«Агре­сив­не зва­бле­н­ня» – стиль Крем­ля

Ек­спер­ти до­слі­ди­ли ме­то­ди­ку ро­бо­ти Крем­ля в Єв­ро­пі. Які ви­снов­ки має зро­би­ти Укра­ї­на?

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Дня­ми у Вер­хов­ній Ра­ді від­бу­лась дво­ден­на кон­фе­рен­ція, іні­ці­йо­ва­на го­ло­вою ко­мі­те­ту в за­кор­дон­них спра­вах ВРУ Ган­ною Го­пко, що бу­ла при­свя­че­на до­слі­джен­ню « гі­бри­дної вій­ни » , яку розв’ яза­ла Ро­сія. «Гі­бри­дна вій­на» — тер­мін, який актив­но ви­ко­ри­сто­ву­є­ться з мо­мен­ту по­ча­тку агре­сії РФ про­ти Укра­ї­ни, однак для ба­га­тьох за­ли­ша­є­ться до­сить за­галь­ним. Ко­жен ро­зу­міє під ним щось своє. Справ­ді, «гі­бри­дна вій­на» не має юри­ди­чно­го об­ґрун­ту­ва­н­ня, на від­мі­ну від кла­си­чних по­нять і ви­зна­чень вій­ни. Аот­же, в цій вій­ні важ­ко ви­зна­чи­ти її по­ча­ток, так са­мо, як і пов’ яза­ні з нею на­слід­ки.

Зу­стрі­чі в пар­ла­мен­ті бу­ли ор­га­ні­зо­ва­ні Від­кри­тою ка­фе­дрою з пи­тань зов­ні­шньої по­лі­ти­ки, без­пе­ки та ди­пло­ма­тії, що є на­вчаль­ним про­е­ктом, який від­по­від­ає на­галь­ній по­тре­бі фор­му­ва­н­ня ви­ва­же­ної та об­ґрун­то­ва­ної по­зи­ції з пи­тань зов­ні­шньої без­пе­ки та по­лі­ти­ки се­ред пред­став­ни­ків по­лі­ти­чної елі­ти Укра­ї­ни. Під час пер­шої се­сії го­лов­ни­ми спі­ке­ра­ми бу­ли: про­фе­сор ро­сій­ських і ра­дян­ських до­слі­джень в Ренн­сько­му уні­вер­си­те­ті Се­сіль Вес­сьє та ди­ре­ктор Цен­тру су­спіль­них від­но­син Єв­ген Ма­гда. Пре­дмет обго­во­ре­н­ня — на­пи­са­ні ни­ми книж­ки, в яких до­сить ґрун­тов­но опи­су­ю­ться основ­ні чин­ни­ки «гі­бри­дної вій­ни » , з яки­ми зі­штов­хну­лась Укра­ї­на та Єв­ро­па.

« Ме­ре­жа Крем­ля у Фран­ції » — та­ка до­сить про­мо­ви­ста на­зва ро­бо­ти Се­сіль Вес­сіє. Про­фе­сор Вес­сіє з са­мо­го по­ча­тку про­мо­ви роз­по­ві­ла, що ко­лись бу­ла зди­во­ва­на тим, що в ме­ре­жі ін­тер­нет діє низ­ка бло­гів на­чеб­то фран­цузь­ких гро­ма­дян, які ді­ля­ться сво­ї­ми ви­ня­тко­во по­зи­тив­ни­ми вра­же­н­ня­ми від пе­ре­бу­ва­н­ня в Ро­сії. Більш то­го, во­ни хва­ли­ли­ся спри­я­тли­вим бі­зне­склі­ма­том і про­гре­сом, який роз­гор­та­є­ться пе­ред очи­ма іно­зем­ців у рай­ду­жних пер­спе­кти­вах. Та­кий пі­є­тет і ре­ве­ран­си в по­стах на­чеб­то ко­рін­них фран­цу­зів на­штов­хну­ли Вес­сіє на дум­ку, що де­хто зі спец­служб ре­а­лі­зує від­по­від­ну про­па­ган­дист­ську про­гра­му че­рез кон­кре­тних фран­цузь­ких гро­ма­дян.

