«Iсто­рія – про­ти про­па­ган­ди»

Та­рас Хи­мич — про те, чи змо­же «Жи­ва» ста­ти кі­не­ма­то­гра­фі­чною від­по­від­дю на поль­ську стрі­чку «Во­линь»

Den (Ukrainian) - - Культура -

24ли­сто­па­да в кі­но­те­а­трах мо­жна бу­де по­ба­чи­ти фільм «Жи­ва». За­сно­ва­ний на ре­аль­них по­ді­ях, він роз­по­від­ає істо­рію зв’яз­ко­вої УПАА нни По­по­вич. Сю­жет кар­ти­ни роз­гор­та­є­ться у Кар­па­тах 1950-х й по­єд­нує в со­бі істо­ри­чні фа­кти та мі­сти­чні мо­ти­ви. Про­ект філь­му цьо­го ро­ку був пред­став­ле­ний на Канн­сько­му кі­но­фе­сти­ва­лі й отри­мав схваль­ні від­гу­ки. Про «на­дзав­да­н­ня» стрі­чки, при­ва­тно­дер­жав­ну спів­пра­цю та осо­бли­во­сті кі­но­про­це­су в екс­тре­маль­них по­го­дних умо­вах го­во­ри­мо з ре­жи­се­ром Та­ра­сом Хи­ми­чем.

«ХТО ТА­КІ УКРАЇНЦІ»

— Та­ра­се, но­ві ві­тчи­зня­ні філь­ми зав­жди ви­кли­ка­ють у су­спіль­стві ве­ли­кі очі­ку­ва­н­ня, але по­тім не­рід­ко гля­да­чі ре­а­гу­ють вкрай стри­ма­но — мов­ляв, до­бре, що зні­ма­ють хо­ча б та­ке. Яким є ваш ре­цепт хо­ро­шо­го філь­му, і ко­ли кіль­кість пе­ре­йде в якість?

— Ти як ре­жи­сер про­сто по­ви­нен пе­ре­жи­ти те, що зні­ма­єш, — ні гро­ші, ні «су­пе­рі­деї» ні­чо­го не ви­рі­шу­ють. Це — скла­дний і дра­ма­ти­чний про­цес, але ін­шо­го шля­ху не­має, бо гля­дач зав­жди ба­чить «ла­жу». Крім то­го, по­трі­бен до­свід — ре­жи­се­ром мо­жна ста­ти ли­ше пі­сля 40 ро­ків. 25-рі­чний ре­жи­сер — це рад­ше ви­ня­ток. Лю­ди хо­чуть ба­чи­ти не ко­ме­дію, дра­му чи арт-ха­ус — во­ни пра­гнуть по­ба­чи­ти прав­ду, від­обра­же­н­ня сво­го життя, те, що во­ни розуміють. В Укра­ї­ні по­ши­ре­на дум­ка, що за­хі­дний про­дукт зна­хо­дить від­гук у гля­да­чів, а наш — ні. Але при­чи­на в то­му, що ми на­ма­га­є­мо­ся ко­пі­ю­ва­ти За­хід за­мість то­го, щоб бу­ти са­ми­ми со­бою. Скар­ги на те, що укра­їн­ські акто­ри не вмі­ють гра­ти в кі­но — це та­кож «від­маз­ка», бо на­справ­ді те­а­траль­ний актор пре­кра­сно «кон­вер­ту­є­ться» в кі­но­акто­ра. Тут по­стає пи­та­н­ня які­сно­го ка­стин­гу, адже є акто­ри, які про­сто не під­хо­дять на пев­ну роль, на­віть якщо це хо­ро­ші про­фе­сіо­на­ли.

— Те­ма УПА зав­жди ви­кли­ка­ла го­стрі су­пе­ре­чки як всередині кра­ї­ни, так і на рів­ні між­на­ро­дних від­но­син. Як га­да­є­те, чи мо­же ху­до­жнє кі­но ста­ти тим ін­стру­мен­том, який до­зво­лить про­го­во­ри­ти з су­спіль­ством ці ва­жли­ві істо­ри­чні пи­та­н­ня й по­спри­я­ти за­галь­но­на­ціо­наль­но­му кон­сен­су­су?

— Ця те­ма зав­жди бу­ла за­по­лі­ти­зо­ва­ною — не ли­ше в нас, але й за кор­до­ном, зокре­ма в Поль­щі. Як на ме­не, най­кра­щий спо­сіб роз­кри­ти за­галь­ний кон­текст тих по­дій — це роз­по­відь про кон­кре­тну лю­ди­ну, жін­ку, її життя та по­чу­т­тя. Гля­дач отри­мує мо­жли­вість спів­пе­ре­жи­ва­ти, зро­зу­мі­ти те се­ре­до­ви­ще на пев­но­му емо­цій­но­му рів­ні. На­ша ро­бо­та — ми­ро­твор­ча. Ми не пра­гне­мо щось до­ве­сти — на­то­мість хо­че­мо по­ясни­ти, яким скла­дним був той пе­рі­од. Він не мо­же роз­гля­да­ти­ся в чор­но-бі­лій пер­спе­кти­ві. Сьо­го­дні, по­при всі про­бле­ми, ми жи­ве­мо у на­ба­га­то кра­що­му сві­ті. Урок тут один — тре­ба за­ли­ша­ти­ся лю­ди­ною в будь-якій си­ту­а­ції й уни­ка­ти не­на­ви­сті. До уми­ро­тво­ре­н­ня че­рез ро­зу­мі­н­ня — та­ким є наш мо­тив.

