Пе­ре­ві­ре­ні вій­ною

Ле­о­нід ПАНТИКІН: «Ба­га­то лю­дей з Дон­ба­су про­я­ви­ли се­бе як ці­лі­сний і потужний актив, са­ме з них і по­трі­бно фор­му­ва­ти які­сний опір»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Лу­ган­ча­нин Ле­о­нід Пантикін є тим пред­став­ни­ком укра­їн­ської мі­лі­ції, яка у від­по­від­аль­ний мо­мент по­ча­тку­вій­ни до­ве­ла, що образ про­да­жно­го « мен­та » да­ле­ко не зав­жди від­по­від­ає дій­сно­сті. То­ді, у2014-му , ко­ли «зем­ля го­рі­ла під но­га­ми » , мі­лі­ція пер­ша взя­ла на се­бе удар. Бу­ли й зра­дни­ки. Більш то­го— зра­дни­ків бу­ло ба­га­то. Був і ха­ос, бу­ла й роз­гу­бле­ність. Але са­ме під час ха­о­су­спра­цьо­ву ють ав­то­ма­ти­чні ба­зо­ві ме­ха­ні­зми, в осно­ві яких про­яв­ляв­ся гро­ма­дя­нин.

Влі­тку­цьо­го ро­ку­Ле­о­ні­да Пан­ти­кі­на Пре­зи­дент на­го­ро­див ор­де­ном « За му­жність » III сту­пе­ню та, за сло­ва­ми ма­йо­ра укра­їн­ської по­лі­ції, на про­фе­сіо­на­лів, які про­йшли жер­ло вій­ни та бу­кваль­но ство­рю­ва­ли на Дон­ба­сі мі­лі­цію за­но­во, да­ле­ко не зав­жди існує по­пит. На­то­мість, біль­ше ро­ку­ми чу­є­мо про ре­фор­му­по­лі­ції, са­мі ж но­во­на­бра­ні по­лі­цей­ські пе­рі­о­ди­чно по­тра­пля­ють уха­ле­пи.

Та пи­та­н­ня по­ля­гає не ли­ше уза­лу чен­ні до­сві­ду, так би мо­ви­ти, бо­йо­вих по­лі­цей­ських до ре­аль­но­го ре­фор­му­ва­н­ня пра­во­охо­рон­ної га­лу­зі. У зов­ні­шніх і вну­трі­шніх ви­кли­ках, які сто­ять пе­ред Укра­ї­ною й укра­їн­ця­ми, ва­жли­вим є кі­стяк без­па­фо­сних па­трі­о­тів, лю­дей спра­ви. Це во­ни не да­ли трі­щи­ну­то­ді, в пе­кель­но­му2014-му . І це з них по­чи­на­є­ться Дер­жа­ва.

«РЕФОРМУ ПО­ЛІ­ЦІЇ ТРЕ­БА БУ­ЛО ПРОВОДИТИ ВЖЕ ПІ­СЛЯ РЕФОРМИ В ПРОКУРАТУРІ ТА СУ­ДАХ»

— Ле о ні де, на скіль ки адек - ват ни ми є за хо ди, які за сто со - ву­ють ре­фор­ма­то­ри по­лі­ції?

— У ре­фор­мах та­ко­го скла­дно­го ор­га­ні­зму, як пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни, має бу­ти ба­зо­вим прин­ци­пом са­ме той, що й у ме­ди­ци­ні— не на­шкодь. Є, так би мо­ви­ти, за­галь­на ме­та— по­лі­ція має бу­ти на слу­жбі на­ро­ду, а не ін­те­ре­сів кон­крет них осіб або груп. Тоб­то це ор­ган, який перш за все до­по­ма­гає, а не ка­рає. На це ма­ла б бу­ти спря­мо­ва­на вся ді­яль­ність із ре­фор­му­ва­н­ня. В ре­а­лі­ях проводити цю реформу тре­ба бу­ло вже пі­сля реформи в прокуратурі та су­дах. За схе­мою, пе­ред тим, як спра­ва по­тра­пить до су­ду, має по­пра­цю­ва­ти про­ку­ра­ту­ра, а до про­ку­ра­ту­ри має по­пра­цю­ва­ти по­лі­ція. За­три­му­ють зло­чин­ця, зби­ра­ють до­ка­зи, спра­ву спря­мо­ву­ють до су­ду че­рез про­ку­ра­ту­ру. Але на пра­кти­ці ви­хо­дить так, що по­лі­ція за­три­мує зло­чин­ця, а йо­го по­кри­ва­ють на рів­ні про­ку­ра­ту­ри або су­ду. То­му по­лі­цей­ський не ба­чить ре­зуль­та­ту сво­єї ді­яль­но­сті, а це ду­же ва­жли­во для усві­дом­ле­н­ня сен­су ро­бо­ти. Та­ким чи­ном по­лі­цей­ські де­мо­ти­ву­ю­ться, а от­же— ко­рі­н­ня ко­ру­пції не ни­щи­ться. Ре­фор­ма ма­ла від бу­ва­тись по чер­зі звер­ху: суд, про­ку­ра­ту­ра, по­лі­ція. Або тре­ба бу­ло ре­фор­му­ва­ти їх па­ра­лель­но.

