Ко­ли кон­курс «Дня» окри­лює

Ав­тор­ка ро­бо­ти «На­о­дин­ці з дру­гом» Ана­ста­сія Іва­но­ва — про істо­рію знім­ка і про те, як він змі­нює жи­т­тя

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ма­рія ПРО­КО­ПЕН­КО, «День»

Пе­ре­мо­жни­ця но­мі­на­ції «Приз гля­да­цьких сим­па­тій» Ана­ста­сія Іва­но­ва ( на фо­то пра­во­руч) ра­зом з го­ло­вою Лю­ба­шів­ської ра­йон­ної адмі­ні­стра­ції Оде­ської обла­сті Те­тя­ною Ска­пров­ською ( ві­до­ма як во­лон­тер під псев­до- ні­мом «Да­лія Се­ве­рин») учо­ра за­ві­та­ла в ре­да­кцію «Дня» за цін­ни­ми при­за­ми: «Дя­кую за та­ку ве­ли­ку по­дію в фо­то­жур­на­лі­сти­ці, ува­гу до сві­тли­ни і бу­кет емо­цій, що да­рує фо­то­ви­став­ка». Го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Івшина по­ба­жа­ла біль­ше «стру­мо­чків» з рі­зних ку­тків Укра­ї­ни, що зли­ва­ю­ться в одну кар­ти­ну — «Сі­мей­ний фо­то­аль­бом Укра­ї­ни».

«При­кро, що моя участь у фо­то­кон­кур­сі «Дня» — з тра­гі­чною фо­то­гра­фі­єю. Хо­че­ться, щоб у нас не бу­ло та­ких сві­тлин, щоб ми фо­то­гра­фу­ва­ли ли­ше ди­тя­чі усмі­шки, кві­ти, ща­сли­ві епі­зо­ди жи­т­тя. Моя най­біль­ша гор­дість — у то­му, що цей зні­мок зму­сив ти­ся­чі лю­дей за­ми­сли­ти­ся про по­ня­т­тя дру­жби, че­сті, со­ві­сті, лю­дя­но­сті, що він став сим­во­лом ве­ли­чі осо­би­сто­сті за­ги­бло­го ге­роя Ва­ди­ма Ма­тро­со­ва», — роз­по­від­ає Ана­ста­сія Іва­но­ва.

Те, що «Приз гля­да­цьких сим­па­тій» на XVIII Між­на­ро­дно­му фо­то­кон­кур­сі «Дня» здо­бу­ла ро­бо­та «На­о­дин­ці з дру­гом», ви­яви­лось для її ав­тор­ки Ана­ста­сії Іва­но­вої шо­ком. «Га­да­ла, пе­ре­мо­гу здо­бу­де по­зи­тив­не фо­то, бо на­ші лю­ди на­стіль­ки вже ви­сна­же­ні жа­хі­т­тя­ми вій­сько­вих по­дій, що, зда­є­ться, пра­гнуть бо­дай із те­ле­ві­зо­рів та кар­тин чер­па­ти по­зи­тив. До то­го ж, фо­то не­про­фе­сій­не, зро­бле­не на зви­чай­ний план­шет», — по­яснює Ана­ста­сія, яка пра­цює прес-се­кре­та­рем Лю­ба­шів­ської ра­йон­ної дер­жав­ної адмі­ні­стра­ції, що в Оде­ській обла­сті.

Зні­мок, на яко­му сол­дат за­снув бі­ля мо­ги­ли по­бра­ти­ма, від­зна­чи­ли не ли­ше від­ві­ду­ва­чі на­шої фо­то­ви­став­ки. Ро­бо­та одер­жа­ла на­го­ро­ди від На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Острозь­ка ака­де­мія» та від пер­шо­го за­сту­пни­ка го­ло­ви Вер­хов­ної Ра­ди Іри­ни Ге­ра­щен­ко.

