«Ми­хай­лів­ський»: хто на­справ­ді ви­нен, і що ро­би­ти?

Тро­хи з істо­рії Фе­де­раль­ної ре­зерв­ної си­сте­ми США

Den (Ukrainian) - - Економіка - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

«Хто опла­тить аван­тю­ру вкла­дни­ків бан­ку «Ми­хай­лів­ський»?», «Чо­му чи­юсь ду­рість і за­жер­ли­вість ма­ють опла­ти­ти ря­до­ві гро­ма­дя­ни?», «Пре­зи­дент під­пи­сав по­пу­ліст­ський за­кон», «Від­шко­ду­ва­н­ня ма­хі­на­цій «про­го­рі­лих» бан­ків йде на шко­ду еко­но­мі­ці», «Що­най­мен­ше не­спра­ве­дли­вий за­кон». Під та­ки­ми і схо­жи­ми на та­кі за­го­лов­ка­ми еко­но­мі­чні огля­да­чі рі­зних мас-ме­діа і не­за­ле­жні екс­пер­ти-еко­но­мі­сти ко­мен­ту­ють під­пи­са­н­ня Пе­тром По­ро­шен­ком тер­мі­но­во ухва­ле­но­го Вер­хов­ною Ра­дою за­ко­ну, який від­кри­ває мо­жли­вість Фон­ду га­ран­ту­ва­н­ня вкла­дів фі­зи­чних осіб від­шко­ду­ва­ти втра­ти гро­ма­дя­нам, які до­ві­ри­ли сво­ї­ко­шти фі­нан­со­вим ком­па­ні­ям «Кре­ди­тно-ін­ве­сти­цій­ний центр» й «Ін­ве­сти­цій­но­ро­зра­хун­ко­вий центр», що ді­я­ли під егі­дою та під при­кри­т­тям збан­кру­ті­ло­го бан­ку «Ми­хай­лів­ський».

Що ж, но­мі­наль­но ці вкла­дни­ки справ­ді вин­ні в то­му, що не ро­зі­бра­ли­ся у пра­во­вих хи­тро­спле­ті­н­нях, які не пер­ший рік ви­ко­ри­сто­ву­ва­ло ке­рів­ни­цтво «Ми­хай­лів­сько­го», бе­ру­чи від іме­ні «ін­ве­сти­цій­них ком­па­ній» (на­справ­ді — но­ві­тніх ва­рі­ан­тів сум­но­зві­сних «фі­нан­со­вих пі­ра­мід») гро­ші з фор­му­лою на кшталт «ін­ве­сти­ції (чи по­зи­ки) на пра­вах вкла­дів», що на­справ­ді не да­ва­ла жо­дних га­ран­тій від­шко­ду­ва­н­ня у ра­зі бан­крут­ства бан­ку. Про­те ви­ни­ка­ють за­ко­но­мір­ні за­пи­та­н­ня: нев­же «Ми­хай­лів­ський» ді­яв у без­по­ві­тря­но­му про­сто­рі? Нев­же про но­ві­тні «фі­нан­со­ві пі­ра­мі­ди» не знав ні­хто ані в уря­ді, ані в пар­ла­мен­ті, ані в Нац­бан­ку? І нев­же ні­хто на­го­рі не чув, що вкла­дни­ків при­ва­блю­ва­ли не ли­ше ве­ли­ки­ми від­со­тка­ми, а й «ше­по­ті­н­ням на ву­хо», на­че «Ми­хай­лів­ський», мов­ляв, «близь­кий до Гон­та­ре­вої»? Я на­віть не ци­тую по­ло­же­н­ня за­ко­ну про Нац­банк — уже зі ска­за­но­го ви­пли­ває, що свою час­тку від­по­від­аль­но­сті за си­ту­а­цію не­суть і вла­дні ін­сти­ту­ції.