За­про­ше­н­ня до дис­ку­сії фран­цузь­ко­го спе­ці­а­лі­ста осо­бли­во ва­жли­ве, адже на­га­да­є­мо, що са­ме Па­риж і Нью-Йорк у свій час ста­ли при­ці­лом для ро­сій­сько­го зов­ні­шньо­го фа­кто­ра. Ще до при­хо­ду Яну­ко­ви­ча до вла­ди в Укра­ї­ні (по­дія, яку пов’язу­ють з куль­мі­на­цій­ним ета­пом оста­то­чно­го пе­ре­хо­ду Укра­ї­ни під вплив Мо­скви) Кремль аб­со­лю­тно від­кри­то і офіційно по­чав роз­гор­та­н­ня сво­єї ро­бо­ти на За­хо­ді. Тоб­то Укра­ї­на бу­ла ли­ше ета­пом но­вої хви­лі ро­сій­ської екс­пан­сії. Ко­ли­шній по­мі­чник пре­зи­ден­та РФ Сер­гій Ястр­жемб­ський то­ді ствер­джу­вав, що на­ре­шті то­ді, ко­ли РФ по­ча­ла « успі­шно » ви­рі­шу­ва­ти свої вну­трі­шні про­бле­ми, на­став час взя­тись за зов­ні­шні. На­справ­ді під успі­шні­стю ви­рі­ше­н­ня вну­трі­шніх про­блем ро­зумі­ла­ся за­ду­ше­на Че­чня і вда­ла еко­но­мі­чна кон’ юкту­ра, а са­ме — ці­на на на­фту. Остан­ній фа­ктор, вра­хо­ву­ю­чи до­свід Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, який «по­го­рів» са­ме на став­ці на на­фту, мав би, нав­па­ки, по­ді­я­ти на вла­дну вер­хів­ку РФ. Та яв­на слаб­кість сві­то­вої спіль­но­ти ста­ла тим тлом, яке да­ло мо­жли­вість Во­ло­ди­ми­ро­ві Пу­ті­ну від­чу­ти шир­ший го­ри­зонт для дій. Іна­кше ка­жу­чи, Кремль від­чув свою без­кар­ність. Одним із щу­пал­ців, які за­ки­нув Кремль до Єв­ро­пи і США, був так зва­ний Ін­сти­тут де­мо­кра­тії та спів­ро­бі­тни­цтва. Що­прав­да, в Нью-Йор­ку ця уста­но­ва до­сить швид­ко згор­ну­ла свою ді­яль­ність, в той час, як в Па­ри­жі во­на зна­йшла до­сить по­жив­не тло для ро­бо­ти.

« Ми ба­чи­мо, на­скіль­ки єд­ність Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу остан­нім ча­сом під­ри­ва­є­ться впли­ва­ми Крем­ля», — ска­за­ла Ган­на Го­пко на за­хо­ді. Справ­ді, по­при на­ве­де­ну ста­ти­сти­ку Се­сіль Вес­сіє що­до то­го, що 85% фран­цу­зів не ма­ють до­ві­ри до Путіна і во­лі­ють йо­го, як осо­би­стість, ба­чи­ти пре­зи­ден­том РФ, а не Фран­ції, у цій кра­ї­ні ро­зу­мі­н­ня не­без­пе­ки, що по­хо­дить від Крем­ля, при­ту­пле­не. І це тор­ка­є­ться не ли­ше Фран­ції. Основ­ний «ко­зир» «гі­бри­дної вій­ни» — ма­ску­ва­н­ня.

