Ана­ліз ін­сти­ту­цій­них па­то­ло­гій:

до­свід Поль­щі та шан­си для Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Економіка - Пьотр КУЛЬПА, пра­во­вий ра­дник від­ді­лу Стра­те­гії Го­лов­но­го Ау­ди­тор­сько­го Бю­ро Поль­щі

Ти­по­ва су­спіль­на кри­за на­стає то­ді, ко­ли очі­ку­ва­н­ня лю­дей ро­стуть швид­ше, ніж їх мо­жна за­до­воль­ни­ти. Ко­ли зу­пи­ня­ю­ться мо­жли­во­сті, лю­ди ро­зу­мі­ють — шан­сів для ро­сту не­має, в ре­зуль­та­ті ста­є­ться ви­бух. Так бу­ло під час Єв­ро­май­да­ну: то­ді ба­га­тьом зда­ва­ло­ся — до­сить під­пи­са­ти Асо­ці­а­цію з ЄС й усе пі­де до­бре. Ра­птом хтось зу­пи­няє очі­ку­ва­н­ня...

По­ді­бних си­ту­а­цій в істо­рії тра­пля­ло­ся чи­ма­ло. В прин­ци­пі, ні­хто не мо­же за­без­пе­чи­ти від­по­від­но­сті між очі­ку­ва­н­ня­ми та мо­жли­во­стя­ми, а це зна­чить — за­гро­за ре­во­лю­цій­них ка­та­клі­змів при­су­тня зав­жди, у будь- яко­му су­спіль­стві. До­сі на зем­лі ви­га­да­но два спосо­би збе­ре­же­н­ня вла­ди за умов не­ми­ну­чо­сті за­зна­че­но­го роз­ри­ву.

Пер­ший від­кри­ли фа­ра­о­ни Дав­ньо­го Єги­пту. За до­по­мо­гою си­ли во­ни весь до­хід, що йо­го ви­ро­бля­ло су­спіль­ство, за­ко­пу­ва­ли в пі­ра­мі­ди або ж ін­ші гі­гант­ські спо­ру­ди. При цьо­му рі­вень жи­т­тя не під­ви­щу­вав­ся, зна­ря­д­дя пра­ці май­же не роз­ви­ва­ли­ся. По­бу­до­ва Ки­тай­ської сті­ни ма­ла ту ж са­му ме­ту. Так мо­гло три­ва­ти сто­лі­т­тя­ми та на­віть ти­ся­чо­лі­т­тя­ми. Зни­ще­н­ня до­хо­ду су­спіль­ства га­ран­ту­ва­ло збе­ре­же­н­ня вла­ди. Та­кий спо­сіб ро­бить лю­дей бі­дни­ми, щоб во­ни за­до­воль­ня­ли­ся мі­ні­маль­ни­ми по­тре­ба­ми та не за­ми­слю­ва­ли­ся над сво­ї­ми пра­ва­ми. Як пра­ви­ло, за по­ді­бних об­ста­вин сві­до­мість лю­дей — раб­ська. Так во­ни не за­гро­жу­ють ста­біль­но­сті вла­ди.

Дру­гий спо­сіб — фі­ні­кій­ський. Фі­ні­кій­ці від­кри­ли до­сі не­ба­че­ні фун­кції гро­шей, а ра­зом з ни­ми — кре­дит. Ви­яви­ло­ся, що мо­жна лю­дям до­зво­ли­ти ма­ти хо­ро­шу осві­ту, бу­дин­ки, до­ро­ги, ба­сей­ни та ін­ші ра­до­щі жи­т­тя, але в кре­дит. Той, хто пла­тить кре­дит, ста­бі­лі­зує вла­ду. Во­ни бо­я­ться без­ла­дів, бо в та­ко­му ра­зі від­со­тки пі­дуть уго­ру й бор­жни­ки ба­га­то втра­тять. То­му для них ва­жли­во, щоб вла­да збе­рі­га­ла ста­біль­ність. Це ін­ша від­по­відь на те ж са­ме пи­та­н­ня.

Рі­зни­ця між ци­ми дво­ма спосо­ба­ми збе­ре­же­н­ня вла­ди до­бре ви­дна на при­кла­ді Спар­ти та Афін: дав­ні гре­ки змо­гли по­бу­ду­ва­ти ба­га­то про­обра­зів ін­сти­ту­цій, що за­сто­со­ву­ю­ться й до­сі.

