Му­зи­ка для па­ні з ві­я­лом

Го­сті Му­зею Бул­га­ко­ва під час жур­фі­ксу ді­зна­ли­ся про двох «япон­ців», які жи­ли в до­мі №13

Den (Ukrainian) - - Культура - Оль­га САВИЦЬКА

Чо­му­екс­по­зи­цію Бул­га­ков­сько­го му­зею при­кра­шає япон­ська ляль­ка, а му­зи­чна про­гра­ма вка­за­ла всім шлях до Кра­ї­ни Вра­ні­шньо­го Сон­ця — про це і не тіль­ки ді­зна­ли­ся го­сті жур­фі­ксу, який дня­ми від­був­ся у Ки­є­ві. «Існує те­а­траль­не ча­ро­дій­ство! » — ствер­джу­вав Ми­ха­їл Бул­га­ков. Лю­ди­на те­а­тру, він сфор­му­вав­ся як осо­би­стість у ки­їв­сько­му про­сто­рі, бла­го­сло­вен­но­му му­за­ми. І сьо­го­дні в му­зеї пи­сьмен­ни­ка на жур­фі­ксах, від­ро­дже­них за тра­ди­ці­я­ми сім’ ї Бул­га­ко­вих, від­бу­ва­ю­ться ча­рів­ні по­дії...

«ЯПОНСЬКІ КУЗЕНИ» І «БУЛГАКОВСЬКИЙ ТЕРОР»

У сім’ї Бул­га­ко­вих бу­ло се­ме­ро ді­тей — три бра­ти й чо­ти­ри се­стри, і пі­сля пе­ред­ча­сної смер­ті ба­тька ма­ти Вар­ва­ра Ми­хай­лів­на са­ма ро­сти­ла їх, здо­був­ши в ко­лі ро­ди­чів сла­ву та­ла­но­ви­тої ви­хо­ва­тель­ки. Са­ме то­му­рі­дний брат ба­тька Бул­га­ко­ва — Пе­тро Іва­но­вич, про­то­і­єрей Ро­сій­ської по­соль­ської цер­кви в То­кіо, по­про­сив її взя­ти двох сво­їх си­нів уки­їв­ську­сім’ю, що­би во­ни отри­ма­ли осві­ту­на ба­тьків­щи­ні. Ко­стя при­їхав у1910 ро­ці, Ко­ля — у1913, і ма­ма дій­сно опі­ку­ва­ла­ся ни­ми як рі­дни­ми ді­тьми. « Японські кузени», як їх про­зва­ли в сім’ї, бра­ли участь у всіх « про­е­ктах бул­га­ков­сько­го пан­сіо­ну» — жур­фі­кси, зайня­т­тя му­зи­кою і спів­а­ми, чи­та­н­ня і обго­во­ре­н­ня кни­жок, по- їзд­ки на да­чу в Бу­чу. Як і си­ни Вар­ва­ри Ми­хай­лів­ни, хло­пчи­ки на­вча­лись уПер­шій Оле­ксанд-рів­ській гім­на­зії, при­чо­му­мо­лод­ший « япо­нець » був тез­кою і ро­ве­сни­ком одно­го з ки­їв­ських ку­зе­нів: в одно­му кла­сі на­вча­ли­ся оби­два Ко­лі Бул­га­ко­ви. І в 1917 ро­ці, на­пе­ре­до­дні Лю­тне­вої ре­во­лю­ції, ма­мі до­ве­ло­ся їха­ти до Пе­тро­гра­да за­ла­го­джу­ва­ти спра­ви си­на й пле­мін­ни­ка, бо їхні до­ку­мен­ти пе­ре­плу­та­ли, а вчи­те­лі Пер­шої гім­на­зії з гу­мо­ром на­зи­ва­ли цю си­ту­а­цію « бул­га­ков­ським те­ро­ром » . В ли­сті донь­ці На­дії Вар­ва­ра Ми­хай­лів­на де­таль­но опи­сує свої що­ден­ні тур­бо­ти, в то­му­чи­слі пов’ яза­ні з « про­сві­тою ума і сер­ця» мо­лод­ших ді­тей, се­ред яких «Ко­ля япон­ський по­тре­бує ве­ли­кої ува­ги».