«Ця те­ма справ­ді за­раз обго­во­рю­є­ться у Фран­ції та Ні­меч­чи­ні, — го­во­рить ав­тор­ка книж­ки Се­сіль Вес­сіє. — Але я не впев­не­на, що ін­фор­ма­ція, яку ми на­ма­га­є­мо­ся до­не­сти, бу­де ма­ти від­по­від­ні на­слід­ки. Це ду­же при­кро. Я по­ча­ла за­йма­ти­ся про­бле­ма­ти­кою ро­сій­сько­го впли­ву до то­го, як по­ча­лась вій­на в Кри­му і на Дон­ба­сі. Адже до то­го я за­йма­ла­ся пи­та­н­ням ра­дян­ської про­па­ган­ди, пра­цю­ва­ла се­ред ди­си­ден­тів, ви­вча­ла сто­сун­ки між куль­ту­рою і по­лі­ти­кою в Ра­дян­сько­му Со­ю­зі. То­му для ме­не ба­га­то ре­чей про­сто не бу­ли но­ви­ною. І те­пер я ба­чу, як при­йо­ми, які за­сто­со­ву­вав СРСР, ни­ні за­сто­со­ву­ю­ться Крем­лем — як в Ро­сії, так і на­віть у Фран­ції».

Кремль у цій вій­ні не ли­ше ро­бить став­ку на ядер­ну зброю та ін­ше озбро­є­н­ня. Він роз­ро­бляє фор­му­ли ев­та­на­зії дер­жав­но­сті, суб’єктно­сті. І ці ла­бо­ра­тор­ні роз­роб­ки роз­по­ча­ли­ся не вчо­ра. Се­сіль Вес­сіє у сво­їй книж­ці по по­ли­чках роз­пи­са­ла ме­то­ди Крем­ля. Для гро­ма­дян­ки Фран­ції аб­со­лю­тно оче­ви­дним ви­яви­лось за­зі­ха­н­ня са­ме на цю суб’єктність у той мо­мент, ко­ли РФ офіційно впро­ва­ди­ла тер­мін так зва­них «спів­ві­тчи­зни­ків». Хто та­кі ці «спів­ві­тчи­зни- ки»? Це — всі ті, хто «хоч на мить мав ро­сій­ський і/або ра­дян­ський па­спорт», а та­кож «фран­цу­зи, по­хо­дже­н­ня яких ішло від ім­мі­гран­тів із Ро­сії». Для чо­го це Крем­лю? Офіційно — для аку­му­ля­ції нав­ко­ло се­бе спів­чу­ва­ю­чої спіль­но­ти. Фа­кти­чно — для при­во­ду втру­ча­ти­ся в спра­ви ін­ших кра­їн, адже за тер­мі­ном «спів­ві­тчи­зни­ки», як пра­ви­ло, зна­чи­ться сло­во — «за­хист». Те, як Ро­сія «за­хи­щає» та­ких «спів­ві­тчи­зни­ків», «бра­тів» та вза­га­лі «слов’ян», Укра­ї­на ма­ла мо­жли­вість по­ба­чи­ти на Дон­ба­сі. При­во­дом для та­ко­го втру­ча­н­ня мо­же бу­ти будь-що — від на­чеб­то «угне­те­ния рус­ско­я­зычно­го на­се­ле­ния» до озву­че­них на ка­ме­ру за­кли­ків «Пу­тин, ве­ди вой­ска!».

