Чо­му фі­ло­со­фію не­об­хі­дно ви­вча­ти в шко­лі

У День фі­ло­со­фа го­стем ре­да­кції став ла­у­ре­ат Пре­мії ім. Сер­гія Крим­сько­го Ан­дрій БАУМЕЙСТЕР

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ан­дрій БАУМЕЙСТЕР

Вя­ко­му ві­ці по­чи­на­ти за­йма­ти­ся фі­ло­со­фі­єю? Фі­ло­со­фія не знає ві­ко­вих і про­фе­сій­них обме­жень. Ари­сто­тель став учнем пла­то­нів­ської Ака­де­мії в 17 ро­ків. На­то­мість ви­да­тний фі­ло­соф-не­опла­то­нік Пло­тін зна­йшов сво­го вчи­те­ля Амо­нія й роз­по­чав під йо­го ке­рів­ни­цтвом фі­ло­соф­ські сту­дії май­же трид­ця­ти­рі­чним зрі­лим чо­ло­ві­ком. У ХІІІ сто­літ­ті на фа­куль­те­ті ми­стецтв (ба­зо­во­му фа­куль­те­ті для се­ре­дньо­ві­чної уні­вер­си­тет­ської осві­ти, на яко­му вла­сне й ви­кла­да­ла­ся фі­ло­со­фія) на­вча­ли­ся юна­ки ві­ком від 15—16 ро­ків. На­при­клад, То­ма Аквін­ський роз­по­чав своє на­вча­н­ня в Не­а­по­лі­тан­сько­му уні­вер­си­те­ті у 15-рі­чно­му ві­ці (де йо­му до­ве­ло­ся чи­та­ти при­ро­дни­чо-фі­ло­соф­ські тво­ри Ари­сто­те­ля).

■ Ар­ман Жан дю Пле­сі (май­бу­тній кар­ди­нал Рі­ше­льє), по­сту­пив­ши в 9 ро­ків у На­вар­ський ко­ледж, на тре­тьо­му, фі­ло­соф­сько­му, ци­клі на­вча­н­ня чи­тав і ко­мен­ту­вав тво­ри Ари­сто­те­ля в ори­гі­на­лі, ко­ли йо­му бу­ло при­бли­зно 13—14 ро­ків. Ге­ґель сту­ді­ю­вав «Кри­ти­ку чи­сто­го ро­зу­му» Кан­та у не­пов­ні 19 ро­ків, а за­снов­ник аме­ри­кан­сько­го пра­гма­ти­зму Чарльз Пірс по­чав ви­вча­ти цей твір у 16-рі­чно­му ві­ці. При­чо­му Пірс чи­тав «Кри­ти­ку чи­сто­го ро­зу­му» біль­ше трьох ро­ків по дві го­ди­ни що­дня й два ро­ки по­спіль що­дня по­дов­гу обго­во­рю­вав ідеї Кан­та зі сво­їм ба­тьком (ви­да­тним ма­те­ма­ти­ком і по­слі­дов­ни­ком фі­ло­со­фії Джо­на Стю­ар­та Мі­ля). Хто чи­тав «Ме­та­фі­зи­ку» Ари­сто­те­ля або «Кри­ти­ку чи­сто­го ро­зу­му» Кан­та кра­ще зро­зу­міє, що озна­чає чи­та­ти ці тво­ри у та­ко­му ран­ньо­му ві­ці.

■ Вже три­рі­чна ди­ти­на за­дає до­ро­слим фі­ло­соф­ські за­пи­та­н­ня (ча­сто у фор­мі «чо­му?»). Але сві­до­ме став­ле­н­ня до фі­ло­соф­ських про­блем ви­ни­кає вже у під­лі­тко­во­му ві­ці, у 13—15 ро­ків. Най­ча­сті­ше сти­му­лом для по­ста­нов­ки пер­ших фі­ло­соф­ських пи­тань стає ху­до­жня лі­те­ра­ту­ра (кра­щі її взір­ці), філь­ми і, зви­чай­но, вла­сний жит­тє­вий до­свід.

Не­об­хі­дність ви­кла­да­н­ня фі­ло­со­фії у шко­лі.