Сві­тли­на зму­шує за­ду­ма­ти­ся про гли­бин­ні по­ня­т­тя, що сто­су­ю­ться не ли­ше ре­а­лій вій­ни на схо­ді Укра­ї­ни. «Чи вар­тий я та­ко­го дру­га?» — та­ке пи­та­н­ня ста­вить її ав­тор­ка. Про те, як цей зні­мок впли­ває на лю­дей, і про цін­ність жи­т­тя як та­ко­го ми по­го­во­ри­ли з Ана­ста­сі­єю Іва­но­вою. По­ча­ли ро­змо­ву з істо­рії зна­ко­во­го фо­то.

«СВІ­ТЛИ­НУ НА­ЗИ­ВА­ЛИ СИМ­ВО­ЛОМ ВІЙ­НИ НА СХО­ДІ»

— Ця істо­рія роз­по­ча­ла­ся з тра­гі­чної по­дії — 8 ве­ре­сня цьо­го ро­ку в Мар’їн­ці вна­слі­док мін­но-ви­бу­хо­вих по­ра­нень за­ги­нув Ва­дим Ма­тро­сов, вій­сько­во­слу­жбо­вець ба­таль­йо­ну «Дон­ба­сУкра­ї­на», який мав по­зив­ний «Бо­цман». 12 ве­ре­сня від­був­ся похо­рон, на який при­їха­ли йо­го по­бра­ти­ми і на­віть ко­ман­дир ба­таль­йо­ну — він ба­га­то роз­по­від­ав про Ва­ди­ма, про те, яким хо­ро­брим та вір­ним Укра­ї­ні він був.

Фо­то­гра­фію зро­би­ла аб­со­лю­тно ви­пад­ко­во, опи­ни­ла­ся в по­трі­бний час у по­трі­бно­му мі­сці. Ра­зом з го­ло­вою на­шої рай­держ­адмі­ні­стра­ції Те­тя­ною Ска­пров­ською го­ди­ни че­рез чо­ти­ри пі­сля похо­ро­ну зга­да­ли, що за­бу­ли по­кла­сти до мо­ги­ли Ва­ди­ма ще один ві­нок, і ви­рі­ши­ли за­вез­ти йо­го на цвин­тар. Ко­ли при­їха­ли, лю­дей уже не бу­ло, пе­ред очи­ма вра­жа­ю­ча кар­ти­на — сол­дат ле­жить на мо­ги­лі... Від по­ба­че­но­го за­трем­ті­ли не тіль­ки ру­ки і но­ги, а й ко­жна клі­ти­но­чка моз­ку. Шок. Сту­пор. Мо­роз по шкі­рі... Впер­ше в жит­ті бу­ло не­ймо­вір­но важ­ко фо­то­гра­фу­ва­ти: па­мо­ро­чи­ло­ся в го­ло­ві, від­чу­т­тя «клуб­ка в гор­лі» не да­ва­ло ди­ха­ти, а че­рез сльо­зи все роз­пли­ва­лось пе­ред очи­ма... Зро­би­ла бу­кваль­но па­ру ка­дрів.

Істо­рія сол­да­та, ко­трий стра­ждає за втра­че­ним дру­гом, теж над­зви­чай­но щем­ли­ва. Про йо­го до­лю ме­ні роз­по­ві­ла дру­жи­на Ва­ди­ма Ма­тро­со­ва. Від неї я ді­зна­ла­ся, що ро­дом він із До­не­цька, що війна за­бра­ла жи­т­тя йо­го ба­тьків, сі­мей­не ща­стя й по­гли­ну­ла йо­го са­мо­го. 120 днів во­ни з Ва­ди­мом про­жи­ли в блін­да­жі, за цей час їх по­єд­на­ла справ­жня чо­ло­ві­ча дру­жба.

