«Хі­мія» на­став­ни­цтва

Як дру­жба з до­ро­слим мо­же змі­ни­ти жи­т­тя ви­хо­ван­ця ін­тер­на­ту

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, «День»

У2012 ро­ці Ма­рія Ко­ха­нець з Ки­їв­ської обла­сті ді­зна­лась про та­ку фор­му вза­є­мо­дії з ді­тьми-си­ро­та­ми, як на­став­ни­цтво. Це є аль­тер­на­тив­ним спосо­бом до­по­мо­ги ви­хо­ван­цям ін­тер­на­тів, йо­го ме­та — со­ці­аль­на ада­пта­ція і про­фо­рі­єн­та­ція ди­ти­ни, до­по­мо­га у ви­рі­шен­ні по­бу­то­вих про­блем, зре­штою, по­зи­тив­ний при­клад. Май­же три ро­ки то­му Ма­рія по­зна­йо­ми­лась з Ка­те­ри­ною, якій то­ді бу­ло 19 ро­ків, і ста­ла для неї на­став­ни­ком.

«СТРАХ СВІ­ТУ У КАТІ ЗМЕН­ШУ­Є­ТЬСЯ»

«За ці ро­ки ду­же ба­га­то справ зро­бле­но ра­зом з Ка­тю­шею: від ви­хо­ва­н­ня у неї про­стих на­ви­чок до скла­дних опе­ра­цій, — зга­дує Ма­рія Ко­ха­нець. — Ка­тя ма­ла чи­ма­ло за­дав­не­них про­блем. На­при­клад, лі­ку­ва­н­ня зу­бів. У неї бу­ло по­над 80% руй­на­ції ко­рон­ко­вої ча­сти­ни — і це у 20 ро­ків. Все це за­мі­ню­ва­ли, про­те­зу­ва­ли. Та­кож у Ка­тю­ші бу­ли трав­ми паль­ців, то­му їй зро­би­ли дві опе­ра­ції».

Ма­рія вчи­ла Ка­тю го­ту­ва­ти їсти. Але для початку до­ве­лось при­дба­ти сто­ло­ві при­бо­ри — у 20 ро­ків дів­чи­на не ма­ла осо­би­стої ча­шки, лож­ки, ви­дел­ки. «Ми спла­ну­ва­ли по­їзд­ку, обі­йшли кіль­ка рин­ків, щоб по­рів­ня­ти при­бо­ри та обра­ти те, що тре­ба. А пе­ред цим тре­ба бу­ло на­вчи­ти Ка­тю за­оща­ди­ти ко­шти на ці по­ку­пки, щоб ре­чі бу­ли осо­би­сто її. Бо Ка­тя вва­жа­ла, що все це ма­ють да­ти, як ра­ні­ше», — ді­ли­ться Ма­рія Ко­ха­нець.

Пер­шою стра­вою, яку Ка­тя при­го­ту­ва­ла ра­зом з на­став­ни­цею, був борщ. Те­пер дів­чи­на ва­рить йо­го са­мо­стій­но, біль­што­го, вчи­ться на ку­ха­ря. Ма­рія са­ма пра­цює у сфе­рі хар­чу­ва­н­ня, ін­ко­ли на­віть бе­ре Ка­тю з со­бою на ро­бо­ту. «По­ба­чи­ла у Каті та­кі зді­бно­сті від початку на­ших сто­сун­ків. Спо­ча­тку во­на про­те­сту­ва­ла, ка­за­ла, що не хо­че бу­ти по­ва­ром, а те­пер по­лю­би­ла цю про­фе­сію, — роз­по­від­ає Ма­рія Ко­ха­нець. — Страх сві­ту і ото­чу­ю­чих у Каті по­сту­по­во змен­шу­є­ться. Ко­ли бра­ла її з со­бою на фур­ше­ти, де пра­цю­ва­ла, за­до­во­ле­н­ня за­шка­лю­ва­ло. Во­на там — пе­ред лю­дьми, всі змо­гли її по­хва­ли­ти, оці­ни­ти її ро­бо­ту».

Ка­тя теж на­вчи­ла Ма­рію де­чо­му. «Ба­га­то рис ха­ра­кте­ру фор­му­ва­лось у ме­ні з нею: тер­пі­н­ня, ро­зу­мі­н­ня. Я вчи­ла­ся ди­ви­тись на про­бле­ми в її жит­ті її очи­ма. Бу­ло важ­ко зро­зу­мі­ти, що у 20 ро­ків во­на вза­га­лі не має ні­чо­го. Тре­ба бу­ло сприйня­ти її світ, — по­яснює Ма­рія. — Для ме­не осо­би­сто це сто­сун­ки на все жи­т­тя».

