ГА­ЗЕ­ТА

МЕМ-СТО­РІЇ ВІД СЕР­ГІЯ ТРИМ­БА­ЧА

Den (Ukrainian) - - Куль­ту­ра -

З ІСКРИ — ПО­ЛУМ’Я

Ко­му­ні­сти­чна си­сте­ма ви­хо­ва­н­ня і про­па­ган­ди бу­ла єди­ним ці­лим — те, чо­го ни­ні не спо­сте­рі­га­є­ться (тоб­то си­сте­ми; си­стем­ним у нас є тіль­ки кра­діж­ки і гра­бу­нок на­се­ле­н­ня: у цих сфе­рах ми, ра­зом із Ро­сі­єю, во­і­сти­ну «впе­ре­ди пла­не­ты всей»). Так от, уже в пер­шо­му чи дру­го­му кла­сі я ді­знав­ся про га­зе­ту «Искра» — ор­ган біль­шо­ви­цької пар­тії. Дру­ку­ва­ла­ся га­зе­та за кор­до­ном, в Ро­сію до­став­ля­ла­ся не­ле­галь­но. Не раз вдив­ляв­ся я в кар­ти­ни і кар­тин­ки: під­піль­ни­ки чи про­сто со­бі лю­ди чи­та­ють «Искру» з ле­нін­ським га­слом «Из искры во­зго­ри­тся пла­мя». Або як че­рез кор­дон ве­зуть га­зе­ту — з ри­зи­ком для жи­т­тя... Че­рез сто­лі­т­тя Ві­ктор Ющен­ко з то­ва­ри­ша­ми пі­де на ви­бо­ри під схо­жим га­слом «Сло­во — ді­ло» (ска­зав, опу­блі­ку­вав текст, в осно­ві яко­го сло­во, по­сі­яв му­дре й зна­чи­ме — і че­кай, по­ки в ду­шах люд­ських те зер­ня зій­де, за­кві­тча­є­ться, а там і за­ко­ло­си­ться). Про­ро­ки — во­ни ж че­рез сло­во до­но­сять свої ві­щі й ві­чні по­сла­н­ня.

Ми, ра­дян­ські шко­ля­рі, чи­та­ли свої га­зе­ти, що ви­да­ва­ли­ся гі­ган­тсь ки­ми, не­мис ли­ми­ми сьо - год ні, ба га то міль йон ни ми ти ра - жа­ми, — «Зір­ка» і «Пи­о­нер­ская прав­да». І їх чи­та­ли ді­ти. А спро­бу­ва­ли б не по­чи­та­ти (і не пе­ред­пла­ти­ти) — бо ж не зрід­ка ма­те­рі­ал із га зет ви ко рис то ву вав ся на уро ках. До при кла ду, на уро ках ариф ме ти ки, за дач ка: у « Зір ці » опо­відь про піо­не­ра Ва­сю, який у літ ній пе рі од, пра цю ю чи в кол - го­спно­му са­ду, зі­брав 500 кі­ло­гра­мів яблук. Пра­цю­вав він двад­цять днів. Пи тан ня: скіль ки яб лук зби­рав Ва­ся що­дня?.. І про­па­ган­да пра­цює, і ма­те­ма­ти­чні на­ви­ки роз­ви­ва­ю­ться — два в одно­му.

По­тім був ком­со­мол і га­зе­та «Ком­со­моль­ская прав­да» (ви­да­є­ться до­сі). Її ти­раж уза­га­лі за­шка­лю­вав — по­над двад­цять міль­йо­нів при­мір­ни­ків. А да­лі, уже в до­ро­сло­му ві­ці, не­о­дмін­не вжи­ва­н­ня за­галь­но­пар­тій­но­го ор­га­ну «Прав­да». Бу­ли ви чле­ном КПРС чи ні — «нє ігра­ло зна­чє­нія»: му­си­ли те чи­та­ти. Пе­ре­д­усім для то­го, що­би бу­ти «в кур­сі дє­ла». А ще для то­го, аби які­сні­ше го­ту­ва­ти­ся до по­літ­за­нять, на яких ін­фор­ма­то­ри, не зрід­ка по­тря­са­ю­чи га­зе­та­ми, про­сві­ща­ти на­ші ду­ші ко­ри­сним, хо­ча й на ди­во пі­сним (у бре­жнєв­ські ча­си все це вже ма­ло озна­ки ви­ро­дже­н­ня), хар­чем.

