«Не втра­ти­ти рі­дне»

П’ять він­ни­ча­нок об’єд­на­ли­ся в етно­май­стер­ню, щоб шу­ка­ти і від­ро­джу­ва­ти за­бу­ті на­ро­дні тра­ди­ції

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, Він­ни­ця Фо­то з ар­хі­ву етно­май­стер­ні «Ко­ло»

«На­ші ді­ти ма­ють зна­ти, від ко­го во­ни по­хо­дять, яке їхнє ко­рі­н­ня, істо­рія на­ро­ду та йо­го зви­чаї. Ли­ше збе­ріг­ши на­ціо­наль­ну куль­ту­ру, ми збе­ре­же­мо на­цію і, як на­слі­док, дер­жа­ву, — одра­зу від­по­від­ає на за­пи­та­н­ня про го­лов­ну ме­ту ор­га­ні­за­ції одна із за­снов­ниць «Ко­ла» На­та­ля Сен­те­мон. — Са­ме зав­дя­ки на­ціо­наль­ній куль­ту­рі укра­їн­ці ото­то­жню­ва­ли се­бе са­мі з со­бою, ро­з­умі­ли свою від­мін­ність від ін­ших на­ро­дів. І так бу­ло у рі­зні ча­си. Українська на­ціо­наль­на куль­ту­ра стар­ша і су­ве­рен­ні­ша від на­ції. У цей важ­кий час, ко­ли в кра­ї­ні йде війна, змі­шу­ю­ться цін­но­сті і змі­ню­ю­ться прі­о­ри­те­ти, на­ше го­лов­не зав­да­н­ня — вря­ту­ва­ти на­ціо­наль­ну куль­ту­ру, збе­рег­ти її, при­мно­жи­ти і пе­ре­да­ти у спа­док на­щад­кам. Ця ідея ле­жить в осно­ві на­шої етно­май­стер­ні «Ко­ло».

Ко­жна з по­діль­ських «ма­вок» має свою роль в етно­май­стер­ні. На­та­ля Сен­те­мон пра­цює ре­да­кто­ром Він­ни­цько­го обла­сно­го цен­тру на­ро­дної твор­чо­сті, до­слі­джує тра­ди­цій­ну пи­сан­ку, від­ро­джує пи­сан­кар­ство, а за­раз ще й за­хо­плю­є­ться тка­цтвом. Ві­кто­рія Ні­ко­ла­є­ва — за пер­шою осві­тою ін­же­нер, а за дру­гою — пе­да­гог, пра­цю­ю­чи з ді­тьми, по­ча­ла ви­го­тов­ля­ти гли­ня­ні му­зи­чні ін­стру­мен­ти, і так ста­ло­ся, що гли­на її біль­ше не від­пу­сти­ла. Ана­ста­сія Фі­лін­ська за­кін­чи­ла те­хні­чний уні­вер­си­тет, та лю­бов до на­ро­дно­го ми­сте­цтва бу­ла силь­ні­шою, і за­раз жін­ка ство­рює уні­каль­ні ви­ти­нан­ки ве­ле­тен­ських роз­мі­рів. Ін­на Єр­ма­ко­ва — стар­ший ви­кла­дач До­не­цько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту, фо­то­граф, але ба­га­то ро­ків ра­зом зі сво­їм чо­ло­ві­ком Ан­дрі­єм за­йма­є­ться до­слі­дже­н­ням по­діль­ської ви­шив­ки низ­зю. Юлія Ва­сюк — му­зи­ко­зна­вець, ви­кла­дач на­ро­дно­го во­ка­лу, ке­рів­ник фоль­клор­ної гру­пи «Ма­ко­ши» і май­стри­ня з ви­го­тов­лен­ню ляль­ки-мо­тан­ки та вос­ко­вих ві­но­чків, які одя­га­ли укра­їн­ські дів­ча­та. Фа­кти­чно з п’ яти по­друг ли­ше Юлія має кла­си­чну му­зи­чну осві­ту, та це не за­ва­жає дів­ча­там гра­ти на укра­їн­ських ін­стру­мен­тах, спів­а­ти ста­ро­дав­ніх пі­сень і по­пу­ля­ри­зу­ва­ти укра­їн­ські тра­ди­ції та зви­чаї. Вла­сне, зі зви­ча­їв і за­ро­ди­ло­ся їхнє «Ко­ло».

