Про­сто­та, бунт, тра­ди­ція

Хе­ле­на Бо­берґ — про те, чим швед­ська лі­те­ра­ту­ра мо­же бу­ти ці­ка­вою укра­їн­цям

Den (Ukrainian) - - Українці – Читайте! - Під­го­ту­вав Олег КОЦАРЕВ

Се­ред за­кор­дон­них го­стей цьо­го­рі­чно­го Фо­ру­му ви­дав­ців у Льво­ві бу­ла по­мі­тна швед­ська де­ле­га­ція. По­е­ти з ці­є­ї­краї ни бра­ли участь у спіль­но­му з укра­їн­ця­ми пе­ре­кла­да­цько­му про­е­кті в Чер­нів­цях. Ре­зуль­та­ти — швед­ські вір­ші в укра­їн­сько­му пе­ре­кла­ді (зро­бле­ні «за по­се­ре­дни­цтва» ан­глій­ської мо­ви) бу­ли пред­став­ле­ні на ве­чо­рі в Те­а­трі іме­ні Ле­ся Кур­ба­са. Се­ред уча­сни­ків чи­тань — швед­ська по­е­тка Хе­ле­на Бо­берг, до­сить ві­до­ма по­стать у сво­їй кра­ї­ні, ав­тор­ка трьох кни­жок, пе­ре­кла­да­чка з дан­ської. У Льво­ві во­на вже вдру­ге. З нею ми по­ро­змов­ля­ли про лі­те­ра­тур­ні та по­за­лі­те­ра­тур­ні вра­же­н­ня від Укра­ї­ни (що їх во­на сфор­му­лю­ва­ла вель­ми про­сто і про­мо­ви­сто), про осо­бли­во­сті лі­те­ра­тур­но­го, зокре­ма по­е­ти­чно­го, жи­т­тя у Шве­ції, про роль со­ці­аль­но­ї­за­ан­га­жо­ва­но­сті в по­е­зії, а та­кож про між­на­ро­дні лі­те­ра­тур­ні про­е­кти, пра­цю­ю­чи над яки­ми іно­ді ра­птом мо­жна опи­ни­ти­ся за кіль­ка кі­ло­ме­трів від Іслам­сько­ї­дер­жа­ви, що на­віть для зви­клих, на жаль, до фрон­то­вих зве­день укра­їн­ців ви­гля­дає до­сить дра­ма­ти­чно. Втім, як свід­чить Хе­ле­на Бо­берг, іно­ді все за­кін­чу­є­ться до­бре, на­віть кра­ще, ніж мо­жна бу­ло очі­ку­ва­ти.

— Хе­ле­но, які в те­бе вра­же­н­ня від Укра­ї­ни?

— Так ви­гля­дає, що ця кра­ї­на за­стря­гла у «пе­ре­тя­гу­ван­ні ка­на­тів» між рі­зни­ми спад­щи­на­ми. Я зу­стрі­ла ду­же ці­ка­вих лю­дей під час мо­їх при­їздів сю­ди й від­чу­ла ба­га­то рі­зно­ви­дів кра­си ту­те­шньо­го жи­т­тя. А ще лег­ко за­бу­ти, що пе­ре­бу­ва­єш не в Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі, ко­ли гу­ля­єш ву­ли­ця­ми Льво­ва або Чер­нів­ців.

— Зві­сно, ти чи­та­ла не ба­га­то укра­їн­ської по­е­зії, але все ж біль­ше за пе­ре­сі­чних шве­дів. Мо­жеш щось про неї ска­за­ти?

