«Пра­цю­ва­ла ві­сім день, за­ро­би­ла тру­до­день»

Спо­га­ди сіль­ських жителів про кол­го­спний «рай»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Тру­до­дні як опла­ту пра­ці у кол­го­спа­хза­про­ва­ди­ли на по­ча­тку 1930- х. Вла­сне, тру­до­день — це один ви­хід на ро­бо­ту, за що облі­ко­вець кол­го­спної кон­то­ри за­пи­су­вав « па­ли­чку » . Ко­жен се­ля­нин му­сив від­ро­би­ти 60— 100 тру­до­днів на рік — за­ле­жно від ре­гіо­ну та рів­ня ме­ха­ні­за­ції кол­го­спу. Шко­ля­рі, стар­ші 12 ро­ків, ма­ли обов’ яз­ко­вих 50 тру­до­днів. Хто не ви­ко­ну­вав, ви­га­ня­ли з кол­го­спу. Мо­гли ві­ді­бра­ти при­са­ди­бну ді­лян­ку. Під час вій­ни план­ку під­ня­ли до 150 тру­до­днів на рік. За не­ви­ко­на­н­ня ка­ра­ли ви­прав­ни­ми ро­бо­та­ми.

Біль­ше тру­до­днів — біль­ша опла­та. Однак це ма­ло сти­му­лю­ва­ло се­лян, бо пла­ти­ли на­при­кін­ці ро­ку — пі­сля то­го, як кол­госп « зда­вав план » . Тоб­то ча­сти­ну вро­жаю від­да­ва­ли дер­жа­ві. Ще ча­сти­на ли­ша­ла­ся в по­сів­но­му фон­ді. А ре­шта — са­ме для за­ро­бле­ни­хтру­до­днів. Ска­жі­мо, на­ра­хо­ву­ва­ли 1 кг зер­на на тру­до­день, але ко­ли не­вро­жай, мо­гло бу­ти й по 200 г. Ча­сто пла­тню ви­да­ва­ли олі­єю і цукром. За свід­че­н­ням С. В. Ко­сі­о­ра, ге­не­раль­но­го се­кре­та­ря та пер­шо­го се­кре­та­ря ЦК КП( б) У у 1928— 1938 ро­ках, у 1931 ро­ці 48% го­спо­дарств Укра­ї­ни ні­чо­го не ви­да­ли на тру­до­дні.

У зна­ме­ни­тій у 1940— 1950- хро­ка­хп’ єсі Кор­ній­чу­ка «В сте­па­хУкра­ї­ни» го­ло­ви кол­го­спів Га­лу­шка і Ча­сник по­чи­на­ли свар­ку із за­пи­та­н­ня: « А скіль­ки твої лю­ди одер­жу­ють на тру­до­день?» Йо­го до­бре ро­зумі­ла пу­блі­ка, бо кол­го­спне на­чаль­ство мо­гло ма­ні­пу­лю­ва­ти облі­ком як зав­го­дно.

Тру­до­день був по­пу­ляр­ною — бо жит­тє­во ва­жли­вою — те­мою в ко­жній кол­го­спній сім’ ї. Зав­дя­ки їй ді­тей учи­ли ще до шко­ли. Це — ні­би на­о­чне за­сво­є­н­ня пер­ши­хна­ви­ків пи­сьма й ліч­би одно­ча­сно. Іду­чи на ро­бо­ту, ба­тьки ка­за­ли ди­ти­ні: «Пи­ши тру­до­дні!» І та пи- са­ла па­ли­чки — так, ні­би що біль­ше й кра­ще на­пи­ше, то біль­ше до­ста­тку бу­де в ха­ті. Зав­жди бу­ла спо­ку­са вчи­ти­ся ра­ху­ва­ти ті ча­рів­ні па­ли­чки — до со­тні й біль­ше.

Ав­то­ру ци­хряд­ків не­о­дно­ра­зо­во до­во­ди­ло­ся чу­ти роз­по­відь ба­тька, чо­му він пі­шов з кол­го­спу. У 1960 ро­ці мій стар­ший брат мав іти у пер­ший клас. І так ви­йшло, що ба­тько-тра­кто­рист не мав за що йо­му ку­пи­ти взу­т­тя. Гро­шей не да­ва­ли у кол­го­спі, а за тру­до­дні по­вин­ні бу­ли роз­ра­хо­ву­ва­ти­ся во­се­ни. Ви­ру­чив дядь­ко, який пра­цю­вав во­ді­єм у дер­ж­уста­но­ві, по­зи­чив­ши гро­ші, щоб зі­бра­ти бра­та у шко­лу. Пі­сля цьо­го ба­тько прав­да­ми-не­прав­да­ми пі­шов з кол­го­спу у лі­сни­цтво. Прав­да­ми-не­прав­да­ми, бо не від­пу­ска­ли...

