СТИХIЇ IСУПОВИХ

Про гранд-дам, мо­ря­ків, про­дав­ців ша­ур­ми та ін­ших пер­со­на­жів, яких мо­жна зу­стрі­ти на ви­став­ці ві­до­мої ми­сте­цької ди­на­стії

Den (Ukrainian) - - Культура - Ма­рія ПРО­КО­ПЕН­КО, фо­то Ар­те­ма СЛІПАЧУКА, «День»

Лі­ри­ка й іро­нія, фе­є­рія емо­цій і гра­цій­на стри­ма­ність — на­строї, що пе­ре­да­ють ро­бо­ти ху­до­жни­ків із ро­ди­ни Ісу­по­вих, не­ймо­вір­но рі­зні. Кар­ти­ни і ке­ра­мі­ка Во­ло­ди­ми­ра, Нел­лі та їхній си­нів — Сер­гія та Іл­лі, ни­ні пред­став­ле­ні у га­ле­реї «Хлі­бня » На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка « Со­фія Ки­їв­ська » . Ви­став­ка «Арт-ди­на­стія Ісу­по­вих » про­хо­дить у рам­ках куль­тур­но­го про­е­кту « ART Families — Ми­сте­цькі ро­ди­ни», ор­га­ні­зо­ва­но­го «Со­фі­єю Ки­їв­ською » та фун­да­ці­єю Light Art Foundation.

«Я ТА­КИЙ СО­БІ РОБІТНИК СВІ­ТЛА»

Ро­бо­ти Нел­лі Ісу­по­вої зна­ють у ба­га­тьох кра­ї­нах. Її ма­йо­лі­ка ду­же впі­зна­ва­на і жит­тє­ра­ді­сна. Пта­хи, шля­хе­тні па­нян­ки, ди­во-ро­сли­ни або все це ра­зом у яко­мусь хи­мер­но­му обра­зі — во­ни ве­се­лі й ве­сел­ко­ві, вті­лю­ють лю­бов ав­тор­ки до жи­т­тя.

«Вза­га­лі я ве­се­ла лю­ди­на. По­зи­тив­на. Та­кий со­бі робітник сві­тла. Це озна­чає, що я свою сві­тлу енер­гію че­рез твор­чість маю від­да­ва­ти про­сто­ру і лю­дям, — го­во­рить Нел­лі Ісу­по­ва. — Ідеї бе­ру зві­ду­сіль. Із жур­на­лів мод, із ка­зок, з яки­хось зу­стрі­чей, з ін­ших ці­ка­вих ке­ра­мі­чних ро­біт. Я ба­га­то по­до­ро­жую — не ска­жу, що бе­ру ідеї з цих по­їздок, але во­ни мо­жуть впли­ва­ти на твор­чість. От не­дав­но бу­ла в Іспа­нії й по­ду­ма­ла, що тре­ба злі­пи­ти ін­фан­ту з кар­ти­ни Ве­ла­ске­са. Вже на­віть зро­би­ла ескі­зи».

Ко­лись Нел­лі мрі­я­ла роз­пи­су­ва­ти тка­ни­ни. Але в ху­до­жньо­му учи­ли­щі іме­ні М.Б. Гре­ко­ва, ку­ди по­сту­па­ла, цьо­му не вчи­ли, тож пі­шла на фа­куль­тет ке­ра­мі­ки. Там вчи­ла­ся роз­пи­су­ва­ти пор­це­ля­ну — в чо­мусь це схо­же з ро­бо­тою по тка­ни­ні, бо тре­ба ма­лю­ва­ти по всьо­му ті­лу об’єкта. «У ме­не є улю­бле­ні ке­ра­мі­чні ро­бо­ти, ду­же схо­жі на роз­пи­си тка­ни­ни, пе­чвор­ку — во­ни на­че ство­ре­ні з рі­зних кла­пти­ків » , — роз­по­від­ає ху­до­жни­ця.

«У МО­ЇЙ ТЕХНІЦІ ТРЕ­БА ПРА­ЦЮ­ВА­ТИ ШВИД­КО»

Ма­люн­ки Во­ло­ди­ми­ра Ісу­по­ва хо­че­ться на­зва­ти тре­пе­тни­ми. Зав­дя­ки ав­тор­ській техніці ко­жна бар­ва мі­ни­ться де­ся­тка­ми від­тін­ків. Ху­до­жни­ку по­до­ба­є­ться ство­рю­ва­ти се­рії ро­біт. «У мо­є­му ви­пад­ку тре­ба пра­цю­ва­ти швид­ко. Я ма­люю спо­ча­тку туш­шю, а по­тім аква­ре­л­лю. А ко­ли бе­реш туш на пе­ро, ли­ше ма­лень­ка зу­пин­ка — і ви­хо­дить пля­ма. То­му тре­ба ма­лю­ва­ти в тем­пі, й ви­хо­дить ба­га­то ма­люн­ків. Ко­ли пра­цюю, роз­кла­даю їх. Щось одра­зу від­бра­ко­вую, а щось роз­фар­бо­вую аква­ре­л­лю, — по­яснює Во­ло­ди­мир Ісу­пов. — По­тім мну ро­бо­ти, пі­сля — про­гла­джую пра­скою або три­маю під пре­сом, а по­тім зно­ву до­ма­льо­вую аква­ре­л­лю. Так і ство­рюю мої ма­лю­но­чки».

