МИРНИЙ ПЛАН, яко­го зля­ка­ли­ся в Мо­скві

У чо­му по­ля­га­ють се­кре­ти успі­шної ре­ін­те­гра­ції оку­по­ва­них те­ри­то­рій по-хор­ват­ськи

Den (Ukrainian) - - День Планети - На­та­ля ІЩЕНКО

Сьо­го­дні­шня хор­ват­ська вла­да ба­чить одним зі сво­їх ва­жли­вих на­пря­мів зов­ні­шньо­по­лі­ти­чної ді­яль­но­сті пе­ре­да­чу Укра­ї­ні до­сві­ду успі­шної мир­ної ре­ін­те­гра­ції оку­по­ва­них те­ри­то­рій. На за­сі­дан­ні уря­ду Хор­ва­тії 18 ли­сто­па­да цьо­го ро­ку в мі­сті Ву­ко­вар бу­ло ство­ре­но спе­ці­аль­ну ро­бо­чу гру­пу, яка має на­да­ти укра­їн­ській сто­ро­ні всю не­об­хі­дну для цьо­го кон­суль­та­цій­ну до­по­мо­гу. 21 ли­сто­па­да, під час ві­зи­ту до Ки­є­ва, хор­ват­ський прем’єр-мі­ністр Ан­дрей Плен­ко­вич по­ві­до­мив про пла­ни сво­єї кра­ї­ни по­ді­ли­ти­ся до­сві­дом мир­ної де­о­ку­па­ції.

Ці на­мі­ри ви­кли­ка­ли ду­же бур­хли­ву ре­а­кцію ро­сій­ської вла­ди — у від­по­відь МЗС РФ опри­лю­дни­ло роз­ло­гу та емо­цій­ну за­яву про своє сер­йо­зне за­не­по­ко­є­н­ня з при­во­ду анон­со­ва­ної хор­ват­сько-укра­їн­ської спів­пра­ці. Чо­му? Для від­по­віді до­ве­де­ться зга­да­ти ко­ро­тко весь так зва­ний хор­ват­ський сце­на­рій по­вер­не­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій.

Цей про­цес мо­жна роз­ді­ли­ти на чо­ти­ри ета­пи.

ПЕР­ШИЙ ЕТАП « ХОР

ВАТСЬКОГО СЦЕ­НА­РІЮ» був пе­рі­о­дом від­сту­пу, ко­ли вій­ськам цен­траль­но­го юго­слав­сько­го уря­ду вда­ло­ся взя­ти під кон­троль зна­чну ча­сти­ну те­ри­то­рії Хор­ва­тії — ра­йо­ни на кор­до­нах із Сер­бі­єю, Бо­сні­єю та Чор­но­го­рі­єю.

Втор­гне­н­ня по­ча­ло­ся із за­хо­пле­н­ня Юго­слав­ською на­ро­дною ар­мі­єю та серб­ськи­ми до­бро­воль­чи­ми під­роз­ді­ла­ми хор­ват­сько­го По­ду­нав’я з цен­тром у мі­сті Ву­ко­вар 20 ли­сто­па­да 1991 ро­ку.

Ра­зом з тим ЮНА про­дов­жу­ва­ла без­успі­шно штур­му­ва­ти хор­ват­ське мі­сто Ду­бров­ник на Адрі­а­ти­чно­му узбе­реж­жі. Ка­дри об­стрі­лів одно­го з цен­трів єв­ро­пей­ської куль­тур­ної спад­щи­ни обле­ті­ли всі кон­ти­нен­ти і зму­си­ли сві­то­ві уря­ди від­мо­ви­ти­ся від по­лі­ти­ки при­му­су Хор­ва­тії до по­вер­не­н­ня в єди­ну со­ю­зну дер­жа­ву. На­став пе­ре­лом­ний мо­мент — світ по­чав ви­зна­ва­ти не­за­ле­жність кра­ї­ни. Але близь­ко 30% хор­ват­ської те­ри­то­рії вже бу­ло оку­по­ва­но, і на цих те­ре­нах ство­ре­но ква­зі­дер­жа­ву «Серб­ська Кра­ї­на».

