По­пу­лізм для ба­га­тих

Ро­згні­ва­них лю­дей не­лег­ко пе­ре­ко­ну­ва­ти ро­зум­ни­ми ар­гу­мен­та­ми. Їм по­трі­бно про­по­ну­ва­ти аль­тер­на­тив­ні кон­це­пції

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» - Ян БУРУМА Проект Син­ди­кат для «Дня»

Не­що­дав­но я був у Бу­ха­ре­сті на екс­кур­сії Па­ла­цом пар­ла­мен­ту. Цю прим­ху гі­ган­то­ма­нії бу­ло збу­до­ва­но у 1980-х ро­ках за на­ка­зом по­кій­но­го ру­мун­сько­го ди­кта­то­ра Ми­ко­ли Ча­у­ше­ску, стра­че­но­го ще до за­вер­ше­н­ня бу­дів­ни­цтва. Ци­фри, озву­че­ні на­шим гі­дом, при­го­лом­шу­ва­ли: тре­тя за роз­мі­ра­ми бу­дів­ля у сві­ті, 200 тис. ква­дра­тних ме­трів ки­ли­мів, міль­йон ку­бо­ме­трів мар­му­ру, 3500 тонн кри­шта­лю. Ко­ло­саль­ні мар­му­ро­ві схо­ди до­ве­ло­ся пе­ре­бу­до­ву­ва­ти кіль­ка ра­зів, аби ди­кта­то­ро­ві, не­ве­ли­чко­му на зріст, бу­ло зру­чно хо­ди­ти.

Для спо­ру­дже­н­ня цьо­го мон­стра у сти­лі нео­кла­си­ци­зму бу­ло зруй­но­ва­но ці­лий ра­йон мі­ста (гар­ний, з бу­дів­ля­ми XVIII сто­лі­т­тя, цер­ква­ми та си­на­го­га­ми), а 40 тис. осіб до­ве­ло­ся пе­ре­се­ли­ти. По­над міль­йон осіб пра­цю­ва­ло над про­е­ктом у ре­жи­мі нон-стоп вдень і вно­чі. Че­рез ньо­го дер­жа­ва опи­ни­ла­ся на ме­жі бан­крут­ства, хо­ча під­да­ним Ча­у­ше­ску зна­чну ча­сти­ну ча­су до­во­ди­ло­ся жи­ти без опа­ле­н­ня й еле­ктро­енер­гії. Утри­ма­н­ня па­ла­цу до­сі об­хо­ди­ться більш ніж у $6 млн що­ро­ку. Ни­ні тут мі­сти­ться ру­мун­ський пар­ла­мент і му­зей ми­сте­цтва, до то­го ж 70% площ бу­дів­лі за­ли­ша­ю­ться не­ви­ко­ри­ста­ни­ми.

Ця прим­ха Ча­у­ше­ску є пам’яткою ме­га­ло­ма­нії (ма­нії ве­ли­чі). Але цей ви­па­док, зви­чай­но, не уні­каль­ний, якщо не бра­ти до ува­ги роз­мі­рів па­ла­цу (утім, но­вий па­лац ту­ре­цько­го пре­зи­ден­та Ре­дже­па Ер­до­га­на в Ан­ка­рі мо­же по­зма­га­ти­ся з ним сво­ї­ми мас­шта­ба­ми). Впа­дає у ві­чі те, на­скіль­ки схо­жи­ми є дум­ки в ме­га­ло­ма­ні­яків пев­но­го шти­бу, ну, чи при­найм­ні спіль­ність їхніх ар­хі­те­ктур­них сма­ків. У гі­тле­рів­ських пла­нах ре­кон­стру­кції Бер­лі­на зна­йшов від­б­ток той са­мий гі­ган­тизм у сти­лі нео­кла­си­ци­зму. А ін­тер’єри па­ла­цу в Бу­ха­ре­сті, своє­рі­дний стиль а-ля Луї XIV на сте­ро­ї­дах, є всьо­го ли­ше екс­тра­ва­ган­тні­шою вер­сі­єю жи­тло­вих кім­нат До­наль­да Трам­па в йо­го бу­дин­ках в Нью­Йор­ку і Фло­ри­ді.

