«Пом­ру за те­бе», й то­го бу­де ма­ло...

Но­ве сце­ні­чне про­чи­та­н­ня «Бе­ре­сте­чка» Лі­ни Ко­стен­ко

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ксій КУЖЕЛЬНИЙ, на­ро­дний ар­тист Укра­ї­ни

Май­стер­ня укра­їн­сько­го те­а­тру«ҐЕРЦЬ» на­звою сво­єю одра­зу­на­ро­джу є пи­та­н­ня, про який, вла­сне, дво­бій йде­ться. Між те­а­тром і гля­да­чем, між ре­жи­се­ром і акто­ра­ми, між по­ста­нов­чою гру­пою і ав­то­ром обра­но­го лі­те­ра­тур­но­го тво­ру? До че­сті ке­рів­ни­ка те­а­тру­Да­ни­ла Слю­са­ря, який пи­ше вір­ші і до­сить сер­йо­зно ста­ви­ться до цьо­го по­ки що захоплено, він обрав для по­ста­нов­ки по­е­ти­чну­по­е­му ге­ні­аль­ної по­е­те­си Лі­ни Ко­стен­ко «Бе­ре­сте­чко». Пи­са­ти са­мо­муй при­кло­ня­ти­ся пе­ред ко­ле­гою — без­умов­на озна­ка та­лан­ту. До то­го є про­го­ло­ше­ний трьо­ма фун­да­то­ра­ми, які по­ки що і є усім твор­чим ко­ле­кти­вом, сим­вол ві­ри за­свід­чує по­ва­гу до ви­зна­но­го не че­рез на­слі­ду­ва­н­ня, а як від­на­хо­дже­н­ня йо­го в со­бі.

Са­краль­ні текс­ти, по­той­біч­чя та по­раз­ка як від­лік до но­вої пе­ре­мо­ги — основ­ний ґрунт ви­ста­ви май­стер­ні укра­їн­сько­го те­а­тру«ҐЕРЦЬ» «Бе­ре­сте­чко».

На­віть не ви­ста­ви, а улам­ків ви­ста­ви, фра­гмен­тів — спро­ба ви­ста­ви. Зби­ра­н­ня зву­ків, лі­тер, слів, сми­слів пі­сля по­раз­ки уєди­ний са­краль­ний текст.

Чі­тко від­ме­жо­ва­на і во­дно­час істо­рія, яка пов­ся­кчас ви­ли­ва­є­ться зі сво­їх бе­ре­гів, на­ко­чу­ю­чись хви­лею на своє ото­че­н­ня — та­ка дав­ня з одно­го бо­куй зов­сім сві­жа ра­на, яка , на­ле­жно — аб­со­лю­тно не про­го­во­ре­на.

Май­стер­ня «ҐЕРЦЬ» вли­ває уцю істо­рію свою кров і ду­шу, що­би крізь ту­ман і дим істо­рії по­ба­чи­ти й від­чу­ти бо­дай де­щи­цю тих сми­слів,які по сей день за­ли­ша­ю­ться не ося­гну­ти­ми, що й спри­чи­няє че­ре­ду­по­ми­лок і зрад сьо­го­де­н­ня.

На­ві­що? Про що? І для чо­го? Ці пи­та­н­ня, як во­ро­жий ята­ган, роз­рі­за­ють тка­ни­ну­ці­єї істо­рії, тим са­мим да­ю­чи змо­гу гля­да­чам за­зир­ну­ти по той бік пи­тань й від­най­ти для се­бе зов­сім ін­ші від­по­віді, на зов­сім ін­ші пи­та­н­ня, яких, мо­жли­во, ви й не ста­ви­ли...

Да­ни­ло Слю­сар (ре­жи­сер), Во­ло­ди­мир Кли­мен­ко та Ка­та­рі­на Срі­бни­цька (акто­ри) во­лі­ють бу­ти не­за­ле­жни­ми від бу­дья­кої по­стій­но­сті чи то за про­жи­ва­н­ням, за ро­бо­тою, за існу­ва­н­ням. Щось на зра­зок ман­дру­ю­чо­го те­а­тру. Чи мо­же про­сто жи­т­тя, як вер­ве­чка сце­ні­чних при­шесть.

Якщо ге­ній по­е­те­си по­ту­жнім сло­вом ви­хо­плює нас з сьо­го­де­н­ня і роз­чи­няє в дав­ни­ні, то «ҐЕРЦЬ» гі­пно­ти­зує, ін­фе­кціо­нує не­сві­до­мим, не­ви­зна­че­ним, ско­ріш від­лу­н­ням текс­ту чим змі­стом, тим пак ло­гі­чні­стю йо­го. Со­ня­чне сві­тло з ві­кна, три сві­чки бі­ля при­ка­мін­но­го дзер­ка­ла, і від­блиск мі­ся­ця, обрам­ле­ний чор­ним ко­лом з про­сі­я­ної зем­лі, яв­ля­ють ан­ту­раж для спі­ри­ти­чно­го се­ан­су.

Чи ме­ді­у­ми акто­ри, чи при­ви­ди, які з’яви­ли­ся на ви­клик зди­ву­ва­н­ня, з’ясо­ву­ва­ти мар­но. Роз­чи­ни­ся. Во­зне­сись. Не ві­дай, що, на­ві­що і для чо­го. Та­кий те­атр. Те­атр як «ҐЕРЦЬ» із зро­зумі­лим, про­ра­хо­ва­ним і пе­ред­ба­чу­ва­ним. Те­атр як «ҐЕРЦЬ» з те­а­тром на смерть за­для йо­го жи­т­тя.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.