За та­ких умов роз­по­чав­ся ДРУ­ГИЙ ЕТАП «ХОРВАТ

СЬКОГО СЦЕ­НА­РІЮ» — пе­рі­од роз­бу­до­ви дер­жа­ви та ар­мії; ло­каль­них вій­сько­вих пе­ре­мог та мир­них пла­нів, які так і за­ли­ши­ли­ся на па­пе­рі.

У 1992 — 1995 рр. вій­на в Бо­снії на­би­ра­ла обер­тів. Про­ти Юго­сла­вії бу­ли за­про­ва­дже­ні між­на­ро­дні сан­кції. Тим ча­сом Хор­ва­тія, не­зва­жа­ю­чи на від­су­тність кон­тро­лю над май­же тре­т­тю те­ри­то­рії, по­си­лю­ва­ла­ся, аку­му­лю­ю­чи си­ли та ре­сур­си.

Пре­зи­дент Фра­ньо Ту­джман, який ще за ча­сів СФРЮ бо­ров­ся за пра­во хор­ва­тів на свою не­за­ле­жну кра­ї­ну, ба на­віть сво­го ча­су за­знав тю­рем­но­го ув’язне­н­ня за свої по­гля­ди, був на­ла­што­ва­ний тіль­ки на пе­ре­мо­гу. Дис­ку­сії що­до до­ціль­но­сті по­вер­не­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій не бу­ли по­пу­ляр­ни­ми ні в хор­ват­сько­му по­лі­ти­ку­мі, ні в су­спіль­стві.

І до, і пі­сля До­мо­вин­сько­го ра­та (Ві­тчи­зня­ної вій­ни) Ту­джма­на кри­ти­ку­ва­ли за схиль­ність до ав­то­ри­та­ри­зму й на­ціо­на­лі­сти­чні по­гля­ди. Але на сьо­го­дні в хор­ват­сько­му су­спіль­стві все ж та­ки па­нує дум­ка, що одні­єю зі скла­до­вих пе­ре­мо­ги був са­ме Фра­ньо Ту­джман та йо­го не­по­хи­тна по­зи­ція що­до за­хи­сту ін­те­ре­сів Хор­ва­тії та хор­ва­тів.

То­ді, в се­ре­ди­ні 1990-х, в кра­ї­ні бу­ла успі­шно про­ве­де­на за­галь­на мо­бі­лі­за­ція, сфор­мо­ва­ні про­фе­сій­ні си­ли спе­ці­аль­но­го при­зна­че­н­ня. До ке­рів­ни­цтва хор­ват­ської ар­мії, яка ство­рю­ва­ла­ся на­но­во, при­йшли па­трі­о­ти­чні й зав­зя­ті ке­рів­ни­ки.

Не­зва­жа­ю­чи на між­на­ро­дне ем­бар­го (!), хо­рва­ти актив­но за­ку­по­ву­ва­ли зброю за кор­до­ном, в то­му чи­слі не­ле­галь­но. Не­зва­жа­ю­чи на скру­тне еко­но­мі­чне ста­но­ви­ще дер­жа­ви, вда­ло­ся на­ла­го­ди­ти ви­ро­бни­цтво то­ва­рів вій­сько­во­го при­зна­че­н­ня і на хор­ват­ських під­при­єм­ствах.

Ра­зом з тим між­на­ро­дне спів­то­ва­ри­ство впер­то на­ма­га­ло­ся ре­а­лі­зу­ва­ти в Хор­ва­тії рі­зні мир­ні пла­ни, не­зва­жа­ю­чи на те, що пе­ре­мир’я на фрон­ті ре­гу­ляр­но пе­ре­ри­ва­ли­ся бо­йо­ви­ми зі­ткне­н­ня­ми.