Ні для ко­го не є се­кре­том, що у Фран­ції справ­ді ме­шкає ба­га­то на­щад­ків емі­гран­тів ще з Ро­сій­ської ім­пе­рії, й во­ни за низ­кою ознак то­чно під­па­да­ють під ви­зна­че­н­ня зга­да­но­го тер­мі­на — «спів­ві­тчи­зни­ки». Про­те як це спів­від­но­си­ться з гро­ма­дян­ством Фран­ції? Зві­сно, пе­ре­сі­чні фран­цу­зи на та­кі де­та­лі не звер­та­ють ува­ги. Хо­ча це не від­мі­няє факт то­го, що, згі­дно з опи­ту­ва­н­ням гро­мад­ської дум­ки, на­сту­пним пре­зи­ден­том Фран­ції мо­же ста­ти про­ро­сій­ський кан­ди­дат. І це, під­кре­сли­мо, у Фран­ції. То що, зре­штою, мо­жна очі­ку­ва­ти від кра­їн Схі­дної Єв­ро­пи, де один за одним ми ба­чи­мо при­хід до вла­ди «дру­зів Путіна»? Чи не є та­кі по­ка­зни­ки ре­зуль­та­том гі­бри­дної екс­пан­сії? Се­сіль Вес­сьє та­ку по­лі­ти­ку на­зи­ває «агре­сив­ним зва­блю­ва­н­ням». При­чо­му ця по­лі­ти­ка зов­сім не но­ва. Ві­до­мі пи­сьмен­ни­ки, жур­на­лі­сти, сві­то­ві ав­то­ри­те­ти у свій час при­їзди­ли до Ра­дян­сько­го Со­ю­зу під час Го­ло­до­мо­ру і ма­хо­ви­ка ре­пре­сій, і за­ми­ле­ним оком не по­ба­чи­ли оче­ви­дної тра­ге­дії. Біль­ше то­го — хва­ле­бно від­гу­ку­ва­лись про Ста­лі­на та йо­го по­лі­ти­ку.

Про­фе­сор зга­да­ла ві­до­му спра­ву Віктора Крав­чен­ка 1949 ро­ку у Фран­ції, ко­ли са­ме фран­цузь­ка га­зе­та зви­ну­ва­ти­ла укра­їн­ця в бре­хні, в той час як він на­ма­гав­ся роз­по­ві­сти сві­ту жа­хи Го­ло­до­мо­ру і ре­пре­сій. Епі­зод дав­ній, але по­ка­зо­вий — акту­аль­ний по су­ті сво­їх ви­снов­ків до сьо­го­дні. І, не­зва­жа­ю­чи на обна­дій­ли­ві ви­снов­ки Єв­ге­на Ма­гди, що 2014 ро­ку Укра­ї­на до­ве­ла, що зда­тна про­ти­сто­я­ти ро­сій­ській оку­па­цій­ній ма­ши­ні, за­ли­ша­є­ться від­кри­тим пи­та­н­ня — на­скіль­ки ви­ста­чить за­па­лу су­мі­ші на­шо­го кон­стру­ктив­но­го та па­сіо­нар­но­го ду­ху для цьо­го? Фран­ція, як і ін­ша Єв­ро­па, га­дає, що Ро­сія — це десь да­лі, а Укра­ї­на, пе­ре­бу­ва­ю­чи в са­мо­му епі­цен­трі ім­пер­сько­го ра­ді­а­цій­но­го ви­про­мі­ню­ва­н­ня, ви­му­ше­на тер­мі­но­во чі­пля­ти­ся, з одно­го бо­ку, за своє на­ціо­наль­не ко­рі­н­ня (в про­ти­дії мо­сков­ській схиль­но­сті кра­сти істо­рію Ру­сі), а з дру­го­го — роз­бу­до­ву­ва­ти дер­жа­ву.

Ма­гда, пре­зен­ту­ю­чи вла­сну книж­ку, під­крі­плю­вав за­не­по­ко­є­н­ня за­хі­дно­го екс­пер­та, але при цьо­му ро­бив акцент на се­гмен­ті по­зи­ти­ву. Про­те за весь час йо­го спі­чу так і не бу­ло ого­ло­ше­но го­лов­ної вну­трі­шньої про­бле­ми на­шої дер­жа­ви, яку мав би про­го­во­ри­ти са­ме укра­їн­ський екс­перт — ін­те­рес і по­ве­дін­ка кла­но­во­го олі­гар­ха­ту. Адже са­ме там кри­ю­ться слаб­кі лан­ки, в які ці­лить агре­сор і оку­пант.

