Оль­жин град. Ві­дро­дже­н­ня

У Виш­го­ро­ді від­був­ся «кру­глий стіл», при­свя­че­ний пер­спе­кти­вам роз­ви­тку істо­ри­ко-куль­тур­но­го за­по­від­ни­ка

Den (Ukrainian) - - Культура - Іри­на ГОРДІЙЧУК

Про існу­ва­н­ня істо­ри­ко-куль­тур­но­го за­по­від­ни­ка Виш­го­ро­ду до не­дав­ньо­го ча­су я не зна­ла вза­га­лі, хо­ча ці­кав­лю­ся істо­рі­єю Укра­ї­ни і об’їзди­ла кра­ї­ну вздовж і впо­пе­рек. Виш­го­род зна­хо­ди­ться в 20 км від цен­тру Ки­є­ва, а від ме­тро «Ге­ро­їв Дні­пра» вза­га­лі 15 хви­лин їзди. Ба­га­то ки­ян на­віть вва­жа­ють Виш­го­род одним з від­да­ле­них ра­йо­нів сто­ли­ці, хо­ча ста­тус мі­ста він на­був ще 1968 ро­ку.

Істо­рія древ­ньо­го Виш­го­ро­да ба­га­та і стра­шна. На­ве­ду ли­ше де­кіль­ка фа­ктів. Впер­ше це по­се­ле­н­ня зга­ду­є­ться в лі­то­пи­сі 946 ро­ку як ре­зи­ден­ція ве­ли­кої ки­їв­ської кня­ги­ні Оль­ги: «Бо бе Выш­го­род град Воль­зин» — Оль­жин град. Пі­зні­ше ли­ше в Іпа­ті­їв­сько­му лі­то­пи­сі 38 ра­зів за­фі­ксо­ва­на йо­го на­зва, що, по­за сум­ні­вом, свід­чи­ло про по­лі­ти­чне та еко­но­мі­чне зна­че­н­ня Виш­го­ро­да. Тут зна­хо­ди­ла­ся ре­зи­ден­ція Яро­сла­ва Му­дро­го, де 1054 ро­ку він пі­шов з жи­т­тя.

По­мі­тною бу­ла та­кож роль Виш­го­ро­да в тор­гів­лі древ­ніх ру­сів з Ві­зан­ті­єю (ра­зом із Ки­є­вом, Нов­го­ро­дом, Смо­лен­ськом, Лю­би­чем), про що пи­сав ві­зан­тій­ський ім­пе­ра­тор Ко­стян­тин VII Ба­гря­но­ро­дний. У XI сто­літ­ті мі­сто стає ве­ли­ким цер­ков­но-ре­лі­гій­ним цен­тром Ки­їв­ської Ру­сі, йо­го не­ро­зрив­но пов’язу­ють з іме­на­ми пер­ших пра­во­слав­них свя­тих Бо­ри­са і Глі­ба, по­хо­ва­них на ди­тин­ці.

Окре­ма дра­ма­ти­чна істо­рія пов’яза­на з до­лею уні­каль­ної іко­ни Бо­го­ма­те­рі. За ле­ген­дою, во­на бу­ла на­пи­са­на ві­до­мим єван­ге­лі­стом Лу­кою в Єру­са­ли­мі і збе­рі­га­ла­ся там до 450 ро­ку. По­тім — че­рез Кон­стан­ти­но­поль — по­тра­пи­ла до Ки­є­ва, бу­ла роз­мі­ще­на в цер­кві Виш­го­ро­да, де й отри­ма­ла на­зву Виш­го­род­ської іко­ни Бо­жої Ма­те­рі. Ви­хо­дя­чи зі свід­чень фа­хів­ців, ця іко­на — не ли­ше ви­со­ко ша­но­ва­на у пра­во­слав­но­му сві­ті свя­ти­ня, але й справ­жній ше­девр ві­зан­тій­сько­го стан­ко­во­го жи­во­пи­су, що збе­ріг­ся до на­ших днів. Ві­до­мо, на­при­клад, що на по­ча­тку XV сто­лі­т­тя Ан­дрій Ру­бльов і Да­ни­ло Чор­ний на­віть ро­би­ли з неї ко­пії.