— У до­бір­ці пе­ре­кла­дів су­ча­сних по­е­тів, яку я чи­та­ла, цен­тром гра­ві­та­ці­їє те­ма важ­ко­го за­тя­жно­го кон­флі­кту в Укра­ї­ні, а ще я га­даю, пе­ре­кла­де­ні, ма­буть, пе­ред­усім сю­же­тні, роз­по­від­ні текс­ти, го­лов­но че­рез те, що во­ни лег­ше під­да­ю­ться пе­ре­кла­ду. Все це ме­ні спо­до­ба­ло­ся, я оці­ни­ла про­чи­та­не, але до цих тво­рів тре­ба бу­де ще по­вер­ну­ти­ся, бо по­ки що я не по­ба­чи­ла ши­ро­ко­го спе­ктра укра­їн­ської по­е­зії. З то­го, що я по­ба­чи­ла, маю вра­же­н­ня, ні­би є ці­лий оке­ан ду­же силь­них і са­мо­бу­тніх по­е­тів в Укра­ї­ні, а я ли­ше по­чу­ла спле­ски.

— Упев­не­ний, що на­шим чи­та­чам бу­де ці­ка­во ді­зна­тись, як шве­ди спри­йма­ють укра­їн­сько-ро­сій­ський кон­флікт і пер­спе­кти­ви ін­те­гра­ції Укра­ї­ни з Єв­ро­со­ю­зом.

— Я га­даю, шве­ди вза­га­лі ма­ло що зна­ли про Укра­ї­ну до ане­ксії Кри­му. Це ви­гля­да­ло яки­мось на­га­ду­ва­н­ням про Ра­дян­ський Со­юз. А те­пер, як на ме­не, за­галь­на дум­ка у Шве­ції грун­ту­є­ться на то­му, що Ро­сія по­вин­на за­бра­ти­ся з Укра­ї­ни, ко­тра то­ді змо­же бу­ти ближ­чою до Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу.

— По­вер­ні­мо­ся до більш лі­те­ра­тур­них тем. Чи мо­гла б ти оха­ра­кте­ри­зу­ва­ти які-не­будь по­мі­тні тенденції в су­ча­сній­швед­ській­по­е­зії?

— Про­сто­та, ма­буть, — оста­н­ня тен­ден­ція се­ред мо­ло­дих по­е­тів, це тип по­е­зії, ду­же на­бли­же­ний до що­ден­но­го жи­т­тя, з гу­мо­ри­сти­чни­ми штри­ха­ми, по­пу­ляр­ний жанр, до­бре при­па­со­ва­ний до со­ці­аль­них ме­реж. Па­ра­лель­но з’яв­ля­є­ться більш со­ці­аль­но за­ан­га­жо­ва­на та бун­тів­на по­е­зія, зо­се­ре­дже­на рад­ше на хво­ро­бли­вих аспе­ктах бу­ден­но­сті, на кшталт пи­тань дис­кри­мі­на­ції. Я знаю гру­пу мо­ло­дих по­е­тів, яка стає все біль­ше по­мі­тною, і во­ни до­слі­джу­ють лі­те­ра­тур­ні фор­ми на пре­дмет то­го, як кра­ще ви­ра­жа­ти та­кі ре­чі.

Га­даю, лю­ди те­пер біль­ше ду­ма­ють про гло­баль­ні кон­флі­кти та пи­та­н­ня дис­кри­мі­на­ції, ніж про по­е­зію, ко­ли, на­при­клад, бе­руть участь у яки­хось пу­блі­чних дис­ку­сі­ях. Оста­н­ня дис­ку­сія про по­е­зію, яку мо­жу зга­да­ти, ра­птом ви­ни­кла то­рік і сто­су­ва­ла­ся дан­сько­ї­по­е­зі­їй то­го, чо­му во­на по­пу­ляр­ні­ша за швед­ську. Від­по­відь бу­ла: бо во­на більш со­ці­аль­но за­ан­га­жо­ва­на та су­ча­сна. Пі­сля цьо­го дан­ська по­е­зія ста­ла по­пу­ляр­ною й у Шве­ції, що я мо­жу ли­ше при­ві­та­ти, не ли­ше че­рез те, що я пе­ре­кла­даю вір­ші дан­ських ко­лег, але та­кож то­му, що, на моє пе­ре­ко­на­н­ня, су­пер­ни­цтво ро­бить по­е­зію при­ва­бли­ві­шою для лю­дей і, на дов­шу пер­спе­ктив­ну, збіль­шує кіль­кість чи­та­чів.