Спар­та бу­ла за­сно­ва­на на те­ри­то­рії, зв’ яз­ку з мо­рем у неї не бу­ло. Во­ни на­віть стін не бу­ду­ва­ли, бо бу­ли ти­по­ви­ми агре­со­ра­ми. Хто є хто в цій си­сте­мі від­но­син ре­гу­лю­ва­ла по­лі­ти­чна вла­да. Все бу­ду­ва­ло­ся на жорс­ткій іє­рар­хії. По­лі­ти­чні во­ро­ги зни­щу­ва­ли­ся фі­зи­чно — ко­жно­го ро­ку спар­тан­ці вла­што­ву­ва­ли сво­го ро­ду по­лю­ва­н­ня на най­ро­зум­ні­ших, от­же — по­тен­цій­но не­без­пе­чних іло­тів. Во­дно­час між со­бою спар­тан­ці бу­ли рів­ні — для дер­жа­ви ва­жли­во ма­ти більш- менш ши­ро­кий клас лю­дей, які є рів­ни­ми та не­суть спіль­ну від­по­від­аль­ність за кра­ї­ну. Еко­но­мі­ка об­слу­го­ву­ва­ла по­лі­ти­ку. Во­на бу­ду­ва­ла­ся на се­кто­раль­них мо­но­по­лі­ях, при­чо­му ефе­ктив­ність зна­че­н­ня не ма­ла — спар­тан­ці на­смі­ха­ли­ся над ба­гат­ством.

Афі­ни — це мо­ре, тор­гів­ля, ба­гат­ство. Жо­дних обме­жень для кон­ку­рен­ції тут не існу­ва­ло —і в по­лі­ти­ці, й у еко­но­мі­ці. За на­яв­но­сті ра­бів пе­ре­ва­жа­ла осо­би­ста сво­бо­да, адже ли­ше віль­на лю­ди­на мо­же бу­ти ефе­ктив­ною. Звід­си — фі­ло­со­фія, дис­пу­ти, осві­та. По­лі­ти­чні су­пе­ре­чки ви­рі­шу­ва­ли­ся че­рез суд. По­лі­ти­ка слу­гу­ва­ла еко­но­мі­ці. Май­но ма­ло ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня для ви­зна­че­н­ня мі­сця в со­ці­аль­ній стру­кту­рі су­спіль­ства: у ко­го йо­го біль­ше — той впли­во­ві­ший. Во­дно­час гро­ма­дя­ни по­лі­са бу­ли рів­ни­ми та не­сли спіль­ну від­по­від­аль­ність за кра­ї­ну.

Але ж існує й між­на­ро­дний аспект. Но­вий час по­ро­див ком­пра­дор­ську си­сте­му. Її су­тність — екс­плу­а­та­ція ре­сур­сів кра­ї­ни зов­ні­шні­ми чин­ни­ка­ми в обмін на збе­ре­же­н­ня вла­ди мі­сце­вих олі­гар­хів. За під­трим­ки ком­пра­до­рів остан­ні роз­по­ді­ля­ють ре­сур­си в се­ре­ди­ні дер­жа­ви та ство­рю­ють її пу­блі­чну вла­ду. Ін­ши­ми сло­ва­ми: як хо­чуть — так і прав­лять. Все це су­про­во­джу­є­ться пе­ре­да­чею ре­сур­сів на­зов­ні, мар­но­трат­ством вла­сних мо­жли­во­стей та збіль­ше­н­ням за­ле­жно­сті від цен­тру.

Як на­слі­док, світ ді­ли­ться на ба­га­тих та бі­дних, адже єди­ним ре­сур­сом та фа­кто­ром, що ви­рі­шує в су­ча­сно­му сві­ті цю ди­ле­му є ор­га­ні­за­ція. Не пра­ця — існу­ють бі­дні кра­ї­ни, де пра­цю­ють всі її ме­шкан­ці від ді­тей до ста­рих. Не при­ро­дні ре­сур­си, бо, ви­яв­ля­є­ться, мо­жна про­цві­та­ти й без них. Не ка­пі­тал, бо остан­ній при­йде хоч у пу­сте­лю, якщо по­ба­чить, що там мо­жна отри­ма­ти при­бу­ток. Не но­ві те­хно­ло­гії — їх мо­жна ку­пи­ти. Прин­цип та­кий — той, хто ви­ще ор­га­ні­зо­ва­ний, мо­же пе­ре­ки­ну­ти вла­сну кри­зу на ниж­че ор­га­ні­зо­ва­но­го, ві­ді­бра­ти по­трі­бні йо­му ре­сур­си.

