Лі­ки про­ти слі­по­ти

Чи ро­зу­міє, хоч, хто-не­будь в дер­жа­ві, що на­ція з хи­бною си­сте­мою осві­ти при­ре­че­на?

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Все по­чи­на­є­ться з лю­ди­ни — і здо­бу­тки та пе­ре­мо­ги істо­рії, і со­ці­аль­ний про­грес, і ре­фор­ми, і ре­во­лю­ції та контр­ре­во­лю­ції. І де­гра­да­ція на­ції теж. А то­чні­ше — все по­чи­на­є­ться з осві­ти, яка єди­на (не без­ме­жна су­ма не­по­трі­бної ін­фор­ма­ції, хай на­віть ти­ся­чу ра­зів «мо­дер­ної» та «ін­но­ва­цій­ної», а то­чне і аде­ква­тне зна­н­ня про ети­ку, лю­ди­ну, су­спіль­ство й нав­ко­ли­шній світ) мо­же ви­лі­ку­ва­ти су­щих на на­шій зем­лі від тяж­кої хво­ро­би — сві­то­гля­дної слі­по­ти. Хво­ро­би, що стра­шні­ша за СНІД та не­ду­гу Да­у­на.

Лі­ки від ці­єї хво­ро­би дав­но ві­до­мі ци­ві­лі­зо­ва­но­му люд­ству — Осві­та. На­у­ка. Де­мо­кра­тія. Про­те скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що в Укра­ї­ні за­над­то ба­га­то лю­дей, від яких за­ле­жать дер­жав­ні рі­ше­н­ня, не ро­зу­мі­ють, що на­ція з хи­бною си­сте­мою осві­ти та зруй­но­ва­ною на­у­кою при­ре­че­на. Як іще мо­жна по­ясни­ти ту, де­лі­ка­тно ка­жу­чи, вкрай важ­ку си­ту­а­цію, в якій пе­ре­бу­ває На­ціо­наль­на ака­де­мія на­ук Укра­ї­ни, за­сно­ва­на ще в ли­сто­па­ді 1918 ро­ку геть­ма­ном Ско­ро­пад­ським (ука­зи від 14 ли­сто­па­да 1918 р. та від 27 ли­сто­па­да 1918 р.). НАН Укра­ї­ни нев­пин­но «ста­ріє», фі­нан­су­є­ться в га­не­бно мі­зер­них мас­шта­бах, до її екс­пер­тних по­рад вла­да впер­то не до­слу­ха­є­ться, на­то­мість зви­ну­ва­чу­ю­чи Ака­де­мію у «низь­кій ефе­ктив­но­сті».

А тим ча­сом ли­ше справ­ді ци­ві­лі­зо­ва­на, гу­ма­ні­сти­чна, ре­тель­но ви­ві­ре­на, про­ду­ма­на си­сте­ма осві­ти на­ції (не ли­ше «від 6 до 25 ро­ків», про­те впро­довж ці­ло­го жи­т­тя, без­пе­рерв­но, аж до схи­лу ро­ків. Ще май­же 2000 ро­ків то­му Се­не­ка ствер­джу­вав: «Скіль­ки ро­ків ти не про­жив би, усе жи­т­тя слід вчи­ти­ся») — оце і є на­ша най­кра­ща «ле­таль­на зброя» про­ти під­сту­пів ім­пер­сько­го агре­со­ра, най­кра­ща «сті­на» про­ти за­зі­хань «ві­чно вчо­ра­шніх» пу­ті­но­ї­дів. То­му що осві­та дає лю­ди­ні го­лов­не — істин­ну, прав­ди­ву си­сте­му цін­но­стей (не вар­то зву­жу­ва­ти її, осві­ту, ли­ше до сфе­ри дії на­вчаль­них за­кла­дів, від ди­тсад­ків до ви­шів. Справ­жня осві­та — це уро­ки жи­т­тя, уро­ки лю­дей, близь­ких, рі­дних, уро­ки, від­шу­ка­ні у ве­ли­ких, не­тлін­них кни­гах. В той же час без­глу­здо при­мен­шу­ва­ти зна­че­н­ня осві­ти у вуж­чо­му, кон­кре­тно­му сен­сі сло­ва — як си­стем­но­го про­це­су на­бу­т­тя ін­ди­ві­ду­аль­но і су­спіль­но не­об­хі­дної су­ми знань).