Ви­сно­вок дис­ку­сії для Укра­ї­ни з вуст Се­сіль Вес­сіє звів­ся до та­ко­го: Укра­ї­на має за­ми­слю­ва­тись про свій образ у сві­ті, й « кар­тин­кою» для ЗМІ тут слу­гу­ють не зав­жди пі­ке­ти та фа­є­ри в цен­трі сто­ли­ці, а й ка­дри з се­сій­ної за­ли Вер­хов­ної Ра­ди. Бе­зу­мов­но, су­ти­чки від­бу­ва­ю­ться не ли­ше в Ра­ді, а й на­віть у япон­сько­му пар­ла­мен­ті. Та укра­їн­ські пар­ла­мен­та­рії під час вій­ни ча­сто де­мон­стру­ють сві­то­ві аб­со­лю­тну ві­дір­ва­ність від ре­а­лій, в яких пе­ре­бу­ває їхня кра­ї­на. За­хід справ­ді хо­че ба­чи­ти ре­аль­ну, а не ко­сме­ти­чну бо­роть­бу з ко­ру­пці­єю в Укра­ї­ні. І пи­та­н­ня тут по­ля­гає не ли­ше в ство­рен­ні рі­зно­го ро­ду ор­га­нів з від­по­від­ною ком­пе­тен­ці­єю, а пе­ред­усім у до­ві­рі іно­зем­них ін­ве­сто­рів, яких фор­маль­ною імі­та­ці­єю не обду­риш. За­хід ба­жає ба­чи­ти в Укра­ї­ні пе­ред­ба­чу­ва­но­го пар­тне­ра, що є ба­зою для про­гно­зо­ва­но­го спів­ро­бі­тни­цтва, зокре­ма, в обо­рон­ній сфе­рі. Окрім то­го, про­фе­сор Вес­сіє пе­ре­ко­на­на, що Укра­ї­на має за­ми­сли­тись над пред­став­ле­н­ням се­бе у сві­ті на рів­ні твор­чих ав­то­ри­те­тів, тоб­то не­сти вла­сну су­ча­сну куль­ту­ру в єв­ро­пей­ські ма­си, за­во­йо­ву­ва­ти по­ляр­ність, а от­же, шля­хи до ро­зу­му і сер­дець.

На­справ­ді, вра­хо­ву­ю­чи той факт, що ви­ще ке­рів­ни­цтво дер­жа­ви до­сі не по­пі­клу­ва­ло­ся, на­при­клад, про при­зна­че­н­ня офі­цій­но­го пред­став­ни­ка Укра­ї­ни в НАТО та при­зна­че­н­ня низ­ки по­слів кра­їн стра­те­гі­чних пар­тне­рів, го­во­рить про те, що укра­їн­ська вла­да та­ки не має гли­бин­ної і ясної стра­те­гії про­ти­дії роз­га­лу­же­ним ро­сій­ським ма­ні­пу­ля­ці­ям.

Книж­ка Се­сіль Вес­сіє, яку по­ки що час­тко­во пе­ре­кла­де­но на укра­їн­ську мо­ву, є одним із фун­да­мен­таль­них по­сі­бни­ків до ла­бо­ра­тор­но­го до­слі­дже­н­ня впли­ву РФ на за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­му фрон­ті. Вра­хо­ву­ю­чи спе­ци­фі­ку діа­ло­гів Укра­ї­ни в Нор­манд­сько­му фор­ма­ті, змі­ну зов­ні­шньо­по­лі­ти­чної кон’юкту­ри в Єв­ро­пі і на­віть в США, си­стем­на ро­бо­та РФ з «вер­бов­ки» на сві­то­во­му рів­ні має ста­ти аляр­мом як для вла­дної вер­хів­ки в Ки­є­ві, так і для тих укра­їн­ських сил, які на­зи­ва­ють се­бе па­сіо­на­рі­я­ми і ча­сто ста­ють еле­мен­та­ми про­во­ка­цій.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.