— Чи мо­же «Жи­ва» ста­ти укра­їн­ською кі­не­ма­то­гра­фі­чною від­по від дю на про во­ка цій­ний поль­ський фільм «Во­линь»?

— В якійсь мі­рі так. На про­ти­ва­гу спря­мо­ва­но­му на роз­ду­ва­н­ня не­на­ви­сті поль­сько­му по­гля­ду ми за­про­по­ну­ва­ли укра­їн­ське ба­че­н­ня, яке апе­лює до люд­сько­сті істо­рії. Тут не­має «во­ро­га» у чи­сто­му ви­гля­ді, ми не зви­ну­ва­чу­є­мо ці­лі на­ро­ди й не «мі­ря­є­мо­ся» кіль­кі­стю жертв, не про­во­ку­є­мо про­ти­сто­я­н­ня. На­то­мість за­су­джу­є­мо са­му си­сте­му й по­ка­зу­є­мо біль і тра­ге- дію ці­єї си­ту­а­ції. По­ка­зу­є­мо лю­дей, які ро­блять по­га­ний ви­бір, але та­кож і тих у во­ро­жо­му та­бо­рі, хто хо­че змі­ни­ти­ся. Наш фільм не ви­кли­кає агре­сії — я пра­гнув, щоб йо­го міг по­ди­ви­ти­ся будь-хто — по­ляк, ро­сі­я­нин, аме­ри­ка­нець — і зро­зу­мі­ти, хто та­кі українці й що во­ни пе­ре­жи­ли в ту істо­ри­чну епо­ху. Спо­ді­ва­ю­ся, що гля­дач змо­же по­ба­чи­ти яко­мо­га більш ре­а­лі­сти­чну кар­ти­ну, не за­пля­мо­ва­ну іде­о­ло­гі­чни­ми на­ша­ру­ва­н­ня­ми. На про­па­ган­ду слід від­по­від­а­ти не про­па­ган­дою, а жи­вою істо­рі­єю, ре­аль­ні­стю, лю­дя­ні­стю.

«КІНОЕКСПРЕСІОНІЗМ»

— Зйом­ки кар­ти­ни від­бу­ва­ли­ся, зокре­ма, в Кар­па­тах і бу­ли до­во­лі скла­дни­ми з те­хні­чно­го по­гля­ду. Як вда­ло­ся по­до­ла­ти тру­дно­щі?

— Бу­ва­ло, що за один зні­маль­ний день до­во­ди­ло­ся про­їха­ти 500 км. Зйом­ки від­бу­ва­ли­ся в ди­ких, не­ту­ри­сти­чних го­рах. По­го­да бу­ла рі­зна: сніг, ту­ман або яскра­ве сон­це, мо­шка­ра. Десь по­руч — ве­дме­ді. До­ро­ги по­де­ку­ди бу­ли про­сто відсутні. Ми не­о­дно­ра­зо­во на­тра­пля­ли на істо­ри­чні ар­те­фа­кти, слі­ди ще Пер­шої сві­то­вої — зйом­ки від­бу­ва­ли­ся в ра­йо­ні про­ве­де­н­ня Кар­пат­ської опе­ра­ції 1915 ро­ку. Акто­ри до та- ких умов не зви­кли, во­ни стра­жда­ли від пе­ре­па­дів ти­ску. З дру­го­го бо­ку, там їм бу­ло про­сті­ше аб­стра­гу­ва­ти­ся від вла­сно­го життя.

В одній зі сцен ми зні­ма­ли, як ге­рої філь­му ви­ко­пу­ють кри­їв­ку, але ра­птом пі­шов сніг, нас за­си­па­ло. По­вер­ну­ти­ся на­зад теж не мо­же­мо, бо по­трі­бно йти з де­сять кі­ло­ме­трів по ка­мін­ню. Акто­ри гра­ли, не бу­ду­чи пев­ни­ми, що змо­жуть вве­че­рі по­вер­ну­ти­ся, що не до­ве­де­ться тут но­чу­ва­ти. Одя­гну­ті во­ни бу­ли на осінь, в гім­на­стер­ках то­що, а тем­пе­ра­ту­ра різ­ко зни­жу­ва­ла­ся. По­при це ви­рі­ши­ли про­дов­жу­ва­ти, ко­ри­гу­ю­чи сце­на­рій з огля­ду на си­ту­а­цію.

