П’ять фан­та­зій

Den (Ukrainian) - - Культура - Ан­на ЛИПКІВСЬКА, те­а­тро­зна­вець

У Ки­є­ві за­вер­шив­ся дво­ета­пний Міжнародний кон­курс-ла­бо­ра­то­рія для мо­ло­дих ре­жи­се­рів

Ви­зна­че­но п’ ять переможців (двоє — у ца­ри­ні му­зи­чно­го те­а­тру, троє — у ца­ри­ні ма­лих дра­ма­ти­чних форм), і те­пер у спів­ор­га­ні­за­то­рів — На­ціо­наль­ної опе­ре­ти та те­а­тру «Зо­ло­ті во­ро­та» — є час до на­сту­пної ого­ло­ше­ної ла­бо­ра­то­рії (її за­пла­но­ва­но на осінь 2018 р.), щоб до­ве­сти до пов­но­цін­ної прем’єри та вклю­чи­ти у ді­ю­чий ре­пер­ту­ар ві­ді­бра­ні ескі­зи.

Дру­га ча­сти­на про­е­кту — у жан­рі ма­лих те­а­траль­них форм — ви­яви­ла­ся, так би мо­ви­ти, ще «ла­бо­ра­тор­ні­шою» за пер­шу, якщо під «ла­бо­ра­тор­ні­стю» ро­зу­мі­ти не стільки на­вчаль­ний, скіль­ки до­слі­дни­цький бік спра­ви: осво­є­н­ня не­зви­чних «те­ри­то­рій», те­сту­ва­н­ня не­о­чі­ку­ва­них по­єд­нань то­що.

Цьо­го ра­зу склад фі­на­лі­стів ви­явив­ся ін­тер­на­ціо­наль­ним: із по­над трьох де­ся­тків за­явок бу­ло ві­ді­бра­но чо­ти­ри — ре­жи­се­рів з України, Франції, Азер­бай­джа­ну та Ро­сії. При цьо­му ли­ше одна фі­на­ліс­тка —

сту­ден­тка-ди­плом­ни­ця КНУКіМ Юлія МО­РОЗ із Дні­пра —

по­чу­ва­є­ться у Ки­є­ві як вдо­ма і до то­го вже всти­гла пре­зен­ту­ва­ти свою на­вчаль­ну ро­бо­ту на ко­ну «Зо­ло­тих во­ріт » . Ін­шим до­ве­ло­ся ви­про­бо­ву­ва­ти свої си­ли не ли­ше в екс­тре­маль­но­му ре­жи­мі (4 дні ре­пе­ти­цій, на 5-й — від­кри­тий по­каз), ай у но­вій кра­ї­ні.

Так, Іра­да ГЕЗАЛОВА з Ба­ку, пра­цю­ю­чи із акто­ра­ми Опе­ре­ти над су­то дра­ма­ти­чним ма­те­рі­а­лом, на­ма­га­ла­ся до то­го ж впи­са­ти життя пер­со­на­жів го­го­лів­ських «Ста­ро­світ­ських по­мі­щи­ків» у ін­тер’єр ви­став­ки крим­сько­та­тар­сько­го де­ко­ра­тив­но-ужи­тко­во­го ми­сте­цтва, роз­мі­ще­ній у під­ва­лі Ми­сте­цько-кон­цер­тно­го центру ім. І. Ко­злов­сько­го.

Па­ри­жа­ни­ну Жю­лю ОДРІ

до­ве­ло­ся че­рез пе­ре­кла­да­ча « за­ко­ху­ва­ти » чо­ло­ві­чій склад те­а­тру «Зо­ло­ті во­ро­та» та Ан­ну Глу­хень­ку ( кон­тра­бас), яка при­мкну­ла до них, в істо­ри­чну фан­та­зію су­ча­сно­го іспан­сько­го ав­то­ра Ан­то­ніо Ала­мо « Ті, що стра­жда­ють » про остан­ній ве­чір життя Ста­лі­на ( сто­рон­ній по­гляд на ра­дян­ську істо­рію, ко­тра в нас уже в зу­бах за­гру­зла, — що може бу­ти біль­шим ви­кли­ком?).

