По­стій­ний не­спо­кій «пром­ки»

Під­пол­ков­ник ме­ди­чної служби Ва­ле­рій Ку­шнір — про два мі­ся­ці на пе­ре­до­вій

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, Він­ни­ця

Два мі­ся­ці під­пол­ков­ник ме­ди­чної служби Ва­ле­рій Ку­шнір був на­чме­дом ле­ген­дар­ної 58-ї бри­га­ди, яка за­раз сто­їть на са­мі­сінь­ко­му « пе­ре­д­ку» — схі­дних околицях Ав­ді­їв­ки. Роз­по­від­ає, що, по­при Мін­ські до­мов­ле­но­сті, бо­йо­ви­ки що­дня «ще­дро» по­ли­ва­ють на­ших хло­пців во­гнем, але во­ни три­ма­ли і три­ма­ти­муть обо­ро­ну. Та най­гір­ше те, що за­хи­ща­ти­ся їм до­во­ди­ться не тіль­ки від во­ро­гів, але й від бю­ро­кра­тії та не­ві­гла­ства з укра­їн­сько­го бо­ку.

■ Ав­ді­їв­ська пром­зо­на, яку хло­пці між со­бою на­зи­ва­ють «пром­кою», ни­ні за­ли­ша­є­ться най­га­ря­чі­шою то­чкою на кар­ті АТО. Бо­йо­ви­ки га­тять по на­ших по­зи­ці­ях із рі­зних ви­дів озбро­єнь, не не­хту­ють і за­бо­ро­не­ною стволь­ною ар­ти­ле­рі­єю й 120-мі­лі­ме­тро­ви­ми мі­но­ме­та­ми. Во­гонь у від­по­відь мо­жна від­кри­ва­ти ли­ше за ко­ман­дою або ко­ли об­стріл не­се ре­аль­ну за­гро­зу осо­бо­во­му скла­ду. Хо­ча ре­аль­на за­гро­за існу­є­зав­жди, каже лі­кар, бо не­ві­до­мо, що може «при­ле­ті­ти» з во­ро­жо­го бо­ку.

■ «Влі­тку 2016 ро­ку я при­був у Ав­ді­їв­ку. Це бу­ла моя дру­га ро­та­ція. Пер­ше, що вра­зи­ло, це по­стій­не «трі­ско­ті­н­ня» зброї. Об­стрі­ли три­ва­ли по кіль­ка го­дин. На­віть ко­ли ого­ло­шу­ва­ли «мі­сце­ве пе­ре­мир’я» з обох бо­ків, щоб від­ре­мон­ту­ва­ти блін­да­жі, на­при­клад, «се­па­ри» не від­мов­ля­ли­ся від стрі­ле­цької зброї, «ба­хка­ли» й «ба­хка­ли». Пей­заж дов­ко­ла на­га­ду­вав блок­ба­стер — по­лі­гон для вій­сько­вих тре­ну­вань: зруй­но­ва­на ін­фра­стру­кту­ра, роз­би­ті бу­дин­ки, спа­ле­ні ав­тів­ки. У тих умо­вах не­мо­жли­во бу­ло за­спо­ко­ї­ти­ся чи від­по­чи­ти. Ми на­віть за­бу­ва­ли, який сьо­го­дні день, адже пра­цю­ва­ли без ви­хі­дних. А ще на­вчи­ли­ся роз­рі­зня­ти на слух, що пра­цює: «Град» чи зви­чай­ні мі­но­ме­ти. Під час об­стрі­лів хо­ва­ли­ся до блін­да­жів. Але, на жаль, був ви­па­док, ко­ли ко­ман­дир не встиг до­біг­ти. Від ньо­го нічого не за­ли­ши­ло­ся ...»,— роз­по­від­ає Ва­ле­рій.

■ Ро­бо­та на­чме­да бри­га­ди на пе­ре­до­вій — це по­стій­ний не­спо­кій. А якщо вра­хо­ву­ва­ти той факт, що зі 178 ме­ди­ків бу­ло близь­ко тре­ти­ни, то на­ван­та­же­н­ня зро­ста­єу ра­зи. Та найважче, яка за­зна­ча­є­Ва­ле­рій, бу­ло пе­ре­че­ка­ти об­стріл, щоб по­чу­ти, що всі жи­ві й здо­ро­ві. Та­ке тра­пля­ло­ся не ча­сто.

■ «За два мі­ся­ці мо­єї ро­бо­ти у нас бу­ло 123 са­ні­тар­ні втра­ти (це й по­ра­не­ні, й за­ги­блі). Біль­шість по­ра­нень одно­го ти­пу — від оскол­ків. Го­лов­не мо­є­зав­да­н­ня як на­чме­да по­ля­га­ло в то­му, щоб якнай­швид­ше, за «золоту» го­ди­ну, до­ста­ви­ти хво­ро­го до ста­бі­лі­за­цій­но­го центру, який роз­та­шо­ву­вав­ся в Ав­ді­їв­ці. Вра­хо­ву­ю­чи там­те­шній стан до­ріг і транс­порт «сов­де­пів­сько­го» зраз­ка, ви­ни­ка­ли рі­зні си­ту­а­ції, але ма­кси­маль­ний час до­став­ки за час мо­го ке­рів­ни­цтва скла­дав 42 хви­ли­ни, най­ко­ро­тший — 15 хви­лин, — про­дов­жу­є­лі­кар. — Час від ча­су з ме­тою без­пе­ки до­во­ди­ло­ся змі­ню­ва­ти мар­шру­ти. Якось у пе­ре­стріл­ку по­тра­пи­ла на­ша «та­бле­тка», облі­пле­на чер­во­ни­ми хре­ста­ми. По ма­ши­ні ве­ли при­ціль­ний об­стріл. Ку­ля вле­ті­ла в ло­бо­ве скло і про­йшла за сан­ти­метр від на­шо­го ме­ди­ка. Їй та во­ді­є­ві скло по­сі­кло облич­чя й ті­ло. На ща­стя, всти­гли ви­ско­чи­ти з ма­ши­ни і від­повз­ти. А за п’ять хви­лин бо­йо­ви­ки пі­дір­ва­ли ма­ши­ну...»