Та­кі мі­сця з’яв­ля­ю­ться, ко­ли со­ці­аль­но не­впев­не­ний у со­бі ау­тсай­дер по­чи­нає уяв­ля­ти се­бе Ко­ро­лем-сон­цем. На­пев­но, зга­ду­ва­ти Трам­па ра­зом із Гі­тле­ром та Ча­у­ше­ску не­спра­ве­дли­во. Трамп не є ти­ра­ном-вбив­цею. А йо­го со­ці­аль­не по­хо­дже­н­ня скла­дні­ше.

Гі­тлер був си­ном не­ве­ли­чко­го ми­тно­го чи­нов­ни­ка, а Ча­у­ше­ску по­хо­див з бі­дних се­лян. Оби­два по­чу­ва­ли­ся ма­лень­ки­ми і про­він­цій­ни­ми у сво­їх сто­ли­чних мі­стах. Для до­мі­ну­ва­н­ня над роз­ви­не­ні­ши­ми мі­ськи­ми елі­та­ми во­ни про­во­ди­ли су­про­ти них си­ло­ві ре­пре­сії і пе­ре­бу­до­ву­ва­ли мі­ста від­по­від­но до сво­їх гран­діо­зних мрій.

Трамп теж хо­че, аби всі об’єкти, що ма­ють йо­го ім’я, бу­ли най­біль­ши­ми і най­роз­кі­шні­ши­ми. Але він на­ро­див­ся в Нью-Йор­ку і успад­ку­вав зна­чні ста­тки від сво­го ба­тька, Фре­да Трам­па, де­ве­ло­пе­ра не­ру­хо­мо­го май­на з де­що сум­нів­ною ре­пу­та­ці­єю. Про­те йо­го теж, зда­є­ться, роз­пи­рає від образ на елі­ти, які мо­жуть до­зво­ли­ти со­бі ди­ви­ти­ся на ньо­го зго­ри до­ни­зу як на не­о­те­са­но­го ви­ско­чня, з йо­го аб­сур­дни­ми зо­ло­ти­ми хма­ро­чо­са­ми і осо­бня­ка­ми у сти­лі ро­ко­ко, на­пов­не­ни­ми по­зо­ло­че­ни­ми стіль­ця­ми і ма­сив­ни­ми кан­де­ля­бра­ми.

Су­ча­сний по­пу­лізм ча­сто-гу­сто опи­су­є­ться як но­ва кла­со­ва вій­на між ти­ми, хто ді­стає ви­го­ду від гло­ба­лі­за­ції сві­ту, і ти­ми, хто по­чу­ва­є­ться че­рез неї пе­ре­мо­же­ним. При­бі­чни­ки Трам­па у США і при­бі­чни­ки Бре­кси­ту у Ве­ли­кій Бри­та­нії за­га­лом менш осві­че­ні, ніж «істе­блі­шмент», про­ти яко­го во­ни ви­сту­па­ють. Але їм са­мим ні­ко­ли б не вда­ло­ся про­су­ну­ти­ся так да­ле­ко, як у них ви­йшло. «Чай­на пар­тія» у США бу­ла б по­рів­ня­но мар­гі­наль­ним яви­щем, як­би не по­ту­жна фі­нан­со­ва під­трим­ка і по­ява де­ма­го­гів. А во­ни за­зви­чай є но­ви­ми ба­га­ті­я­ми, яких об’єд­нує з їхні­ми при­бі­чни­ка­ми по­чу­т­тя гір­кої обра­зи.