Ко­ли по­ба­чи­ла цьо­го хло­пця, в го­ло­ві за­пуль­су­ва­ла дум­ка: «Чи є у ме­не та­кий друг? Чи мо­жу я бу­ти ко­мусь та­ким дру­гом?» По­чи­на­єш ду­ма­ти, як жи­веш. Та­кі по­ня­т­тя, про які не за­ми­слю­є­шся що­дня.

— І як цей зні­мок по­тра­пив на фо­то­кон­курс «Дня»?

— Пев­но, ні­чо­го б не ста­ло­ся без уча­сті Те­тя­ни Ска­пров­ської. За де­кіль­ка ти­жнів во­на за­ки­ну­ла це фо­то у Facebook. Зні­мок по­мі­ти­ли оде­ські во­лон­те­ри, і за 12 го­дин він на­брав май­же 3000 пе­ре­по­стів. Цю сві­тли­ну на­зи­ва­ли сим­во­лом вій­ни на схо­ді, най­вда­лі­шим знім­ком ці­єї вій­ни. І, що осо­бли­во при­єм­но, від­бу­ло­ся по­жвав­ле­н­ня се­ред во­лон­те­рів. У за­ги­бло­го Ва­ди­ма Ма­тро­со­ва є дві три­рі­чні донь­ки-бли­зню­чки, і одна з них по­тре­бу­ва­ла тер­мі­но­вої опе­ра­ції. На сьо­го­дні ди­ти­ну вже про­о­пе­ру­ва­ли, ро­ди­ну Ма­тро­со­ва по­стій­но під­три­му­ють.

А не­за­ба­ром до при­ймаль­ні на­шої РДА за­те­ле­фо­ну­вав більд-ре­да­ктор «Дня» Ми­ко­ла Тим­чен­ко, за­пи­тав про ме­не і за­про­по­ну­вав взя­ти участь у фо­то­кон­кур­сі. Це бу­ло ве­ли­кою не­спо­ді­ван­кою! Я, зви­чай­но, одра­зу по­го­ди­лась, хо­ча сум­ні­ва­лась, чи вар­то над­си­ла­ти зні­мок на та­ку те­му. Але по­тім зро­зумі­ла, що лю­ди по­вин­ні по- ба­чи­ти це фо­то. Ця сві­тли­на ба­га­то ко­го зму­шує по­ду­ма­ти про ва­жли­ві ре­чі. Най­біль­ша пе­ре­мо­га для ме­не — ко­ли чи­таю ко­мен­та­рі на ва­шо­му сай­ті про те, що лю­ди ба­чать цю ро­бо­ту і за­ми­слю­ю­ться про най­ва­жли­ві­ші мо­раль­ні цін­но­сті. Ду­же вті­шно, що для ба­га­тьох во­на зі­грає ви­хов­ну роль у жит­ті.

«КОН­КУРС «Дня» ОКРИ­ЛЮЄ»

— Участь у кон­кур­сі «Дня» ста­ла для вас не­спо­ді­ван­кою. А як сприйня­ли пе­ре­мо­гу в кіль­кох но­мі­на­ці­ях?

— Ко­ли я з ма­лень­ким си­ном ди­ви­лась он­лайн- транс­ля­цію від­кри­т­тя фо­то­ви­став­ки, то спо­ді­ва­ла­ся, що і про нас щось ска­жуть. І тут — на­го­ро­да від «Острозь­кої ака­де­мії»! Ми бу­ли ща­сли­ві, що на­шу ро­бо­ту від­зна­чи­ли. А по­тім ді­зна­ла­ся, що та­кож Іри­на Ге­ра­щен­ко на­го­ро­ди­ла цю сві­тли­ну — бу­ло ду­же при­єм­но і не­спо­ді­ва­но.

