Чи­та­ю­чи Юн­ге­ра

Den (Ukrainian) - - Культура -

Кни­га ні­ме­цько­го пи­сьмен ни ка Ерн с та Юн­ге­ра «В ста­ле­вих гро зах » ( пе ре клад Юрія Про­ха­ська, «Кни­ги­ХХІ», Чер­нів­ці) за­хо­плює з пер­ших ряд­ків. Її вва­жа­ють ви­да­тним тво­ром фрон­то­вої до­ку­мен­та­лі­сти­ки. Юн­гер про­йшов усю Пер­шу сві­то­ву, під­няв­шись у ар­мій­ській іє­рар­хії від ря­до­во­го до ко­ман­ди­ра ро­ти, був 14 ра­зів (!) по­ра­не­ний, але, го­лов­не, ма­ло хто спро­міг­ся так пе­ре­да­ти по­дих вій­ни, як він. Ось ли­ше кіль­ка ци­тат:

«Мі­ни ба­хка­ють ціл­ком іна­кше, на­ба­га­то бен­те­жні­ше, ніж сна­ря­ди. В них вза­га­лі є щось рву­чке, під­сту­пне, щось від осо­би­стої не­на­ви­сті. То під­сту­пні істо­ти. Гра­на­ти з гр­ана­то­ме­та — це їх мі­ні­а­тюр­ний під­вид».

«Впер­ше я зі­штов­хнув­ся тут з пла­но­мір­ним зни­ще­н­ням (та­кти­ка «ви­па­ле­ної зем­лі». — Д.Д.), яке зго­дом до­ве­ло­ся ба­чи­ти в жит­ті по­над вся­ку мі­ру; во­но фа­таль­но пов’яза­не з еко­но­мі­чним ми­сле­н­ням на­шої епо­хи, са­мо­му руй­нів­ни­ку при­но­сить біль­ше шко­ди, ніж ко­ри­сті, а сол­да­то­ві не до­дає че­сті».

«Я ду­мав, що ме­не по­ці­ли­ли в сер­це, та в очі­ку­ван­ні смер­ті не від­чу­вав ні бо­лю, ні стра­ху. Па­да­ю­чи, я ба­чив бі­лу, гла­день­ку галь­ку в до­ро­жній гли­ні; її по­ря­док був ду­же зна­чу­щий, не­об­хі­дний, як лад зі­рок, і ві­щу­вав ве­ли­кі та­єм­ни­ці».

Кни га, звіс но, вар та глиб­шо­го роз­бо­ру. Юн­гер не ви­но­сить су­джень, не­охо­чий до уза­галь­нень, не чу­жий що­до во­я­цької бра­ва­ди. Та не мен­ше вра­жає де­та­лі­зо­ва­на про­то­коль­на ма­не­ра, з якою він пе­ре­дає не ли­ше за­хват, а й жах ма­со­вої бій­ні. А клю­чо­вий ви­сно­вок йо­го спо­га­дів — мо­жли­во, на­віть не пе­ред­ба­че­ний ав­то­ром — що у вій­ні, по су­ті, жер­тва­ми є і пе­ре­мож­ці, і пе­ре­мо­же­ні. Так, одна сто­ро­на мо­же ве­сти спра­ве­дли­ву бо­роть­бу про­ти агре­со­ра й по­не­во­лю­ва­ча, про­те вій­на спа­лює зсе­ре­ди­ни усіх. «Дер­жа­ва звіль­няє нас від від­по­від­аль­но­сті, але не мо­же звіль­ни­ти від жа­лю; нам до­во­ди­ться жи­ти з ним. І він ся­гає гли­бо­ко в на­ші сни».

В тій вій­ні, яку ми зму­ше ні вес ти за раз, ми обов’яз­ко­во пе­ре­мо­же­мо. Але ра­ни, зав­да­ні нею, за­го­я­ться ли­ше то­ді, ко­ли не ста не остан ньої лю ди ни, ко­тра чу­ла її по­стрі­ли.

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.