Са­ме та­кою бу­ла ситуація в Іта­лії, де ко­ли­шній прем’єр-мі­ністр Сіль­віо Бер­лу­ско­ні, пе­ре­д­істо­рія яко­го пра­кти­чно та­ка са­ма , як і в Трам­па, зу­мів ви­ко­ри­ста­ти мрії і крив­ди міль­йо­нів лю­дей у сво­їх ін­те­ре­сах. По­пу­ліст­ські ру­хи в ін­ших кра­ї­нах роз­ви­ва­ю­ться за схо­жи­ми мо­де­ля­ми. У Та­ї­лан­ді бі­зне­сма­гнат ки­тай­сько­го по­хо­дже­н­ня Та­ксин Чин­на­ват (син па­пи-ну­во­ри­ша, як і Бер­лу­ско­ні з Трам­пом) агі­ту­вав про­ти со­ці­аль­них і по­лі­ти­чних еліт Банг­ко­ка і став прем’єр-мі­ні­стром зав­дя­ки під­трим­ці про­він­цій­них і сіль­ських ви­бор­ців, по­ки йо­го не ски­ну­ли під час вій­сько­во­го пе­ре­во­ро­ту. У Ні­дер­лан­дах клас но­вих ба­га­тих ма­гна­тів не­ру­хо­мо­го май­на під­три­му­вав уль­тра­пра­во­го по­пу­лі­ста Пі­ма Фор­тей­на, а по­тім йо­го бру­таль­ні­шо­го на­сту­пни­ка Гер­та Віл­дер­са.

У по­си­лен­ні по­пу­лі­зму но­ві ба­га­тії є та­кою ж ва­жли­вою си­лою, як і бі­дні, менш осві­че­ні лю­ди, які вва­жа­ють, що елі­ти їх зне­ва­жа­ють. По­при ве­ли­че­зну не­рів­ність у роз­мі­рі ба­гат­ства, їм вла­сти­ва спіль­на, гли­бин­на злість про­ти тих, хто, на їхню дум­ку, ди­ви­ться на них зго­ри до­ни­зу. І не мо­жна ска­за­ти, що во­ни геть не ма­ють ра­ції. Не ва­жли­во, скіль­ки па­ла­ців і яхт спро­мо­жні при­дба­ти «но­ві гро­ші», «ста­рі гро­ші» і да­лі зне­ва­жа­ти­муть цих по­ку­пців. А пред­став­ни­ки осві­че­но­го мі­сько­го кла­су ча­сто-гу­сто на­зи­ва­ють ви­бор­ців, які під­три­му­ють Бре­ксит чи Трам­па, ту­пим би­длом.

Са­ме ця су­міш образ, що їх за­зна­ють ну­во­ри­ші ті­єю са­мою мі­рою, що й ті, хто опи­нив­ся на узбіч­чі жи­т­тя, і ру­хає впе­ред пра­вий по­пу­лізм. За екс­тре­маль­них об­ста­вин та­ка су­міш мо­же при­зве­сти до ди­кта­ту­ри, де ти­ран мо­же віль­но вда­ва­ти­ся до сво­їх ди­ких фан­та­зій на шко­ду міль­йо­нам лю­дей, які опи­ни­ли­ся під йо­го вла­дою.

У Єв­ро­пі і США та­кі де­ма­го­ги по­ки що мо­жуть ли­ше ве­сти ба­ла­чки про мрії — по­вер­ну­ти на­шу кра­ї­ну, зро­би­ти її зно­ву ве­ли­кою то­що. Для то­го, щоб ці мрії не ста­ли по­лі­ти­чним жа­хі­т­тям, по­трі­бно щось біль­ше, ніж екс­пер­тна дум­ка те­хно­кра­тів чи за­кли­ки до при­стой­но­сті та по­мір­ко­ва­но­сті. Ро­згні­ва­них лю­дей не­лег­ко пе­ре­ко­ну­ва­ти ро­зум­ни­ми ар­гу­мен­та­ми. Їм по­трі­бно про­по­ну­ва­ти аль­тер­на­тив­ні кон­це­пції.

А в усьо­му сві­ті про­бле­ма сьо­го­дні в то­му, що та­кої аль­тер­на­ти­ви під ру­кою не­має. Фран­цузь­ка ре­во­лю­ція від­бу­ла­ся по­над два сто­лі­т­тя то­му. «Сво­бо­да, Рів­ність і Бра­тер­ство» на сьо­го­дні є всьо­го ли­ше істо­ри­чним га­слом. Утім, за­раз, мо­жли­во, на­став час від­но­ви­ти йо­го.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.