«112 дру­зів ве­ду­чо­го»

Як укра­їн­ський те­ле­ка­нал спро­бу­вав на­ла­го­ди­ти зво­ро­тній зв’язок зі сво­їм гля­да­чем

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ва­дим ЛУБЧАК, «День»

Ка­нал «112 Укра­ї­на», схо­же, на­ма­га­є­ться бу­ти ближ­чим до сво­го гля­да­ча. Так, з на­го­ди три­річ­чя на мов­ни­ку за­пу­сти­ли спе­ці­аль­ний про­ект, де гля­да­чі зу­стрі­ча­ю­ться з про­від­ни­ми ве­ду­чи­ми, ді­зна­ю­ться ці­ка­ві фа­кти з їхньо­го жи­т­тя, ін­ши­ми сло­ва­ми — від­кри­ва­ють за­ві­су те­ле­ві­зій­них ла­штун­ків. За кон­це­пці­єю про­е­кту «12 дру­зів ве­ду­чо­го» са­мі ж гля­да­чі ка­на­лу на сай­ті оби­ра­ють, ко­го із 29 те­ле­зі­рок хо­чуть за­про­си­ти на «ран­де­ву». У ко­жно­го з ве­ду­чих — своя істо­рія успі­ху, до­свід, про­фе­сій­ні се­кре­ти. Але тіль­ки че­тве­ро з них від­вер­то по­ді­ля­ться ни­ми не че­рез екра­ни, а у фор­ма­ті жи­во­го спіл­ку­ва­н­ня. Зустрічі від­бу­ва­ю­ться щоп’ятни­ці упро­довж ли­сто­па­да.

Сьо­го­дні з ау­ди­то­рі­єю зу­стрі­не­ться Ка­те­ри­на Жу­ко­ва. Ве­ду­ча обі­цяє роз­по­ві­сти гля­да­чам, що її, пси­хо­ло­га за осві­тою, при­ве­ло на те­ле­ка­нал; як у пря­мо­му ефі­рі пра­цю­ва­ти в па­рі; вста­ва­ти о 3.30 ран­ку в гар­но­му на­строї; а та­кож роз­по­вість про свою при­страсть до співу і ман­дрів.

«Я зав­жди го­во­рю ко­ле­гам: «Не не­до­оці­нюй­те на­шо­го гля­да­ча. Він — най­ро­зум­ні­ший». І ви со­бі не уяв­ля­є­те, на­скіль­ки ця зу­стріч ствер­ди­ла ме­не у цій дум­ці. Гли­бо­кий, ці­ка­вий, му­дрий гля­дач, який чі­тко від­рі­зняє по­лі­ти­ку ре­аль­ну від по­лі­ти­ки де­кла­ра­тив­ної. Пи­ша­ю­ся тим, що по­чу­ла від на­шо­го гля­да­ча Ва­ле­рія Бло­щин­сько­го з Яго­ти­на: «Не тре­ба ство­рю­ва­ти но­ві не­за­ле­жні мов­ни­ки. Він у нас уже є», — ді­ли­ться вра­же­н­ня­ми від зустрічі ве­ду­ча «112 Укра­ї­на» Ан­на Сте­па­нець. — По­гляд одних очей в ін­ші очі — у пи­тан­ні до­ві­ри ча­сто мо­же зро­би­ти біль­ше, ніж ти­ся­ча слів. Зві­сно, до­ві­ра зро­стає! І сла­ва Бо­гу, що є те, що мо­же зро­ста­ти. Ми три ро­ки до­ві­ря­є­мо одне одно­му: ми гля­да­че­ві, гля­дач — нам. Ми до­ві­ря­є­мо на­стіль­ки, що не ста­ви­мо­ся до гля­да­ча як до спри­йма­ча ін­фор­ма­ції, не зда­тно­го до ана­лі­ти­чно­го ми­сле­н­ня. Ми не нав’язу­є­мо сво­їх оці­нок. Ми про­сто роз­по­від­а­є­мо, що від­бу­ва­є­ться, да­є­мо кар­ти­ну і по­ясню­є­мо — у чо­му ж там спра­ва. Але го­лов­не, що ми да­є­мо не про­сто фор­му по­дії, а й її зміст. Гля­дач, у свою чер­гу, до­ві­ряє нам на­стіль­ки, аби в цей зміст за­ну­рю­ва­ти­ся! Тож у нас справ­жні пар­тнер­ські і дру­жні сто­сун­ки з гля­да­чем і ми це ці­ну­є­мо по­над усе».

Ан­на Сте­па­нець

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.