— Що до якос ті під го тов ки но­вих по­лі­цей­ських. Чи мо­жна вза га лі на леж но під го ту ва ти по лі цейсь ко го за два мі ся ці? І чи не ста­ла ре­фор­ма по­лі­ції жер­твою га­сел та екс­тер­ну?

— Зда­тність лю­ди­ни до на­вча­н­ня і на­пра­цю­ва­н­ня на­ви­чок ув­сіх рі­зна. То­му­ту т важ­ко ска­за­ти що­до тер­мі­нів під­го­тов­ки. То­чні­ше ска­за­ти— все по­вин­но бу­ти ін­ди­ві­ду­аль­ним. Де­які по­лі­цей­ські вже ма­ли ве­ли­кий до­свід ро­бо­ти в мі­лі­ції. Ось ці лю ди більш « під ко ва ні » , ад - же ро­зу­мі­ють сту­пінь сво­їх прав і обов’ яз ків. По лі цейсь кий має зна­ти не ли­ше ме­жі до­зво­ле­но­го у сво­їх ді­ях, а й умі­ти чі­тко ар­гу мен ту ва ти свою по зи цію, до - вес ти свою пра во ту. Не об хід но ши­ро­ко використовувати до­свід ко лиш ніх мі лі ці ян тів, зок ре ма тих, хто за­сто­со­ву­вав зброю.

— Як ви ста­ви­те­ся до лю­стра­цій­них про­це­сів, які від­бу­ва­лись у кра­ї­ні? Адже йде­ться про лю­дей, які ма­ли ве­ли­кий до­свід. Більш то­го, ба­га­то­го мі­лі­ці­ян­тів, які бу­ли при­че­тні до ство­ре­н­ня мі­лі­ції з ну­ля пі­сля сум­но­зві­сних по­дій на Дон­ба­сі, за­раз не мо­жуть зна­йти со­бі за­сто­су­ва­н­ня.

— Є мі­лі­ці­ян­ти, які за­ли­ши­лись вір­ни­ми Укра­ї­ні, але з тих чи ін­ших при­чин не ма­ли сто­сун­ку до АТО. Бе­зу­мов­но, се­ред них по­трі­бно про­ве­сти лю­стра­цію, але за аде­ква­тни­ми прин­ци­па­ми. Що­до мі­лі­ціо­не­рів, які зу­стрі­ли вій­ну в облич­чя, то вва­жаю, що тут вза­га- лі не має ве­сти­ся мо­ва про лю­стра­цію. Це ду­же тон­ка сфе­ра, і та­кі лю­ди до­ве­ли кров’ю, сво­ї­ми вчин­ка­ми, що во­ни— гі­дні гро­ма­дя­ни та про­фе­сіо­на­ли. Не за­бу­вай­те, що ба­га­то хто з них втра­тив на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях усе. В 2014 ро­ці на фронт йшли лю­ди, які не зна­ли вза­га­лі— скіль­ки про­л­лє­ться кро­ві й скіль­ки від­мі­ря­но їм жи­т­тя. 2014 рік і є ті­єю «лю­стра­ці­єю», де про­я­ви­лась гро­ма­дян­ська по­зи­ція, ко­ли ти не знав, чи про­ки­не­шся в ото­чен­ні ро­сій­ських бо­йо­ви­ків, чи вза­га­лі по­тра­пиш під об­стріл і не про­ки­не­шся. Бу­ва­ло, ми за­си­на­ли з дум­кою про те, що зав­тра бу­де на­каз і ми пі­де­мо у на­ступ та звіль­ни­мо свою зем­лю. Без лю­дей, які прийня­ли ви­клик у 2014 ро­ці, ми за­раз ма­ли б зов­сім ін­шу лі­нію зі­ткне­н­ня не на на­шу ко­ристь.

