УСI НА БО­РОТЬ­БУ «з фаль­си­фі­ка­ці­єю істо­рії»!

Або Но­вий кон­спект «Ко­ро­тко­го кур­су»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Бо­рис СОКОЛОВ, про­фе­сор, Мо­сква

Уча­сни­ки за­сі­да­н­ня стру­кту­ри з до­во­лі скла­дною і важ­кою для ви­мо­ви на­звою — «Се­кція з про­блем ін­фор­ма­цій­ної без­пе­ки на­у­ко­вої ра­ди Ра­ди без­пе­ки Ро­сії » — ви­зна­чи­ли шість го­лов­них по­дій і пе­рі­о­дів ро­сій­ської істо­рії, які «по­тре­бу­ють за­хи­сту від фаль­си­фі­ка­ції». Це — на­ціо­наль­на по­лі­ти­ка Ро­сій­ської ім­пе­рії, з при­во­ду якої про­по­ну­є­ться не до­пу­ска­ти «спе­ку­ля­цій на ко­ло­ні­аль­но­му пи­тан­ні»; Ве­ли­ка ро­сій­ська ре­во­лю­ція 1917 ро­ку; на­ціо­наль­на по­лі­ти­ка СРСР; роль Ра­дян­сько­го Со­ю­зу в пе­ре­мо­зі над фа­ши­змом у Дру­гій сві­то­вій вій­ні, пакт Мо­ло­то­ва- Ріб­бен­тро­па ( оче­ви­дно, аб­со­лю­тно не­об­хі­дний з то­чки зо­ру дер­жав­них ін­те­ре­сів Ро­сії), а та­кож роль СРСР у зв’яз­ку з по­лі­ти­чни­ми кри­за­ми в НДР, Угор­щи­ні, Че­хо­сло­вач­чи­ні, Поль­щі та ін­ших ко­ли­шніх со­ці­а­лі­сти­чних кра­ї­нах.

Спи­сок тем, що по­тре­бу­ють за­хи­сту від фаль­си­фі­ка­то­рів, ви­зна­чи­ла та­ка со­лі­дна уста­но­ва, як Ге­не­раль­ний штаб Ро­сій­ських зброй­них сил, який під­го­ту­вав основ­ну до­по­відь про бо­роть­бу з фаль­си­фі­ка­ці­я­ми. У ній про­по­ну­є­ться сфор­му­ва­ти дер­жав­ну стра­те­гію з про­ти­дії фаль­си­фі­ка­ції істо­рії. А ко­ор­ди­на­тор ана­лі­ти­чної асо­ці­а­ції Ор­га­ні­за­ції до­го­во­ру про ко­ле­ктив­ну без­пе­ку ( ОДКБ) Ігор Па­на­рін пря­мо за­явив, що «фаль­си­фі­ка­ція істо­рії є одним із ком­по­нен­тів гі­бри­дних во­єн». За­ра­зом про­по­ну­є­ться «за­лу­ча­ти до спіль­них за­хо­дів » що­до про­ти­дії фаль­си­фі­ка­ції істо­рії дер­жа­ви — чле­ни ОДКБ. Пла­ну­є­ться роз­гор­ну­ти ши­ро­ку про­па­ган­ду « пра­виль­ної то­чки зо­ру » на за­зна­че­ні по­дії в ЗМІ, а та­кож від­по­від­ним чи­ном по­бу­ду­ва­ти ви­кла­да­н­ня істо­рії в шко­лах і ви­шах. Для ці­єї ме­ти слід на­ла­го­ди­ти ви­пуск під­ру­чни­ків і на­вчаль­ної лі­те­ра­ту­ри, що від­обра­жає схва­ле­ну дер­жа­вою то­чку зо­ру на істо­рію, то­му що «фаль­си­фі­ку­ва­ти істо­рію най­про­сті­ше за на­яв­но­сті ва­ку­у­му в істо­ри­чних зна­н­нях мо­ло­ді».

