Лі­то­пис пер­ли­ни ко­за­цько­го ба­ро­ко

Ви­йшла дру­ком книж­ка — по­гляд на но­во­мо­сков­ський Свя­то-Тро­ї­цький со­бор з істо­ри­чно­го та ар­хі­те­ктур­но­го ра­кур­сів

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Пе­тро ЧЕГОРКА, го­лов­ний ре­да­ктор еко­ло­го­кра­є­знав­чо­го ча­со­пи­су «Свя­та спра­ва-ХХІ», м. Вер­хів­це­ве Дні­про­пе­тров­ської обла­сті

«Лі­то­пис со­бо­ру» — так на­зи­ва­є­ться книж­ка про ми­ну­ле і сьо­го­де­н­ня Свя­то-Тро­ї­цько­го со­бо­ру — ви­да­тної пам’ятки ко­за­цько­го ба­ро­ко в Но­во­мо­сков­ську, що на Сі­че­слав­щи­ні. Ви­да­н­ня це при­уро­че­но до 440-ї рі­чни­ці мі­ста над Са­ма­рою. Спри­яв йо­го ви­хо­ду бла­го­дій­ний фонд «Твій рі­дний край», ство­ре­ний за іні­ці­а­ти­ви на­ро­дно­го де­пу­та­та Ва­ди­ма Не­сте­рен­ка.

Ди­вом на­зва­ли по­яву ці­єї книж­ки її ав­то­ри-упо­ря­дни­ки — на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Но­во­мо­сков­сько­го мі­сько­го істо­ри­ко-кра­є­знав­чо­го му­зею ім. П. Кал­ни­шев­сько­го Ко­стян­тин Ме­шко та ар­хі­те­ктор із Дні­пра Оле­ксандр Хар­лан — на пре­зен­та­ції, яка від­бу­ла­ся не­що­дав­но в кра­є­знав­чо­му від­ді­лі обла­сної на­у­ко­вої бі­бліо­те­ки. Книж­ка ста­ла сим­біо­зом ви­вче­н­ня со­бо­ру з істо­ри­чно­го та ар­хі­те­ктур­но­го ра­кур­сів. Дже­рель­ною ба­зою для її ство­ре­н­ня слу­гу­ва­ли істо­ри­чні пра­ці ба­га­тьо­хав­то­рів, лю­дей рі­зни­хе­пох , про­фе­сій і доль, роз­ки­да­ні по ар­хі­вах, бі­бліо­те­ках, му­зе­ях. Для Ко­стян­ти­на Ме­шка, ко­рін­но­го но­во­мо­сков­ця, за­ко­ха­но­го в істо­рію, ро­бо­та над « Лі­то­пи­сом » ста­ла ло­гі­чним про­дов­же­н­ням сту­дент­ських по­шу­ків і уза­галь­не­н­ня ма­те­рі­а­лів для ди­плом­ної ро­бо­ти. Оле­ксандр Хар­лан де­рев’яним куль­то­вим спо­ру­дам пів­дня Укра­ї­ни при­свя­тив свою ди­сер­та­цію. Ві­до­мий він й ін­ши­ми гли­бо­ки­ми роз­від­ка­ми що­до ро­лі ар­хі­те­ктур­ної скла­до­вої у фор­му­ван­ні істо­ри­чних ланд­ша­фті вкраю.

Пред­став­ля­ю­чи свою пра­цю, ав­то­ри під­кре­слю­ва­ли, що це не про­сто си­сте­ма­ти­за­ція дже­рел (су­мар­но бі­бліо­гра­фі­чний спи­сок пу­блі­ка­цій про со­бор на­лі­чує по­над 200 най­ме­ну­вань). У про­це­сі ро­бо­ти на ни­хче­ка­ли но­ві від­кри­т­тя. Ко­стян­тин Ме­шко, на­при­клад, ви­явив у фон­дах Дні­про­пе­тров­сько­го істо­ри­чно­го му­зею і м. Д.Явор­ниць ко­го ста­ро­вин­ну сві­тли­ну з гра­мо­ти Ки­їв­сько­го і Га­ли­цько­го ми­тро­по­ли­та Гав­ри­ї­ла про до­звіл на зве­де­н­ня в мі­сте­чку Са­мар­чик но­вої цер­кви. Цим до­ку­мен­том ми­тро­по­лит за­до­воль­нив про­ха­н­ня ко­за­цької стар­ши­ни­на­бу­дів­ни­цтво­са­ме­трьо­х­пре­столь­но­го­ве­ли­ко­го­хра­му.Гра­мо­та­да­то­ва­на­1кві­тня­1775ро­ку,а2черв­ня­ві­дбу­ло­ся освя­че­н­ня мі­сця і за­клад­ка Свя­то­Тро­ї­цько­го со­бо­ру.