— У тво­їх вір­шах по­єд­ну­ю­ться на­си­че­ні асо­ці­а­тив­ні обра­зи та ігри з фор­мою. Що для те­бе го­лов­не — образ, фор­ма, істо­рія?

— Осо­бли­ва су­тність по­е­зії, як на ме­не, по­ля­гає в то­му, щоб пра­цю­ва­ти з мов­ни­ми фор­ма­ми й на­ма­га­ти­ся по­єд­ну­ва­ти ро­зу­мі­н­ня, пам’ять, ба­че­н­ня, емо­ції, осо­би­сте та ко­ле­ктив­не зна­н­ня, істо­рію, ди­скурс, по­лі­ти­ку та се­міо­ти­ку.

— Якою ба­чиш роль політичного і су­спіль­но­го ди­скур­су в по­е­зії?

— Це ва­жли­вий ком­по­нент і для ме­не, і для будь-ко­го, те, від чо­го не­мо­жли­во вте­кти, — умо­ви жи­т­тя.

— А пи­та­н­ня «жі­но­чо­го го­ло­су» в по­е­зії?

— Тут я би по­вто­ри­ла свою від­по­відь на по­пе­ре­днє за­пи­та­н­ня.

— Ме­ні зда­є­ться, що швед­ські по­е­ти ча­сто по­лю­бля­ють пи­са­ти та­кі со­бі «дов­гі вір­ші», не­рід­ко дов­жи­ною в ці­лу книж­ку, по­е­ми, що скла­да­ю­ться з пе­ре­пле­те­них між со­бою мен­ших текс­тів...

— Так, це прав­да. Це вже дав­ня тра­ди­ція. На­при­клад, я так ро­блю — бо це від­обра­жає про­дов­же­н­ня ду­мок і ство­рює про­стір для мно­жин­но­сті де­та­лей і аспе­ктів.

— Шве­ція — кра­ї­на з по­ту­жною та все­сві­тньо ви­зна­ною лі­те­ра­тур­ною тра­ди­ці­єю. Як із нею спів­і­снує су­ча­сна по­е­зія? Чи ти­сне Ве­ли­ка Тра­ди­ція на те­бе? Що ти, до ре­чі, ду­ма­єш про Тран­стрьо­ме­ра, який­за­раз є, ма­буть, най­більш зна­ним у сві­ті швед­ським по­е­том?

— Для біль­шо­сті швед­ських по­е­тів тра­ди­ція небагато ва­жить. Але, ма­буть, це схо­же на ре­лі­гію: дер­жа­ва від­окрем­ле­на від цер­кви, про­те до­сі чи­ма­ло ін­сти­ту­тів і ча­со­вих стру­ктур (як-от пра­ця/до­зві­л­ля/свя­та/обов’яз­ки) ви­зна­че­ні са­ме нею. Тран­стрьо­мер — це над­зви­чай­но до­ско­на­лий по­ет, але «не мій».

— Мо­же, тро­хи не­спо­ді­ва­не за­пи­та­н­ня, та я йо­го та­ки по­став­лю. На твою дум­ку, чо­му так ба­га­то най­ві­до­мі­шої ди­тя­чої лі­те­ра­ту­ри ство­ре­но са­ме у Скан­ди­на­вії?