Вла­да — це на­сам­пе­ред пра­во ви­рі­шу­ва­ти на­пря­мок роз­ви­тку то­го, ко­го ми хо­че­мо кон­тро­лю­ва­ти. Цю рі­зни­цю мо­жна ство­рю­ва­ти дво­ма спосо­ба­ми: під­ня­ти вла­сний рі­вень ор­га­ні­за­ції або ж за­про­ва­ди­ти у кон­ку­рен­тів про­це­ду­ри, що до­ро­го ко­шту­ють, але не да­ють ре­зуль­та­тів і та­ким чи­ном ви­ве­сти їх на не­ефе­ктив­ний рі­вень ор­га­ні­за­ції. Це до­бре ви­дно на при­кла­ді ім­пе­рій. Так у ко­ло­ні­аль­ний пе­рі­од афри­ка­нець у фран­цузь­ких ко­ло­ні­ях не міг про­су­ну­ти­ся ви­ще на­чаль­ни­ка по­шти. Бри­тан­ці до­зво­ля­ли біль­ше, але су­тність від то­го не змі­ню­ва­ла­ся: ми­сте­цтву управ­ля­ти мі­сце­вих або вза­га­лі не на­вча­ли, або в мі­ні­маль­них об­ся­гах. В ре­зуль­та­ті, ко­ли ко­ло­ні­аль­на адмі­ні­стра­ція пі­шла, на­ста­ло еко­но­мі­чне па­ді­н­ня. Існу­ва­ла ще мон­го­ло- та­тар­ська мо­дель. Її су­тність у то­му, щоб під­ле­глі на­ро­ди не усві­дом­лю­ва­ли зов­ні­шньо­го адмі­ні­стру­ва­н­ня, адже во­но здій­сню­ва­ло­ся че­рез стру­кту­ри, які ни­ні на­зи­ва­ють спец­слу­жба­ми. Мі­сце­ві по­ді­бний до­свід не отри­му­ва­ли — так в не­дав­но­му ми­ну­ло­му бу­ло й в Укра­ї­ні.

Ком­пра­дор­ська си­сте­ма де­що по- рі­зно­му ве­де се­бе за фа­ра­он­ської та фі­ні­кій­ської мо­де­лей. За фа­ра­он­ської пе­ри­фе­рія для збе­ре­же­н­ня вла­ди олі­гар­хів має пе­рі­о­ди­чно зни­щу­ва­ти свої ре­сур­си. На­при­клад — чо­му Укра­ї­на спо­жи­ва­ла близь­ко 60 млрд ку­бо­ме­трів га­зу та за до­го­во­ром ма­ла роз­ра­хун­ко­ву ці­ну 450$? — То­му що біль­ше не мо­гла ви­тя­гну­ти. Це сво­го ро­ду дав­ньо­є­ги­пет­ська пі­ра­мі­да для Укра­ї­ни. У від­по­відь центр га­ран­ту­вав пе­ри­фе­рії ста­біль­ність вла­ди — під­трим­ку, ін­фор­ма­цію, все, що по­трі­бно.

Фі­ні­кій­ська мо­дель — це ні­що ін­ше, як гло­ба­лі­за­ція, до­бре опи­са­на Ім­ма­ну­ї­лом Вал­лер­стай­ном. На пе­ри­фе­рію ком­пра­до­ри не пу­ска­ють ні­ко­го (жо­дної кон­ку­рен­ції), вва­жа­ю­чи її сво­єю ді­лян­кою. До­мі­нує ви­ве­зе­н­ня ка­пі­та­лу та за­ле­жність від цін на зов­ні­шніх рин­ках. На­слі­док — те­хно­ло­гі­чна від­ста­лість, низь­ка кон­ку­рен­то­зда­тність. На­при­клад, че­рез па­ді­н­ня цін на на­фту та газ у Ро­сії де­валь­ву­ва­ли гро­шо­ву оди­ни­цю, але тим, хто про­дає ре­зуль­та­ти пра­ці її гро­ма­дян, все одно це ви­гі­дно. Ви­гі­дно й цен­тру, адже аб­со­лю­тна біль­шість ко­штів, отри­ма­них від екпор­ту ву­гле­во­днів на За­хід, по­вер­та­є­ться на За­хід.