Що ж, ста­ло­ся те, що я, як і ін­ші не­за­ле­жно ми­сля­чі істо­ри­ки, дав­но вже пе­ред­ба­чав. Про­цес но­вої мі­фо­ло­гі­за­ції ро­сій­ської істо­рії при Во­ло­ди­ми­рі Пу­ті­ні, що роз­по­чав­ся з істо­рії Дру­гої сві­то­вої (Ве­ли­кої Ві­тчи­зня­ної) вій­ни, по­ши­рив­ся на все XX сто­лі­т­тя. Ця те­ма дав­но вже під­ля­гає су­во­рій цен­зу­рі, і ті істо­ри­ки й пи­сьмен­ни­ки, які на­ва­жу­ю­ться ви­слов­лю­ва­ти то­чку зо­ру на по­дії 1939—1945 ро­ків, від­мін­ну від офі­цій­ної, під­па­да­ють під ор­га­ні­зо­ва­ний дер­жа­вою бой­кот з бо­ку ви­дав­ництв, ЗМІ, кни­га­рень то­що. Те­пер же об’ єктом мі­фо­ло­гі­за­ції і цен­зу­ри став, по су­ті, весь ра­дян­ський пе­рі­од істо­рії. А та­кож та­ке ва­жли­ве пи­та­н­ня до­ре­во­лю­цій­ної істо­рії, як на­ціо­наль­на і ко­ло­ні­аль­на по­лі­ти­ка ца­ри­зму. Те­пер, оче­ви­дно, що­до всіх ше­сти за­яв­ле­них Ра­дбе­зом тем бу­дуть су­во­ро та­бу­йо­ва­ні будь- які то­чки зо­ру, від- мін­ні від офі­цій­ної дер­жав­ної. І по­ді­бна одно­дум­ність на істо­ри­чно­му фрон­ті ціл­ком ло­гі­чно ви­пли­ває з тих гі­бри­дних во­єн, які Ро­сія ве­де про­ти Укра­ї­ни і ті­єю чи ін­шою мі­рою — про­ти ін­ших пост­ра­дян­ських дер­жав.

Якою бу­де офі­цій­на то­чка зо­ру на шість клю­чо­вих тем ро­сій­ської істо­рії — зро­зу­мі­ти не­важ­ко. Пам’ята­є­ться, в ран­ньо­ра­дян­ські ча­си, у 20-ті ро­ки ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, офі­цій­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли­ся ле­нін­ські тер­мі­ни «ко­ло­ні­аль­на по­лі­ти­ка ца­ри­зму » і « цар­ська Ро­сія — в’ язни­ця на­ро­дів » . Але вже в 30-ті ро­ки во­ни бу­ли по­сту­по­во ви­ве­де­ні з ужи­тку. Те­пер же во­че­видь, ні про який « ро­сій­ський ко­ло­ні­а­лізм» не мо­жна бу­де го­во­ри­ти. Бу­ло, як на­по­ля­гає но­вий ро­сій­ський мі­ністр осві­ти і на­у­ки Оль­га Ва­си­льє­ва, мир­не про­су­ва­н­ня ро­сій­ських по­се­лен­ців і ко­за­ків на пів­ніч, південь, за­хід і схід. І во­ни го- лов­ним чи­ном мир­ни­ми за­со­ба­ми при­єд­ну­ва­ли до Ро­сії рі­зні кра­ї­ни і на­ро­ди, які тіль­ки й мрі­я­ли про те, щоб ба­чи­ти в Ро­сії сво­го за­сту­пни­ка і на­дій­но­го за­хи­сни­ка від під­сту­пів агре­сив­них сусідів. Ймо­вір­но, про істо­рію за­ги­бе­лі ота­ма­на Єр­ма­ка Ти­мо­фі­йо­ви­ча в Си­бі­ру те­пер роз­по­від­а­ти­ме­ться та­ким чи­ном. Єр­мак із то­ва­ри­ша­ми вла­шту­ва­ли мир­ний пі­кнік на бе­ре­зі Ір­ти­ша. Тут на них на­па­ла ку­пка та­тар-від­ще­пен­ців на чо­лі з Ку­чу­мом, які від сво­го та­тар­сько­го на­ро­ду від­би­ли­ся, і всіх ко­за­ків під­ло по­вби­ва­ла. Ді­я­чі ж на­ціо­наль­них і ре­во­лю­цій­них ру­хів бу­дуть пред­став­ле­ні як руй­нів­ни­ки ро­сій­ської дер­жав­но­сті, з яки­ми цар­ський уряд аб­со­лю­тно за­кон­но вів не­ща­дну бо­роть­бу.