Пра­кти­чно ко­жна пар­тій­на га­зе­та бу­ла «прав­ди­вою» — «Кі­ро­во­град­ська прав­да», «Чер­ні­гів­ська прав­да» і т.ін. Це за­раз за­галь­но­укра­їн­ські те­ле­ка­на­ли роз­по­чи­на­ють- ся з но­вин про те, як ба­ба Га­ля із се­ла Го­ло­пу­пів­ка Ху­лі­ган­дрист­сько­го ра­йо­ну на Древ­лян­щи­ні від ве­ли­кої пси­хі­чної на­пру­ги ша­ра­хну­ла сво­го ді­да Те­ре­шка ско­во­рід­кою по го­ло­ві, від чо­го той зне­при­том­нів і зна­хо­ди­ться у ху­лі­ган­дрист­ській лі­кар­ні (про подаль­ший пе­ре­біг та­кої за­хо­плю­ю­чої при­го­ди нам не­о­дмін­но роз­ка­жуть, жур­на­ліс­тка Рим­ма ча­тує по­бі­ля ме­дза­кла­ду, не від­ходь­те від те­ле­ві­зо­ра). У ра­дян­ські ча­си по­ді­бне бу­ло не­мо­жли­вим, но­ви­ни бу­ли за­галь­но­со­ю­зни­ми, за­галь­но­пар­тій­ни­ми, з одно­го бо­ку, і мі­сце­ви­ми, ло­каль­ни­ми (був ще в хо­ду ви­слів «то­ва­рі­щі с мєст»; но­сії екс­клю­зив­ної про­він­цій­ної ін­фор­ма­ції). Усі ма­те­рі­а­ли му­си­ли не­сти в со­бі про­па­ган­дист­ський і ви­хов­ний ме­си­джі, від­так будь-яка кри­ти­ка ма­ла ло­ка­лі­зу­ва­ти­ся в кон­кре­тних пер­со­на­лі­ях і кон­кре­тних мі­сце­во­стях. Бо ж си­сте­ма («в об­щем і це­лом», був та­кий по­ши­ре­ний ви­раз) бу­ла здо­ро­ва, а ко­ли у цьо­му дер­жав­но-гро­мад­сько­му ор­га­ні­змі за­во­див­ся якийсь «не­жить» чи там паль­чик тро­хи на­бу­бня­вів — то й тре­ба го­во­ри­ти про но­сик чи паль­чик, а не про увесь мо­гу­тній ор­га­нізм. «Не на­до обоб­щать!» — ще один хо­до­вий і кри­ла­тий ви­раз тих ча­сів.