У «Лі­то­пи­сі» впер­ше пу­блі­ку­є­ться «Ме­три­ка для по­лу­че­ния вер­ныхсве­де­ний о древ­не- пра­во­слав­ныхх ра­мах...» За­пов­нив її не­бай­ду­жий до рі­дної істо­рії свя­ще­ник Іо­ан­ні­кій Ва­хнін у 1888 ро­ці (йо­го мо­ги­ла з на­д­гроб­ком збе­ре­гла­ся в са­ду, по­руч із со­бо­ром), а зна­йшов у ар­хі­ві Ін­сти­ту­ту істо­рії ма­те­рі­аль­ної куль­ту­ри РАН (Санкт-Пе­тер­бург) Оле­ксандр Хар­ла­ну 2007 ро­ці. Це рід­кі­сний зра­зок ар­те­фа­кту істо­ри­чно­го і ми­сте­цтво­знав­чо­го ха­ра­кте­ру.

За­пам’ято­ву­є­ться пе­ред­рук спо­га­дів Оле­ксія Па­ху­чо­го — май­стра, який по­да­ру­вав со­бо­ру но­ве жи­т­тя, «Як я по­нов­лю­вав за­по­рож­ський со­бор у Но­во­мо­сков­ську». У 1887 — 1888 ро­ка­хре­став­ра­тор, опи­ра­ю­чись на фо­то­гра­фію хра­му, зу­мів від­но­ви­ти пер­ві­сний ви­гляд со­бо­ру («Українець стро­їв, українець і пе­ре­стро­ює »— за­спо­ко­ю­вав він при­скі­пли­вих фу н дат орів-за­мов­ни­ків ). Са­ме зав­дя­ки Па­ху­чо­му со­бор, зі­бра­ний пра­кти­чно з но­во­го лі­со­ма­те­рі­а­лу, збе­ріг ха­ра­ктер­ні ри­си, при­та­ман­ні епо­сі ко­за­цько­го ба­ро­ко XVIII сто­лі­т­тя.

Вмі­ще­ні у книж­ці сто­рін­ки що­ден­ни­ка ми­сте­цтво­знав­ця Сте­фа­на Та­ра­ну­шен­ка, да­то­ва­ні ли­пнем 1928 ро­ку, з обмі­ра­ми і за­ма­льов­ка­ми со­бо­ру. До­ля ав­то­ра ти­по­ва для ХХ сто­лі­т­тя ( арешт у 1933 ро­ці, п’ яти­лі­тнє ув’ язне­н­ня, ре­а­бі­лі­та­ція 1958 ро­ку, пу­блі­ка­ція не­за­дов­го до смер­ті, 1976 ро­ку, ґрун­тов­ної мо­но­гра­фії « Мо­ну­мен­таль­на ар­хі­те­кту­ра Лі­в­обе­ре­жної Укра­ї­ни » — спра­ви йо­го жи­т­тя). Ар­хів уче­но­го збе­рі­га­є­ться у від­ді­лі ру­ко­пи­сів НБУ ім. В. І. Вер­над­сько­го. Са­ме там і зна­йшов що­ден­ник Оле­ксандр Хар­лан у 2004 ро­ці.