«Моя баб­ця в 1947-му за рік ро­бо­ти отри­ма­ла 14 кг зер­на ( вдо­ва, п’ яте­ро ді­тей від трьох ро­ків), — при­га­дує О. Па­на­сен­ко, уро­джен­ка се­ла Тер­нів­ка Но­во­ар­хан­гель­сько­го ра­йо­ну. — По­мер­ла з пен­сі­єю у 8 ру­блів. Її се­стра якось не від­ро­би­ла тру­до­дні — отри­ма­ла два ро­ки та­бо­рів » .

«Моя ма­ти, Лю­бов Гри­го­рів­на По­но­ма­рен­ко, роз­по­від­а­ю­чи про своє ди­тин­ство у селі Ми­ро­нів­ка Сві­тло­вод­сько­го ра­йо­ну, го­во­ри­ла, що сім’я зво­ди­ла кін­ці з кін­ця­ми ли­ше за ра­ху­нок під­со­бно­го го­спо­дар­ства, — го­во­рить кро­пив­ни­чан­ка А. Ртве­лі­а­шві­лі. — Су­хо­фру­кти, яй­ця, го­ро­ди­ну во­зи­ли на про­даж бу­ді­вель­ни­кам Крем­ге­су. Так ма­ли мі­зер­ні жи­ві гро­ші, щоб ку­пи­ти щось з одя­гу».

По­ді­бне мо­жуть при­га­да­ти й ін­ші чи­та­чі стар­шо­го ві­ку, ди­тин­ство яки­хми­ну­ло в селі.

Ком­со­мо­лець з се­ла По­ло­ни­сте Ба­бан­сько­го (ни­ні Го­ло­ва­нів­сько­го) ра­йо­ну Па­сту­шен­ко, вва­жа­ю­чи, що у Мо­скві не зна­ють, які не­по­доб­ства від­бу­ва­ю­ться в укра­їн­сько­му селі, опи­сав їху сво­є­му ли­сті, адре­со­ва­но­му Йо­си­пу Ста­лі­ну 10 лю­то­го 1932 ро­ку: «...Оце та­ке, то­ва­ри­шу Ста­лін. Тру­до­день обі­йшов­ся 37 коп., а па­ра чо­біт — 36 крб., па­ра че­ре­ви­ків — 26— 22 крб., ко­стюм — 80 крб., який був 25 про­шлий рік. Ви ро­зу­мі­є­те, що і па­чка па­пі­рос 35 коп. роз­ку­ро­чних. Отак, тов. Ста­лін, сто день на одну па­ру чо­біт, урів­нял­ка, до­ве­ли вла­ду рад».

Щоб зро­зу­мі­ти, як жи­ло­ся укра­їн­ським се­ля­нам, на­зве­мо кіль­ка цифр. Так, у бло­ка­дно­му Ле­нін­гра­ді пай­ка хлі­ба бу­ла 250 г на ро­бі­тни­ка. 1941-го до­бо­ва нор­ма штра­фно­го пай­ка у ра­дян­ськи­хта­бо­рах— 350 г жи­тньо­го хлі­ба. Ні­ме­цьким вій­сько­во­по­ло­не­ним да­ва­ли 300 г сі­ро­го та 300 г бі­ло­го хлі­ба...

Зві­сно, по­рів­ню­ва­ти пай­ку в кон­цта­бо­рі з нор­мою на тру­до­день, мо­же, й не­ко­ре­ктно, але не за­бу­вай­мо, що се­ля­ни ма­ли ще пла­ти­ти: во­єн­ні займи і облі­га­ції (спро­буй не ві­зьми), по­да­ток на всі фру­кто­ві де­ре­ва, на­тур­по­да­ток 300 яєць з дво­ру на рік ( бай­ду­же, чи є ку­ри), шкі­ру з ка­ба­на чи ко­ро­ви — здай, са­ло — здай. І плюс са­мо­о­по­да­тку­ва­н­ня — скіль­ки не шко­да, але не мен­ше, ніж... Гро­шей не пла­ти­ли зов­сім, па­спор­тів не ви­да­ва­ли. Чим не крі­па­цтво?!

Гро­ші на тру­до­дні по­ча­ли да­ва­ти з 1959 ро­ку. Тру­до­дні ска­су­ва­ли 1966 ро­ку. Вве­ли фі­ксо­ва­ну пла­тню.

Во­ло­ди­мир ПОЛІЩУК, Кро­пив­ни­цький

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.