«До­по­мог­ти хло­пцям «по­вер­ну­ти­ся з вій­ни»

Як Оле­ксандр Те­ре­щен­ко, який отри­мав в АТО ін­ва­лі­дність, об­сто­ює пра­ва то­ва­ри­шів по слу­жбі

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Алев­ти­на ДОБРОВОЛЬСЬКА Ми­ко­ла­їв

Ми­ко­ла­їв­ський вій­сько­во­слу­жбо­вець і один з ке­рів­ни­ків мі­сце­вої фі­лії гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції «Асо­ці­а­ція ін­ва­лі­дів АТО» Оле­ксандр Те­ре­щен­ко, ін­ва­лід пер­шої гру­пи, пі­сля чи­слен­ни­хтравм зна­йшов у со­бі си­ли не ли­ше не па­да­ти ду­хом, але й по­пі­клу­ва­ти­ся про подаль­ше жи­т­тя то­ва­ри­шів по слу­жбі.

Оле­ксан­дра Те­ре­щен­ка бу­ло при­зва­но до 28-ї ме­ха­ні­зо­ва­ної бри­га­ди, в якій про­хо­див бо­йо­ву під­го­тов­ку. Пі­зні­ше, ко­ли Ми­ко­ла­їв­ська 79-а де­сан­тно-штур­мо­ва бри­га­да по­вер­ну­ла­ся з ото­че­н­ня і по­тре­бу­ва­ла до­да­тко­вої ком­пле­кта­ції, до­бро­во­лець зго­ло­сив­ся пі­ти у 2-й ба­таль­йон 79-ї бри­га­ди (то­ді бо­єць чи­слив­ся в 28-й, а в 79-й був у від­ря­джен­ні). Го­во­рить, що пі­шов на вій­ну, то­му що в ін­шо­му ви­пад­ку пе­ре­став би се­бе по­ва­жа­ти.

По­ра­не­н­ня, яке змі­ни­ло йо­го подаль­ше жи­т­тя, бо­єць отри­мав у до­не­цько­му ае­ро­пор­ту 15 жов­тня 2014 ро­ку. В за­хи­сну спо­ру­ду, де він зна­хо­див­ся з ін­ши­ми бій­ця­ми, влу­чив сна­ряд, який Оле­ксандр схо­пив ру­ка­ми і на­ма­гав­ся ви­ки­ну­ти на­зов­ні, чим уря­ту­вав жи­т­тя по­бра­ти­мів. Сна­ряд ро­зі­рвав­ся в йо­го ру­ках, вна­слі­док чо­го вій­сько­вий втра­тив пов­ні­стю пра­ву ру­ку і кисть лі­вої ру­ки. До то­го ж силь­но ушко­дже­не пра­ве око.

Зав­дя­ки під­трим­ці сво­єї сім’ї, пі­сля ба­га­тьо­хо­пе­ра­цій до­бро­во­лець до­сить швид­ко огов­тав­ся, але зі­ткнув­ся з тру­дно­ща­ми жи­т­тя ко­ли­шні­хвій­сько­вих -ін­ва­лі­дів. Проблема ви­ді­ле­н­ня ма­те­рі­аль­ної до­по­мо­ги ви­яви­ла­ся до­сить сер­йо­зною, з то­го ча­су Оле­ксандр Те­ре­щен­ко до­по­ма­гає уча­сни­кам АТО з ін­ва­лі­дні­стю в Ми­ко­ла­їв­ській обла­сті бо­ро­ти­ся за свої пра­ва і тим са­мим на­ма­га­є­ться звер­ну­ти ува­гу дер­жа­ви на про­бле­му.

«Я ВІДЧУВ ПІД­ТРИМ­КУ І ЗРОЗУМІВ, ЩО НЕ МАЮ ПРА­ВА ЗДАВАТИСЯ»

— Ви є одним з ке­рів­ни­ків Ми­ко­ла­їв­ської фі­лії гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції «Асо­ці­а­ція ін­ва­лі­дів АТО». Які фун­кції ви­ко­нує ор­га­ні­за­ція сьо­го­дні?