Стар­ший « япо­нець » , Ко­стян­тин, вчив­ся ста­ран­но, став сту­ден­том По­лі­те­хні­чно­го ін­сти­ту­ту, жив уо­дній кім­на­ті з Ми­ха­ї­лом ( уро­ма­ні « Бі­ла гвар­дія » — Ми­кол­чи­на), де на груб­ці мо­жна по­ба­чи­ти ка­ри­ка­ту­ри — та­кі у 1915 р. на­ма­лю­вав Ми­ха­їл на се­бе і Ко­стю (21 ли­сто­па­да, в день іме­нин св. Ар­хі­стра­ти­га Ми­ха­ї­ла екс­по­ну­ва­ти­му­ться ори­гі­на­ли ка­ри­ка­тур). Про це роз­по­від­а­ла на жур­фі­ксі у всту­пно­му сло­ві стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Сві­тла­на Пу­гач.

Ро­ди­чі з Япо­нії пе­ре­да­ва­ли в Ки­їв не­зви­чай­ні по­да­рун­ки: на сві­тли­ні 1910 ро­ку­се­стра Ві­ра на­ря­дже­на в кі­мо­но з па­ра­соль­кою і ду­же на­га­дує Чіо-Чіо- Сан. А сьо­го­дні в екс­по­зи­ції «кім­на­ти Ми­кол­ки» пред­став­ле­на япон­ська ляль­ка, як­упе­ре­да­ла му­зею На­та­ля Ка­ба­но­ва, на­ща­док сім’ ї По­зднє­є­вих, з якої по­хо­ди­ла ма­ти « япон­ських ку­зе­нів » — Со­фія Ма­тві­їв­на.

Не­що­дав­но Му­зей Бул­га­ко­ва від­ві­дав пи­сьмен­ник, уче­ний-япо­ніст Бо­рис Аку­нін і пі­сля екс­кур­сії ска­зав: «Вза­га­лі я екс­кур­сій не лю­блю. Але як вам вда­ло­ся від­га­да­ти те, чо­го я не знаю? Ви роз­по­від­а­ли са­ме про це, дя­кую за пре­кра­сну роз­по­відь! » Зі­знав­ся, що се­ред усіх тво­рів Бул­га­ко­ва йо­го най­улю­бле­ні­шій — «Бі­ла гвар­дія » . А ще Аку­нін, зна­вець япон­ської істо­рії та куль­ту­ри, роз­по­вів про япон­ську ляль­ку те, чо­го не зна­ли му­зей­ни­ки, і йо­го кон­суль­та­ція до­пов­ни­ла ін­фор­ма­цію, що на­да­ла Хі­ро­мі На­ка­но, ра­дник По­соль­ства Япо­нії в Укра­ї­ні.

Та­кі ляль­ки — тра­ди­цій­ний по­да­ру­нок на свя­то Хі­на-Ма­цу­рі, або Свя­то Ля­льок, яке вже по­над 600 ро­ків що­рі­чно від­зна­ча­ють в Япо­нії. Па­ні-ари­сто­кра­тка в пар­че­во­му верх­ньо­му кі­мо­но з ви­ши­ти­ми хри­зан­те­ма­ми і кві­та­ми са­ку­ри, в по­ясі- обі сто­їть, три­ма­ю­чи в ру­ках роз­кри­те ві­я­ло. Дов­гі ру­ка­ви кі­мо­но з ко­штов­ної пар­чі спа­да­ють май­же до зем­лі, а бли­ску­че чор­не во­лос­ся ви­кла­де­но у сти­лі Едо...

Пер­ша сві­то­ва, ре­во­лю­ції, гро­ма­дян­ська вій­на спу­сто­ши­ли « рі­дне гні­здо » Бул­га­ко­вих, а « японські кузени » опи­ни­ли­ся за оке­а­ном. Ко­стян­тин за­ймав­ся бі­зне­сом уМе­кси­ці. Ми­ко­ла отри­мав ін­же­нер­ну осві­туі зва­н­ня « ба­ка­лавр ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня » в Ка­лі-фор­ній­сько­муу ні­вер­си­те­ті, але лю­бов до му­зи­ки при­ве­ла йо­го у Гол­лі­вуд, і як ди­во­ви­жно скла­ла­ся до­ля! Му­зи­кант, актор, ком­по­зи­тор, він пи­сав му­зи­ку для гол­лі­вуд­ських філь­мів, а 1947 ро­ку став пе­ре­мож­цем кон­кур­су ком­по­зи­то­рів іме­ні Джор­джа Гер­шві­на. Зга­да­є­мо, що най­більш про­блем­ний ви­хо­ва­нець Вар­ва­ри Ми­хай­лів­ни по­чи­нав свою твор­чу кар’єрув до­мі №13 на Ан­дрі­їв­сько­муу зво­зі.