Якщо країна під­ко­ря­є­ться зов­ні­шній стру­кту­рі, то во­на ви­му­ше­на за­сто­со­ву­ва­ти не­ефе­ктив­ні за­со­би управ­лі­н­ня — і за фа­ра­он­ської мо­де­лі, і за фі­ні­кій­ської. По­до­ла­ти цю про­бле­му мо­жна ли­ше че­рез на­дзу­си­л­ля, че­рез змі­ну вла­сної ор­га­ні­за­ції.

До 2014 р. Укра­ї­на пе­ре­бу­ва­ла в по­двій­ній за­ле­жно­сті: від гло­ба­лі­за­ції, або ж фі­ні­кій­ської мо­де­лі, та від фа­ра­он­ської. Та­ким чи­ном, во­на по­єд­ну­ва­ла кри­зу обох си­стем, бо бу­ла пе­ри­фе­рі­єю пе­ри­фе- рії. Зви­чним спосо­бом дій вла­ди ста­ло ство­ре­н­ня рі­зно­ма­ні­тних кон­флі­ктів ( схід- за­хід, мо­ва, істо­рія), змі­цне­н­ня бі­дня­цької мен­таль­но­сті, не­до­пуск ін­ве­сто­рів... Ска­жі­мо, не­нор­маль­ним є май­же від­су­тність Укра­ї­ни у сві­то­вій тор­гів­лі, адже її основ­ні тор­гі­вель­ні пар­тне­ри — офшо­ри. По­двій­на си­сте­ма за­ле­жно­сті мо­же ви­смо­кту­ва­ти так са­мо силь­но, як оку­па­ція. Звід­си сум­ні по­ка­зни­ки де­мо­гра­фії, ВВП, три­ва­ло­сті жи­т­тя, де­гра­да­ція еко­но­мі­чна та су­спіль­на.

2005 р. — це не­вда­ла спро­ба ви­рва­ти­ся з по­двій­ної за­ле­жно­сті. Із 2014 р., на­ре­шті, по­двій­ної за­ле­жно­сті Укра­ї­ни не існує. Але олі­гар­хія під­три­мує ді­яль­ність, що кон­сер­вує ни­ні­шній стан ре­чей та за­без­пе­чує пе­ре­го­вор­ний про­стір для фі­ні­кій­ської мо­де­лі. Ре­фор­ми в Укра­ї­ні йдуть по­віль­но, ча­сом — імі­ту­ю­ться, щоб лег­ко бу­ло все по­вер­ну­ти на­зад. Це ви­гі­дно олі­гар­хам, адже від­су­тність ре­форм — це брак кон­ку­рен­ції й мо­жли­вість за­де­ше­во екс­плу­а­ту­ва­ти ро­бо­чу си­лу. Спри­яє то­му кон­флікт як ста­бі­лі­за­тор вла­ди. Агре­сія Ро­сії при­зве­ла до змен­ше­н­ня цін­но­сті вну­трі­шніх пе­ре­тво­рень, а це не­без­пе­чно. Як на­слі­док, фа­ра­он­ська си­сте­ма вже не бло­кує роз­ви­ток, але свій по­тен­ці­ал збе­рі­гає.