Окрім то­го, де бу­ли у цей час на­ші сла­ве­тні ан­ти­ко­ру­пціо­не­ри, жур­на­лі­сти-роз­слі­ду­ва­чі з гу­чни­ми іме­на­ми та не­аби­яки­ми мо­жли­во­стя­ми отри­ма­н­ня ін­фор­ма­ції? Чо­му во­ни не за­ці­ка­ви­лись «Ми­хай­лів­ським» і не по­ча­ли би­ти на спо­лох, гра­ю­чи, крім усьо­го ін­шо­го, на ви­пе­ре­дже­н­ня, щоб ін­шим бан­кам не кор­ті­ло по­вто­ри­ти «ноу-хау» вла­сни­ків і ме­нед- жмен­ту ці­є­ї­фі­н­уста­но­ви? А де бу­ли ті екс­пер­ти, які сьо­го­дні га­нять на­чеб­то вин­них у всьо­му вкла­дни­ків, не став­ля­чи пе­ред со­бою дзер­ка­ла, щоб по­ба­чи­ти ще де­ко­го з ви­ну­ва­тців?

Іна­кше ка­жу­чи, хоч і з ве­ли­ким за­пі­зне­н­ням, але гла­ва дер­жа­ви й де­пу­та­ти пра­виль­но зре­а­гу­ва­ли на си­ту­а­цію, з одно­го бо­ку, по­ста­вив­ши за­по­бі­жни­ки для уне­мо­жлив­ле­н­ня бан­ків­ських ма­хі­на­цій та­ко­го ґа­тун­ку в май­бу­тньо­му, а з дру­го­го, до­зво­лив­ши від­шко­ду­ва­ти втра­че­ні ко­шти жер­твам ду­ри­сві­тів з «Ми­хай­лів­сько­го». До­бре, якщо цей урок бу­де на­ле­жним чи­ном за­сво­є­ний усі­ма ді­ю­чи­ми сто­ро­на­ми, а це не­мо­жли­во, зокре­ма, без актив­но­їу­ча­сті екс­пер­тів-еко­но­мі­стів і мас-ме­діа, бо не га­ни­ти по­тер­пі­лих вкла­дни­ків тре­ба, а про­ве­сти ши­ро­ку роз’ясню­валь­ну кам­па­нію на те­му то­го, чо­го в жо­дно­му ра­зі не мо­жна ро­би­ти, йду­чи кла­сти гро­ші в банк чи в ін­шу фі­н­уста­но­ву.

Ну а для тих, хто бід­ка­є­ться з при­во­ду еко­но­мі­чних утрат, до яких при­зве­де від­шко­ду­ва­н­ня ко­штів вкла­дни­кам «Ми­хай­лів­сько­го», тро­хи істо­рії.

Під час Ве­ли­ко­ї­де­пре­сі­їу США, ко­ли ро­зо­ри­ли­ся со­тні бан­ків, а міль­йо­ни лю­дей втра­ти­ли сво­ї­збе­ре­же­н­ня, но­во­обра­ний пре­зи­дент Фран­клін Де­ла­но Ру­звельт іні­ці­ю­вав ухва­ле­н­ня в черв­ні 1933 ро­ку за­ко­ну про стра­ху­ва­н­ня вкла­дів. То­ді стра­ху­ва­ли­ся вкла­ди на су­му не біль­шу, ніж 2,5 ти­ся­чі до­ла­рів (то­ді це бу­ли до­брі гро­ші). Та­кий за­хід ра­ди­каль­но су­пе­ре­чив усім чин­ним аме­ри­кан­ським тра­ди­ці­ям — мов­ляв, ко­жен осо­би­сто від­по­від­ає за се­бе, він до­ві­ряє гро­ші бан­кам на вла­сний ри­зик. Але Ру­звельт пі­шов по­пе­рек те­чії— і ви­грав. У 1930-ті ро­ки бан­ків­ська си­сте­ма США бу­ла не зда­тна на са­мо­стій­не га­ран­ту­ва­н­ня вкла­дів на­се­ле­н­ня, тож ці фун­кці­їв­зя­ла на се­бе дер­жа­ва. То­ді­шня Кор­по­ра­ція з га­ран­ту­ва­н­ня при­ва­тних вкла­дів одер­жу­ва­ла ко­шти з дер­жав­но­ї­скар­бни­ці. Ці гро­ші на­ле­жа­ло по­сту­по­во по­вер­та­ти — в мі­ру на­ко­пи­че­н­ня стра­хо­вих вне­сків від са­мих бан­ків. Ре­аль­но про­цес роз­тя­гнув­ся на па­ру де­ся­ти­літь, і дер­жа­ві до­во­ди­ло­ся ча­сом ви­тя­га­ти гро­ші зі сво­є­ї­ки­ше­ні. Але від­нов­ле­н­ня до­ві­ри су­спіль­ства до бан­ків (обра­зно ка­жу­чи, кро­во­но­сно­ї­си­сте­ми рин­ко­вої еко­но­мі­ки) бу­ло то­го вар­те.