«МІСЦЕВІ БАБЦІ КАЗАЛИ— БУ­ДЕ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ ІЗ ПРЕЗИДЕНТОМ ПУТІНИМ І ЙО­ГО ЗАСТУПНИКОМ ЛУКАШЕНКОМ»

— Ко­ли ар­мія ще не огов­та­лась, фак тич но єди ни ми, хто про ти сто яв ро сійсь кій на ва лі, бу­ли са­ме мі­лі­ці­ян­ти.

— Са ме так. Лу гансь ка об - ласть, 2014 рік. Пер­ша лі­нія зі­ткнен ня. Хто на ній був? Ба - таль­йо­ни те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро - ни, тоб то, перш за все, доб ро - воль ці та ба таль йон МВС, які так са мо за хо ди ли і звіль ня ли укра­їн­ські се­ли­ща та мі­ста.

— З якою пер шою і основ - ною про­бле­мою ви то­ді зі­штов­хну­лись?

— Ве ли чез на проб ле ма, з якою ми зі штов х ну лись,— це те, що ве ли ка кіль кість міс це - вих, аб со лют но зать ма ре них про­па­ган­дою гро­ма­дян, під три­му­ва­ла оку­пан­тів. Во­ни че­ка­ли від них яко їсь ман ни не бес ної. При цьо му во ни не так ро сі ян че­ка­ли, як Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Місцеві бабці так і казали— бу­де Ра дянсь кий Со юз із пре зи - ден­том Путіним, а заступником у ньо го бу де Лу ка шен ко. Тоб то уявіть со бі рі вень мис лен ня— пре­зи­дент і йо­го за­сту­пник. На­че це не го ло ва дер жа ви, а ди - рек тор кол гос пу. В прин ци пі, во ни так і уяв ля ють со бі Ра - дян­ський Союз, на рів­ні кол­го­спу. Це пси хо ло гіч но ду же важ­ко, адже ці лю­ди жи­вуть на на­шій зем лі, яку ми за хи ща є мо. По тріб на ве ли ка ро бо та над со - бою, щоб ро зу мі ти, що з ни ми так са­мо тре­ба пра­цю­ва­ти, що їх не мо­жна ось так по­ли­ша­ти, бо ві­рус в їхніх го­ло­вах бу­де ли­ше роз­по­всю­джу­ва­тись, якщо йо­го не лі­ку­ва­ти. Осо­бли­во бу­ло важ­ко тим, хто при­їхав на схід з ін- ших час тин Укра ї ни. Ба га то з них не зна­ли ні на­се­ле­н­ня, ні до­ріг. До ре­чі, ма­пи бу­ли у нас то­ді 1986 ро ку. На віть у ЗСУ. На цих ма­пах ін­ко­ли про­сто не бу­ло по­трі­бних орі­єн­ти­рів. Не бу­ло на віть спо лу чен ня між під - роз­ді­ла­ми, на­че ми зно­ву по­тра­пи ли в 1941 рік. Все це з’ яви - лось і на­ла­го­ди­лось по­тім.

«КО­ЛИ БУ­ЛО ЗАХОПЛЕНО БУДІВЛЮ ЛУГАНСЬКОГО СБУ, ЇЇ МО­ЖНА БУ­ЛО ДЕБЛОКУВАТИ»

— Якщо ми вже тор­кну­лись 2014 ро­ку, то як ви ду­ма­є­те, чи мо­жна бу­ло все ж та­ки не зда­ти Лу ганськ? Чи до стат ньо чіт ка бу ла то ді по зи ція офі цій но го Ки­є­ва?