Олі­гар­хія — це га­ран­тія не­до­ро­з­ви­тку. Во­на ро­бить все від неї за­ле­жне, щоб зар­пла­ти бу­ли низь­ки­ми, щоб ко­жен був зму­ше­ний кра­сти, бо та­ким чи­ном йо­го лег­ше по­ста­ви­ти на га­чок та за­без­пе­чи­ти за­ле­жність від ма­лих ко­штів, ство­рює си­сте­му не­до­ві­ри між ме­шкан­ця­ми рі­зних ре­гіо­нів кра­ї­ни, схиль­на екс­плу­а­ту­ва­ти ра­дян­ську про­ми­сло­ву спад­щи­ну, не вкла­да­ю­чи зна­чних ко­штів в онов­ле­н­ня ви­ро­бни­цтва, зни­щує кон­ку­рен­тів, ви­во­зить ре­сур­си, ство­рює обме­же­н­ня для пе­ре­су­ва­н­ня ро­бо­чої си­ли, утри­мує фе­одаль­ну си­сте­му вла­ди. Ви­хо­дить, що об’ єктив­но го­лов­ний во­рог олі­гар­хів — дер­жа­ва, але во­на по­тре­бує ре­ор­га­ні­за­ції. Роз­рив між рів­нем ор­га­ні­за­ції су­ча­сної укра­їн­ської дер­жа­ви та кра­їн Цен­траль­ної Єв­ро­пи пря­мо впли­ває на рі­зни­цю між рів­нем жи­т­тя її гро­ма­дян та гро­ма­дян за­хі­дних сусідів.

Змі­нам за­ва­жає ко­ру­пція, але це зна­чно шир­ша про­бле­ма, ніж так зва­на не­пра­во­мір­на ви­го­да, що опи­са­на в за­ко­но­дав­стві. В сві­ті існу­ють три рів­ні ко­ру­пції: стра­те­гі­чний (укра­їн­ський), дер­жав­ний (афри­кан­ський) та бі­зне­су й су­спіль­ства (єв­ро­пей­ський). В остан­ньо­му ви­пад­ку йде­ться про кон­ку­рен­цію за де­фі­ци­тні ре­сур­си та рин­ку збу­ту. В дру­го­му — про гра­бу­нок ре­сур­сів пу­блі­чних ін­сти­ту­цій (роз­кра­да­н­ня дер­жав­но­го та мі­сце­вих бю­дже­тів), ви­ко­ри­ста­н­ня пра­ва на управ­лі­н­ня для отри­ма­н­ня ви­го­ди осо­би­сто для се­бе (ха­бар за пе­ча­тку та під­пис).

В пер­шо­му ви­пад­ку — це си­сте­ма, спря­мо­ва­на на зни­ще­н­ня ре­сур­сів. На­при­клад — ви ма­є­те ви­па­ли­ти вста­нов­ле­ну нор­му для отри­ма­н­ня суб­си­дії. При­чо­му ні­ко­го не ці­кавть, що це зни­ще­н­ня бю­дже­ту кра­ї­ни. Ін­ши­ми сло­ва­ми стра­те­гі­чний рі­вень ко­ру­пції — це ухва­ле­н­ня дер­жав­них рі­шень, які ма­ють на ме­ті ве­ли­че­зний пе­ре­роз­по­діл су­спіль­них благ на ко­ристь ду­же вузь­ко­го ко­ла за­зда­ле­гідь ви­зна­че­них осіб.

В Укра­ї­ні го­во­рять про дру­гий та тре­тій рів­ні ко­ру­пції та май­же ні­чо­го — про пер­ший. Між тим, по­чи­на­ю­чи з 2014 ро­ку, са­ме тут Укра­ї­на до­ся­гла най­біль­ших успі­хів. За остан­ній рік во­на сут­тє­во змен­ши­ла свій зов­ні­шій борг (не на­ро­сти­ла, як ча­сто ствер­джу­ють, — змен­ши­ла). Ви­яви­ло­ся, що Укра­ї­на не та­ка вже й за­ле­жна від зов­ні­шньо­го ка­пі­та­лу. Для цьо­го ви­ста­чи­ло ті­єї ча­сти­ни ко­штів, що ра­ні­ше зни­ка­ла че­рез стра­те­гі­чну ко­ру­пцію. Укра­ї­на пе­ре­бу­ду­ва­ла ар­мію, по­ча­ла те­ри­то­рі­аль­ну ре­фор­му, під­ви­щи­ла рі­вень енер­го­ефе­ктив­но­сті. До 2014 р. Укра­ї­на бу­ла про­сто­ром, яким про­хо­ди­ла тру­ба, на якій сто­я­ли під­при­єм­ства та спо­жи­ва­ли ко­смі­чну кіль­кість га­зу. Жи­т­тя всьо­го на­ро­ду за­ле­жа­ло від цьо­го ву­гле­во­дню. Ви­яви­ло­ся, що до­ста­тньо про­ве­сти де­які мо­дер­ні­за­ції та ма­ти по­лі­ти­чну во­лю, щоб зня­ти го­стро­ту про­бле­ми.