До­да­мо та­кож, що не­осві­че­на лю­ди­на — це не тіль­ки й не стіль­ки ( не обов’ яз­ко­во) та, ко­тра не має оці­єї су­ми знань. Як схиль­ний вва­жа­ти ав­тор цих ряд­ків, це — та­ка лю­ди­на, яка не має (втра­ти­ла, ні­ко­ли й не здо­бу­ва­ла) чі­тко­го ро­зу­мі­н­ня при­чин­но-на­слід­ко­вих зв’яз­ків про­це­сів, що від­бу­ва­ю­ться в су­спіль­но­му та при­ро­дно­му про­сто­рі на­шо­го бу­т­тя. «Не­за­бу­тнім», «не­оці­нен­ним» є тут вне­сок на­ших дрі­му­чих, по­ро­жніх і пи­ха­тих ЗМІ, ко­трі (да­руй­те за сло­во) бу­кваль­но де­бі­лі­зу­ють міль­йо­ни лю­дей, ви­крив­ля­ю­чи їхнє ми­сле­н­ня, не на­вча­ю­чи їх пра­виль­но ми­сли­ти, а на­то­мість « го­ду­ю­чи » їх при­мі­тив­ни­ми «би­тва­ми екс­тра­сен­сів» та «миль­ни­ми» се­рі­а­ла­ми. Це — зло­чин. Зокре­ма, і то­му, що та­кі гля­да­чі по­збав­ле­ні цін­но­стей і від­так не­зда­тні на справ­ді де­мо­кра­ти­чний ви­бір.

Осно­ва основ гу­ма­ні­сти­чної на­ціо­наль­ної осві­ти — це ви­хо­ва­н­ня (пле­ка­н­ня!) зда­тно­сті са­мо­стій­но ми­сли­ти. Бли­ску­че на­пи­сав про це (ще 1787 ро­ку) ве­ли­кий Ім­ма­ну­їл Кант: «Осві­та — це ви­хід лю­ди­ни зі ста­ну сво­го не­пов­но­лі­т­тя, в яко­му во­на пе­ре­бу­ває ціл­ко­ви­то з вла­сної ви­ни. Не­пов­но­лі­т­тя є не­спро­мо­жні­стю ко­ри­сту­ва­ти­ся вла­сним ро­зу­мом без ке­рів­ни­цтва з бо­ку ко­гось ін­шо­го. Не­пов­но­лі­т­тя з вла­сної ви­ни — це та­ке не­пов- но­лі­т­тя, при­чи­на ко­тро­го кри­є­ться не в слаб­ко­сті ро­зу­му, а в бра­ку рі­шу­чо­сті й му­жно­сті ко­ри­сту­ва­ти­ся сво­їм ро­зу­мом без сто­рон­ньо­го ке­рів­ни­цтва. На­важ­ся бу­ти му­дрим! Май му­жність ко­ри­сту­ва­ти­ся вла­сним ро­зу­мом!» Зда­є­ться, кра­ще не ска­жеш. При­чо­му це за­сте­ре­же­н­ня Кан­та й сьо­го­дні має по­ту­жний, жорс­ткий по­лі­ти­чний аспект. Ро­сій­ська агре­сія на схо­ді Укра­ї­ни бу­ла б не­мо­жли­вою без «зом­бу­ва­н­ня» со­тень ти­сяч, міль­йо­нів лю­дей, ор­га­ні­чно не­зда­тних віль­но ми­сли­ти і ана­лі­зу­ва­ти нав­ко­ли­шній світ (хай на­віть пев­на ча­сти­на та­ких лю­дей і ма­ла «пре­сти­жні» ди­пло­ми — су­ті спра­ви це не змі­нює).