Ни­ні­шня Фе­де­раль­на кор­по­ра­ція стра­хо­вих де­по­зи­тів є пря­мим спад­ко­єм­цем за­по­ча­тко­ва­но­ї­Ру­звель­том. Змі­ню­ва­ли­ся на­зви, змі­ню­ва­ли­ся схе­ми її ро­бо­ти. На по­ча­тку ХХІ сто­лі­т­тя су­ма за­стра­хо­ва­но­го вкла­ду до­рів­ню­ва­ла вже 100 ти­ся­чам до­ла­рів. У рі­зні ро­ки бу­ла ухва­ле­на низ­ка за­ко­нів, які за­кри­ва­ли ла­зів­ки фі­нан­со­вим ма­хі­на­то­рам і за­по­бі­га­ли втра­там фі­зи­чних осіб. Ни­ні при­бли­зно 3/4 при­ва­тних вне­сків в аме­ри­кан­ських бан­ках є мен­ши­ми, ніж 100 ти­сяч до­ла­рів. Ін­ші де­по­зи­ти мо­жна вва­жа­ти не пов­ні­стю за­стра­хо­ва­ни­ми на­ко­пи­че­н­ня­ми, але фі­нан­со­во гра­мо­тні аме­ри­кан­ці роз­мі­щу­ють їх у най­на­дій­ні­ших бан­ках, хоч і під ниж­чий від­со­ток. При цьо­му на­віть у пе­рі­о­ди еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня бан­ки ча­сом тер­плять крах. Але сво­ї­гро­ші у та­ко­му бан­ку при­ва­тний вкла­дник мо­же одер­жа­ти вже на­сту­пно­го дня.

А те­пер за­пи­та­н­ня: що ста­ло­ся б зі Шта­та­ми, як­би Ру­звельт не дав ко­ман­ду «на­дру­ку­ва­ти» ко­шти для га­ран­ту­ва­н­ня бан­ків­ських вкла­дів? Чи існу­ва­ли б во­ни вза­га­лі? Зга­дай­мо: на по­ча­тку 1930-х США здри­га­ли­ся від міль­йон­них ма­ні­фе­ста­цій лі­вих і пра­вих ра­ди­ка­лів, для роз­го­ну яких ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли на­віть тан­ки (бо се­ред де­мон­стран­тів бу­ли де­ся­тки ти­сяч ве­те­ра­нів Пер­шо­ї­сві­то­вої , го­то­вих на все). Так, із та­кти­чно-еко­но­мі­чних мір­ку­вань рі­ше­н­ня Ру­звель­та, мо­жли­во, бу­ло хи­бним, але стра­те­гі­чно він без­за­пе­ре­чно ви­грав.

Отож спо­ді­ва­ти­ме­мо­ся, що вжи­ті вла­дою Укра­ї­ни тер­мі­но­ві за­хо­ди спри­я­ти­муть від­нов­лен­ню до­ві­ри до бан­ків і за­лу­чен­ню тих гру­бих ко­штів, які на­ра­зі лю­ди збе­рі­га­ють «під по­ду­шкою», у си­сте­му кро­во­обі­гу рин­ко­во­ї­еко­но­мі­ки.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.