■ 5 гру­дня 2015 ро­ку я був чле­ном ко­мі­сії ІІ Все­укра­їн­ської олім­пі­а­ди шко­ля­рів з фі­ло­со­фії, що про­во­ди­ла­ся за спри­я­н­ня Ма­лої ака­де­мії на­ук. Зав­да­н­ня чле­нів ко­мі­сії по­ля­га­ло в то­му, аби ува­жно про­чи­та­ти й оці­ни­ти фі­ло­соф­ські есе шко­ля­рів 8—11 кла­сів. Чи­та­ю­чи ці есе я пе­ре­свід­чив­ся, що при­кла­ди з гол­лі­вуд­ських блок­ба­сте­рів зна­чно пе­ре­ва­жа­ють при­кла­ди з ху­до­жньої лі­те­ра­ту­ри. Дру­гим, на­віть го­лов­ним чин­ни­ком фор­му­ва­н­ня фі­ло­соф­сько­го ін­те­ре­су ( і дже­ре­лом на­тхне­н­ня твор­чих ро­біт), був осо­би­стий до­свід — до­свід пер­шо­го ко­ха­н­ня і дру­жби, до­свід зра­ди і стра­ж­да­н­ня, на­ма­га­н­ня зро­зу­мі­ти своє мі­сце у сві­ті й своє по­кли­ка­н­ня.

■ У той день ме­ні спо­до­ба­лось ба­га­то есе. Але чо­гось ме­ні яв­но не ви­ста­ча­ло в біль­шо­сті ро­біт. Чо­го са­ме? Спро­бую сфор­му­лю­ва­ти свою від­по­відь та­ким чи­ном. Ві­до­мо, що сприйня­т­тя ін­фор­ма­ції те­ле­гля­да­ча­ми (сю­ди мо­жна до­да­ти і ві­део­ро­ли­ки в youtube та ін­ші ві­део­ма­те­рі­а­ли) і чи­та­ча­ми має сут­тє­ві від­мін­но­сті. Сприйня­т­тя дру­ко­ва­но­го сло­ва акти­ві­зує ті ді­лян­ки моз­ку, що від­по­від­а­ють і за ло­гі­чне, і за обра­зне ми­сле­н­ня. Ко­ли ми чи­та­є­мо «Острів скар­бів», «Ді­ти ка­пі­та­на Ґран­та», ча­сти­ни ро­ма­ну «Во­ло­дар пер­снів» (The Lord of the Rings) або цикл ро­ма­нів «Пі­сня льо­ду й по­лум’я» (A Song of Ice and Fire), ми ува­жно слід­ку­є­мо за сю­же­том, ви­бу­до­ву­є­мо ло­гі­чні зв’яз­ки між рі­зни­ми ча­сти­на­ми опо­віді й актив­но ре­кон­стру­ю­є­мо ре­аль­но­сті, опи­су­ва­ні в цих текс­тах. Чи­тач кни­ги є справ­жнім спів­ав­то­ром, він сам стає пов­но­прав­ним уча­сни­ком по­дій. Ді­лян­ки го­лов­но­го моз­ку, від­по­від­аль­ні за про­цес ми­сле­н­ня, по­стій­но акти­ві­зу­ю­ться під час чи­та­н­ня.

■ Зов­сім по-ін­шо­му спри­йма­є­ться ві­зу­аль­на ін­фор­ма­ція. Як за­зна­чає Аль­берт Гор у сво­їй кни­зі «Ата­ка на ро­зум», «при­мі­тив­на чі­ткість те­ле­ві­зій­них обра­зів сти­му­лює ін­стин­ктив­ну ре­а­кцію, по­ді­бно до ре­а­кції, ви­кли­ка­ної ре­аль­ні­стю са­мою по со­бі — без за­сто­су­ва­н­ня ло­гі­ки, ро­зу­му і ре­фле­ксії». Те­ле­ба­че­н­ня (як і рі­зно­ма­ні­тні фор­ми ві­део­ін­фор­ма­ції) про­по­нує вже за­вер­ше­не, сфор­мо­ва­не уяв­ле­н­ня про ре­аль­ність. Так са­мо екра­ні­за­ція зга­да­них ви­ще ро­ма­нів, якою б які­сною во­на не бу­ла, не тіль­ки спро­щує за­дум ав­то­рів і сю­же­тні лі­нії (пе­ре­тво­рю­ю­чи все на при­ва­бли­вий «екшн»), але й про­по­нує пев­ну ін­тер­пре­та­цію лі­те­ра­тур­них тво­рів.