Не­про­сті умо­ви сти­му­лю­ва­ли пра­цю­ва­ти яко­мо­га кра­ще. Я б на­звав та­кий під­хід «кі­но­екс­пре­сіо­ні­змом», ко­ли тре­ба «ло­ви­ти» емо­ції, від­хо­дя­чи від по­пе­ре­дньо­го пла­ну. Одно­го ра­зу зні­маль­на ко­ман­да про­сто за­блу­ка­ла в го­рах... За­га­лом у Кар­па­тах ми про­ве­ли близь­ко 45 — 50 днів. Акто­ри пе­ре­бу­ва­ли в умо­вах ду­же на­бли­же­них до тих, в яких ге­ро­ям філь­му до­во­ди­ло­ся жи­ти. Все це впли­ва­ло на сприйня­т­тя, на енер­ге­ти­ку стрі­чки. Зро­зумі­ло, що за цих об­ста­вин осо­бли­ві ви­мо­ги ста­ви­ли­ся й до те­хні­ки. Бу­ло скла­дно, але ці­ка­во.

— Держ­кі­но до­по­ма­га­ло з про­мо­ці­єю кар­ти­ни. Чи бу­ла на­да­на якась дер­жав­на під­трим­ка та­кож і при її ство­рен­ні?

— Ми на­віть не звер­та­ли­ся по неї. З са­мо­го по­ча­тку роз­ра­хо­ву­ва­ли ли­ше на при­ва­тних спон­со­рів, на вла­сні ко­шти. Ро­бо­ту над філь­мом роз­по­ча­ли на свій страх і ри­зик, а фі­нан­су­ва­н­ня шу­ка­ли па­ра­лель­но. До­по­ма­га­ли нам хто чим міг — аму­ні­ці­єю, ко­стю­ма­ми. З’яв­ля­ло­ся біль­ше ін­фор­ма­ції про кар­ти­ну, зро­ста­ла й до­по­мо­га. Ко­ли ро­бо­та вже до­бі­га­ла кін­ця й нам за­бра­кло гро­шей на озву­чу­ва­н­ня, до­лу­чи­ла­ся Львів­ська обла­сна ра­да.

В Укра­ї­ні існує сте­ре­о­тип, що кі­но­ви­ро­бни­цтво — це ду­же до­ро­го. Зі­бра­ти одра­зу міль­йон до­ла­рів на ху­до­жній фільм не­мо­жли­во, але роз­по­чи­на­ти ро­бо­ту мо­жна і з мен­ших, більш ре­аль­них цифр. Ми ро­зумі­ли, що гро­шей нам ні­хто не ви­ді­лить, але від­кла­да­ти спра­ву не хо­ті­ли, бо тре­ба бу­ло за­пи­са­ти істо­рію, йти по сві­жих слі­дах. Во­дно­час гро­ші — це ще да­ле­ко не все — до­по­мо­га по­трі­бна ду­же рі­зна, й ми її від­чу­ли з рі­зних сто­рін. Зокре­ма, про­мо­ці­єю по­с­при­я­ла ці­ла низ­ка то­по­вих те­ле­ка­на­лів. Ко­ли звер­та­ли­ся до дер­жав­них уста­нов, та­кож зу­стрі­ча­ли ро­зу­мі­н­ня. В Держ­кі­но нам до­по­мо­гли з оформ­ле­н­ням до­ку­мен­тів, а та­кож по­с­при­я­ли пред­став­лен­ню філь­му на Канн­сько­му кі­но­рин­ку.

Ко­ли лю­ди ба­чать які­сний про­дукт, во­ни го­то­ві зро­би­ти свій вне­сок. Ми в Укра­ї­ні ду­же ча­сто бід­ка­є­мо­ся, че­ка­є­мо до­по­мо­ги від дер­жа­ви, але на­справ­ді не­рід­ко проблема са­ме в яко­сті, кон­ку­рен­тно­сті про­ду­кту. Дер­жа­ва не мо­же взя­ти на се­бе все — має бу­ти ба­ланс між дер­жав­ною під­трим­кою та при­ва­тни­ми іні­ці­а­ти­ва­ми. Хо­чеш щось змі­ни­ти, ро­би сам — за­мість те­бе цьо­го ні­хто не зро­бить. Якщо ва­ша ідея справ­ді вар­тує то­го, щоб за неї бо­ро­ти­ся, про­би­ва­ти сті­ни, то та­кий фільм має май­бу­тнє.

ФОТО НАДАНО ТА­РА­СОМ ХИ­МИ­ЧЕМ

Го­лов­ну роль у філь­мі «Жи­ва» зі­гра­ла іва­но-фран­ків­ська те­а­траль­на актри­са Оль­га Ко­ма­нов­ська (це її кі­но­де­бют)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.