ПЕ­РЕ­ДО­ВЕ І ПЕ­РЕ­ДНЄ

Біль­шість га­зет, на­віть ди­тя­чих, ма­ли за пра­ви­ло ви­хо­ди­ти з «пе­ре­до­ви­ми ста­т­тя­ми», себ­то текс­та­ми, які роз­та­шо­ву­ва­ли на пер­шій по­ло­сі й ви­сві­тлю­ва­ли якусь на­два­жли­ву про­бле­му. Три­ва­лий час я вва­жав, що це ма­те­рі­ал для про­па­ган­дист­сько­го шта­ту (гі­гант­сько­го, тре­ба ска­за­ти; за ча­сів Ста­лі­на пів­кра­ї­ни си­ді­ло в та­бо­рах, а дру­га по­ло­ви­на ви­шу­ку­ва­ла про­па­ган­дист­ські мо­ти­ви для услав­ле­н­ня па­нів­но­го ре­жи­му). Аж по­ки не по­зна­йо­мив­ся з кі­но­ре­да­кто­ром Гри­го­рі­єм Зель - до­ви­чем. Як тіль­ки я пе­ре­сту­пав по­ріг йо­го квар­ти­ри, він одра­зу вру­чав ме­ні кіль­ка га­зет і вса­джу­вав у крі­сло: «Чи­тай­те ува­жно!» На­ле­жа­ло чи­та­ти са­ме «пе­ре­до­ви­ці», текст яких Зель­до­вич роз - ця­цько­ву­вав рі­зно­ко­льо­ро­ви­ми олів­ця­ми. По­то­му він за­хо­джу­вав­ся по­ясню­ва­ти: «Ось ця фра­за у га­зе­ті «Прав­да» зна­чить, що ско­ро, мі­ся­ців че­рез два, що­до кі­но бу­де ви­да­но по­ста­но­ву ЦК КПРС. А ця ось озна­чає — в хі­мі­чній про­ми­сло­во­сті гря­дуть пе­ре­мі­ни...» Ото­ді я й зро­зу­мів: пе­ре­до­ві стат­ті є по­сла­н­ням із цен­тру (ска­за­ти б «Центр — Юста­су»), ши­фров­кою аген­там впли­ву. На­ле­жа­ло зна­ти шифр, і Зель­до­вич йо­го та­ки знав. А я — ні, не зміг про­ни­кну­ти в цю ла­бо­ра­то­рію сми­слів і сим­во­лів.

Якось спан те ли чив ста ро го ре дак то ра ри зи ко ва ним на ті ча - си мис ле об ра зом. « По слу хай - те, — ска­зав я Зель­до­ви­чу, — це ж секс та кий. Ми є на род не ті ло, яке пар тій ний апа рат вжи ває сво їм « пе ред ком » . Оти ми « пе ре - до­ви­ця­ми»... Ре­да­ктор спан­те­ли- че но по ди вив ся на ме не: « Ви мо - ло дий і скрізь мож ли вос ті для сек су шу ка є те. Тут йо го кра ще не шу ка ти, ці лі шим бу де те. А то... одрі­жуть вам щось і про секс бу­де­те ду­ма­ти мен­ше». І та­ки да, ста рий мав ра цію.

Хо­ча на той мо­мент я вже чи­тав за бо ро не ну то ді по вість Ми - хай­ла Бул­га­ко­ва «Со­ба­че сер­це», де є зна ме ни та фра за про фе со ра Пре­о­бра­жен­сько­го: «Если вы за - бо ти тесь о сво ем пи ще ва ре нии, мой до­брый со­вет — не го­во­ри­те за обе­дом о боль­ше­ви­зме и о ме­ди­ци­не. И — Бо­же вас со­хра­ни — не чи­тай­те до обе­да со­вет­ских га­зет. — Гм... Да ведь дру­гих нет. — Вот ни­ка­ких и не чи­тай­те. Вы зна­е­те, я прои­звел 30 на­блю­де­ний у се­бя в кли­ни­ке. И что же вы ду ма е те? Па ци ен ты, не чи та­ю­щие га­зет, чув­ству­ют се­бя пре­вос ход но. Те же, ко то рых я спе - ци­аль­но за­став­лял чи­тать «Прав­ду», — те­ря­ли в ве­се».

Одна че це муд ре про фе сорсь - ке на ста нов лен ня у ча си Гор ба - човсь кої Пе ре бу до ви бу ло про іг - но ро ва но. Га зе ти, із « Прав дою » включ но, зро би ли ся до бі са ці ка - ви­ми, ра­зом із жур­на­ла­ми і те­ле - ба чен ням. Зран ку бі ля га зет них кі ос ків ви ши ко ву ва ли ся дов же - лез ні чер ги. Роз мі та ли все. То ді з’ явив ся зна ме ни тий ви слів — « ди ви ти ся те ле ві зор ці ка ві ше, ніж жи ти » . І чи та ти га зе ти так са­мо! Не­що­дав­но зна­йшов па­чку пе ред плат них кви тан цій. У 1989 ро ці я пе ред пла чу вав 12 га - зет і 18 жур на лів. Во ни про чис - ти ли ма со ву сві до мість до во лі грун тов но, хо ча, як по ка зує до - свід, ни ніш ні ЗМІ мо жуть да ти про чис т ку і у зво рот но му на - прям ку — до свід сьо год ніш ньої Ро сії є до во лі про мо вис тий.