— Що­до ве­сни 2014 ро­ку, я не мо­жу зна­ти— чи во­ло­ді­ли в Ки є ві до стат ньою ін фор ма ці­єю про те, що від­бу­ва­є­ться на Дон­ба­сі. Але аб­со­лю­тно то­чно мо­жна ска за ти— час був зга я ний і ні­чо­го кон­кре­тно­го не бу­ло зро­бле но. Біль шість « бер ку тів ців » за­ли­ши­лись зго­дом на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії. Чо­му? То­му що в пев­ний мо­мент во­ни ні­яко­го на­ка­зу не отри­ма­ли й не уяв ля­ли свою до­лю. Дій­сно, се­ред них бу­ли ті, яких не­об­хі­дно бу­ло су­ди­ти, ад же те, що бу ло на Май да - ні— це зло­чин пе­ред люд­ством. Але що­до «бер­ку­тів­ців» за­га­лом си­ту­а­ція бу­ла ду­же не­о­дно­зна­чною. Тут по­трі­бні бу­ли чі­ткі си­гна ли з Ки є ва. На то мість, во ни ні де не бу ли за ді я ні, си ді ли на ба­зах, за­ли­зу­ва­ли ра­ни і че­ка­ли рі­ше­н­ня що­до них, а їх усіх ля­ка ли роз пра ва ми, су да ми. Ро - сійсь ка про па ган да мит тє во втру ти лась і по ча ла роз по ві да - ти, що всім спів ро біт ни кам «Бер­ку­ту» Ро­сія дасть ро­бо­ту і гі­дну зар­пла­тню. Зві­сно, в та­ко­му ви­пад­ку їхні на­строї бу­ли не на бо­ці Укра­ї­ни. Вва­жаю, що в той мо мент тре ба бу ло, по- пер - ше, по­зба­ви­ти «бер­ку­тів­ців» до­сту­пу до зброї. По-дру­ге, на ба­зі тих «бер­ку­тів­ців», які оче­ви­дно не за­пля­му­ва­ли се­бе в зло­чи­нах на Май­да­ні, тер­мі­но­во ство­ри­ти но­вий під­роз­діл.

— Бу ло від чут тя то го, що в Ки­є­ві де­хто ро­бив біль­ше по­лі­тич ні за яви, ніж кон к рет ні спра­ви?

— Я мо­жу ска­за­ти, що ко­ли бу­ло захоплено будівлю луганського СБУ, то ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня з деб ло ку ван ням ці­єї спо ру ди бу­ло мо­жли­во. Ті лю­ди, яких на­зи­ва­ли жи­вим щи­том, до­сить швид­ко б роз­бі­глись. Са­му ж будівлю не­об­хі­дно бу­ло ізо­лю­ва­ти від во­до­по­ста­ча­н­ня, еле­ктро­по­ста чан ня то що. Вза га лі іс ну ють сце на рії, як по вин ні се бе вес ти від по від ні служ би для цьо го.

Але ні­чо­го по­ді­бно­го не бу­ло зро­бле­но. Про­сто не­об­хі­дно та­кож ро­зу­мі­ти, що ті, хто за­хо­пив будівлю СБУ, із са­мо­го по­ча­тку­не хо­ті­ли во­ю­ва­ти. Там бу­ло удар­не ядро й ті, ко­му по­обі­ця­ли ве­ли­кі гро­ші.

«ТИХ, ХТО ЗА­ЛИ­ШИВ­СЯ СЛУЖИТИ ОКУ­ПАН­ТУ, Я ВВА­ЖАЮ ТА­КИ­МИ Ж ПОЛІЦАЯМИ, ЯКІ СЛУЖИЛИ ЗА НАЦИСТІВ»

— 2014 рік— це рік Ру­бі­ко­ну. Одні мі­лі­ці­ян­ти пе­ре­йшли на бік ро сійсь ких оку пан тів, ін­ші за­ли­ши­лись вір­ни­ми сво­їй при ся зі й ви їха ли ра зом з ін ши ми з оку по ва но го міс та. Що осо­би­сто для вас бу­ло по­штов­хом жер­тву­ва­ти усім за­ра­ди вла­сних пе­ре­ко­нань?