— Шве­ція бу­ла по­рів­ня­но про­гре­сив­ною кра­ї­ною що­до за­про­ва­дже­н­ня за­ко­нів про­ти жор­сто­ко­го по­во­дже­н­ня з ді­тьми (1979 рік) і ви­ко­ри­ста­н­ня ди­тя­чо­ї­пра­ці (по­сту­по­во — з 1833 ро­ку), тут ра­ти­фі­ку­ва­ли Кон­вен­цію ООН про пра­ва ди­ти­ни (1989). До то­го ж іще з 1723 ро­ку в Шве­ці­ї­був за­кон, від­по­від­но до яко­го ко­жну ди­ти­ну ма­ли вчи­ти чи­та­ти, а обов’яз­ко­ву осві­ту за­про­ва­ди­ли з 1842-го. Ма­буть, це зі­гра­ло свою роль у по­єд­нан­ні зі сво­бо­дою сло­ва, де­мо­кра­ті­єю та на­по­ле­гли­ви­ми мрі­я­ми про си­сте­му за­галь­но­го до­бро­бу­ту, тож лю­ди бу­ли обі­зна­ни­ми про рі­зні по­тре­би у рі­зних сфе­рах жи­т­тя, для них ди­тин­ство є та­ким со­бі спіль­ним зна­мен­ни­ком (хоч і до­сить роз­ма­ї­тим). Окрім то­го, це за­хо­плю­ю­чий про­стір для твор­чо­сті, бо ти мо­жеш фан­та­зу­ва­ти про будь-які, на­віть най­кар­ко­лом­ні­ші, жит­тє­ві істо­рі­ї­ді­тей, ти мо­жеш (уяв­но) екс­пе­ри­мен­ту­ва­ти з ни­ми та змі­ню­ва­ти істо­рію, су­спіль­ство, до­лю цих «ша­хо­вих фі­гур» (во­ни ж «ді­ти»). На­пев­но, ці аспе­кти вла­ди, хай не­сві­до­мо, за­ці­ка­ви­ли до­ро­слих лю­дей у ді­тях і в то­му, щоб ро­би­ти щось для них, окрім лю­бо­ві та пі­клу­ва­н­ня. І зга­да­ні за­са­ди швед­сько­го за­ко­но­дав­ства та со­ці­аль­ні ін­сти­ту­ти, зві­сно, так са­мо про­сти­му­лю­ва­ли куль­ту­ру для ді­тей, зокре­ма лі­те­ра­ту­ру.

— Твоє став­ле­н­ня до лі­те­ра­ту­ри в еле­ктрон­нійі па­пе­ро­вій­фор­мі. Чи впли­ває по-справ­жньо­му но­сій, ска­жі­мо, на вірш, йо­го сенс і стру­кту­ру?

— Упев­не­на, що так, хо­ча це складно від­ра­зу опи­са­ти. Але ко­жен, ко­му це ці­ка­во, мо­же за­ува­жи­ти, як цін­но­сті, емо­ці­ї­чи ро­зу­мі­н­ня пов’яза­ні зі спосо­ба­ми ко­му­ні­ка­ції, стан­дар­та­ми, які при­хо­дять із ни­ми. Со­ці­аль­ні ме­ре­жі ви­вчи­ли і ство­ри­ли ве­ли­че­зні мо­жли­во­сті для лю­дей, яких ігно­ру­ва­ли або їхнє са­мо­ви­ра­же­н­ня цен­зу­ру­ва­ла дер­жа­ва (мої сло­ва не озна­ча­ють, бу­цім­то я не знаю про мо­де­ра­то­рів со­цме­реж з усі­ма їхні­ми ню­ан­са­ми чи про ство­ре­н­ня гі­гант­сько­ї­муль­ти­на­ціо­наль­но­їін­фра­стру­кту­ри для сте­же­н­ня, як політичного, так і еко­но­мі­чно­го). Мо­ї­о­чі та мій ро­зум усе ще во­лі­ють чи­та­ти дру­ко­ва­ні текс­ти, а моє есте­ти­чне й та­ктиль­не чу­т­тя пра­гнуть, щоб це бу­ли книж­ки.

— Мо­жеш на­зва­ти кіль­ка тво­їх улю­бле­них швед­ських по­е­тів і по­ре­ко­мен­ду­ва­ти їх укра­їн­ським чи­та­чам?

