Па­ра­до­кси де­мо­кра­тії

Фе­сти­валь «Но­ве бри­тан­ське кі­но» від­крив­ся про­блем­ним філь­мом «Я, Де­ні­ел Блейк»

Den (Ukrainian) - - Культура - Ва­дим ДИШКАНТ

Тра­ди­цій­но від­кри­т­тя XVI кі­но­фе­сти­ва­лю (за під­трим­ки ком­па­нії «Ар­тха­ус Тра­фік» та Бри­тан­ської ра­ди в Укра­ї­ні) від­бу­ло­ся у сто­ли­чно­му кі­но­те­а­трі «Київ». Ви­ве­сти гля­да­ча із зо­ни ком­фор­ту стрі­чкою «Я, Де­ні­ел Блейк» на­ма­га­є­ться Кен Ло­уч. Зі здо­бу­т­тям у Кан­нах «Зо­ло­тої паль­мо­вої гіл­ки» ця со­ці­аль­на дра­ма бу­ла при­ре­че­на на те, щоб зайня­ти пер­ше мі­сце в афі­ші «Но­во­го бри­тан­сько­го кі­но», яка, крім ін­шо­го, мі­стить та­кож ка­со­ві філь­ми. На­при­клад, кри­мі­наль­ну ко­ме­дію в сти­лі Та­ран­ті­но «Війна про­ти всіх» Джо­на Май­кла Мак­до­на, яка не­за­ба­ром має з’яви­ти­ся в укра­їн­сько­му про­ка­ті. Але на­віть по­при пе­ре­мо­гу в Кан­нах (що теж сим­пто­ма­ти­чно для філь­му Ло­у­ча), ці­єї кар­ти­ни ні­як не оми­ну­ти, оскіль­ки са­ма по со­бі осо­би­стість ре­жи­се­ра зна­ко­ва для су­ча­сної бри­тан­ської куль­ту­ри. Про ньо­го на­віть зня­то до­ку­мен­таль­ну стрі­чку «Versus: жи­т­тя і філь­ми Ке­на Ло­у­ча», теж вклю­че­ну в про­гра­му фе­сту.

«Я, Де­ні­ел Блейк» на­ле­жить до ка­те­го­рії тво­рів про «ма­лень­ку лю­ди­ну», яка не зна­хо­дить сво­го мі­сця у сві­ті й чиє жи­т­тя стає тя­га­рем як для са­мої лю­ди­ни, так і для во­ро­жо­го їй со­ці­у­му. З огля­ду на те, що те­ма ця ду­же не но­ва, ви­ни­кає за­пи­та­н­ня: на­ві­що ми­тцям ви­слов­лю­ва­ти­ся з при­во­ду су­спіль­них ви­ра­зок, якщо з ча­сів Го­го­ля і До­сто­єв­сько­го, які так про­ни­кли­во пи­са­ли про со­ці­аль­них «лу­зе­рів», ні­чо­го так і не змі­ни­ло­ся на кра­ще? Якщо, пев­на річ, не вва­жа­ти по­кра­ще­н­ням жи­т­тя те­хні­чний про­грес, який Ло­уч теж під­дає кри­ти­ці. Вйо­го філь­мі ма­я­чить і тінь Ка­фки, ще одно­го яскра­во­го ви­кри­ва­ча без­ду­шно­сті дер­жав­ної ма­ши­ни. Са­ме без­жа­лі­сна бю­ро­кра­ти­чна си­сте­ма, про­ти якої без­си­лі не ли­ше ви­кри­валь­ні са­ти­ри­чні тво­ри, ба на­віть вій­ни та ре­во­лю­ції, до­во­дить Блей­ка до смер­ті. Ма­ю­чи хво­ре сер­це, про­стий сто­ляр, тро­хи не до­тя­гнув­ши до пен­сій­но­го ві­ку, на­ма­гав­ся офор­ми­ти пен­сію че­рез не­пра­це­зда­тність. Але аб­сур­дність умов та ви­мог, які дер­жа­ва ста­вить пе­ред сво­ї­ми гро­ма­дя­на­ми, ни­ні під­си­ле­на су­ціль­ною комп’юте­ри­за­ці­єю — ге­рой мо­же збу­ду­ва­ти дім, але не вміє за­пов­ни­ти в ін­тер­не­ті по­трі­бні блан­ки...

Уже ли­ше одна ця об­ста­ви­на провокує на за­пи­та­н­ня, від­по­відь на яке гу­би­ться в де­ма­го­гії про про­грес: що за су­спіль­ство ми бу­ду­є­мо, якщо в ньо­му не­має мі­сця лю­дям, зда­тним ство­рю­ва­ти не­об­хі­дні для всіх ре­чі (бу­дин­ки, ме­блі то­що), то­ді як у ньо­му про­цві­та­ють лю­ди (чи­нов­ни­ки), «по­слу­ги» яких ли­ше ускла­дню­ють на­ше жи­т­тя? Я, мо­же, й не акту­а­лі­зу­вав би цьо­го за­пи­та­н­ня, як­би на це­ре­мо­нії від­кри­т­тя фе­сти­ва­лю зі спі­чем не ви­сту­пи­ли пред­став­ни­ки Бри­тан­ської ра­ди, при­че­тні до йо­го ор­га­ні­за­ції, та По­сол Ве­ли­ко­бри­та­нії в Укра­ї­ні Джу­діт Гоф (оста­н­ня на­віть ви­ба­чи­лась пе­ред гля­да­чем за «не­ве­се­лий фільм»). Пев­но, це і є справ­жня де­мо­кра­тія, ко­ли лю­ди, які пред­став­ля­ють дер­жа­ву, під­да­ну у філь­мі ни­щів­ній кри­ти­ці, з гор­ді­стю пред­став­ля­ють цей са­мий фільм. Ще ко­мусь, крім ме­не, це зда­є­ться не ду­же зви­чним?

У про­гра­мі фо­ру­му та­кож пред­став­ле­на до­бір­ка най­кра­щих ко­ро­тко­ме­тра­жок остан­ньо­го ро­ку за вер­сі­єю Бри­тан­ської ака­де­мії кі­но— і те­ле­ми­сте­цтва (BAFTA). «Бри­та­нія. Коротко» — це ко­ле­кція із се­ми ані­ма­цій­них та ігро­вих ро­біт, які охо­плю­ють роз­ма­ї­т­тя жан­рів і тем.

До кін­ця ро­ку «Но­ве бри­тан­ське кі­но» по­ба­чать гля­да­чі ще п’яти міст на­шої кра­ї­ни: Льво­ва, Оде­си, Хар­ко­ва, Ма­рі­у­по­ля та Дні­пра.

ІЛЮСТРАЦІЮ НАДАНО КІНОТЕАТРОМ «КИЇВ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.