Кни­га ве­ли­ко­го укра­їн­ця

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Во­ло­ди­мир БОЙКО, Чер­ні­гів

Ви­йшла дру­ком но­ва кни­га: Джеймс Мейс «Укра­ї­на: ма­те­рі­а­лі­за­ція при­ви­дів». В осно­ві — стат­ті ві­до­мо­го аме­ри­кан­сько­го та укра­їн­сько­го істо­ри­ка, пу­блі­ци­ста, гро­мад­сько­го ді­я­ча, при­свя­че­ні істо­рії Укра­ї­ни ХХ ст., її най­біль­шим тра­ге­ді­ям та здо­бу­ткам, а та­кож по­ді­ям пер­ших ро­ків не­за­ле­жно­сті. Біль­ша ча­сти­на ста­тей опу­блі­ко­ва­на сво­го ча­су у «Дні», а ча­сти­на — ори­гі­наль­на. Ми­ну­ло­го ти­жня книж­ку пред­ста­ви­ли в Чер­ні­го­ві упо­ря­дник, На­та­лія Дзю­бен­ко-Мейс, дру­зі та ко­ле­ги автора. Зу­стріч про­хо­ди­ла в тій са­ме за­лі, де чо­тир­над­цять ро­ків то­му на­зад ви­сту­пав Джеймс Мейс. То­ді ба- га­то що уяв­ля­ло­ся іна­кше, спо­ми­ни про не­що­дав­нє ми­ну­ле — не­на­че з ін­шої кра­ї­ни та ін­шо­го все­сві­ту, але жи­ві уча­сни­ки та тро­хи по­тьмя­ні­лі сві­тли­ни за­свід­чу­ють — то був чу­до­вий день та не­у­сві­дом­ле­ні на той час всі­ма уча­сни­ка­ми на­слід­ки. Так чо­мусь тра­пля­є­ться — без огля­ду на на­ші по­то­чні пла­ни та ці­лі, що зре­штою ста­ють не­ва­жли­ви­ми. На­то­мість ми не­спо­ді­ва­но для се­бе змі­ню­є­мо­ся.

При­їзд Мей­са до Чер­ні­го­ва у черв­ні 2002 р. став не­спо­ді­ван­кою для всіх, хто так чи іна­кше був у ньо­му за­ді­я­ний. Як з’ясу­ва­ло­ся зго­дом, ні­яко­го за­про­ше­н­ня він не очі­ку­вав та жо­дних пла­нів ку­дись їха­ти не мав — Мейс ре­да­гу­вав чер­го­вий ан­гло­мов­ний но­мер га­зе­ти «День» та го­ту­вав­ся до за­нять у Ки­є­во-Мо­ги­лян­ці. Що­прав­да, в Чер­ні­го­ві до то­го жо­дно­го ра­зу не був, що тро­хи по­лег­шу­ва­ло си­ту­а­цію та ар­гу­мен­ти при­йма­ю­чої сто­ро­ни. Для ме­не за­про­ше­н­ня ві­до­мо­го аме­ри­кан­сько­го до­слі­дни­ка уяв­ля­ло­ся по­дію ней­мов­рі­ною — впер­ше про ньо­го та ви­снов­ки Ко­мі­сії Кон­гре­су і гро­мад­сько­сті США з роз­слі­ду­ва­н­ня при­чин го­ло­ду в Укра­ї­ні 1932—1933 р. я ді­знав­ся во­се­ни 1990 р. і три­ва­лий час на­віть не знав, що Мейс жи­ве в Укра­ї­ні. Але чо­му б не спро­бу­ва­ти? Зре­штою, вже са­ма зу­стріч із ним у ре­да­кції за­галь­но­укра­їн­сько­го пе­рі­о­ди­чно­го ви­да­н­ня ці­ка­ва, а як бу­де да­лі — жи­т­тя по­ка­же. Осо­бли­во ні­хто не ві­рив у по­ді­бну ві­ро­гі­дність і в мі­сті над Де­сною — за­вер­шу­вав­ся на­вчаль­ний рік, і в та­кий пе­рі­од ін­тен­сив­ність пу­блі­чних акцій змен­шу­є­ться, су­спіль­не жи­т­тя зав­ми­рає.