Зав­дя­ки то­му, що па­пір мне­ться, на ро­бо­тах утво­рю-

ються впа­ди­ни та опу­кло­сті. «І та са­ма фар­ба при то­му са­мо­му осві­тлен­ні дає не один від­ті­нок, а де­кіль­ка. Ска­жі­мо, ро­же­вий у ті­ні стає тем­но-чер­во­ним, на сві­тлі — блі­до- ро­же­вим. Ви­хо­дить та­ке ба­гат­ство, осо­бли­во якщо осві­тлю­ва­ти ро­бо­ти збо­ку», — до­дає Во­ло­ди­мир.

Пля­жні сцен­ки, на­тюр­мор­ти — все, що ма­лює ху­до­жник, про­ся­кну­те ві­таль­ні­стю, ру­хом. Біль­шість ро­біт, пред­став­ле­них на ви­став­ці у «Хлі­бні», ство­ре­ні не ду­же дав­но, але є й да­то­ва­ні 1960- ми і 1970- ми ро­ка­ми. Се­рія, зро­бле­на цьо­го ро­ку, — « Чор­но­мор­ці » . Во­ло­ди­мир роз­по­від­ає істо­рію її по­яви: «П’ять ро­ків учив­ся в Оде­сі, а мо­ря­ків жо­дно­го ра­зу не ма­лю­вав. І тут одна му­зи­кан­тка ска­за­ла, що хо­ті­ла б про­ве­сти кон­церт із тво­ра­ми одно­го фран­цузь­ко­го ком­по­зи­то­ра, де при­су­тня те­ма мо­ря. Пи­та­ла, чи не міг би я на­ма­лю­ва­ти мо­ря­ка чи щось та­ке. Спо­ча­тку ма­лю­вав, а по­тім ідея зір­ва­ла­ся. Ра­птом по­ду­мав: я ж п’ять ро­ків жив у Оде­сі й жо­дно­го ра­зу не ма­лю­вав мо­ря­ків. Ви­рі­шив на­ма­лю­ва­ти. За­хо­пив­ся. Ви­йшло те, що ба­чи­те».

«МИ АБ­СО­ЛЮ­ТНО НЕ СХО­ЖІ МІЖ СО­БОЮ»

Кар­ти­ни Іл­лі Ісу­по­ва є іро­ні­чні — як-от «Ша­ур­ма», а є й фі­ло­соф­ські — як «Мо­ли­тва » . « Чи хо­ті­ло­ся ко­лись ста­ти ки­мось, окрім ху­до­жни­ка? Пев­но, так. Пра­цю­вав на рі­зних ро­бо­тах, у чо­му тіль­ки се­бе не про­бу­вав, — ді­ли­ться Іл­ля. — Про­сто не зав­жди вдя­чна си­ту­а­ція, ко­ли на­ро­джу­є­шся в одно­му се­ре­до­ви­щі й у ньо­му по­тім кру­ти­шся. Нам із бра­том по­ща­сти­ло в то­му сен­сі, що на нас ні­хто не ти­снув. Усе від­бу­ло­ся са­мо со­бою. Не мо­жна ска­за­ти, що ба­тьки впли­ва­ли на нас із Сер­гі­єм са­ме твор­чі­стю — во­ни впли­ва­ли сма­ка­ми, на­при­клад. А та­ко­го, щоб « ма­люй так і так » , не бу­ло » .

Це не пер­ша ро­дин­на ви­став­ка Ісу­по­вих, але по­пе­ре­дня бу­ла до­во­лі дав­но. « У на­шій ро­ди­ні всі по­ту­жні й са­мо­до­ста­тні, ко­жен має вла­сне сві­то­с­прийня­т­тя. Жо­дно­го впли­ву одне на одно­го у нас не­має, що ду­же до­бре, — роз­мір­ко­вує Нел­лі Ісу­по­ва. — Ми аб­со­лю­тно не схо­жі між со­бою, ко­жен тво­рить так, як ба­чить світ».

Ви­став­ка «Арт­ди­на­стія Ісу­по­вих» три­ває у га­ле­реї « Хлі­бня » , що на те­ри­то­рії « Со­фії Ки­їв­ської», до 4 гру­дня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.