■ Я жо­дною мі­рою не ви­сту­паю про­ти екра­ні­за­цій кла­си­ки, про­ти ми­сте­цтва кі­но, про­ти комп’ютер­них ігор чи про­ти відео-ле­кцій. Нав­па­ки, я усві­дом­люю їхню ко­ри­сність і сам в уч­бо­вих ці­лях раджу сво­їм слу­ха­чам рі­зні ві­део­ма­те­рі­а­ли. Ме­ні тут ідеться про ін­ше, а са­ме про фор­му­ва­н­ня ва­жли­вих ком­пе­тен­цій, за­тре­бу­ва­них сьо­го­дні й у най­ближ­чо­му май­бу­тньо­му.

■ Шко­ла й уні­вер­си­тет по­вин­ні фор­му­ва­ти та­кі ва­жли­ві у най­ближ­чо­му май­бу­тньо­му ком­пе­тен­ції, як ана­лі­ти­чне і твор­че ми­сле­н­ня, умі­н­ня ар­гу­мен­ту­ва­ти і зна­хо­ди­ти пра­виль­ні рі­ше­н­ня. Для цьо­го осо­бли­ву ува­гу вар­то при­ді­ля­ти трьом, на пер­ший по­гляд про­стим та зро­зумі­лим, на­ви­чкам: (1) по­віль­но­му і вдум­ли­во­му чи­тан­ню, (2) вмін­ню ви­ра­жа­ти свої дум­ки у пи­сьмо­вій фор­мі (у фор­мі есе) й (3) умін­ню ар­гу­мен­то­ва­но ви­кла­да­ти й об­ґрун­то­ву­ва­ти вла­сну по­зи­цію (у до­по­від­ях, дис­ку­сі­ях і де­ба­тах). Для роз­ви­тку цих ком­пе­тен­цій най­кра­ще до­по­ма­га­ють які­сна лі­те­ра­ту­ра і фі­ло­со­фія (мо­жна сю­ди до­да­ти окрім лі­те­ра­ту­ри й ін­ші ми­сте­цтва).

■ Су­ча­сна українська шко­ла, на жаль, ма­ло звер­тає ува­ги на лі­те­ра­ту­ру (по­при існу­ва­н­ня та­ко­го пре­дме­та, най­ча­сті­ше все зво­ди­ться до ме­ха­ні­чної пе­ре­да­чі яко­їсь еле­мен­тар­ної ін­фор­ма­ції) і пов­ні­стю не­хтує фі­ло­со­фі­єю. На­то­мість у гім­на­зі­ях та лі­це­ях Фран­ції, Ні­меч­чи­ні, Ав­стрії та Іта­лії фі­ло­со­фія ви­кла­да­є­ться два або три ро­ки (іно­ді до­сить по­гли­бле­но). У ві­ці, ко­ли від­бу­ва­є­ться фор­му­ва­н­ня осо­би­сто­сті, фі­ло­со­фія мо­гла б не тіль­ки спри­я­ти роз­ви­тко­ві зга­да­них трьох ком­пе­тен­цій, але окрім цьо­го до­по­мог­ти кра­ще зро­зу­мі­ти ті «ек­зи­стен­цій­ні» пи­та­н­ня, які в цей час хви­лю­ють мо­ло­дих лю­дей. Адже фі­ло­со­фія ро­зви­ває го­лов­не умі­н­ня — за­да­ва­ти пи­та­н­ня, у пер­шу чер­гу — са­мим со­бі. За­ли­ша­є­ться тіль­ки спо­ді­ва­ти­ся на по­зи­тив­ні змі­ни...

■ Українська фі­ло­соф­ська тра­ди­ція є до­сить мо­ло­дою. У нас ще не так ба­га­то пе­ре­кла­дів кла­си­чних фі­ло­соф­ських тво­рів, у нас ще не так ба­га­то фі­ло­соф­ських до­ся­гнень. Але це не є яки­мось не­до­лі­ком або ва­дою. Нав­па­ки, це дає нам ве­ли­кі шан­си під­клю­чи­ти­ся до за­галь­но­сві­то­вої ін­те­ле­кту­аль­ної ро­бо­ти і ска­за­ти своє ва­го­ме сло­во. Хо­че­ться ві­ри­ти, що це сло­во бу­де ска­за­но не­за­ба­ром. Мо­жли­во ти­ми, хто са­ме за­раз за­кін­чує се­ре­дню шко­лу. А мо­же ти­ми, хто тіль­ки іде до шко­ли.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.