Окре­мий роз­діл кни­ги при­свя­че­но ро­лі Оле­ся Гон­ча­ра в до­лі со­бо­ру. Са­ме пі­сля пу­блі­ка­ції зна­ме­ни­то­го ро­ма­ну, який став ка­та­лі­за­то­ром ди­си­дент­сько­го ру­ху на Дні­про­пе­тров­щи­ні, про­йшов роз­го­лос (ли­ше роз­го­лос!) про йо­го за­не­се­н­ня до спи­ску сві­то­вої спад­щи­ни ЮНЕСКО. Це яко­юсь мі­рою стри­ма­ло « бо­го­бор­чі » на­строї і вбе­ре­гло со­бор від руй­на­ції. Тут до­ре­чний ко­мен­тар Оле­ксан­дра Хар­ла­на: « На­шо­го со­бо­ру по­ки що не­ма на­віть у спи­ску кан­ди­да­тів. Одні­єю з умов вклю­че­н­ня об’ єкта до спи­ску ЮНЕСКО є ав­тен­ти­чність те­ри­то­рії нав­ко­ло ньо­го. За­раз ця те­ри­то­рія — най­ста­рі­ша ча­сти­на мі­ста — ви­ри­ва­є­ться з істо­ри­чно­го кон­текс­ту, а має пов­ні­стю під­по­ряд­ко­ву­ва­ти­ся пам’ ятці. Її до­слі­дже­н­ня мо­же роз­по­ві­сти нам і про XVII, і про XVIII сто­лі­т­тя».

Но­ві фа­кти від­кри­лись і під час по­то­чної ре­став­ра­ції цер­кви ( ве­де­ться з 2012 ро­ку львів­ськи­ми май­стра­ми). Під час зня­т­тя ста­рої ша­лів­ки зна­йшли фра­гмент на­стін­но­го роз­пи­су, що був у хра­мі до йо­го пе­ре­бу­до­ви: облич­чя Ісу­са, який не­се хрест на Гол­го­фу, та стра­жни­ків, які йо­го су­про­во­джу­ють. По­я­сне­н­ня про­сте — де­я­кі ко­ло­ди зі ста­ро­го зру­бу, що до­бре збе­ре­гли­ся, ви­ко­ри­ста­ли по­втор­но.

Но­ва сто­рін­ка но­во­мо­сков­ської свя­ти­ні від­кри­ла­ся з по­вер­не­н­ням со­бо­ру пра­во­слав­ній гро­ма­ді в кін­ці 80-хро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. Ра­зом зі ста­ту­сом по­вер­ну­ли­ся до хра­му ста­ро­вин­ні іко­ни, збе­ре­же­ні па­ра­фі­я­на­ми в ча­си ли­хо­літь.

Ці­ка­во, що існує храм-двій­ник но­во­мо­сков­сько­го хра­му — По­кров­ська цер­ква. Ви­со­чіє во­на над рі­чкою Псел у с. Плі­ши­вець, що на Пол­тав­щи­ні, має на одну тре­ти­ну змен­ше­ні роз­мі­ри, та й ви­бу­ду­ва­на не з де­ре­ва, а з це­гли. Вва­жа­ють, що ідею та­ко­го прое­кт­но­го рі­ше­н­ня ав­то­ру — ар­хі­те­кто­ру І.С. Ку­знє­цо­ву — по­дав Дми­тро Явор­ни­цький. У сі­мей­но­му ар­хі­ві на­щад­ків ар­хі­те­кто­ра є фо­то­гра­фія со­бо­ру з дар­чим на­пи­сом істо­ри­ка: « Ар­хи­те­кто­ру По­гре­бня­ку-вто­ро­му, И.С. Ку­зне­цо­ву — Д. И. Эвар­ни­цкий. 1902, ІІІ, 4 » . Во­на від­тво­ре­на в «Лі­то­пи­су» по­ряд з іще по­над 200 ма­люн­ка­ми, кре­сле­н­ня­ми та сві­тли­на­ми.

За­крив­ши кни­гу, на об­кла­дин­ці якої зо­ло­том го­рять дев’ять бань ле­ген­дар­но­го хра­му, ще раз пе­ре­чи­тав ро­ман Гон­ча­ра, де в остан­ніх ряд­ка­хсо­бор: «...сто­їть се­ред за­вод­сько­го се­ли­ща весь осві­тле­ний, па­ру­сно-пов­ний і чи­стий, як то­ді у ми­нув­ши­ні, ко­ли впер­ше тут ви­ник, ви­ча­ру­вав­ся з ду­ші сво­ї­хму­дри­хі ду­жи­хмай­стрів».

ІЛЮСТРАЦІЮ НАДАНО АВ­ТО­РОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.