На­ре­шті, Оле­ксандр Ні­ко­ла­єв (Су­зда­лєв) із Кра­сно­да­ра (Росія) не­спо- ді­ва­но ри­зи­кнув за­про­по­ну­ва­ти ві­тчи­зня­но­му гля­да­че­ві та екс­пер­там та­кож ві­тчи­зня­ний, але, з до­сі не зро­зумі­лих при­чин, не вве­де­ний у куль­тур­но-ми­сте­цький обіг ма­те­рі­ал — каз­ки про не­чи­сту си­лу Ва­си­ля Ко­ро­лі­ва-Ста­ро­го ( 1879 — 1943 рр.), укра­їн­сько­го пи­сьмен­ни­ка, гро­мад­сько­го ді­я­ча, одно­го з фун­да­то­рів Цен­траль­ної Ра­ди.

Ви­йшло по- рі­зно­му, але, без­пе­ре­чно, по­ка­зо­во та ре­пре­зен­та­тив­но.

Юлії Мо­роз вда­ло­ся роз­дра­жни­ти пу­блі­ку — і за­явою про до­слі­дже­н­ня че­рез п’єсу «Ігри на за­дньо­му дво­рі» Едни Ма­зії «куль­ту­ри зґвал­ту­ва­н­ня», і агре­сив­ною по­да­чею го­стро­со­ці­аль­но­го ( і во­дно­час ма­ло­ко­ре­ктно­го з то­чки зо­ру ві­ко­вих пси­хо­ло­гів) ма­те­рі­а­лу. Про­те важ­ко спро­гно­зу­ва­ти подаль­шу ре­пер­ту­ар­ну до­лю ви­ста­ви — на­сам­пе­ред, вра­хо­ву­ю­чи, що ця са­ма п’єса з 1997 ро­ку йде на ко­ну На­ціо­наль­но­го те­а­тру ро­сій­ської дра­ми ім. Ле­сі Укра­їн­ки і вже ста­ла « обов’ яз­ко­вою про­гра­мою » гру­по­вих куль­тпо­хо­дів ки­їв­ських стар­шо­кла­сни­ків...

Оле­ксандр Ні­ко­ла­єв, не ма­ю­чи за пле­чи­ма ві­тчи­зня­ної те­а­траль­ної шко­ли, все ж при­му­дрив­ся про­де­мон­стру­ва­ти у сво­їй ро­бо­ті на­бір тих штам­пів укра­їн­ської сце­ни, від яких во­на ге­ро­ї­чно на­ма­га­є­ться по­зба­ви­ти­ся остан­ні­ми де­ся­ти­лі­т­тя­ми. В ре­зуль­та­ті пер­спе­ктив­ний ма­те­рі­ал по­став на ко­ну су­то ілю­стра­тив­но, хо­ча хо­ває у со­бі не­аби­який ігро­вий потенціал.

Натомість Жюль Одрі по­ка­зав стиль­ний, тон­кий та ви­со­ко­ін­те­ле­кту­аль­ний ескіз, в яко­му, зокре­ма, роль Ста­лі­на — чи то ди­я­воль­сько­го ма­ні­пу­ля­то­ра, чи то фей­ко­во­го кру­че­но­го бі­са — у ви­ко­нан­ні Іва­на Ша­ра­на має всі шан­си ста­ти у май­бу­тньо­му «ро­дзин­кою» ки­їв­ської сце­ни. А у фан­та­зій­ній ро­бо­ті «Пуль­ха­фо­нія» Іра­ди Ге­за­ло­вої, яка успі­шно опа­ну­ва­ла увесь до­сту­пний про­стір під­валь­но­го «ла­бі­рин­ту», Окса­на Пра­со­ло­ва та осо­бли­во Ки­ри­ло Ба­сков­ський (зва­жа­ю­чи на під­ви­ще­ну емо­цій­ну скла­дність са­ме йо­го сце­ні­чно­го завдання) по­ста­ли гли­бо­ки­ми дра­ма­ти­чни­ми акто­ра­ми, зда­тни­ми до фі­лі­гран­но­го пар­тнер­ства та най­тон­ших ре­а­кцій.

Тож че­ка­є­мо на три ка­мер­ні прем’єри — укра­їн­ську, фран­цузь­ку та азер­бай­джан­ську — на ки­їв­сько­му ко­ну!

ФО­ТО АНАТОЛІЯ ФЕДОРЦІВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.