Спі­ва­є­мо з... гу­мо­ром

Пер­ша прем’єра 149-го се­зо­ну спіль­но­го укра­їн­сько­і­та­лій­сько­го ми­сте­цько­го про­е­кту в На­ціо­наль­ній опе­рі Укра­ї­ни на­ла­шту­ва­ла на по­зи­тив

Den (Ukrainian) - - Культура - Ла­ри­са ТАРАСЕНКО, фото Оле­ксан­дра ПУТРОВА

Дві кла­си­чні ко­мі­чні опе­ри, хро­но­ло­гі­чно від­да­ле­ні одна від одної на два сто­лі­т­тя, — «Слу­жни­ця-па­ні» Дж. Пер­го­ле­зі й «Джан­ні Скік­кі» Дж. Пуч­чі­ні — по­да­ру­ва­ли пу­блі­ці ве­се­лий на­стрій та сві­жу по­ста­но­во­чну сти­лі­сти­ку (сце­ні­чні вер­сії сю­же­тни­хко­лі­зій ци­хо­дно­актних опер пре­зен­то­ва­ні дво­ма мо­ло­ди­ми ре­жи­се­ра­ми — Та­ма­рою Тру­но­вою з ки­їв­сько­го Те­а­тру дра­ми і ко­ме­дії на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра та Окса­ною Та­ра­нен­ко, го­лов­ним ре­жи­се­ром Оде­ської опе­ри).

ПРО ПЕ­РЕ­МО­ГУ ЖІНКИ

Фор­мат «Слу­жни­ці-па­ні» за всі­ма па­ра­ме­тра­ми ка­мер­ний, а на су­ча­сний по­гляд — са­лон­ний. Уя­ви­мо, як три­ста ро­ків то­му роз­ва­жа­ли пу­блі­ку: між акта­ми «важ­кої» кіль­ка­го­дин­ної опе­ри-се­ріа, щоб ро­зі­гна­ти сон­ну ну­до­ту в пу­блі­ки, да­ва­ли ко­ро­ткі й лег­кі ін­тер­ме­дії під струн­ний ор­кестр та кла­ве­син. Чи­ма­лень­ка сце­на На­ціо­наль­ної опе­ри Укра­ї­ни мо­гла б «по­гли­ну­ти» цей мінь­йон, як­би не го­ло­си ви­ко­нав­ців-прем’єрів і не ви­на­хі­дли­вість по­ста­но­во­чної гру­пи: всі по­дії від­бу­ва­ю­ться пра­кти­чно на аван­сце­ні, тож вра­же­н­ня по­ро­жне­чі — фі­зи­чної і аку­сти­чної — не ви­ни­кає. Дві па­ри ви­ко­нав­ців пар­тій Сер­пі­ни та Убер­то — Су­сан­на Ча­хо­ян і Ан­дрій Ма­сла­ков та Оль­га На­гор­на й Оле­ксандр Бой­ко — щи­ро і зав­зя­то втя­гу­ва­ли гля­да­чів у не­у­скла­дне­ні сю­же­тні пе­ри­пе­тії ста­ро­вин­ної опе­ри-буф. Ду­же сим­во­лі­чно, що твір про пе­ре­мо­гу Сер­пі­ни, як слу­жни­ці й як жінки над чо­ло­ві­ком і па­ном Убер­то, по­ста­ви­ла жін­ка-ре­жи­сер. Са­ме їй тре­ба зав­дя­чу­ва­ти тим, що за­мість ну­дно­го обра­зу ді­ду­га­на, який спо­ку­ша­є­ться ді­во­чи­ми при­на­да­ми, пу­блі­ка на­со­ло­джу­ва­ла­ся до­во­лі сим­па­ти­чним обра­зом де­що ін­фан­тиль­но­го, але спов­не­но­го мо­ло­де­чо­го зав­зя­т­тя чо­ло­ві­ка, який про­сто вча­сно не одру­жив­ся і встиг на­бу­ти де­яких рис бо­би­ля, які швид­ко сти­ра­ю­ться, вар­то до­кла­сти тро­хи зу­силь і хи­тро­щів. А якщо взяти до ува­ги, що вті­лю­ва­ли за­про­по­но­ва­ний ре­жи­се­ром образ ар­ти­сти, яким не чу­же ко­мі­чне ам­плуа, то успіх бу­ло за­без­пе­че­но.