Про­те сьо­го­дні в цер­кві Бо­ри­са і Глі­ба та в Істо­ри­чно­му му­зеї за­по­від­ни­ка збе­рі­га­ю­ться ли­ше спи­ски (ко­пії) іко­ни Виш­го­род­ської Бо­жої ма­те­рі. Ори­гі­нал у 1155 ро­ці ви­віз син Юрія Дол­го­ру­ко­го Ан­дрій (пі­зні­ше ві­до­мий як Бо­го­люб­ський), який утік з Виш­го­ро­да до Су­зда­ля. Спо­ча­тку він роз­мі­стив її в цер­кві Во­ло­ди­ми­ра-Су­здаль­сько­го (са­ме з то­го ча­су іко­на Виш­го­род­ська ста­ла ві­до­ма як Во­ло­ди­мир­ська), по­тім во­на опи­ни­ла­ся в Успен­сько­му со­бо­рі в Мо­скві, а пі­сля ре­во­лю­ції її бу­ло пе­ре­да­но Тре­тья­ков­ській га­ле­реї...

У Виш­го­ро­ді вже ба­га­то ро­ків існує Істо­ри­ко-куль­тур­ний за­по­від­ник. Йо­го бу­ло ство­ре­но дві­чі. Спо­ча­тку — 1935 ро­ку — згі­дно з По­ста­но­вою ки­їв­сько­го обла­сно­го ко­мі­те­ту, ко­ли ста­ло зро­зумі­ло зна­че­н­ня пра­дав­ньо­го Виш­го­ро­да як пам’ятки істо­рії та ар­хе­о­ло­гії. По­ча­ли про­во­ди­ти­ся роз­ко­пки на те­ри­то­рії то­ді ще се­ли­ща, бу­ло зна­йде­но реш­тки по­се­лень кам’яно­го сто­лі­т­тя та епо­хи брон­зи, по­се­ле­н­ня і кур­га­ни епо­хи ран­ньо­го за­лі­зно­го ві­ку VII—VI сто­літь до н. е., ста­ро­дав­ні мо­не­ти, зброя, при­кра­си II—III сто­літь н. е. то­що.

Бур­хли­ві по­дії ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя — ре­во­лю­ції, вій­ни, ре­пре­сії, змі­ни по­лі­ти­чних ре­жи­мів — по­зна­чи­ли­ся і на ді­яль­но­сті за­по­від­ни­ка. Вже че­рез де­кіль­ка ро­ків пі­сля від­кри­т­тя він про­сто пе­ре­став існу­ва­ти. Йо­го ді­яль­ність бу­ла від­нов­ле­на ли­ше пі­сля роз­па­ду Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, в 1994 ро­ці.

Сьо­го­дні істо­ри­ко-куль­тур­ний за­по­від­ник Виш­го­ро­да скла­да­є­ться з де­кіль­кох об’єктів. Істо­ри­чний му­зей, у яко­му ор­га­ні­зо­ва­но по­стій­но ді­ю­чу ви­став­ку за ма­те­рі­а­ла­ми ар­хе­о­ло­гі­чних роз­ко­пок «Дав­ній Виш­го­род», роз­мі­ще­ні уні­каль­ні етно­гра­фі­чні ма­те­рі­а­ли, ви­тво­ри на­ро­дно-ужи­тко­во- го ми­сте­цтва — ке­ра­мі­ка, ви­шив­ка, до­мо­тка­ний одяг. У Му­зеї ста­ро­ру­сько­го гон­чар­ства мо­жна по­ба­чи­ти за­ли­шки гон­чар­но­го гор­на пер­шої по­ло­ви­ни XI сто­лі­т­тя, зна­йде­но­го під час ар­хе­о­ло­гі­чних роз­ко­пок на гли­би­ні 30 ме­трів, чи­слен­ні че­ре­пки гли­ня­но­го по­су­ду то­го ж пе­рі­о­ду то­що. Як ар­хі­те­ктур­на спо­ру­да ці­ка­вий так зва­ний Дім Клю­кви, по­бу­до­ва­ний 1905 ро­ку, який сьо­го­дні є адмі­ні­стра­тив­ним кор­пу­сом ВІКЗ.

На те­ри­то­рії Виш­го­род­сько­го за­по­від­ни­ка зна­хо­ди­ться та­кож со­бор свя­тих Бо­ри­са і Глі­ба, по­бу­до­ва­ний у се­ре­ди­ні XIX сто­лі­т­тя на мі­сці цер­кви свя­то­го Ва­си­ля, де й по­ко­я­ться мо­щі свя­тих, іме­на­ми яких йо­го на­зва­но.

