з учня­ми ре­пре­со­ва­но­го ра­дян­ським ре­жи­мом твор­ця «укра­їн­сько­го мо­ну­мен­та­лі­зму» про­фе­со­ра Ми­хай­ла Бой­чу­ка — Яро­сла­вою Му­зи­кою та Охрі­мом Крав­чен­ком.

■ У сво­їй твор­чо­сті Сте­фа­нія Ша­ба­ту­ра на­ма­га­лась ви­ра­зи­ти се­бе і про­ти­ста­ви­ти тій пла­зу­ю­чій то­та­лі­тар­ній си­сте­мі, яка при­йшла на за­мі-

Го­лов­ний ре­да­ктор Ла­ри­са IВШИНА

ну «хру­щов­ській від­ли­зі». Ко­ли «ма­ля­ри со­ці­а­лі­сти­чно­го ре­а­лі­зму» фан­та­зу­ва­ли ге­ро­ї­чно-пом­пе­зні обра­зи ста­ле­ва­рів та до­я­рок, во­на на­ма­га­ла­ся тво­ри­ти ми­сте­цтво, опи­ра­ю­чись на мо­ну­мен­таль­но-обра­зний до­свід ху­до­жни­ків 1920 — 1930-х ро­ків, прив­но­ся­чи на­ціо­наль­ну й во­дно­час сти­лі­зо­ва­но-пло­щин­ну ри­су, ха­ра­ктер­ну для єв­ро­пей­сько­го аван­гар­ду по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя.

■ Зна­ко­ви­ми у твор­чо­му й осо­би­сто­му жит­ті ху­до­жни­ці, що кру­то змі­ни­ли її до­лю 1972 ро­ку, ви­яви­лись го­бе­ле­ни «Кас­сан­дра», «Ле­ся Укра­їн­ка» і «Ва­тра».

■ Три­ча­стин­на ком­по­зи­ція го­бе­ле­на «Кас­сан­дра. Про­кинь­ся, Троє! Смерть іде на те­бе» вра­жа­є­своє ю екс­пре­сив­ні­стю і ла­ко­ні­чною мо­ну­мен­таль­ні­стю. По­се­ре­ди­ні — про­ви­ди­ця Кас­сан­дра на тлі апо­ка­лі­пси­су бою тра­кто­ва­на як Бо­го­ро­ди­ця-Оран­та, ко­тра прагне за­хи­сти­ти свій на­род від змі­ї­ної на­ва­ли. Вни­зу — ко­зак Еней, який під­три­мує«ра­не­но­го друга», що ві­ді­йшов у за­сві­ти. А вго­рі — лю­те чу- до­ви­сько — ворог, з ша­блею та кай­да­на­ми, що прагне вби­ти, по­ло­ни­ти, від­да­ти у раб­ство... З огля­ду на спе­ци­фі­ку де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва — тка­но­го го­бе­ле­на й во­дно­час мо­ну­мен­таль­ність ство­ре­но­го обра­зу, твір спри­ймав­ся де­що іна­кше, аніж на­ту­ра­лі­сти­чні ки­ли­ми со­цре­а­лі­зму, і, зро­зумі­ло, був шо­ку­ю­чим для «кри­ти­ків у штат­сько­му».

■ ...2 гру­дня 1979 ро­ку за­вер­шив­ся строк за­сла­н­ня, і Сте­фа­нія Ша­ба­ту­ра по­вер­ну­ла­ся до Льво­ва. Як член Укра­їн­ської Гель­сін­ської гру­пи, до якої до­лу­чи­лась ще на за­слан­ні, пе­ре­бу­ва­ла під адмі­ні­стра­тив­ним на­гля­дом. Й во­дно­час актив­но по­вер­ну­ла­ся до твор­чої пра­ці, адже за ча­сів не­во­лі КДБ ви­лу­чив і зни­щив 70 екслі­бри­сів і по­над 150 ри­сун­ків. Аква­рель­ні ма­люн­ки, ґер­да­ни й си­лян­ки, тка­ні го­бе­ле­ни та лі­жни­ки за­пов­ни­ли сті­ни її май­стер­ні.

■ На­при­кін­ці 1980-х ро­ків мис­тки­ня ста­ла акти­віс­ткою львів­ських ор­га­ні­за­цій Ме­мо­рі­а­лу, На­ро­дно­го Ру­ху Укра­ї­ни, бра­ла участь у бо­роть­бі за від­ро­дже­н­ня ре­пре­со­ва­ної Укра­їн­ської гре­ко-ка­то­ли­цької цер­кви. Упро­довж 1990 — 1995 ро­ків бу­ла де­пу­та­том пер­шо­го де­мо­кра­ти­чно­го скли­ка­н­ня Львів­ської мі­ської ра­ди, яка на се­сії 3 кві­тня 1990 ро­ку ухва­ли­ла рі­ше­н­ня про під­ня­т­тя си­ньо-жов­то­го пра­по­ра над бу­дів­лею мі­ської ра­ту­ші. Пра­пор уро­чи­сто під­ня­ли де­пу­та­ти Зі­но­вій Са­ляк, Єв­ген Шмор­гун та Сте­фа­нія Ша­ба­ту­ра. 1991 ро­ку ху­до­жни­ця ста­ла го­ло­вою від­нов­ле­но­го Ма­рій­сько­го то­ва­ри­ства ми­ло­сер­дя.

■ Остан­ні­ми ро­ка­ми, незважаючи на про­бле­ма­ти­чний стан здо­ров’я, Сте­фа­нія Ша­ба­ту­ра ви­їзди­ла на тка­цько-ки­ли­мар­ські пле­не­ри до Яво­ро­ва на Ко­сів­щи­ні, опі­ку­ва­лась Ма­рій­ською дру­жи­ною, що на ву­ли­ці Ру­ській, кло­по­та­ла за спон­сор­ські ко­шти що­до ре­став­ра­ції хра­му Стрі­те­н­ня Го­спо­дньо­го, па­ра­фі­ян­кою яко­го бу­ла. Скром­на в жит­ті й по­слі­дов­на у чи­ні, во­на ні­ко­ли ні­чо­го не про­си­ла для се­бе осо­би­сто. Вре­шті, пі­сля тяж­кої хво­ро­би, 17 гру­дня 2014 ро­ку ші­ст­де­ся­тни­ці Сте­фа­нії Ша­ба­ту­ри не ста­ло...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.