Жи­т­тя Ру­сі — у гра­фі­ті

Що за­ши­фро­ва­но у ста­ро­дав­ніх на­пи­сах на сті­нах Со­фій­сько­го со­бо­ру

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» - Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, фо­то Руслана КАНЮКИ, «День»

Не­що­дав­но му­зей­ни­ки із На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Со­фія Ки­їв­ська» за­про­си­ли охо­чих на уні­каль­ну екс­кур­сію. За­сту­пник ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра за­по­від­ни­ка, істо­рик В’яче­слав КОРНІЄНКО з лі­хта­ри­ком у ру­ці роз­ши­фро­ву­вав для від­ві­ду­ва­чів не­о­фі­цій­ні на­пи­си, ви­дря­па­ні на сті­нах Со­фій­сько­го со­бо­ру ба­га­то сто­літь то­му. Ми ско­ри­ста­ли­ся на­го­дою й від­ві­да­ли по­дію, щоб ді­зна­ти­ся та­єм­ни­ці дав­ньо­ру­ських гра­фі­ті.

ДОКАЗ ДАВНОСТІ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ МО­ВИ

Пер­ші не­о­фі­цій­ні на­пи­си на сті­нах пам’ ятки з’ яви­ли­ся ще в ХІ сто­літ­ті. Їх ство­рю­ва­ли ті, хто міг пе­ре­бу­ва­ти у хра­мі не тіль­ки під час слу­жби: свя­ще­ни­ки, служ­ки, учні, пи­сці зі скри­пто­рію. Біль­шість роз­та­шо­ва­на на сті­нах із фре­ска­ми, при­бли­зно на рів­ні люд­сько­го зро­сту. Про­те май­стри, які пра­цю­ва­ли май­же під ку­по­ла­ми, за­ли­ша­ли сво­ї­на­пи­си і там. Фор­маль­но об­пи­су­ва­н­ня стін бу­ло за­бо­ро­не­но і ка­ра­ло­ся двад­ця­тьма уда­ра­ми па­ли­цею. Чи то нор­ма не ді­я­ла, чи то ав­то­ри на­пи­сів бу­ли смі­ли­ви­ми й не­ску­ти­ми лю­дьми — не­ві­до­мо, але сло­ва ви­шкря­бу­ва­ли­ся гол­кою, но­жем, пи­са­лом, ши­лом то­що. Ча­сти­на на­пи­сів до­бре по­мі­тна без бі­чно­го осві­тле­н­ня — це свід­чить про те, що їх не ро­би­ли крадь­ко­ма.

Се­ре­дньо­ві­чне ми­сте­цтво бу­ло пе­ре­ва­жно ано­нім­ним, про­те де­я­кі гра­фі­ті збе­ре­гли іме­на сво­їх ав­то­рів. На­пи­си в со­бо­рі за­ли­ша­ли й жін­ки. Дів­чат до й пі­сля слу­жби сю­ди не пу­ска­ли. Єди­ний ви­ня­ток — жін­ки з впли­во­вих ро­дин, імо­вір­но, на­віть кня­жі ро­ди­чки, які й мо­гли бу­ти ав­то­ра­ми.

Біль­шість на­пи­сів ви­ко­на­на ста­ро­укра­їн­ською мо­вою. Лю­ди пи­са­ли ки­ри­ли­цею, про­те най­дав­ні­ші на­пи­си зро­бле­ні гла­го­ли­цею. Є та­кож на­пи­си гре­цькою, вір­мен­ською, ні­ме­цькою мо­ва­ми, ла­ти­ною. На сар­ко­фа­зі мі­сти­ться один ру­ні­чний на­пис, але йо­го, імо­вір­но, зро­би­ли не в со­бо­рі.

« Ра­ні­ше вва­жа­ли, що ста­ро­укра­їн­ська мо­ва ви­ни­кла в XIV сто­літ­ті й по­сту­по­во транс­фор­му­ва­ла­ся в укра­їн­ську. Це, зокре­ма, бу­ло зу­мов­ле­но те­о­рі­я­ми про « ко­ли­ску бра­тніх на­ро­дів » та єди­ну дав­ньо­ру­ську мо­ву, яка роз­ді­ли­ла­ся пі­сля та­та­ро- мон­голь­сько­ї­на­ва­ли. До то­го ж, збе­ре­гло­ся ду­же ма­ло пи­сем­них пам’яток до­мон­голь­сько­го пе­рі­о­ду, на від­мі­ну від ру­ко­пи­сів XIV сто­лі­т­тя, де вже про­яв­ля­ли­ся ри­си укра­їн­ської мо­ви. Під час ви­вче­н­ня гра­фі­ті Со­фій­сько­го со­бо­ру ви­яви­ло­ся, що всі ці ри­си існу­ва­ли вже в ХІ сто­літ­ті. Тоб­то ста­ро­укра­їн­ська мо­ва у цей час уже бу­ла сфор­мо­ва­на » , — за­зна­чає В’яче­слав Корнієнко.

УГО­ДА, ЯКІЙ ТИ­СЯ­ЧА РО­КІВ

Най­біль­ше на сті­нах по­ми­наль­них та мо­ли­тов­них на­пи­сів. За Се­ре­дньо­віч­чя істо­рія вва­жа­ла­ся свя­щен­ною, тож лю­ди ду­же хо­ті­ли за­ли­ши­ти в ній свій слід. Со­бор, який пе­ре­жив кіль­ка во­єн та без­ліч уря­дів — ма­буть, до­сить на­дій­не мі­сце для цьо­го. До­слі­дни­ки зна­йшли та­кож стра­шний ви­ня­ток — на­пис-про­кля­т­тя, в яко­му по­тер­пі­лий ба­жає сво­є­му крив­дни­ко­ві, що вкрав у ньо­го м’ясо, щоб йо­му но­ги сплу­та­ло.

