Ко­ли прав­ди за­ба­га­то

Чо­му су­ча­сна жур­на­лі­сти­ка вже не мо­же обме­жу­ва­ти­ся зви­чним по­шу­ком та опри­лю­дне­н­ням фа­ктів

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - На­та­ля ІЩЕНКО

«Жов­тий ав­то­бус » — гу­ма­ні­тар­ний про­ект, що до­по­ма­гає ді­тям у сі­рій зо­ні, — ство­рює умо­ви для твор­чо­го роз­ви­тку ма­лень­ких ме­шкан­ців Дон­ба­су https:// day. kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/ u-nas- ne- ato- u- nas- viyna. Про цю про­гра­му ме­ні роз­по­від­ає її уча­сни­ця, жур­на­ліст, по­ет, пи­сьмен­ни­ця та сце­на­рис­тка Ма­ша Ста­ро­жи­цька. Не­що­дав­но во­на по­вер­ну­ла­ся з по­їзд­ки «на нуль». Ка­же, що осо­бли­во їй за­пам’ятав­ся хло­пчик із мі­сте­чка бі­ля Слов’ян­ська, який аб­со­лю­тно ні­ко­му не ві­рить.

Ро­сій­ським ЗМІ він пе­ре­став ві­ри­ти, ко­ли про­чи­тав про « розп’ ято­го хло­пчи­ка » . На той час він сам ча­сто бу­вав у Слов’ян­ську і знав, що та­ко­го ви­пад­ку не бу­ло й не мо­гло бу­ти.

По­ві­дом­ле­н­ня укра­їн­ської сто­ро­ни він пе­ре­став вва­жа­ти до­сто­вір­ни­ми пі­сля то­го, як йо­го ро­ди­на по­ба­чи­ла на укра­їн­сько­му блок­по­сті де­кіль­ка тіл за­ги­блих укра­їн­ських бій­ців, а офі­цій­ні дже­ре­ла по­ві­до­ми­ли ли­ше про одно­го вби­то­го.

Те­пер хло­пчик із Дон­ба­су хо­че ста­ти жур­на­лі­стом. Щоб зав­жди ді­зна­ва­ти­ся прав­ду і ка­за­ти її лю­дям.

Це — сві­тле та чи­сте ба­жа­н­ня. Але...

Всу­ча­сно­му сві­ті са­мо по со­бі по­ві­дом­ле­н­ня прав­ди вже не ви­рі­шує жо­дних про­блем і ні­ко­му не до­по­ма­гає. Це — жа­хли­ва ре­аль­ність на­шо­го жи­т­тя, про яку не зга­ду­ють на ле­кці­ях з кла­си­чної жур­на­лі­сти­ки. То­му що це — крах усто­їв, руй­на­ція тра­ди­цій і злам ка­но­нів.

Але це є ре­аль­ні­стю: су­ча­сна жур­на­лі­сти­ка вже не мо­же обме­жу­ва­ти­ся ли­ше зви­чним по­шу­ком та опри­лю­дне­н­ням фа­ктів.

« Про­сто на­да­ва­ти які­сну ін­фор­ма­цію — цьо­го не до­сить, то­му що ін­фор­ма­ції так ба­га­то, що які­сна ін­фор­ма­ція про­сто стає одним із ва­рі­ан­тів » , — на­го­ло­сив в ефі­рі « Гро­мад­сько­го » бри­тан­ський жур­на­ліст та пи­сьмен­ник Пі­тер По­ме­ран­цев. Сьо­го­дні, на­го­ло­шує він, «мета жур­на­лі­сти­ки — по­бу­ду­ва­ти не про­сто прав­ду, а пу­блі­чний про­стір, в яко­му є мо­жли­вим пу­блі­чний ди­скурс», зав­дя­ки чо­му ме­діа змо­жуть « до­по­ма­га­ти лю­дям — са­ме до­по­ма­га­ти, а не ди­кту­ва­ти — при­йти до ідеї, як по­кра­щи­ти своє жи­т­тя » . Цей но­вий під­хід, за сло­ва­ми По­ме­ран­це­ва, має на­зву «кон­стру­ктив­на жур­на­лі­сти­ка».

От­же, за ці­єю ло­гі­кою, жур­на­лі­сти­ка, яка скла­да­є­ться тіль­ки з по­то­ку не­стру­кту­ро­ва­них, хоч і прав­ди­вих фа­ктів, є не­кон­стру­ктив­ною. Во­на спро­мо­жна ство­ри­ти ли­ше ін­фор­ма­цій­ний шум, з яко­го лю­ди­на при­ре­че­на ха­о­ти­чно ви­хо­плю­ва­ти де­я­кі ві­до­мо­сті — не най­які­сні­ші й не най­ко­ри­сні­ші для неї, а ли­ше най­більш яскра­ві або вза­га­лі та­кі, що ви­пад­ко­во по­тра­пи­ли на очі.

На­справ­ді це яви­ще дав­но ві­до­ме на­у­ці як обме­же­на ра­ціо­наль­ність по­ве­дін­ки лю­ди­ни.

На­у­ков­ці ви­яви­ли, що най­ча­сті­ше не­ба­жа­н­ня чи не­зда­тність лю­ди­ни до ана­лі­зу та син­те­зу ін­фор­ма­ції зу­мов­лює не де­фі­цит, а нав­па­ки — про­фі­цит ін­фор­ма­цій­них по­ві­дом­лень, ін­фор­ма­цій­не пе­ре­ван­та­же­н­ня. За та­ких умов лю­ди­на про­сто не в змо­зі прийня­ти на­справ­ді най­ви­гі­дні­ше, най­ко­ри­сні­ше для се­бе рі­ше­н­ня. В цьо­му по­ля­гає суть те­о­рії обме­же­ної, або зв’ яза­ної, ра­ціо­наль­но­сті, за роз­роб­ку якої аме­ри­кан­сько­го вче­но­го Гер­бер­та Сай­мо­на 1978 ро­ку бу­ло на­го­ро­дже­но Но­бе­лів­ською пре­мі­єю з еко­но­мі­ки.

...Я не знаю, як всі ці на­у­ко­ві роз­роб­ки по­ясни­ти хло­пчи­ко­ві з мі­сте­чка по­бли­зу Слов’ян­ська. Во­че­видь, жур­на­лі­стам-по­ча­тків­цям, справ­ді, тре­ба на­вчи­ти­ся шу­ка­ти і го­во­ри­ти лю­дям прав­ду — ре­аль­ні фа­кти про ре­аль­ні по­дії. А вже на цьо­му фун­да­мен­ті тре­ба бу­де на­вчи­ти­ся бу­ду­ва­ти ко­ри­сні для лю­дей, яскра­ві, кон­стру­ктив­ні та си­стем­ні по­ві­дом­ле­н­ня, які пра­цю­ва­ти­муть на по­лі­пше­н­ня їхньо­го жи­т­тя. І цьо­го має на­вчи­ти­ся не ли­ше один хло­пчик, ко­ли він ви­ро­сте, а й ко­жен про­фе­сій­ний жур­на­ліст уже сьо­го­дні.

Світ змі­ню­є­ться, і ми ма­є­мо змі­ню­ва­ти­ся ра­зом з ним.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.