— На­ма­га­ю­чись від­по­ві­сти на це за­пи­та­н­ня, я усві­до­ми­ла, як ба­га­то до­брих по­е­тів пи­шуть і пи­са­ли швед­ською. На­зву кіль­кох: Анн Єдер­лунд (на­ро­ди­ла­ся 1955 ро­ку), Ларс Но­рен (на­ро­див­ся 1944 ро­ку), Бір­гіт­та Тро­тціг (1929 — 2011). Усі во­ни за­галь­но­ви­зна­ні та на­ле­жать до ін­ших по­ко­лінь, а от пред­став­ни­ків сво­го та мо­лод­ших я во­лію не від­зна­чи­ти (і не від­ки­да­ти).

— Роз­ка­жи, будь ла­ска, про лі­те­ра­тур­ний­про­ект на Близь­ко­му Схо­ді, в яко­му ти бе­реш участь?

— Це три­ва­лий про­ект, іні­ці­йо­ва­ний гро­мад­ські­стю, про­те фі­нан­со­ва­ний швед­ською дер­жа­вою, до яко­го за­лу­че­ні пи­сьмен­ни­ці зі Шве­ці­ї­та Близь­ко­го Схо­ду. Зде­біль­шо­го це по­їзд­ки, зустрічі, пе­ре­кла­ди, чи­та­н­ня, дис­ку­сії, пер­фор­ман­си у спів­пра­ці. Це ста­ло ва­жли­вим для ме­не і як для по­е­тки, і як для лю­ди­ни. Ми ви­ко­ри­сто­ву­є­мо кіль­ка мов: араб­ську, курд­ську, фар­сі та швед­ську. І, від­по­від­но, все від­бу­ва­є­ться в кіль­кох кра­ї­нах: Па­ле­сти­ні, Іра­ні, Іра­ку (Кур­ди­стан), Ба­хрей­ні, Са­у­дів­ській Ара­ві­ї­та Шве­ції. У Кур­ди­ста­ні на­ші за­хо­ди від­бу­ва­ли­ся в кві­тні 2014 ро­ку, ко­ли в за­хі­дних ЗМІ ще ні­чо­го як слід не роз­по­від­а­ли про Іслам­ську Дер­жа­ву (та­кож ві­до­му як ДАЕШ або ІДІЛ), тож ми про них ні­чо­го не зна­ли бу­кваль­но за лі­че­ні мі­ся­ці до то­го, як во­ни оку­пу­ва­ли Мо­сул. Ми бу­ли в Ер­бі­лі, це ли­ше кіль­ка кі­ло­ме­трів від Мо­су­ла, і звід­ти до нас кіль­ка ра­зів до­хо­ди­ли звіс­тки про су­ти­чки та про ата­ки «кар-бомб». Зви­чай­но, ми пе­ре­йма­ли­ся, зокре­ма й че­рез те, що одна з на­ших уча­сниць зби­ра­ла­ся до Ба­гда­да по­ба­чи­ти сво­їх ро­ди­чів і хо­ті­ла їха­ти ту­ди че­рез Мо­сул. На ща­стя, ми пе­ре­ко­на­ли її не ро­би­ти цьо­го, і во­на в остан­ній мо­мент від­мо­ви­ла­ся. Але ми, зві­сно, не уяв­ля­ли со­бі, яка війна ви­бу­хне не­вдов­зі пі­сля то­го, як ми за­ли­ши­мо Ірак... Сьо­го­дні та­кий про­ект уже не міг би від­бу­ти­ся. А одна по­е­тка з Іра­ку, яка бра­ла участь у на­шій про­гра­мі, ви­рі­ши­ла за­ли­ши­тись у Шве­ції, ко­ли пі­зні­ше при­їзди­ла до нас для уча­сті в лі­те­ра­тур­них чи­та­н­нях, і від­то­ді во­на вже ви­йшла за­між і за­раз че­кає свою пер­шу ди­ти­ну та свою пер­шу книж­ку в швед­сько­му пе­ре­кла­ді.

— Чу­до­ви­йопти­мі­сти­чний­фі­нал істо­рії йна­шої роз­мо­ви та­кож. Дя­кую за спіл­ку­ва­н­ня!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.