— Основ­не зав­да­н­ня гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції — до­по­мог­ти хло­пцям «по­вер­ну­ти­ся з вій­ни». Не се­крет, що ми по­вер­та­є­мо­ся з вій­ни тро­хи ін­ши­ми, на це є об’єктив­ні при­чи­ни. Ста­ти­сти­ка свід­чить, що ви­пад­ки су­ї­ци­дів се­ред слу­жбов­ців ча­сті­ша­ють у пі­сля­во­єн­ний пе­рі­од. Ми ж хо­че­мо за­по­біг­ти цьо­му. Для вій­сько­во­го ду­же ва­жли­во ма­ти та­ке мі­сце, ку­ди мо­жна при­йти, по­го­во­ри­ти і бу­ти по­чу­тим.

Один з на­пря­мів — ро­бо­та з сім’ями за­ги­блих. Ві­кто­рія, ма­ти одно­го із за­ги­бли­хбій­ців, узя­ла на се­бе від­по­від­аль­ність за­йма­ти­ся з ро­ди­ча­ми за­ги­бли­хво­ї­нів. Як пра­ви­ло, лю­ди­на, якій не до­по­мо­гли вча­сно, за­ли­ша­є­ться на­о­дин­ці зі сво­ї­ми пси­хо­ло­гі­чни­ми про­бле­ма­ми, а емо­цій­на на­пру­же­ність зро­стає з ко­жним днем. То­му не­об­хі­дно про­во­ди­ти ре­гу­ляр­ні тре­нін­ги.

Не­що­дав­но ре­а­лі­зу­ва­ли про­ект «Сер­це во­ї­на», в рам­ка­хя­ко­го вій­сько­ві са­мі про­во­дять бе­сі- ди з то­ва­ри­ша­ми по слу­жбі, з ти­ми, ко­му по­трі­бна під­трим­ка пі­сля про­хо­дже­н­ня слу­жби в АТО. Ко­ли рів­ний з рів­ним спіл­ку­є­ться на ті теми, які їм ві­до­мі не з чу­ток, ре­зуль­тат пе­ре­вер­шує сам се­бе.

Ми пла­ну­є­мо ре­а­лі­зу­ва­ти мо­ти­ва­цій­ний тре­нінг за до­по­мо­гою ки­їв­ської ор­га­ні­за­ції «Шко­ла дер­жав­но­го управ­лі­н­ня». Це про- гра­ма, яка під­го­тує уча­сни­ків АТО до мі­сце­ви­хви­бо­рів і до­зво­лить ба­ло­ту­ва­ти­ся в де­пу­та­ти, пра­цю­ва­ти у ви­ко­нав­чи­хор­га­нах.

Та­кож про­во­ди­мо па­трі­о­ти­чно-ви­хов­ну ро­бо­ту се­ред шко­ля­рів. Бій­ці осо­би­сто про­во­дять з ни­ми уро­ки і роз­по­від­а­ють про свою слу­жбу на Схо­ді. Цьо­го ро­ку з оку­по­ва­ни­хсіл при­во­зи­ли до Ми­ко­ла­є­ва 20 учнів за­галь­но­осві­тні­хсе­ре­дні­х­шкіл для 10-ден­ни­хе­кс­кур­сій по мі­сту.

У мі­сько­му бю­дже­ті бу­ло ви­ді­ле­но ко­шти (пів­міль­йо­на гри­вень) для прое­кт­ної до­ку­мен­та­ції на зе­мель­ні ді­лян­ки для во­ї­нів АТО, але оскіль­ки ці гро­ші за­ли­ши­ли­ся під кі­нець ро­ку не­ви­ко­ри­ста­ни­ми, ми до­мо­гли­ся, аби їх спря­му­ва­ли на адре­сну до­по­мо­гу ін­ва­лі­дам і сім’ям за­ги­блих.

