Ди­во­ви­жний но­вий світ Трам­па

Аме­ри­ка мо­же опи­ни­тись у сві­ті Ор­вел­ла. Це ма­ти­ме руй­нів­ні на­слід­ки.

Den (Ukrainian) - - День Планети - Ні­на ХРУЩОВА, про­фе­сор між­на­ро­дних від­но­син і за­сту­пник де­ка­на з на­вчаль­ної ро­бо­ти в Но­вій шко­лі, стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Ін­сти­ту­ту сві­то­вої по­лі­ти­ки Про­ект Син­ди­кат для «Дня»

«Те, що ми лю­би­мо, за­на­па­стить нас», — пе­ред­ба­чив Ол­дос Ха­кслі 1932 ро­ку. У книж­ці «Який чу­до­вий но­вий світ» він опи­сав, як рід люд­ський до 2540 ро­ку за­на­па­сти­ло не­ві­гла­ство, жа­до­ба по­стій­них роз­ваг, до­мі­ну­ва­н­ня те­хно­ло­гії і на­дли­шок ма­те­рі­аль­них благ. Пі­сля не­що­дав­ньо­го обра­н­ня До­наль­да Трам­па на по­са­ду пре­зи­ден­та скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що Спо­лу­че­ні Шта­ти ви­ко­на­ють пе­ред­ба­че­н­ня Ха­кслі більш ніж за 500 ро­ків до на­мі­че­но­го тер­мі­ну.

Су­спіль­на куль­ту­ра Аме­ри­ки вже дав­но цу­ра­є­ться ви­со­ко­ін­те­ле­кту­аль­но­го ми­сле­н­ня, ча­сто роз­хва­лю­ю­чи сво­го ро­ду про­сто­на­ро­дний по­ту­раль­ний ега­лі­та­ризм як не­об­хі­дну умо­ву для не­о­бме­же­ної твор­чо­сті і ні­чим не ску­то­го ка­пі­та­лі­зму, який во­на під­три­мує. Все, що по­трі­бно лю­ди­ні, щоб ви­рва­ти­ся впе­ред, — це си­ла во­лі і зав­зя­тість.

Ко­лись це зву­ча­ло при­ва­бли­во для та­ких кра­їн, як Ра­дян­ський Со­юз, який був ближ­чим до сві­ту по­хму­ро­го ан­ти­у­то­пі­чно­го ро­ма­ну Джор­джа Ор­вел­ла «1984». Там, де кон­троль уря­ду за­гнав усю куль­тур­ну твор­чість у під­пі­л­ля, дух про­сто­ти і уява, вті­ле­н­ням яких пред­став­ля­лась Аме­ри­ка, зда­ва­ли­ся справ­жньою мрі­єю.

Але у сві­ті, по­ді­бно­му ор­вел­лів­сько­му, по­сту­по­во на­ро­стає по­лі­ти­чний тиск, і ди­си­дент­ський рух, що під­ні­ма­є­ться, змі­тає си­сте­му, як і ста­ло­ся з Ра­дян­ським Со­ю­зом 1991 ро­ку. Про­те, ко­ли ува­га лю­дей по­гли­не­на без­глу­зди­ми роз­ва­га­ми і ку­па­ми ба­ра­хла, во­ни втра­ча­ють во­лю до опо­ру. Вре­шті-решт, ви­яв­ля­є­ться: во­ни зна­ють і вмі­ють так ма­ло, що не мо­жуть від­мо­ви­ти­ся від та­ко­го жи­т­тя, на­віть якщо б за­хо­ті­ли.

Іна­кше ка­жу­чи, світ, на який, імо­вір­но, спо­ді­ва­лись ра­дян­ські гро­ма­дя­ни, мо­же ви­яви­ти­ся в’язни­цею ін­шо­го ро­ду — мо­жли­во, не та­кою не­при­єм­ною, але й уте­кти з неї теж важ­че. Са­ме з цим ни­ні й сти­кну­ли­ся США.

Аме­ри­кан­ська ін­ду­стрія куль­ту­ри вже дав­но на­да­ла по­лі­ти­ці кра­ї­ни від­тін­ку гол­лі­вуд­сько­го сюр­ре­а­лі­зму. По­лі­ти­ки ста­ли пер­со­на­жа­ми, від мо­раль­но не­під­ку­пно­го без­не­вин­но­го ге­роя Джим­мі Стю­ар­та у філь­мі «Мі­стер Сміт їде до Ва­шинг­то­на» (1939) до по­ді­бно­го Трам­пу ма­гна­та, вті­ле­но­го Ор­со­ном Велл­сом у «Гро­ма­дя­ни­ні Кей­ні» (1941), і щи­ро­го бор­ця, яко­го зі­грав Ро­берт Ред­форд у «Кан­ди­да­ті» (1972), не го­во­ря­чи вже про чи­слен­них ков­бо­їв і рейн­дже­рів Джо­на Вей­на.