Оби­два ви­ко­нав­ці шар­жу­ва­ли і ви­окрем­лю­ва­ли у ге­роя ті ри­си, які у ко­жно­го най­кра­ще під­кре­слю ють ся во каль ною дра ма тур - гі­єю і не пе ре хо дять у ка ри ка ту - ру. Мо­жна ска­за­ти, у си­лу тем­пе­ра­мен­ту, ге­рой Ан­дрія Ма­сла­ко­ва не так лег ко здав ся. Во каль не «фе­хту­ва­н­ня» йо­го з яскра­вою, іск ро мет ною Су сан ною Ча хо ян, у якої та лант ак торсь кий влад но спе­ре­ча­є­ться з во­каль­ним, все од - но бу­ло при­ре­че­но на по­раз­ку, але це бу­ла бо­роть­ба на рів­них, осо­бли­во у фі­лі­гран­них ду­е­тах, де ма - невр для іні­ці­а­ти­ви є у ко­жно го з ге­ро­їв, вар­то до­да­ти не­об­хі­дної ін­то на ції. Мож ли во, у ви ко нан ні грай­ли­вої Оль­ги На­гор­ної та стри­ма но- бу фо над но го Олек сан д ра Бой ка про сте жу єть ся більш кла - сич на ма не ра, але... як це ма ло зву ча ти за ча сів Пер го ле зі, зна - ють сьо­го­дні ли­ше спе­ці­а­лі­сти.

Тло, сти­лі­зо­ва­не під ста­ро­вин­ні го­бе­ле­ни (ху­до­жник Ста­ні­слав Пет ровсь кий), та ідея « ожив лен - ня» кар­тин ба­ле­том, що зо­бра­жує тва рин, які зій ш ли з го бе ле нів, ре алі зо ва но де що пря мо лі ній но. Мо­жли­во, вар­то за­ли­ша­ти та­нець на про світ крізь на пів про зо рі де - ко­ра­ції, бо са­ме бу­кваль­на ма­те­рі­а­лі­за­ція пе­ре­тво­рює шарж на ка­ри ка ту ру, сти ліс тич но ви би ва ю - чись із за галь ної кар ти ни, хоч і ви­гля­дає ку­ме­дно.

Рід­кі­сний ви­па­док, ко­ли ар­тист мі­ман­су, а це Сер­гій Яку­бов, із вуст яко­го не злі­тає жо­дно­го зву- ку (!), є пов­но­цін­ним і на­віть кра­сно­мов­ним уча­сни­ком дій­ства, ка­та­лі­за­то­ром по­дій, гро­мо­від­во­дом. У слу­ги Ве­спо­не на­віть з’яви­ла­ся вла­сна біо­гра­фія з хе­пі-ен­дом.

Тра ди цій ний аком па не мент кла ве си на в ре чи та ти вах ге ро їв теж стає своє рід ним ко мен ту ю - чим « го ло сом » так би мо ви ти встав но го пер со на жа — з на тяж - кою, але щось на кшталт гу вер - нан т ки, яка і скла дає у фі на лі щас тя без сло вес но го, але про мо - вис то го слу ги. Кон цер т мей с те ри Лі­а­на Ко­со­вич та Ана­ста­сія Ті­то­вич щи­ро вклю­чи­ли­ся у гру і до­пов­ни­ли актор­ський ан­самбль.

АФЕРА ЗІ СПАДКОМ

«Джан­ні Скік­кі» — опе­ру про сі мей ст во, по збав ле не спад ку, і слу ха ти, і ди ви ти ся ці ка во: спо - сте рі га ти од но час но на сце ні ан - самбль із чо тир над ця ти со ліс тів, які в кар­ко­лом­них змі­нах тем­пів, рит мів від по від но до по стій ни х змін на­стро­їв всти­га­ють не тільки спів­а­ти, а й ство­рю­ва­ти ко­ло­ри­тні обра­зи, на­ді­ле­ні гро­те­ско­ви­ми ри­са ми, ха рак тер ною жес ти ку ля - ці­єю. Ре­жи­сер Окса­на Та­ра­нен­ко, зва­жаю чи на те, що дія від бу ва - ється в одній кім­на­ті, на­пов­ни­ла ті­сний про­стір спаль­ні по­мер­ло­го скна­ри Бу­о­зо ме­ту­шли­вим ру­хом, ство рив ши справ ж ню « бу рю у склян ці » , ка та лі за то ром якої є афе рист Джан ні Скік кі ( в обох прем’єр­них по­ка­зах йо­го пар­тію бли­ску­че ви­ко­нав іта­лій­ський ба­ри­тон Сер­джіо Бо­ло­нья), зло­чин­ні дії яко­го він же сам ви­прав­до­вує у фі­на­лі «свя­щен­ною» ме­тою по­єд­на­ти сер­ця двох за­ко­ха­них. Ме­та, за­ра­ди якої прой­ди­світ на­віть го­то­вий по­тра­пи­ти до пе­кла, ви­прав­до­вує за­со­би! За­ко­ха­ні мо­ло­дя­та геть не пе­ре­йма­ю­ться ти­ми за­со­ба­ми та­кож. Арії Рі­нуч­чо і Ла­у­рет - ти, ці ма­лень­кі во­каль­ні ше­дев­ри, вла­дно й ви­мо­гли­во ври­ва­ю­ться у ба­га­то­го­ло­се ґел­ґо­ті­н­ня жа­ді­бної рі­дні, аби на­га­да­ти про єди­ну вар­ті­сну річ — ко­ха­н­ня. Дві па­ри ви­ко­нав­ців — Ва­лен­тин Ди­тюк та Лі­лія Грев­цо­ва і Дми­тро Ку­зьмін та Оль­га Фо­мі­чо­ва — бли­ску­че ви­ко­на­ли свої во­каль­ні та актор­ські пар­тії й пла­сти­чно ви­три­ма­ли тон­ку ме­жу лі­ри­зму і ко­мі­зму, ви­зна­че­ну по­ста­нов­ни­ком.