Так чи інак ше, а на віть ін те - ле­кту­а­ли чи­та­ють сьо­го­дні на­ба­га­то мен­ше га­зет. Ска­жі­мо, я пе­ре гля даю ни ні ли шень дві ук ра - їнсь кі ( « День » і « Дзер ка ло тиж - ня», ро­сій­ську «Но­вую га­зе­ту» та кіль ка ан г ло мов них). Га зе та пе - ре­ко­чу­ва­ла в Ін­тер­нет, у кі­о­сках дав­но вже не­має жо­дно­го на­тя­ку на ажі­о­таж. Втім, іно­ді, про­шку­ю­чи буль­ва­ром, ба­чиш кар­тин­ку: си дить си во чо лий гро ма дя нин, за­ну­рив­шись у га­зе­тні шпаль­ти. Чи зрід­ка по­ба­чиш щось по­ді­бне у рес то ра ні... Кі нець епо хи, кі - нець епо­хи...

ГА­ЗЕ­ТИ У ПО­БУ­ТО­ВО­МУ ВИ­МІ­РІ

На га даю, по чат ком іс то рії га - зет на уков ці вва жать ча си Дав - ньо го Ри му, де міс це ві но ви ни ( тіль ки міс це ві, зви чай но, світ був ма лень ким, по ді ле ним на дріб ні сег мен ти) по ши рю ва лись на де­рев’яних до­ще­чках, на яких зде­біль­шо­го фі­ксу­ва­ла­ся хро­ні­ка по дій. Все це три ва лий час бу ло до ро гим за до во лен ням — аж до ХVІ сто літ тя, ко ли знай ш ли спо - сіб зде шев лен ня роз пов сюд жен - ня ін фор ма ції ( га зе та — від іта - лійсь ко го сло ва, що озна ча ло дріб ну мо не ту). В основ но му це бу ли но ви ни, які по да ва лись у хро но ло гіч но му по ряд ку, а не за їхньою ва­жли­ві­стю.

До ре­чі, кі­но так са­мо по­ча­ло ак тив но по ши рю ва ти ся за вдя ки де­ше­ви­зні кви­тків у кі­но­те­а­три, які у США, ска­жі­мо, ма­ли на­зву nickelodeon, від nickel — 5-цен­то­вої мо не ти, і « оде он » ( грець кий те­атр). Що­би ни­ні­шнім пра­ви­те­лям взя­ти со­бі в го­ло­ву, що по­ши­ре­н­ня куль­тур­ної ін­фор­ма­ції му­сить бу­ти ма­кси­маль­но зде­шев­ле­ним, бо ж іна­кше во­на не ді­йде до біль­шо­сті адре­са­тів.

Був і ще один пі кан т ний мо - мент. За ра­дян­ських ча­сів га­зе­тний па­пір ча­сто-гу­сто за­мі­ню­вав па пір ту а лет ний ( за прак тич но пов ної від сут нос ті остан ньо го). Пе ре ду сім у се лі, од ві ду ю чи від - по від ний за клад, ви ба чи ли на гвіз д ку пач ку аку рат но на рі за - них кла­птів га­зе­ти. Так що га­зе­ти пра цю ва ли не тіль ки пе ред - ком, а й «зад­ком».

Та й для роз­па­лу га­зе­ти під­хо­ди­ли — до­бре го­рять, що там ка­за­ти?Від­так, роз­па­лю­ю­чи пі­чку у се­бе на да­чі й див­ля­чись на жит­тє дай ний во гонь я, раз по раз, при га дую біль шо виць ку га зе ту « Искра » й її чіль не гас ло. По - лум’ я, хоч та ке, до сі за па лю єть - ся від га­зет. Га­зет, тре­ба ви­зна­ти, які ба­га­то в чо­му сфор­му­ва­ли сві­до­мість міль­йо­нів лю­дей і ба­га­то в чо му збе рі га ють цю фун к цію (на ін­ших но­сі­ях і т. п.) до­ни­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.