Де­що скла­дні­ше ви­гля­дає спра­ва з ре­во­лю­ці­єю 1917 ро­ку. Су­дя­чи з ви­слов­лю­вань Пу­ті­на й ін­ших офі­цій­них осіб, її 100- рі­чний юві­лей зби­ра­ю­ться про­ве­сти під пра­по­ром тор­же­ства ро­сій­ської дер­жав­но­сті. По­зи­тив­ни­ми ге­ро­я­ми ста­нуть усі ті, хто спри­яв змі­цнен­ню ро­сій­ської дер­жа­ви — Кол­чак, Де­ні­кін, Вран­гель та Ільїн, з одно­го бо­ку, Ле­нін, Ста­лін, Дзер­жин­ський, Тро­цький — з ін­шо­го. Що­до Тро­цько­го, що­прав­да, не впев­не­ний, — Лев Да­ви­до­вич силь­но за п’ ятим пун­ктом під­ка­чав. Усі грі­хи біль­шо­ви­ків, оче­ви­дно, спи­шуть на Свер­дло­ва — го­лов­но­го ца­ре­вбив­цю. Во­дно­час те­за про біль­шо­ви­ків як про ку­пку змов­ни­ків, що зро­би­ли ре­во­лю­цію на ні­ме­цькі гро­ші, теж не ві­та­ти­ме­ться — адже біль­шо­ви­ки по­тім ста­ли бу­дів­ни­чи­ми но­вої ро­сій­ської дер­жав­но­сті, не­хай і в ра­дян­ській фор­мі.

І бо­роть­бу з рі­зно­го ро­ду «бур­жу­а­зни­ми на­ціо­на­лі­ста­ми» бу­де ого­ло­ше­но за­ко­но­мір­ною і пра­во­мір­ною. Мо­же, на­віть опе­ра­цію НКВС «що­до на­ціо­наль­них кон­тин­ген­тів » пе­ре­ста­нуть від­но­си­ти до не­за­кон­них ре­пре­сій. Пов­ста­н­ня ж на­ро­дів Схі­дної Єв­ро­пи про­ти ра­дян­сько­го па­ну­ва­н­ня по­ясню­ва­ти­муть під­сту­па­ми за­хі­дних спец­служб і ого­ло­сять ре­пе­ти­ці­єю «ко­льо­ро­вих ре­во­лю­цій». Так уже зро­бив Дми­тро Ки­се­льов на ро­сій­сько­му те­ле­ба­чен­ні що­до угор­ської ре­во­лю­ції 1956 ро­ку, у зв’ яз­ку з чим ро­сій­ський по­сол удо­сто­їв­ся ви­кли­ку до угор­сько­го МЗС. Фа­кти­чно бо­роть­ба з «фаль­си­фі­ка­ці­єю» ше­сти клю­чо­вих тем істо­рії Ро­сії по­кли­ка­на за­твер­ди­ти кон­це­пцію офі­цій­но­го ро­сій­сько­го на­ціо­на­лі­зму з но­вою трі­а­дою: Во­ло­ди­мир Пу­тін — пра­во­слав’я — на­ро­дність. У зв’яз­ку з цим ви­да­є­ться не­ви­пад­ко­вим те, що як клю­чо­ву фі­гу­ру для дер­жав­них тор­жеств 4 ли­сто­па­да обра­ли Свя­то­го Рів­но­апо­столь­но­го кня­зя Во­ло­ди­ми­ра. Тут не ли­ше пра­гне­н­ня ві­ді­бра­ти по­стать хре­сти­те­ля Ру­сі у Ки­є­ва, а й в опо­се­ред­ко­ва­ний спо­сіб ще раз про­сла­ви­ти ни­ні­шньо­го пра­ви­те­ля Ро­сії. Ду­маю, як­би йо­го зва­ли не Во­ло­ди­мир, а Бо­рис, сьо­го­дні в Мо­скві від­кри­ва­ли б пам’ятник не кня­зе­ві Во­ло­ди­ми­ру, а кня­зям­му­че­ни­кам Бо­ри­су і Глі­бу.

Че­рез за­твер­дже­н­ня офі­цій­но­го ро­сій­сько­го на­ціо­на­лі­зму на­ціо­на­лізм не­о­фі­цій­ний, «на­ро­дний» де­да­лі біль­ше мар­гі­на­лі­зу­є­ться. У день 4 ли­сто­па­да йо­го при­хиль­ни­ки змо­гли про­ве­сти тра­ди­цій­ні « ро­сій­ські мар­ші » ли­ше на око­ли­цях Мо­скви, і бра­ли участь у них не ти­ся­чі, а ли­ше со­тні осіб. І що ха­ра­ктер­но: се­ред не­чи­слен­них за­три­ма­них на мар­шах ви­яви­лась лю­ди­на, яка де­мон­стру­ва­ла з укра­їн­ським пра­по­ром. Та­ких вва­жа­ють осо­бли­во не­без­пе­чни­ми!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.