На жаль, ме­ха­ні­зми пер­шо­го та дру­го­го рів­нів ко­ру­пції збе­рі­га-

Са­ме те­пер ви­зна­ча­є­ться ку­ди пі­де Укра­ї­на. До ко­ри­сних чин­ни­ків що впли­ва­ють на неї від­но­ся­ться: ймо­вір­ний під­рив фі­нан­со­вої си­сте­ми агре­со­ра, утри­му­ва­н­ня низь­ких цін на си­ро­вин­ні енер­го­ре­сур­си, ста­біль­на гео­по­лі­ти­чна си­ту­а­ця, три­ва­лі успі­хи вну­трі­шніх се­кто­раль­них ре­форм. До за­гроз­ли­вих — роз­пад вну­трі­шньої по­лі­ти­чної єд­но­сті про­ти агре­сії, по­вер­не­н­ня За­хо­ду до кла­си­чної ре­аль­ної по­лі­ти­ки, зов­ні­шні гео­по­лі­ти­чні кон­флі­кти

ються. З то­чки зо­ру гро­мад­ської дум­ки, тут бо­роть­ба ще не по­ча­ла­ся. Во­на роз­по­чне­ться то­ді, ко­ли ко­ру­пціо­не­ра пу­блі­чно зму­сять роз­по­ві­сти, чо­му він це зро­бив, а всі бу­дуть по­ка­зу­ва­ти на ньо­го паль­цем. Тоб­то, по­ки укра­їн­ське су­спіль­ство то­ле­ран­тно ста­ви­ться до про­я­вів ко­ру­пції — так і три­ва­ти­ме.

На­сту­пний роз­ви­ток Укра­ї­ни зна­чною мі­рою за­ле­жа­ти­ме від то­го, чи змо­же змі­ни­ти во­на свій тип дер­жа­ви — з те­ри­то­рі­аль­но­го зро­би­ти йо­го мор­ським, чи на­вчи­тся за­ро­бля­ти на тор­гів­лі, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи транс­порт­не спо­лу­че­н­ня та пе­ре­бу­ду­вав­ши йо­го від­по­від­ним чи­ном. Це змі­нить стру­кту­ру вла­ди, при­йде усві­дом­ле­н­ня, що в Укра­ї­ні пра­цює ка­пі­тал та є май­бу­тнє. В та­ко­му ра­зі во­на змо­же до­ся­гну­ти се­ре­дньо­го рів­ня кра­їн ЄС про­тя­гом 8 — 10 ро­ків.

Ни­ні­шня ж фе­одаль­на си­сте­ма з ка­пі­та­лі­змом не має ні­чо­го спіль­но­го. Го­лов­ним на те­ри­то­рії є го­ло­ва дер­жав­ної адмі­ні­стра­ції, а не обра­ний все­на­ро­дно го­ло­ва те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди. Тоб­то вла­да в Укра­ї­ні бу­ду­є­ться звер­ху, а не зни­зу. Еко­но­мі­ка у сво­їй біль­шо­сті пе­ре­бу­ває в сі­рій зо­ні, а су­спіль­ство — це си­сте­ма ін­сти­ту­ціо­на­лі­зо­ва­ної без­від­по­від­аль­но­сті. Її сенс: той, у ко­го є ін­те­рес, не має ко­штів, а у ко­го ко­шти є — не має ін­те­ре­су. Ця си­сте­ма пра­цює за прин­ци­пом при­ва­ти­за­ції до­хо­ду та осу­спіль­не­н­ня бор­гу. Крім то­го, 70% рин­ків Укра­ї­ни — олі­гар­хі­чні. То­му спо­жи­вач пла­тить біль­шу ці­ну, а отри­мує то­вар гір­шої яко­сті.