Одне з най­ві­до­мі­ших гра­фі­ті роз­по­від­ає про по­хо­ва­н­ня Яро­сла­ва Му­дро­го, йо­го по­ча­ли до­слі­джу- ва­ти ще в се­ре­ди­ні ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. На­пис до­по­міг істо­ри­кам по­кла­сти край плу­та­ни­ні в лі­то­пи­сах і ви­зна­чи­ти­ся з да­та­ми смер­ті та по­хо­ва­н­ня кня­зя — 19 та 20 лю­то­го 1054 ро­ку.

У со­бо­рі є фре­ски-ре­корд­сме­ни за кіль­кі­стю на­пи­сів. Най­біль­ше їх по­верх обра­зу свя­то­го Ону­фрія, на яко­му на­лі­чу­є­ться близь­ко дво­хсот гра­фі­ті. Се­ред них — уго­да про ку­пів­лю зем­лі, укла­де­на в ХІ сто­літ­ті. Не­ймо­вір­но: ми­ну­ла май­же ти­ся­ча ро­ків, по­ку­пця і про­дав­ця дав­но не­має, ді­лян­ка на­ле­жить ко­мусь ін­шо­му, а до­ку­мент до­сі існує!

На фре­сці, де зо­бра­же­ний Ва­си­лій Ве­ли­кий, за­но­то­ва­на не менш ва­жли­ва ін­фор­ма­ція — очі­ку­ва­ні да­ти кін­ця сві­ту. 1022, 1033, 1036 ро­ки за­зна­че­ні в рі­зних лі­то­пи­сах, про­те тіль­ки тут во­ни зі­бра­ні во­єди­но.

ШАРЖІ, ПАРОДІЇ, ВПРАВИ

На сті­нах со­бо­ру мо­жна по­ба­чи­ти ба­га­то ма­люн­ків, зде­біль­шо­го до­во­лі при­мі­тив­них. Для кра­що­го ро­зу­мі­н­ня ав­то­ри до­пи­су­ва­ли «ре­плі­ки»: ко­ро­ві — «му», осі­дла­ній тва­ри­ні — «іа». Один із ма­люн­ків ви­кли­кав жва­ве «обго­во­ре­н­ня». Чо­ло­вік на ім’я Фо­ма на­ма­лю­вав со­ба­чку, хтось ін­ший роз­се­кре­тив ав­то­ра й під­пи­сав ма­лю­нок, а тре­тій ав­тор пе­ре­кре­слив усе же­ста­ми бла­го­сло­ве­н­ня, ні­би на­тя­ка­ю­чи, що у хра­мі слід за­йма­ти­ся чи­мось ін­шим.

Се­ред на­пи­сів ви­рі­зня­ю­ться про­обра­зи лі­те­ра­тур­них тво­рів, ска­жі­мо, пе­ре­о­сми­сле­н­ня текс­тів рі­зних служб чи урив­ки істо­рі­ї­про ко­зу, яка хо­ті­ла під­да­ти­ся бі­со­ві. По­руч — лі­те­ри слов’ян­сько­їа­бе­тки, вправи шко­ля­рів, ко­трі на­вча­ли­ся при со­бо­рі. Мі­стя­ться та­кож шаржі на вчи­те­лів та ан­ти­дру­жин­ни­цькі пародії, які зо­бра­жа­ли тих, хто йде на вій­ну, зли­ми й ні­кчем­ни­ми.

УНІКАЛЬНЕ ІСТОРИЧНЕ ДЖЕ­РЕ­ЛО

Гра­фі­ті в Со­фій­сько­му со­бо­рі по­ча­ли ви­вча­ти ще в 1920-х ро­ках, про­те ці ма­те­рі­а­ли не збе­ре­гли­ся. 1944 ро­ку до­слі­дже­н­ня від­но­ви­ла ко­мі­сія на чо­лі з Бо­ри­сом Ри­ба­ко­вим. Йо­го спра­ву про­дов­жив Сер­гій Ви­со­цький, який ви­вчав на­пи­си 23 ро­ки і при­свя­тив їм три кни­ги. За цей час бу­ло до­слі­дже­но по­над три­ста гра­фі­ті. На­справ­ді їх май­же сім ти­сяч.

В’яче­слав Корнієнко ви­вчає на­пи­си в со­бо­рі з 2006 ро­ку. 2010 ро­ку він по­чав ви­да­ва­ти пов­ний кор­пус гра­фі­ті Со­фії Ки­їв­ської. Шість ча­стин 12-том­ни­ка уже по­ба­чи­ли світ, три з них мо­жна пе­ре­гля­ну­ти в ін­тер­не­ті.

«Ком­плекс на­пи­сів у со­бо­рі — єди­не дже­ре­ло, яке дає зріз куль­ту­ри ши­ро­ких верств то­го­ча­сно­го на­се­ле­н­ня, — від­зна­чає до­слі­дник. — За гли­би­ною во­ни не по­сту­па­ю­ться лі­те­ра­тур­ним пам’яткам або ін­шим до­ку­мен­там ті­є­ї­до­би. Го­лов­не — обра­ти та­кий кут зо­ру, який до­по­мо­же отри­ма­ти ма­кси­маль­ний об­сяг ін­фор­ма­ції, не­об­хі­дної для подаль­ших до­слі­джень».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.