— Із ти­ми ко­ли­шні­ми ко­ле­га­ми, які пі­шли служити оку­пан ту, я вже два ро ки не під - три мую зв’ яз ків. Якщо во ни са­мі не зро­зумі­ли, що на­ко­ї­ли, то сен су під три му ва ти з ни ми кон­та­кту не­має. І тут спра­ва не тіль­ки в обра­зі за їхні осо­би­сті вчин­ки, адже мою осе­лю три­чі гра­бу­ва­ли, гра­бу­ва­ли осе­лі ін­ших лу­ган­ських мі­лі­ціо­не­рів, аре­што­ву­ва­ли на­ших ро­ди­чів, пи­са­ли аб­со­лю­тну ні­се­ні­тни­цю про нас. Я, на прик лад, у них зна чусь як ди вер сант і пред с - тав­ник «Пра­во­го се­кто­ру», хо­ча, ска­жу від­вер­то, я ні­ко­ли в очі не ба чив « Пра во го сек то - ру». Для ме­не що­до них є одне ви зна чен ня— зрад ни ки. Я їх вва жаю зрад ни ка ми і та ки ми ж поліцаями, ко­трих ко­лись із міс це вих ро би ли на цис ти, та які ко ї ли ще гір ші зло чи ни, ніж са­мі на­ци­сти.

— Бу ла ін фор ма ція, що ці по лі цаї у 2014- му вам про по - ну­ва­ли по­са­ду. Це прав­да?

— Спо­ча­тку во­ни ме­ні за - про­по­ну­ва­ли по­са­ду на­чаль­ни­ка рай­від­ді­лу. Я то­ді роз­смі­яв­ся і від­по­вів, що й так є на­чаль­ни­ком рай­від­ді­лу. По­тім во­ни за­про­по­ну­ва­ли бу­ти на­чаль­ни­ком мі­сько­го МВС. А пі­сля то­го їх ній « мі ністр » Іва кін ме ні ска­зав: «Ти що, хо­чеш мі­ні­стром бу ти? » . Я від по вів, що не ро­зу­мію цю гру в шту­чні «мі­ні­стер­ства», і вза­га­лі не­зро­зумі­ло— чо­му ге­не­рал у від­став­ці ви рі шив на бра тись та кої гань би. Ці ко ла бо ран ти бу ли пе ре ко на ні, що за раз во ни на ро сійсь ких тан ках до їдуть до Ки є ва. Пе ре мо га їм зда ва лась ду­же близь­кою і оче­ви­дною.

«СТРАТЕГІЧНО МЕ­ТА МАЄ БУ­ТИ ВИЗНАЧЕНА— НЕ НА ЗАМИРЕННЯ, А НА ЗВІЛЬ­НЕ­Н­НЯ ОКУ­ПО­ВА­НИХ ТЕРИТОРІЙ»

— Дій­сно, мо­жна зро­зу­мі­ти за­тьма­ре­ні міз­ки про­стих мі­лі­ці ян тів, яким по обі ця ли зар - плат ню втри чі біль шу. Але, якщо лю­ди­на— пол­ков­ник, ге­не­рал, то на­ві­що це йо­му?

— Ме не це від са мо го спо - ча­тку ди­ву­ва­ло. А по­тім, ко­ли я ді­знав­ся про «віджа­ті» джи­пи, квар ти ри, а зго дом і ці лі під при єм ст ва, то все ме ні ста - ло яс но. Це бу ла зви чай на людсь ка ва да— жа діб ність, яка зать ма ри ла всі мо раль ні орі­єн­ти­ри. Бе­зу­мов­но, цим лю­дям те пер по тріб не особ ли ве ви прав дан ня сво їх зло чи нів, і са­ме то­му во­ни бу­дуть роз­по­від­а­ти про яку зав­го­дно за­гро­зу із За хо ду та про якийсь « рус - ский мир » . З усві дом лен ням то го, що ти гра біж ник і зрад - ник— тре ба бу де жи ти до остан­ніх днів. Са­ме то­му я ду - же ске­пти­чно став­люсь до так зва ної ам ніс тії. Якщо лю ди на про­сто бі­га­ла з пра­по­ром на мі­тин­гах— це одне. Але той, хто взяв до рук зброю, прос то не мо­же бу­ти по­ми­лу­ва­ним, іна­кше зло ні­ко­ли не при­пи­ни­ться.