Са­ме те­пер ви­зна­ча­є­ться, ку­ди пі­де Укра­ї­на. До ко­ри­сних чин­ни­ків що впли­ва­ють на неї, на­ле­жать: ймо­вір­ний під­рив фі­нан­со­вої си­сте­ми агре­со­ра, утри­му­ва­н­ня низь­ких цін на си­ро­вин­ні енер­го­ре­сур­си, ста­біль­на гео­по­лі­ти­чна си­ту­а­ця, три­ва­лі успі­хи вну­трі­шніх се­кто­раль­них ре­форм. До за­гроз­ли­вих — роз­пад вну­трі­шньої по­лі­ти­чної єд­но­сті про­ти агре­сії, по­вер­не­н­ня За­хо­ду до кла­си­чної ре­аль­ної по­лі­ти­ки, зов­ні­шні гео­по­лі­ти­чні кон­флі­кти.

Що пе­ре­ва­жить — не­ві­до­мо, звід­си ви­сно­вок — Укра­ї­ні до­ве­де­ться шу­ка­ти ком­про­міс між олі­гар­ха­ми та су­спіль­ством. І тут є пи­та­н­ня до обох фі­гу­ран­тів. Тоб­то як збе­рег­ти в су­спіль­стві со­лі­дар­ність лю­ди­ни з лю­ди­ною, щоб во­ни об’єд­ну­ва­ли­ся, а не во­ро­гу­ва­ли. А сто­сов­но олі­гар­хів — як зро­би­ти, щоб во­ни не­сли від­по­від­аль­ність за май­бу­тнє кра­ї­ни. Ска­жі­мо, у 2014 р. біль­ше по­ло­ви­ни укра­їн­сько­го екс­пор­ту кон­тро­лю­ва­ли чо­ти­ри лю­ди­ни. Во­ни по­ка­за­ли в се­ре­дньо­му до­хо­ди за екс­пор­том на рів­ні 20% в грив­нях, а ре­аль­на ін­фля­ція ся­гну­ла бі­ля 200%. Ін­ши­ми сло­ва­ми за­свід­чи­ли зби­тки й обі­кра­ли вла­сну кра­ї­ну — адже, якщо є де­фі­цит, то податків пла­ти­ти не тре­ба. Це то­ді, ко­ли все хи­та­ло­ся, а зви­чай­ні гро­ма­дя­ни зби­ра­ли гро­ші на ка­ски та бро­не­жи­ле­ти, від­да­ва­ли за кра­ї­ну свою кров та жи­т­тя.

Клю­чо­ве пи­та­н­ня тут — що не­об­хі­дно ви­ма­га­ти, щоб на­да­лі олі­гар­хи не бу­ли за­ці­кав­ле­ні у під­трим­ці афри­кан­сько­го рів­ня ко­ру­пції в Укра­ї­ні, щоб зу­пи­ни­ти роз­кра­да­н­ня бю­дже­тних ко­штів і ко­рум­пу­ва­н­ня чи­нов­ни­ків. Га­ран­том до­мов­ле­но­стей мо­гли б ста­ти між­на­ро­дні ін­сти­ту­ції, адже їм до­бре ві­до­мо — де, хто і скіль­ки збе­рі­гає ко­штів (зде­біль­ше — на За­хо­ді). Не вда­сться до­ся­гну­ти ком­про­мі­су — де­да­лі мен­ше лю­дей ба­жа­ти­муть жи­ти в Укра­ї­ні.

Світ знає кіль­ка вда­лих при­кла­дів ком­про­мі­сів: у Ні­дер­лан­дах, Поль­щі, ПАР. В усіх ви­пад­ках ко­жна зі сто­рін ста­ви­ла свої пи­та­н­ня та бра­ла на се­бе ча­сти­ну від­по­від­аль­но­сті. Не існує ні­чо­го не­мо­жли­во­го й для Укра­ї­ни. На­віть не­ве­ли­ка кіль­кість ор­га­ні­зо­ва­них лю­дей, які зна­ють, чо­го во­ни пра­гнуть, зда­тна зро­би­ти біль­ше, ніж со­тні ти­сяч на­тов­пу. Для цьо­го в Укра­ї­ні не­має де­фі­ци­ту знань. Єди­ний бар’ єр пе­ре­тво­рень — це по­лі­ти­чна во­ля та гро­ма­дян­ське ми­сле­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.