Зда­ва­ло­ся б, чим не тур ви­хі­дно­го дня, ко­ли мо­жна всі­єю сім’єю ви­їха­ти з ки­їв­ської ме­ту­шні, на де­кіль­ка го­дин по­тра­пи­ти в атмо­сфе­ру дав­ньої Ру­сі, ді­зна­ти­ся про рі­дний край те, чо­го не про­чи­та­єш у жо­дно­му ту­ри­сти­чно­му до­від­ни­ку. А якщо ще по­ща­стить з по­го­дою, то за­вер­ши­ти цю екс­кур­сію вар­то на виш­го­род­ських кру­чах, звід­ки від­кри­ва­є­ться не­ймо­вір­на за кра­сою па­но­ра­ма на Ки­їв­ське мо­ре, а Ки­їв — до Бро­ва­рів — ви­дно, як на до­ло­ні.

Про все це йшла мо­ва за «кру­глим сто­лом», який від­був­ся не­що­дав­но у Виш­го­ро­ді і те­му яко­го бу­ло ви­зна­че­но так: «Істо­рія та пер­спе­кти­ви роз­ви­тку Виш­го­род­сько­го істо­ри­ко-куль­тур­но­го за­по­від­ни­ка» (до 80-річ­чя ство­ре­н­ня за­по­від­ної те­ри­то­рії Виш­го­ро­да).

Іні­ці­а­то­ром про­ве­де­н­ня за­хо­ду ста­ла но­вий ди­ре­ктор за­по­від­ни­ка, Влада Ли­тов­чен­ко. Від­кри­ваю- чи «кру­глий стіл», во­на окре­сли­ла клю­чо­ві про­бле­ми за­по­від­ни­ка: «Не­об­хі­дно на­ла­го­дже­н­ня ді­є­вої ро­бо­ти на­у­ко­во­го, ме­то­ди­чно­го, екс­кур­сій­но­го від­ді­лів. За­про­ше­н­ня ві­тчи­зня­них та іно­зем­них фа­хів­ців. За­по­від­ник бу­де здій­сню­ва­ти ком­плекс ор­га­ні­за­цій­них, на­у­ко­во об­ґрун­то­ва­них за­хо­дів що­до за­без­пе­че­н­ня за­хи­сту му­зей­них пре­дме­тів та пре­дме­тів му­зей­но­го зна­че­н­ня від подаль­ших руй­ну­вань. Збе­ре­же­н­ня їх ав­тен­ти­чно­сті з мі­ні­маль­ним втру­ча­н­ням в існу­ю­чий ви­гляд. Пе­ре­дба­ча­є­ться здій­сне­н­ня обов’яз­ко­во­го еле­ктрон­но­го оци­фру­ва­н­ня, з фо­то­фі­кса­ці­єю всіх му­зей­них екс­по­на­тів».

У обго­во­рен­ні на­бо­лі­лих про­блем взя­ли участь спів­ро­бі­тни­ки за­по­від­ни­ка, на­у­ков­ці, ар­хе­о­ло­ги, кра­є­знав­ці, пред­став­ни­ки мі­сце­вої вла­ди, ре­лі­гій­них та су­спіль­них ор­га­ні­за­цій, і в їх ви­сту­пах ка­мер­то­ном зву­ча­ла дум­ка — роз­гля­да­ти те­ри­то­рію ста­ро­дав­ньо­го Виш­го­ро­да як уні­каль­ну пам’ятку істо­рії, куль­ту­ри, ар­хе­о­ло­гії, мі­сто­бу­ду­ва­н­ня, ар­хі­те­кту­ри і при­ро­дно­го ланд­ша­фту Укра­ї­ни та Схі­дної Єв­ро­пи. За сво­їм істо­ри­чним зна­че­н­ням Виш­го­род є одним з цен­трів Укра­ї­ни, який мо­же і по­ви­нен спри­я­ти кон­со­лі­да­ції су­спіль­ства, роз­ви­тку ду­хов­но­сті та куль­ту­ри.

У най­ближ­чих пла­нах за­по­від­ни­ка — від­кри­т­тя еле­ктрон­но­го ви­да­н­ня на­у­ко­во­го жур­на­лу «Оль­жин град» спіль­но з Ін­сти­ту­том ар­хе­о­ло­гії НАН Укра­ї­ни, Ін­сти­ту­том істо­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни, ін­ши­ми на­у­ко­ви­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми, про­ве­де­н­ня що­рі­чних Між­на­ро­дних на­у­ко­вих чи­тань «Ме­жи­гір­ська свя­ти­ня в істо­рії Укра­ї­ни, Схі­дної Єв­ро­пи та сві­ту».

ФОТО НА­ДА­НО АВТОРОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.