З то­чки зо­ру чи­нов­ни­ка то бу­ло пев­не по­ру­ше­н­ня не­пи­са­них пра­вил — вза­га­лі-то ви­сту­пи іно­зем­ців, тим біль­ше та­ких ві­до­мих, пе­ред дер­жав­ни­ми слу­жбов­ця­ми (йшло­ся са­ме про та­ку пу­блі­чну ле­кцію) тре­ба бу­ло узго­джу­ва­ти з пер­шою осо­бою. Але чо­мусь ме­ні зда­ва­ло­ся, що за­пе­ре­чень не бу­де, а зай­вий раз тур­бу­ва­ти за пи­та­н­ням, яке є осо­би­стою від­по­від­аль­ні­стю, не вар­то. Єди­не, що ви­рі­шив по­про­си­ти Мей­са пам’ята­ти про спе­ци­фі­ку ау­ди­то­рії — він по­го­див­ся, що, однак, ні­як не за­ва­ди­ло йо­му на­зва­ти ре­чі сво­ї­ми іме­на­ми. Ска­жі­мо, до­во­лі про­зо­ро він ви­сло­вив дум­ку, яку зго­дом по­вто­ри­ли уча­сни­ки по­дії в ли­сто­па­ді 2016 р.: без де­мон­та­жу ста­рої пост­ра­дян­ської си­сте­ми управ­лі­н­ня Укра­ї­на не змо­же ви­йти на рі­вень справ­жньої дер­жав­но­сті. Ау­ди­то­рія бу­ла шо­ко­ва­на, що в свою чер­гу спри­я­ло не­ви­му­ше­но­му спіл­ку­ван­ню. Мо­же, то­му все від­бу­ло­ся якось не­о­чі­ку­ва­но лег­ко.

І от зно­ву Чер­ні­гів, і зно­ву Мейс. Цьо­го ра­зу — збір­ка йо­го ро­біт. На зу­стріч при­йшли по­над сто чо­ло­вік — сту­ден­ти, ви­кла­да­чі, пра­ців­ни­ки за­кла­дів куль­ту­ри, ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди та мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, жур­на­лі­сти... В то­му чи­слі й ті, хто чо­тир­над­цять ро­ків то­му на­зад ста­вив пи­та­н­ня Мей­су, а він від­по­від­ав, як міг. Чи ро­зумі­ли ми йо­го — то вже ін­ше пи­та­н­ня. То­му, на дум­ку упо­ря­дни­ка ви­да­н­ня, йо­го по­ява бу­ла не­об­хі­дною: на сьго­дні­шнй день це єди­на кни­га, яка дає ключ до ро­зу­мі­н­ня — що тра­пи­ло­ся, як тра­пи­ло­ся, як чи­та­ти до­ку­мен­ти та ро­зу­мі­ти їх. Кни­га ста­вить ба­га­то пи­тань і дає ба­га­то від­по­від­ей. Так Мейс по­пе­ре­джав нас про ймо­вір­ність ро­сій­сько-укра­їн­ської вій­ни на осно­ві кон­флі­кту ім­пер­ської ідеї та Укра­ї­ни.

Справ­ді, на­віть у при­ва­тних роз­мо­вах він за­чі­пав цю те­му — го­стрі­ше, ніж у дру­ко­ва­них текс­тах. Не те, щоб йо­го за­сте­ре­же­н­ня та ар­гу­мен­ти не спри­йма­ли­ся, але зда­ва­ли­ся аж над­то фан­та­сти­чною ви­ро­гі­дні­стю — зре­штою, не мо­жна ж дві­чі по­вто­ри­ти те, що бу­ло у 1917—1921 рр. Ви­я­ви­ло­ся — ціл­ком. З та­кою зда­тні­стю до пе­ред­ба­че­н­ня, що за­сно­ву­ва­ла­ся на ра­ціо­наль­них роз­ра­хун­ках су­спіль­них про­це­сів, жи­ти важ­ко. Ко­ле­га Мей­са, ві­до­мий укра­їн­ських істо­рик Юрій ШАПОВАЛ, за­зна­чив під час зу­стрі­чі — ро­зу­мі­н­ня чу­жо­го бо­лю ста­ло осно­вою сві­то­с­прийня­т­тя Мей­са. Був ви­па­док — під час мі­тин­гу за жер­тва­ми Го­ло­до­мо­ру ви­го­ло­шу­ва­ли­ся про­мо­ви. А в цей час Мейс не хо­ва­ю­чись пла­кав. Він зав­жди за­ли­шав­ся са­мим со­бою й ре­а­гу­вав на на­шу тра­ге­дію біль­ше, ніж ми то­го­ча­сні. Та­ким він був й у від­но­си­нах з ото­чу­ю­чи­ми йо­го лю­дьми.