«НА­СТАВ­НИ­ЦТВО — ЦЕ НЕ ПРО ЦУКЕРКИ І СВЯТА»

В Укра­ї­ні на­став­ни­цтво як яви­ще з’яви­ло­ся 2009 ро­ку — зав­дя­ки іні­ці­а­ти­ві гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції «Одна на­дія». За сім ро­ків цим ру­хом охо­пи­ли 1330 ді­тей в ін­тер­на­тах.

У ве­ре­сні цьо­го ро­ку Вер­хов­на Ра­да ухва­ли­ла, а за мі­сяць Пре­зи­дент під­пи­сав за­кон, що зро­бив на­став­ни­цтво офі­цій­ною фор­мою до­по­мо­ги ді­тям в за­кла­дах ін­сти­ту­цій­но­го до­гля­ду. На­ра­зі ме­то­до­ло­гію ор­га­ні­за­ції «Одна на­дія» ада­пту­ють для кра­ї­ни, Мі­ні­стер­ство со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки го­тує по­ло­же­н­ня для впро­ва­дже­н­ня на­став­ни­цтва. Мас­шта­бу­ва­н­ня ці­єї пра­кти­ки на всю Укра­ї­ну офі­цій­но по­ча­лось 22 ли­сто­па­да 2016 ро­ку. На про­цес від­во­дять два ро­ки, пер­ший етап охо­пить Ки­їв та область, дру­гий — ін­ші ре­гіо­ни.

Сьо­го­дні в Укра­ї­ні діє май­же 770 за­кла­дів ін­тер­на­тно­го ти­пу, де пе­ре­бу­ва­ють близь­ко 104 ти­сяч ді­тей. Ко­жна 30-та ди­ти­на шкіль­но­го ві­ку на­вча­є­ться в ін­тер­на­ті. «Уя­віть, що в Іва­но-Фран­ків­ську та у Він­ни­ці одно­ча­сно зни­ка­ють всі ді­ти. Це якраз та кіль­кість ді­тей, які сьо­го­дні пе­ре­бу­ва­ють у за­кла­дах ін­тер­на­тно­го ти­пу, — ка­же Упов­но­ва­же­ний Пре­зи­ден­та з прав ди­ти­ни Ми­ко­ла Ку­ле­ба, яко­го на­зи­ва­ють одним з іде­о­ло­гів ру­ху на­став­ни­цтва. — Я пра­цюю з ді­тьми 17 ро­ків. У ме­не до­сі є дру­зі — ко­ли­шні ді­ти ву­ли­ці, ре­а­бі­лі­та­ці­єю яких ко­лись за­ймав­ся. Ко­мусь вже 30 ро­ків. Во­ни все одно те­ле­фо­ну­ють ме­ні і за­пи­ту­ють, як їм ді­я­ти у тій чи ін­шій си­ту­а­ції. Мо­же­те чу­ти ти­ся­чі успі­шних істо­рій, ко­ли про­ста по­ра­да до­по­мо­гла ди­ти­ні. На­став­ни­цтво — це не про цукерки і не про свята. Це про ін­ди­ві­ду­аль­не спіл­ку­ва­н­ня. Це про близь­кі сто­сун­ки, які мо­жуть да­ти ді­тям від­по­віді на ду­же ва­жли­ві пи­та­н­ня».

На­чаль­ник управ­лі­н­ня про­фі­ла­кти­ки со­ці­аль­но­го си­ріт­ства Мі­ні­стер­ства со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки Іри­на Пін­чук до­дає, що за­раз уряд пра­цює над прі­о­ри­те­та­ми на три ро­ки, і одним з них є по­ши­ре­н­ня і роз­ви­ток на­став­ни­цтва в Укра­ї­ні. Впро­ва­дже­н­ня на­став­ни­цтва по­кла- дуть на со­ці­аль­ні слу­жби і спе­ці­аль­ні гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції, якщо та­кі є у ре­гіо­нах.

«ДИ­ТИ­НА СТАЄ ВПЕВНЕНОЮ, ЩО ПО­ТРІ­БНА»

Ме­то­до­ло­гію на­став­ни­цтва, яку ви­ко­ри­сто­вує про­ект «Одна на­дія», роз­ро­бля­ли фа­хів­ці з бо­ку гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції, зокре­ма пси­хо­ло­ги, а та­кож спе­ці­а­лі­сти слу­жби у спра­вах ді­тей.