З обра­н­ням мо­ло­до­го, за­сма­гло­го Джо­на Ф. Кен­не­ді 1960 ро­ку гол­лі­вуд­ська есте­ти­ка впер­ше пе­ре­се­ли­ла­ся в Бі­лий дім. 1960 ро­ку Кен­не­ді не­стрим­но уві­рвав­ся в осе­лі аме­ри­кан­ців, ви­ді­ля­ю­чись на тлі більш ві­до­мо­го, але на­ба­га­то менш ча­рів­но­го Ри­чар­да Ні­ксо­на. Швид­ше, плей­бой, ніж ков­бой, Кен­не­ді під­ко­рив сер­ця аме­ри­кан­ців. Але він зов­сім не був вті­ле­н­ням ти­по­во­го оби­ва­те­ля: нав­па­ки, він ого­ло­сив 1963 ро­ку, що «не­ві­гла­ство і не­пи­сьмен­ність... по­ро­джу­ють про­ва­ли в на­шій со­ці­аль­но-еко­но­мі­чній си­сте­мі».

На­сту­пним кі­но­ге­ні­чним аме­ри­кан­ським пре­зи­ден­том став Ро­нальд Рей­ган, справ­ді актор, який грав справ­жньо­го ков­боя. Але в то­му, що сто­су­є­ться від­вер­то­сті і знань, йо­го по­гля­ди бу­ли про­ти­ле­жни­ми до пе­ре­ко­нань Джо­на Кен­не­ді. Від­сто­ю­ю­чи «еко­но­мі­ку про­по­зи­ції» пе­ред бі­ли­ми пред­став­ни­ка­ми ро­бі­тни­чо­го кла­су, він пе­ре­ко­нав міль­йо­ни, що га­сло «мен­ше уря­ду» — що озна­ча­ло урі­зу­ва­н­ня фе­де­раль­них про­грам, зокре­ма осві­ти — при­не­се «сві­та­нок в Аме­ри­ку».

Зі сво­єю до­бре від­ре­пе­ти­ру­ва­ною жит­тє­ра­ді­сні­стю Рей­ган умі­ло, але з яв­но гол­лі­вуд­ським та­лан­том, зі­грав роль пре­зи­ден­та. Йо­го стра­те­гі­чна обо­рон­на іні­ці­а­ти­ва, по­кли­ка­на по­кла­сти край стра­те­гії ядер­но­го стри­му­ва­н­ня, ві­до­мої як «га­ран­то­ва­не вза­єм­не зни­ще­н­ня», на­справ­ді отри­ма­ла прі­зви­сько «Зо­ря­ні вій­ни». Збе­ре­же­н­ня дум­ки про Рей­га­на як про іко­ну ре­спу­блі­кан­ців ба­га­то в чо­му пов’яза­не з йо­го зда­тні­стю по­єд­ну­ва­ти ков­бой­ську жор­сто­кість із ча­рів­ні­стю кі­но­зір­ки, хо­ча успіх та­кож ві­ді­грав свою роль. Вре­шті-решт, пе­ре­мо­зі в хо­ло­дній вій­ні істо­тно до­по­міг Ми­хай­ло Гор­ба­чов, чия спро­ба ре­фор­му­ва­ти Ра­дян­ський Со­юз при­ско­ри­ла йо­го крах.

У ре­зуль­та­ті ці­єї пе­ре­мо­ги Аме­ри­ка зро­би­ла ще біль­шу став­ку на те, що зу­хва­лість пе­ре­ма­гає зна­н­ня. Джеймс Кар­вілл, стра­тег пре­зи­дент­ської кам­па­нії Біл­ла Клін­то­на (який отри­мав пе­ре­ва­гу зокре­ма зав­дя­ки сво­є­му пів­ден­но­му шар­му, як у Ке­не­ді), при­ду­мав фра­зу: «Це еко­но­мі­ка, дур­ни­ку», — та­ку при­ли­пли­ву, що во­на ча­сто вжи­ва­є­ться й сьо­го­дні. І, втім, са­ме аме­ри­кан­ська еко­но­мі­ка при­зве­ла до оту­пі­н­ня стіль­кох лю­дей.

До 2000 ро­ку аме­ри­кан­ці бу­ли го­то­ві до Джор­джа Бу­ша-мо­лод­шо­го. Принц і про­сто­лю­дин во­дно­час, він по­єд­нав у со­бі го­лу­бу кров сво­го ба­тька зі Схі­дно­го узбе­реж­жя і про­сту те­ха­ську зов­ні­шність — без­до­ган­ний гі­брид Стю­ар­та і Вей­на. Але Буш не був кі­но­зір­кою. Він був, швид­ше, акто­ром із ро­ли­ка, що ре­кла­мує вій­ни.