■ Де­лі­ка­тно зга­ду­є­Ва­ле­рій Ку­шнір і про бю­ро­кра­тію, з якою до­во­ди­ться во­ю­ва­ти на пе­ре­до­вій. Най­про­сті­ший при­клад — по­лом­ка «швид­кої». Щоб отри­ма­ти ту чи ін­шу зап­ча­сти­ну, до­во­ди­ться пи­са­ти за­яв­ки в усі ін­стан­ції, й не факт, що їх роз­гля­нуть і до­став­лять по­трі­бну де­таль. Лег­ше пра­цю­ва­ти з во­лон­те­ра­ми, бо на до­ві­рі й че­сно­му сло­ві за кіль­ка днів во­ни лі­кві­до­ву­ють по­лом­ку, і по­би­та «та­бле­тка» зно­ву на хо­ду.

■ «Та най­біль­ше дра­тує(і це м’яко ка­жу­чи), ко­ли на­шим хло­пцям до­во­ди­ться за­хи­ща­ти­ся не ли­ше від во­ро­гів, а й від українських (мі­сце­вих) пра­во­охо­рон­них ор­га­нів. З остан­ньо­го, що за­пам’ята­ло­ся, це ДТП, яке ста­ло­ся з ви­ни ав­ді­їв­ської по­лі­ції. П’яний опе­ра­тив­ник віз п’яно­го про­ку­ро­ра і врі­зав­ся в наш УАЗик, на яко­му хло­пці по­вер­та­ли­ся з бо­йо­вих по­зи­цій. По­при те, що са­ме пра­во­охо­рон­ці бу­ли вин­ні у при­го­ді, зви­ну­ва­чу­ва­ли в усьо­му на­ших хло­пців. Пе­ре­дба­ча­ю­чи подаль­ші по­дії, я всіх бій­ців по­віз на « на освід­че­н­ня на сту­пінь ал­ко­голь­но­го сп’ яні­н­ня » , мі­сце­ві лі­ка­рі за­свід­чи­ли тве­ре­зий стан всіх бій­ців у при­су­тно­сті пред­став­ни­ків по­лі­ції, але, по­при це, поліція зви­ну­ва­чу­ва­ла у не­тве­ре­зо­му ста­ні на­ших бій­ців. Зро­би­ли фо­то­гра­фії, зі­бра­ли не­за­ле­жні свід­че­н­ня, зро­би­ли схе­ми ско­є­н­ня ДТП. Але по­ки не під­клю­чи­ли­ся во­лон­те­ри, депутати Вер­хов­ної Ра­ди, у ДТП зви­ну­ва­чу­ва­ли на­ших хло­пців. Зре­штою бу­ло ви­не­се­но рі­ше­н­ня, що ви­сно­вок військової служби правопорядку та по­лі­ції мі­ста Ав­ді­їв­ки роз­хо­ди­ться зі схе­мою ДТП і не від­по­від­ає ха­ра­кте­ру по­шко­дже­н­ня ав­то­мо­бі­ля. Ко­ли я від’ їжджав, спра­ва ще не за­кін­чи­ла­ся, і вра­зи­ло те, що укра­їн­ська поліція й про­ку­ра­ту­ра, яка ма­ла би за­хи­ща­ти на­ших бій­ців, чи­ни­ла про­ти­прав­ні дії. Осо­бли­во вра­зи­ли дії військової служби правопорядку, які при­кри­ва­ли «сво­їх» і не ба­жа­ли на­віть ви­слу­ха­ти українських вій­сько­вих».

■ За по­над два мі­ся­ці на «пе­ре­д­ку» Ва­ле­рію Ку­шні­ру до­ве­ло­ся бу­кваль­но жи­ти на ро­бо­чо­му мі­сці, іноді пра­цю­ва­ти без сну і від­по­чин­ку. Адже у «пром­ці» що­дня хтось отри­му­є­по­ра­не­н­ня, а що­но­чі, ко­ли об­стрі­ли по­си­лю­ю­ться, бій­ці ри­зи­ку­ють не про­ки­ну­ти­ся... Йо­го вмов­ля­ли за­ли­ши­ти­ся. Дій­сно, як він зі­зна­є­ться, роз­лу­ча­ти­ся з ци­ми від­ва­жни­ми і щи­ри­ми хло­пця­ми бу­ло вкрай важ­ко, але у Він­ни­ці на ньо­го че­кав йо­го рі­дний ко­ле­ктив шкір­но­ве­не­ро­ло­гі­чно­го від­ді­ле­н­ня Він­ни­цько­го вій­сько в о-ме­ди­чно­го центру, який Ва­ле­рій Ку­шнір очо­лю­єв­же по­над 10 ро­ків.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.