Біль ше то го, я ду же б не хо­тів, щоб вій­на на Дон­ба­сі пе­ре тво ри лась на за мо ро же ний кон ф лікт, ад же то ді все, що ми з ва ми ро би мо, ко жен на сво є му міс ці, прос то бу де зве - де но до ну ля. То му стра те гіч - но на ша ме та має бу ти ви зна - че на— не на за ми рен ня, а на звіль нен ня оку по ва них те ри - то­рій. Тіль­ки для то­го, щоб пе­ре мог ти хво ро бу, по тріб но, щоб у це ві ри ла са ма лю ди на. Все на ше ті ло дер жав но го ор - га ніз му має пра цю ва ти на пе - ре мо гу, а не так, що час ти на лю­дей по­ли­ває зем­лю кров’ю, від дає най цін ні ше, а десь чи - нов­ни­ки жи­вуть на­че в якійсь кос міч ній ре аль нос ті. Я вже не ка жу про по лі ти ків, ад же прос то му бій цю ду же важ ко збаг ну ти, як це так, що він си - дить в око пі під об стрі лом, а в Ки є ві пред с тав ни ки « Опоб ло - ку » ци ніч но зну ща ють ся з Укра­ї­ни та ще й при цьо­му на­зи ва ють се бе пат рі о та ми.

— Ми, зно­ву ж та­ки, при­хо­ди мо до пи тан ня якіс ної аль - тер­на­ти­ви. По-пер­ше, хто бу­де ви га ня ти цих ко ла бо ран тів, або, як їх ще на­зи­ва­ють,— ре­ван­ши­стів? По-дру­ге, чи го­то­ві ті, хто бу­де ви­га­ня­ти, пред став­ля­ти со­бою бу­ді­вель­ни­ків? Ми ма­є­мо одві­чну про­бле­му— на ція на вчи лась бун ту ва ти, але так і не на­вчи­лась роз­бу­до­ву­ва­ти дер­жа­ву.

— Ро­зу­мі­є­те, вій­на роз­ста­ви ла ба га то кра пок над « і » . І ко ли ми з ва ми го во ри ли про так зва ну люс т ра цію, то дій с - но, вій на ста ла справ ж ньою люс т ра ці­єю і ду же ба га то лю - дей з Дон­ба­су про­я­ви­ли се­бе як ці ліс ний, по туж ний ак тив, з яко го тре ба фор му ва ти якіс - ний опір. Опір усьо му, що су - пе ре чить осно вам дер жав нос - ті. Я тут ба­чу ра­ціо­наль­не і ко­ри­сне зер­но. По­ки ж чи­нов­ни­ки, які пред­став­ля­ють дер­жа­ву, осо бис то ме ні за ці два ро - ки на віть пе ре ста ли пла ти ти так зва ні пе ре се ленсь кі кош - ти. За обі­ця­ною від дер­жа­ви ді­лян кою зем лі я на віть не хо­джу, щоб не ви тра ча ти нер ви. Без ліч про фе сі о на лів, пат рі о - тів, які до ве ли свою по зи цію, ви­яви­лись про­сто не­по­трі­бни­ми дер­жа­ві. На­віть ті, хто від­ро­джу­вав лу­ган­ську мі­лі­цію у 2014 ро ці, ма ють уні каль ний до­свід, який ма­ло хто має вза - га лі в сві ті, тут в Укра ї ні ста - ють пен­сіо­не­ра­ми, під­па­да­ють під люс т ра цію та прос то іг но - ру­ю­ться. Їх на­віть не за­про­шу­ють ра­дни­ка­ми. Тож по­зи­тив­ні зру­ше­н­ня від­бу­ду­ться то­ді, ко­ли ці­лі пла­сти в сус піль­стві, а це перш за все чи нов ни ки, спу­стя­ться на зем­лю і, як мі­ні­мум, не бу­дуть за­ва­жа­ти.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

У 2014 ро­ці мі­лі­ція і спец­при­зна­чен­ці на Дон­ба­сі роз­ді­ли­лись на тих, хто за­ли­шив­ся вір­ним при­ся­зі, втра­тив­ши на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях май­но, та тих, хто пі­шов на ко­ла­бо­ра­цію з оку­пан­том.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.