Сьо­го­дні роз­ва­ги всту­пи­ли в но­ву фа­зу — і по­лі­ти­ка ра­зом із ни­ми. Від ре­а­лі­ті­шоу на те­ле­ба­чен­ні до лі­тніх блок­ба­сте­рів та со­ці­аль­них ме­діа: те, що за­ймає де­да­лі біль­ше лю­дей, осо­бли­во в США, ста­ло більш «не­при­че­са­ним», мит­тє­вим і не­ща­дним, ніж будь-ко­ли. Жа­га ґрун­тов­но­го зна­н­ня і скла­дно­го обго­во­ре­н­ня, зда­є­ться, май­же пов­ні­стю ви­ти­сне­на на­ба­га­то по­ту­жні­шою жа­гою ме­мів, лай­ків і по­слі­дов­ни­ків.

І тут з’яв­ля­є­ться Трамп. Із йо­го га­ла­сли­ви­ми мі­тин­га­ми і «по­лі­ти­чни­ми про­по­зи­ці­я­ми» на 140 сим­во­лів о 2.30 ран­ку, ко­ли­шня зір­ка ре­а­лі­ті-шоу то­чно знає, як при­ва­би­ти роз­гні­ва­не на­се­ле­н­ня, яке на­ма­га­є­ться сфор­му­лю­ва­ти свої пре­тен­зії. Сам Трамп — який, за чу­тка­ми, зби­рав­ся за­пу­сти­ти «Трамп-ТБ» пі­сля ви­бо­рів (які він, як очі­ку­ва­ло­ся, по­ви­нен був про­гра­ти), — на­звав при­чи­ною сво­єї пе­ре­мо­ги на ви­бо­рах со­ці­аль­ні ме­діа.

Де­я­кі ви­бор­ці Трам­па ствер­джу­ють, що їх спо­ну­кав про­го­ло­су­ва­ти за ньо­го «здо­ро­вий глузд» і що їх при­ва­би­ли йо­го сло­ва про «про­цві­та­н­ня і ско­ро­че­н­ня бор­гу», а та­кож про «силь­ну ар­мію й ре­фор­му ім­мі­гра­ції». Але за най­ближ­чо­го роз­гля­ду ви­яв­ля­є­ться, що ці ви­сло­ви бу­ли аб­со­лю­тно без­змі­стов­ни­ми; фа­кти­чно во­ни ле­две сти­ку­ва­ли­ся один з одним.

На­справ­ді при­хиль­ни­ки Трам­па го­ло­су­ва­ли за злі­сно­го бо­са з шоу The Apprentice («Ста­жист»), рі­шу­чо­го й ав­то­ри­тар­но­го, який роз­стрі­лю­ва­ти­ме — або де­пор­ту­ва­ти­ме — ко­го зав­го­дно, без роз­ду­мів. Во­ни го­ло­су­ва­ли за хло­пця, який, як во­ни ду­ма­ли, на­слі­ду­ва­ти­ме чван­ли­ву ман­тру Вей­на: «Не мо­же бу­ти все ли­ше чор­ним або бі­лим?» А я ска­жу: «А чо­му це, чорт за­би­рай?» А ба­га­то хто го­ло­су­вав за по­вер­не­н­ня до ча­су, ко­ли пред­став­ни­ки бі­лої ра­си бу­ли ков­бо­я­ми і за­во­йов­ни­ка­ми.

З обра­н­ням Трам­па, який при­зна­чив сво­їм го­лов­ним ра­дни­ком і стра­те­гом при­хиль­ни­ка пе­ре­ва­ги бі­лої ра­си, Аме­ри­ка мо­же опи­ни­тись у сві­ті Ор­вел­ла. Це ма­ти­ме руй­нів­ні на­слід­ки, але сві­тла сто­ро­на по­ля­гає в то­му, що, вре­шті-решт, опір на­ро­ста­ти­ме і зруй­нує си­сте­му. Але на­віть якщо Трамп не ді­йде до не­о­фа­ши­зму, він мо­же зро­би­ти так, щоб Аме­ри­ка пра­цю­ва­ла на бла­го де­да­лі мен­шої кіль­ко­сті лю­дей, то­ді як ви­бор­ці, на­стіль­ки зайня­ті обмі­ном фо­то­гра­фі­я­ми ко­ти­ків і під­ро­бле­ни­ми но­ви­на­ми в со­ці­аль­них ме­діа, по­сту­по­во втра­ча­ти­муть за­ли­шки зда­тно­сті від­рі­зня­ти жи­ву ре­аль­ність від її вір­ту­аль­ної ті­ні.

ФО­ТО РЕЙ­ТЕР

16 ли­сто­па­да 2016 ро­ку. Тал­лас­сі, шт. Фло­ри­да. Де­мон­стран­ти про­те­сту­ють про­ти обра­н­ня кан­ди­да­та Ре­спу­блі­кан­ської пар­тії До­наль­да Трам­па пре­зи­ден­том США. Нью-йорк­ський мі­льяр­дер на­брав на 1 млн мен­ше го­ло­сів, ніж де­мо­кра­тка Хіл­ла­рі Клін­тон, але зав­дя­ки ви­бор­чій си­сте­мі він отри­мав 290 ви­бір­ни­ків. А для пе­ре­мо­ги по­трі­бно бу­ло — 270

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.