До ре­чі, ли­ше аб­со­лю­тно не­осві­че­на лю­ди­на мо­же вва­жа­ти фі­ло­со­фію ( так са­мо, як і істо­рію, мо­ву, ви­со­ку лі­те­ра­ту­ру) « аб­стра­ктни­ми » , ві­дір­ва­ни­ми від ре­аль­но­го жи­т­тя ди­сци­плі­на­ми (на­ве­де­не ви­слов­лю­ва­н­ня Кан­та якнай­кра­ще це спро­сто­вує), на­то­мість ін­тен­сив­но вво­дя­чи у на­вчаль­ний про­цес «осно­ви» тих чи ін­ших «те­хно­ло­гій». Пра­вий, оче­ви­дно, був Лев Тол­стой, сво­го ча­су ствер­джу­ю­чи: «Ва­жли­ва не кіль­кість знань, а їхня якість. Мо­жна зна­ти ду­же ба­га­то, не зна­ю­чи во­дно­час то­го, що є най­більш по­трі­бним». Це — не ка­жу­чи вже про ви­хо­ва­н­ня гро­ма­дян­ських та па­трі­о­ти­чних цін­но­стей, що за­раз має бу­ти без­умов­ним прі­о­ри­те­том. Адже той же Лу­цій Ан­ней Се­не­ка ще в ан­ти­чні ча­си мав усі під­ста­ви ствер­джу­ва­ти: « Бе­з­гра­мо­тна лю­ди­на є до­вір­ли­вою та лег­ко­ва­жною» (а сьо­го­дні? Тре­ба ли­ше ма­ти на ува­зі, що Се­не­ка го­во­рив про сві­то­гля­дно не­гра­мо­тну лю­ди­ну, яка ста­ва­ла, стає й ста­ва­ти­ме лег­кою здо­бич­чю про­па­ган­ди зло­бних по­кидь­ків). А Де­ні Ді­дро слу­шно вва­жав, що «осві­та на­дає лю­ди­ні гі­дно­сті, і на­віть раб по­чи­нає усві­дом­лю­ва­ти, що він не на­ро­дже­ний для раб­ства». Вар­то та­кож звер­ну­ти ува­гу і на дум­ку Ге­те: « Ті, у яких ми на­вча­є­мо­ся, пра­виль­но вва­жа­ю­ться на­ши­ми вчи­те­ля­ми, про­те не ко­жен, хто на­вчає нас, за­слу­го­вує на це зва­н­ня». Му­дро на­пи­сав і Мі­шель Мон- тень в сво­їх « Про­бах » : « Щоб на­вчи­ти ін­шо­го, по­трі­бно біль­ше ро­зу­му, аніж для то­го, аби на­вчи­ти­ся са­мо­му».

Під­су­мо­ву­ю­чи, за­ува­жи­мо, що і го­лов­ний ре­да­ктор «Дня», і на­ша ко­ман­да не втом­лю­є­ться під­кре­слю­ва­ти: май­бу­тнє Укра­ї­ни вза­га­лі, укра­їн­ської осві­ти зокре­ма — в ор­га­ні­чно­му по­єд­нан­ні на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті та мо­дер­ні­за­ції. Це — ключ до розв’яза­н­ня про­блем. Вар­то ли­ше пам’ята­ти про три­єди­ну при­ро­ду лю­ди­ни: со­ці­аль­ну (от­же, зокре­ма й на­ціо­наль­ну), не­по­втор­но-ін­ди­ві­ду­аль­ну та біо­ло­гі­чну. Вар­то не за­бу­ва­ти, що со­фій­ність, му­дрість є «до­да­ною вар­ті­стю», ко­тра не за­ле­жить від су­ми знань. Вар­то, зре­штою, осми­сли­ти сло­ва Кон­фу­ція: «На­віть у то­ва­ри­стві двох лю­дей я не­о­дмін­но зна­йду, чо­го са­ме в них на­вчи­тись. Їхні че­сно­ти я на­ма­га­ти­мусь на­слі­ду­ва­ти, а на їхніх не­до­лі­ках сам бу­ду вчи­ти­ся».

А по­ки — «топ-те­мою» но­вин на «укра­їн­ських» те­ле­ка­на­лах є бій­ка між на­ро­дни­ми де­пу­та­та­ми Оле­гом Ля­шком та Юрі­єм Бой­ком...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.