— Як вам вда­ло­ся «по­вер­ну­ти­ся з вій­ни» і не зла­ма­ти­ся?

— Я ви­жив тут ли­ше зав­дя­ки під­трим­ці сво­єї сім’ї, дру­жи­ни і то­ва­ри­шів по слу­жбі, до то­го ж ді­ти ото­чи­ли ме­не тур­бо­тою. Ко­ли ме­не до­ста­ви­ли з до­не­цько­го ае­ро­пор­ту, пі­сля то­го, як я ви­йшов з ото­че­н­ня, у Дні­про­пе­тровськ, ме­не зу­стрі­ча­ли як «ря­тів­ни­ка все­сві­ту», ду­же те­пло і щи­ро. То­ді ме­не до­ста­ви­ли вер­то­льо­том, зу­стрі­чав на­віть за­сту­пник гу­бер­на­то­ра Ми­ко­ла­їв­ської обла­сті. Ві­дра­зу ж по­обі­ця­ли до­по­мог­ти з від­нов­ле­н­ням здо­ров’я. Я відчув сер­йо­зну під­трим­ку і зрозумів, що не маю пра­ва здаватися.

— Що змі­ни­ло­ся у вас пі­сля по­вер­не­н­ня з вій­ни?

— Я став спо­кій­ні­ше ста­ви­ти­ся до смер­ті. Ро­зу­мію, що це мо­же ста­ти­ся у будь-який мо­мент. За ті дві го­ди­ни, які я про­вів у до­ро­зі з ае­ро­пор­ту, усві­до­мив, що мо­жу по­мер­ти. Мо­жли­во, це був страх, але страх то­го, що ду­же ма­ло зро­бив і для Укра­ї­ни, і для сво­єї сім’ї. То­ді я ро­зу­мів, що ме­не зга­да­ють ли­ше ро­ди­чі, а не кра­ї­на, для Ба­тьків­щи­ни я ма­ло що встиг зро­би­ти.

При­ро­дно, по­ріг тер­пі­н­ня ниж­чим став. Ча­сті­ше даю во­лю емо­ці­ям.

«ПІЛЬГИ ПЕВНОЮ МІРОЮ РОЗСЛАБЛЯЮТЬ І НА­ВІТЬ ПРИНИЖУЮТЬ»

— Чи ви­ко­нує обі­цян­ки мі­сце­ва вла­да від­но­сно ви­пла­ти со­ці­аль­ної до­по­мо­ги, ви­ді­ле­н­ня зе­мель­них ді­ля­нок і до­по­мо­ги сім’ям уча­сни­ків АТО?

— Не все глад­ко і не всі обі­цян­ки ви­ко­ну­ю­ться. Пи­та­н­ня із зем­лею під бу­дів­ни­цтво жи­тла (обі­ця­ні 10 со­ток) так і за­ли­ша­є­ться не­ви­рі­ше­ним. Вра­хо­ву­ю­чи те, що Ми­ко­ла­їв пра­кти­чно на пер­шо­му мі­сці по ви­да­ній зем­лі, для ме­не ді­лян­ки про­сто не ви­ста­чи­ло. На­скіль­ки я знаю, по­трі­бно роз­ши­рю­ва­ти кор­до­ни мі­ста, аби зна­йти віль­ну зем­лю. Ро­з­гля­да­ло­ся пи­та­н­ня гро­шо­вої ком­пен­са­ції для тих, ко­му не ви­ста­чи­ло зем­лі. Але це по­за ком­пе­тен­ці­єю мі­сце­ви­хв­ла­стей.

Я ін­ва­лід пер­шої гру­пи. Лю­дей з та­ки­ми трав­ма­ми не­ба­га­то, то­му став­ле­н­ня до ме­не біль­шменш дбай­ли­ве. Всі со­ці­аль­ні ви­пла­ти про­во­дя­ться вча­сно. Крім то­го, по­над три міль­йо­ни гри­вень дер­жа­ва ви­ді­ли­ла на про­те­зу­ва­н­ня рук. Єди­не, чим я стур­бо­ва­ний, тер­мін слу­жби про­те­зів не ду­же ве­ли­кий.