«Ідея об’єд­на­ти­ся в гро­мад­ську ор­га­ні­за­цію ви­ни­кла то­рік. Ми зі­бра­ли­ся всі ра­зом і ви­рі­ши­ли по­ко­ля­ду­ва­ти. За­хо­ті­ло­ся про­сто зро­би­ти при­єм­не сво­їм рі­дним. Одя­гну­ли ста­ро­вин­ні строї і пі­шли від ха­ти до ха­ти, — роз­по­від­ає Юлія Ва­сюк. — Ре­а­кція лю­дей нас вра­зи­ла. Нас зу­стрі­ча­ли з по­смі­шка­ми і сльо­за­ми на очах. То­ді ми зро­зумі­ли, що це не ли­ше у нас є по­тре­ба для са­мо­ви­ра­же­н­ня, а й су­спіль­ство хо­че жи­ти укра­їн­ським. На­ша за­дум­ка пе­ре­ро­сла в по­ту­жну спра­ву, яка ста­ла на­тхне­н­ням, по­ві­трям для ко­жної з нас».

Етно­май­стер­ня «Ко­ло» як гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція за­ре­є­стро­ва­на 6 ве­ре­сня цьо­го ро­ку. Хо­ча ра­зом дів­ча­та вже біль­ше ро­ку. За цей ко­ро­ткий час во­ни здо­бу­ли по­пу­ляр­ність не ли­ше у Він­ни­ці та Укра­ї­ні, а й за її ме­жа­ми. Етно­май­стер­ня пред­став­ля­ла на­ро­дну твор­чість на кон­кур­сі ав­тен­ти­чних ко­ле­кти­вів на приз Гна­та Тан­цю­ри, на фе­сти­ва­лі «Жи­во­то­ки», а та­кож бра­ла участь у між­на­ро­дно­му фе­сти­ва­лі на­ро­дних куль­тур «Ру­дя­ні­нєс», який від­бу­вав­ся у Ли­тві.

«Лю­дям по­до­ба­є­ться, що ми ба­га­то­гран­ні, мо­же­мо і пі­сні спів­а­ти, і ле­кції з на­ро­дної твор­чо­сті про­чи­та­ти. Але у нас ще ду­же і ду­же ба­га­то ро­бо­ти по­пе­ре­ду. Пра­гне­мо роз­бу­ди­ти укра­їн­ське в укра­їн­ців, бо якщо ми за­хо­плю­ва­ти­ме­мо­ся тіль­ки чу­жим, то ста­не­мо чу­жи­ми один для одно­го і втра­ти­мо рі­дне, — ка­же Ін­на Єр­ма­ко­ва. — Ко­ли бу­ли у Ли­тві, нас за­пи­ту­ва­ли, чи дій­сно ми з Укра­ї­ни, адже строї, в які ми бу­ли одя­гне­ні, від­рі­зня­ю­ться від тра­ди­цій­них кві­тча­стих укра­їн­ських ви­ши­ва­нок. А на­справ­ді це по­діль­ські со­ро­чки, яким за сто ро­ків. Про цю те­хні­ку і не всі по­до­ля­ни зна­ють. То­му вва­жа­є­мо сво­їм зав­да­н­ням не ли­ше по­пу­ля­ри­зу­ва­ти те, що ма­є­мо, а й від­ро­джу­ва­ти, шу­ка­ти, до­ку­мен­ту­ва­ти за­бу­те».

Ни­ні уча­сни­ці етно­май­стер­ні «Ко­ло» про­во­дять май­стер-кла­си з ви­шив­ки, пи­сан­кар­ства, гон­чар­ства, тка­цтва, ляль­ки-мо­тан­ки, ви­ти­нан­ки — і все це за ста­ро­вин­ни­ми те­хні­ка­ми. А ма­ють по­діль­ські мав­ки одну-єди­ну мрію на всіх — від­кри­ти му­зей на­ро­дно­го ми­сте­цтва Схі­дно­го По­ді­л­ля з май­стер­ня­ми для ді­тей і до­ро­слих. То­ді усе до­слі­дже­не і від­тво­ре­не не зни­кне, а ста­не на­дба­н­ням су­спіль­ства.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.