ХАЙ ЛУНАЄ МУ­ЗИ­КА

У му­зи­чній про­гра­мі жур­фі­ксу, що ве­ла ми­сте­цтво­зна­вець Іри­на Бо­г­да­но­ва- Да­шак, уви­ко­нан­ні ан­сам­блю AVANTI+ зву­ча­ли тво­ри япон­ських та ки­тай­ських ком­по­зи­то­рів: « Кві­ти чор­то­по­ло­ху » Ку­ни­хи­ко Ха­ши­мо­то, Кон­церт для скри­пки з ор­ке­стром «За­ко­ха­ні ме­те­ли­ки» Хо Жан Хао і Чан Ган­га, « Ві­дьми­на екс­пре­спо­шта» Дзе Хі­са­і­си, а та­кож єв­ро­пей­ських ав­то­рів, утвор­чо­сті яких при­су­тня те­ма Схо­ду: фан­та­зія «Ту­ран­дот» Джа­ко­мо Пуч­чі­ні, « Та­нок з па­ра­соль­ка­ми » Рейн­голь­да Глі­є­ра, «Ки­тай­ський там­бу­рин» Фрі­ца Крей­сле­ра та ін­ші. Впер­ше на му­зей­но­му ро­я­лі три пі­а­ніс­тки ви­ко­на­ли твір Аль­фре­да Шні­тке «По­свя­та І. Стра­вин­сько­му, Д. Шо­ста­ко­ви­чу і С. Про­коф’ єву » для фор­те­пі­а­но в шість рук. Ла­у­ре­а­ти між­на­ро­дних кон­кур­сів На­та­ля Ле­бе­дє­ва-Фі­вей­ська (фор­те­пі­а­но), Ка­ри­на Мі­ка­е­лян ( фор­те­пі­а­но), Ка­те­ри­на Ко­за­чи­ши­на ( скри­пка), ла­у­ре­ат все­укра­їн­ських кон­кур­сів Ка­те­ри­на Ря­бо­ва (скри­пка), Те­тя­на Ря­бо­ва ( удар­ні, кси­ло­фон), Па­о­ла Прокопенко ( фор­те­пі­а­но) гра­ли на­тхнен­но, ство­рю­ю­чи ме­ре­хтли­ву ау­ру уяв­но­го сві­ту, ні­би роз­гор­ну­ло­ся ви­шу­ка­не схі­дне ві­я­ло і йо­го ек­зо­ти­чний ві­део­ряд ожив у фан­та­сти­чно­му ру сі.

Го­стей за­про­си­ли по­ди­ви­ти­ся му­зей, і в «кім­на­ті Ми­кол­ки» зу­стрі­ча­ла всіх па­ні з ві­я­лом, як у дав­ні ча­си, ко­ли на жур­фі­ксах мо­ло­ді Бул­га­ко­ви гра­ли на му­зи­чних ін­стру­мен­тах, спів­а­ли, тан­цю­ва­ли, ста­ви­ли ша­ра­ди, і по­стій­но лу­нав сміх... Адже що є му­зи­ка, як не най­до­ско­на­лі­ша ма­ши­на ча­су, яка ство­рює булгаковський « ко­ри­дор ти­ся­чо­літь » для вста­нов­ле­н­ня ма­гі­чно- ре­аль­но­го зв’яз­кув ча­сі й про­сто­рі.

ФОТО СВІ­ТЛА­НИ ПУ­ГАЧ

Го­стей му­зею зу­стрі­ча­ла ста­ро­вин­на ляль­ка — па­ні з ві­я­лом, як і у дав­ні ча­си, ко­ли на жур­фі­ксах мо­ло­ді Бул­га­ко­ви гра­ли на му­зи­чних ін­стру­мен­тах, спів­а­ли, тан­цю­ва­ли, ста­ви­ли ша­ра­ди...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.