Я не кон­цен­тру­ю­ся на піль­гах. Хо­че­ться, аби швид­ше на­став той день, ко­ли по­чну зно­ву са­мо­стій­но за­ро­бля­ти, а не спо­ді­ва­ти­ся на пільги. Пільги певною мірою розслабляють і на­віть принижують, ко­ли, на­при­клад, до­во­ди­ться спе­ре­ча­ти­ся в гро­мад­сько­му транс­пор­ті про пра­во без­ко­штов­но­го про­їзду.

— Ра­зом з Іл­лею Шпо­лян­ським і на­ро­дни­ми де­пу­та­та­ми ви про­ве­ли зу­стріч з го­ло­вою ко­мі­те­ту ВР з пи­тань со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки Лю­дми­лою Де­ни­со­вою і вне­сли про­по­зи­цію ви­ді­ли­ти ін­ва­лі­дам АТО, що про­йшли курс « бі­знес- ін­ку­ба­тор » , фі­нан­со­ву до­по­мо­гу від дер­жа­ви на ство­ре­н­ня сво­го бі­зне­су. Про яку су­му йде­ться і якою бу­ла від­по­відь?

— Йде­ться про су­му в 300 ти­сяч гри­вень. За­раз фун­кціо­нує «Фонд со­ці­аль­но­го за­хи­сту ін­ва­лі­дів», йо­го бю­джет фор­му­є­ться зі штра­фни­хсан­кцій, які ви­пла­чу­ють під­при­єм­ства за не­до­три­ма­н­ня кво­ти по пра­це­вла­шту­ван­ню ін­ва­лі­дів. З фон­ду ви­ді­ля­ю­ться гро­шо­ві ко­шти на при­дба­н­ня спе­ці­аль­но­го уста­тку­ва­н­ня для ін­ва­лі­дів на під­при­єм­стві, тоб­то на ство­ре­н­ня до­да­тко­ви­хро­бо­чих місць. Ми ма­є­мо до­по­мог­ти стар­ту­ва­ти уча­сни­кам «Бі­знес-ін­ку­ба­то­ра» пі­сля на­вча­н­ня. Без ці­єї до­по­мо­ги їм важ­ко бу­де по­ча­ти під­при­єм­ни­цьку ді­яль­ність.

Та­кож на зу­стрі­чі з Лю­дми­лою Де­ни­со­вою ми під­ні­ма­ли пи­та­н­ня при­дба­н­ня ін­ва­лі­да­ми АТО в ін­тер­не­ті кви­тків «Укр­за­лі­зни­ці». Я осо­би­сто зі­ткнув­ся з ці­єю про­бле­мою. Ін­ва­лі­ди ви­му­ше­ні бро­ню­ва­ти кви­тки, по­тім їха­ти їх за­би­ра­ти в ка­сі, при со­бі ма­ю­чи по­свід­че­н­ня. Це важ­ко. Лю­ди­на повинна ма­ти мо­жли­вість за­бро­ню­ва­ти кви­ток і отри­ма­ти йо­го за 10 хви­лин до від­прав­ле­н­ня по­їзда, аби кіль­ка ра­зів не їзди­ти по мі­сту.

Мін­со­цпо­лі­ти­ки вже дав­но не мо­же роз­ро­би­ти ме­ха­нізм, але нам по­обі­ця­ли вже цьо­го ро­ку від­ко­ре­гу­ва­ти комп’ютер­ну про­гра­му і да­ти мо­жли­вість ін­ва­лі­дам АТО без зай­ви­х­про­блем їзди­ти до ін­ши­хміст. Адже во­ни та­кі са­мі гро­ма­дя­ни, як і ре­шта.

ФОТО ОЛЕКСІЯ ФУРМАНА

ФОТО З FACEBOOK-СТОРІНКИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.