Мрі­я­ла по­їха­ти на за­кри­т­тя ви­став­ки, але Київ за­ме­ло, і ме­ні це не вда­ло­ся. Вже об оди­над­ця­тій ве­чо­ра 13 ли­сто­па­да ви­рі­ши­ла за­гля­ну­ти на сайт «Дня» — про­сто ді­зна­ти­ся, чим все за­кін­чи­лось, хто одер­жав «Приз гля­да­цьких сим­па­тій». Че­сно, я не спо­ді­ва­лась на пе­ре­мо­гу. Ця по­дія при­єм­но вра­зи­ла й ви­кли­ка­ла шквал по­зи­тив­них емо­цій.

— Вза­га­лі як ча­сто фо­то­гра­фу­є­те? І що са­ме?

— Про­фе­сій­но цим ні­ко­ли не за­йма­ла­ся. Не­що­дав­но я про­сто бу­ла ма­мою в де­кре­ті, на ни­ні­шній по­са­ді пра­цюю пів­ро­ку і на ро­бо­ті що­дня фо­то­гра­фую по­дії, які від­бу­ва­ю­ться в на­шо­му ра­йо­ні, й пи­шу про них.

До ре­чі, пі­сля уча­сті у ви­став­ці «Дня» у ме­не з’яви­ла­ся мрія при­дба­ти про­фе­сій­ний фо­то­апа­рат і сер­йо­зно за­йма­тись фо­то­гра­фі­єю, бо це так за­хо­плює! Участь у фо­то­кон­кур­сі ста­ла ду­же ва­жли­вою по­ді­єю в мо­є­му жит­ті, це окри­лює і спо­ну­кає до но­вих звер­шень. Вза­га­лі за­хо­плю­юсь ва­шою ро­бо­тою і ві­таю з 20-річ­чям!

— Скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що жи­те­лі Лю­ба­шів­ки спри­йма­ють вій­сько­ві по­дії на Дон­ба­сі ду­же близь­ко до сер­ця. Як ва­ша гро­ма­да до­по­ма­гає вій­сько­вим?

— Го­ло­ва Лю­ба­шів­ської РДА Те­тя­на Ска­пров­ська ще рік то­му, до дер­жав­ної слу­жби, за­сну­ва­ла в Оде­сі «Со­тню Да­лії Се­ве­рин», ко­тра за рік до­по­мо­гла по­над 35 ти­ся­чам вій­сько­во­слу­жбов­ців. І за­раз ця ор­га­ні­за­ція про­дов­жує за­йма­ти­ся во­лон­тер­ством.

У Лю­ба­шів­ці є та­кож во­лон­тер­ський центр, який по­стій­но до­по­ма­гає вій­сько­вим. Бу­кваль­но ми­ну­ло­го ти­жня лю­ба­шів­ча­ни від­пра­ви­ли до­по­мо­гу 137-му окре­мо­му ба­таль­йо­ну мор­ської пі­хо­ти, який сто­їть на ма­рі­у­поль­сько­му на­прям­ку.

Уже стіль­ки лю­дей по­ба­чи­ли фо­то «На­о­дин­ці з дру­гом», і ме­ні ду­же хо­че­ться, щоб ко­ло гля­да­чів де­да­лі роз­ши­рю­ва­ло­ся. Бу­ло б до­бре, як­би той, хто по­сі­яв про­кля­ту вій­ну на на­шій зем­лі, теж по­ба­чив це фо­то і на­ре­шті усві­до­мив, що не­пе­ре­мо­жна си­ла укра­їн­ців — в єд­но­сті. І, як ба­чи­те, на­віть пі­сля смер­ті нас не­мо­жли­во роз’єд­на­ти, роз­ді­ли­ти, ві­ді­бра­ти у нас рі­дну зем­лю, роз­лу­чи­ти дру­зів... Ми ге­не­ти­чно за­про­гра­мо­ва­ні на єд­ність.

Ві­чна пам’ять Ва­ди­мо­ві Ма­тро­со­ву. Щи­ра по­ва­га вір­но­му Дру­го­ві.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ФО­ТО АНА­СТА­СІЇ ІВА­НО­ВОЇ

«На­о­дин­ці з дру­гом»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.