Офор м лен ня ви ста ви, ство ре - не Ста ніс ла вом Пет ровсь ким, і кос тю ми На та лії Ку че рі від по ві - да ють ле ви ній част ці сар каз му, за­кла­де­но­го в сю­жет та озву­че­но­го му­зи­чни­ми за­со­ба­ми. Естет­ство жа­ло­бно­го вбра­н­ня рі­дні, чор­но го, як і їх ні дум ки; бі ла сук ня Ла у рет ти, го то вої будь- якої ми ті ста­ти під ві­нець або... ки­ну­тись у во­ди Ар­но. Шу­хля­ди, фу­тля­ри, з яких, на­че з ящи­ка Пан­до­ри, ви­па­да­ють не тільки дрі­бні стра­хи, не­чи­сті спо­ну­ка­н­ня і по­чу­т­тя, а й ре аль ні та фі гу раль ні ске ле ти, окрес лю ють убо гий вид но край біль шос ті ге ро їв ви ста ви, за зир - ну ти за який і по ба чи ти на вко - лиш ню кра су — ся ю чу Фло рен - цію — їм за­ва­жа­ють то за­бо­бо­ни, то жа­хли ве ви дін ня мо на хів, які жи ру ють на від пи са них їм стат - ках за го рез віс ним за по ві том. Тож « не бо Фло рен ції » — то для мо­ло­дят, як на­дія на те, що Дан­то ве пек ло оми не їх ню до лю, бо гріх на се­бе сві­до­мо взяв за­го­лов­ний ге рой — зу хва лий Джан ні Скік кі, не­дар ма ж йо го вбран ня так на­га­дує іко­но­гра­фі­чний образ ав­то­ра «Бо­же­ствен­ної ко­ме­дії».

На двох прем’ єр них по ка зах за ди­ри­гент­ським пуль­том ор­кест ру На ці о наль ної опе ри Укра ї ни сто яв доб ре ві до мий ме ло ма нам іта­лі­єць Да­ні­е­ле Аджі­ман, а вже на­сту­пни­ми ви­ста­ва­ми ди­ри­гу­ва­ти муть по ста нов ник Ми ко ла Дя - дю ра та Ал ла Куль ба ба. До ре чі, то­му, що афі­шу сто­ли­чно­го те­ат - ру від ни ні при кра ша ють дві ко - міч ні опе ри, тре ба за вдя чу ва ти під­трим­ці ди­пло­ма­та, про­фе­со ра, екс-ди­ре­кто­ра Іта­лій­сько­го ін­сти­ту ту куль ту ри в Укра ї ні Ні ко ла Фран­ко Бал­ло­ні.

«Слу­жни­ця-па­ні» Дж. Б. Пер­го­ле­зі за­во­ю­ва­ла всю Єв­ро­пу, а те­пер — і укра­їн­ських ме­ло­ма­нів

Зна­ме­ни­та фар­со­ва опе­ра «Джан­ні Скік­кі» — єди­на ко­мі­чна опе­ра ви­да­тно­го іта­лій­сько­го ком­по­зи­то­ра Джа­ко­мо Пуч­чі­ні. У Ки­є­ві від­бу­ло­ся пер­шо­про­чи­та­н­ня цьо­го тво­ру

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.