«Ми під­би­ра­є­мо на­став­ни­ка для ди­ти­ни, а не нав­па­ки. Ди­ви­мо­ся на по­тре­би ди­ти­ни, скла­да­є­мо пев­ний до­ку­мент з та­кою ін­фор­ма­ці­єю, щоб на­став­ник міг за­пов­ни­ти не­об­хі­дну по­тре­бу, — акцен­тує ке­рів­ник про­е­кту «Одна на­дія» Те­тя­на Іор­дан. — Ко­жен, хто хо­че ста­ти на­став­ни­ком, за­пов­нює ан­ке­ту. У ній ба­га­то рі­зних да­них: про хо­бі лю­ди­ни, її ро­бо­ту, осві­ту, кіль­кість ді­тей. Пра­виль­на мо­ти­ва­ція для на­став­ни­ка — ко­ли лю­ди­на чі­тко ро­зу­міє, що хо­че до­по­мог­ти одній ди­ти­ні, і йде в про­ект за­ра­ди цьо­го. На­став­ни­цтво — це та­ка са­ма дру­жба, про­сто спе­ці­аль­но ство­ре­на для пев­ної ди­ти­ни. Це ба­га­то дає і для на­став­ни­ка. Ми змі­ню­є­мо­ся, ста­є­мо біль­штер­пля­чи­ми, біль­ше ду­ма­є­мо».

У Цен­трі со­ці­а­лі­за­ції ді­тей ві­ком від 15 ро­ків бла­го­дій­но­го фон­ду «До­до­му» вже не один рік пра­кти­ку­ють на­став­ни­цтво. «Біль­шість на­ших ви­хо­ван­ців має до­свід роз­у­си­нов­ле­н­ня, від­мо­ви від опі­ки, по­вер­не­н­ня з ди­тя­чо­го бу­дин­ку сі­мей­но­го ти­пу. З ці­єю трав­мою, пев­не, не зрів­ня­є­ться на­віть втра­та ба­тьків. А на­став­ник є дру­гом, який по­руч, — за­ува­жує ке­рів­ник цен­тру Юлія Фе­щен­ко. — Якщо до­ро­слий при­хо­дить у ди­тя­чий ко­ле­ктив, не­мо­жли­во при­ді­ли­ти до­ста­тньо ува­ги ко­жно­му. Ко­ли ми пі­ді­бра­ли для на­ших ді­тей на­став­ни­ків, одра­зу по­ба­чи­ли рі­зни­цю. Той, у ко­го є на­став­ник, упев­не­ні­ший, не хви­лю­є­ться що­до то­го, що бу­де пі­сля 18 ро­ків».

Дра­жли­вий мо­мент — як по­ясни­ти ди­ти­ні, що її не вси­нов­лю­ва­ти­муть. Ма­ксим Олі­фе­ров­ський, ди­ре­ктор бла­го­дій­ної ор­га­ні­за­ції «Центр «Но­ва На­дія», яка пра­цює з ді­тьми-си­ро­та­ми у За­по­ріж­жі, вва­жає, що кра­ще ста­ва­ти на­став­ни­ком для під­лі­тка. «Ва­жли­во че­сно ска­за­ти ди­ти­ні, що хо­че­те ста­ти їй дру­гом. Не та­том і не ма­мою. І кра­ще це усві­дом­лю­ють під­лі­тки. Ді­тям 10-12 ро­ків скла­дно зро­зу­мі­ти, чо­му їх взя­ли до­до­му, а по­тім від­ве­зли до ін­тер­на­ту, — по­яснює Ма­ксим Олі­фе­ров­ський. — Вза­га­лі, якщо в ін­тер­на­ті ще не бу­ло на­став­ни­цтва, спер­шу одна-дві ди­ти­ни по­го­джу­ю­ться на та­ке, ре­шта ди­ви­ться і теж по­чи­нає хо­ті­ти справ­жньо­го дру­га».

Ча­сто сто­сун­ки на­став­ни­ка та йо­го ви­хо­ван­ця збе­рі­га­ю­ться на ба­га­то ро­ків. «Пі­сля ви­пу­ску з ін­тер­на­тно­го за­кла­ду ди­ти­на на­ма­га­є­ться по­ка­за­ти на­став­ни­ку, як те, що він вкла­дав у неї, спра­цьо­вує в жит­ті. На­при­клад, хло­пець у 15 ро­ків не знав то­го, що вчать у пер­шо­му кла­сі, а на­став­ник до­по­міг йо­му під­тя­гну­ти­ся, ди­ти­на зда­ла ЗНО. Да­лі хло­пець вчи­ти­ме­ться так, щоб по­ка­за­ти на­став­ни­ку: «Дя­кую, що до­по­міг. Я мо­жу!». Ди­ти­на бу­де ствер­джу­ва­ти­ся, де­мон­стру­ва­ти, що во­на — осо­би­стість, — ре­зю­мує Юлія Фе­щен­ко. — Га­даю, го­лов­не, що дає на­став­ник ди­ти­ні — впев­не­ність у то­му, що во­на по­трі­бна».

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.