Чо­му так від­бу­ва­ло­ся, по­яснив пре­зи­дент Асо­ці­а­ції укра­їн­ських бан­ків Оле­ксандр СУГОНЯКО: «Мейс до­по­мо­гав нам ося­гну­ти са­мих се­бе, бо знав про нас зна­чно біль­ше, ніж ми про се­бе. Це бу­ло зна­н­ня про біль Укра­ї­ни, що про­хо­ди­ло че­рез йо­го осо­би­стість. І він мав до­сить смі­ли­во­сті, аби за будь-яких об­ста­вин спри­йма­ти свою мі­сію та на­зи­ва­ти ре­чі сво­ї­ми іме­на­ми. Це те, чо­го так і не на­вчи­ли­ся ро­би­ти прав­ля­чі вер­стви, ви­хо­ва­ні ко­ло­ні­за­то­ром. То­му для нас Джеймс Мейс — най­біль­ший укра­ї­нець остан­ніх 25 ро­ків».

«Джим обрав Укра­ї­ну та зро­бив ко­ло­саль­ний вне­сок у ви­вче­н­ня її най­біль­шої ка­та­стро­фи», — на­го­ло­сив ві­до­мий укра­їн­ський до­слі­дник Ва­силь МАРОЧКО. Біль­ше то­го, Мейс став цен­тром тя­жі­н­ня сил, вра­жа­ю­чи чи­та­чів сво­єю щи­рі­стю, прав­ди­ві­стю, від­вер­ті­стю.

«Джей­мc Мейс з’явив­ся в по­трі­бний для Укра­ї­ни час», — по­го­див­ся з ко­ле­гою про­фе­сор Ні­жин­сько­го уні­вер­си­те­ту Сер­гій ЛЕПЯВКО. Впро­довж 1990-х ро­ків, пе­ре­дов­сім на шпаль­тах «Дня», він фа­кти­чно отри­мав «віль­ну три­бу­ну» для ви­слов­ле­н­ня сво­їх ду­мок за за об­ста­вин, ко­ли основ­на ча­сти­на то­го­ча­сних істо­ри­ків пі­сля роз­па­ду СРСР зна­хо­ди­ли­ся на роз­до­ріж­жі, а по­ко­лі­н­ня пост­ра­дян­ських вче­них ще не сфор­му­ва­ло­ся. Во­дно­час Мейс став одним із «дви­гу­нів» для пе­ре­тво­ре­н­ня істо­рії з ака­де­мі­чної на­у­ки в на­у­ку пу­блі­чну, за­по­ча­тку­вав­ши ви­вче­н­ня та по­пу­ля­ри­за­цію не­по­пу­ляр­них до цьо­го тем з укра­їн­сько­го ми­ну­ло­го.

Під час ці­єї зу­стрі­чі у ви­сту­пах істо­ри­ків про­лу­на­ло — як не див­но, най­біль­ша ро­бо­та Мей­са, мо­но­гра­фія «Ко­му­нізм та ди­ле­ми на­ціо­наль­но­го ви­зво­ле­н­ня: на­ціо­наль­ний ко­му­нізм у ра­дян­ській Укра­ї­ні, 1918— 1933 рр.», до­сі не пе­ре­кла­де­на укра­їн­ською мо­вою, що зву­жує мо­жли­во­сті до­сту­пу до неї чи­та­чів. Кни­гою Мейс по пра­ву пи­шав­ся. Че­рез цю те­му він при­йшов до укра­їн­ської те­ма­ти­ки, зре­штою — до до­слі­дже­н­ня Го­ло­до­мо­ру. Во­че­видь, пи­та­н­ня на­шої че­сті — ви­да­ти пра­цю лю­ди­ни, яка при­свя­ти­ла се­бе Укра­ї­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.