Най­більш мас­шта­бним став мирний план «За­греб-4», або Z-4. Про­ект від­по­від­ної уго­ди, за­про­по­но­ва­ної ди­пло­ма­та­ми США, Ні­меч­чи­ни як пред­став­ни­ка ЄС, Ро­сії та ООН, пе­ред­ба­чав ши­ро­ку ав­то­но­мію для етні­чних сер­бів — аж до фе­де­ра­лі­за­ції Хор­ва­тії. Але лі­де­ри Серб­ської Кра­ї­ни ро­би­ли все, щоб Z-4 не пра­цю­вав. Во­ни хо­ті­ли при­єд­на­ти­ся до «Ве­ли­кої Сер­бії», а мир­ні до­мов­ле­но­сті утри­му­ва­ли їх у скла­ді Хор­ва­тії, хо­ча і з осо­бли­вим ста­ту­сом.

«...Нам ду­же по­ща­сти­ло, що се­па­ра­ти­сти від­мов­ля­ли­ся від мир­них угод, — зі­знав­ся один із ко­ли­шніх хор­ват­ських ви­со­ко­по­са­дов­ців. — Зав­дя­ки цьо­му ми отри­ма-

ли карт-бланш для лі­кві­да­ції се­па­ра­тист­ських ан­кла­вів».

Ра­но-вран­ці 4 сер­пня 1995 ро­ку Хор­ва­тія роз­по­ча­ла опе­ра­цію «Бу­ря» — ТРЕ­ТІЙ ЕТАП «ХОР

ВАТСЬКОГО СЦЕ­НА­РІЮ» . Хор­ва­тія офіційно не узго­джу­ва­ла пла­ну бо­йо­вих дій з між­на­ро­дною спіль­но­тою. Але, як роз­по­від­а­ють уча­сни­ки тих по­дій, не­о­фі­цій­ни­ми умо­ва­ми то­го, що світ не зді­йма­ти­ме га­ла­су, бу­ла швид­кість про­ве­де­н­ня опе­ра­ції, від­су­тність зна­чних жертв се­ред мир­но­го на­се­ле­н­ня та ка­дрів об­стрі­лів на­се­ле­них пун­ктів, які б шо­ку­ва­ли за­хі­дно­го оби­ва­те­ля.

На­ступ на Серб­ську Кра­ї­ну роз­по­чав­ся на­при­кін­ці ро­бо­чо­го ти­жня, у п’ятни­цю, а в по­не­ді­лок опе­ра­ція бу­ла пра­кти­чно за­вер­ше­на. Май­же п’яту ча­сти­ну те­ри­то­рії Хор­ва­тії бу­ло звіль­не­но за чо­ти­ри дні. Але під кон­тро­лем Бел­гра­да ще з ли­сто­па­да 1991 ро­ку за­ли­ша­ли­ся зем­лі, які роз­та­шо­ва­ні на бе­ре­зі Ду­наю, на кор­до­ні із Сер­бі­єю. Де­о­ку­па­ція цьо­го ре­гіо­ну — Схі­дної Сла­во­нії, Ба­ра­ньї та За­хі­дно­го Сре­му з цен­тром у Ву­ко­ва­рі — ста­ла ме­тою ЧЕ­ТВЕР­ТО­ГО ЕТА­ПУ «ХОРВАТ

СЬКОГО СЦЕ­НА­РІЮ» . Уго­да що­до мир­ної ре­ін­те­гра­ції хор­ват­сько­го По­ду­нав’я бу­ла під­пи­са­на 12 ли­сто­па­да в се­лі Ер­дут (Хор­ва­тія) прем’єр-мі­ні­стром Хор­ва­тії та пред­став­ни­ком Серб­ської Кра­ї­ни, який по­го­див свої дії з Бел­гра­дом. При під­пи­сан­ні до­го­во­ру бу­ли при­су­тні по­сол США в Хор­ва­тії та пред­став­ник Ор­га­ні­за­ції Об’єд­на­них На­цій.

Пі­сля під­пи­са­н­ня Ер­дут­ської уго­ди, Ра­да Без­пе­ки ООН 15 сі­чня 1996 ро­ку ухва­ли­ла ре­зо­лю­цію про ство­ре­н­ня Тим­ча­со­вої адмі­ні­стра­ції Ор­га­ні­за­ції Об’єд­на­них На­цій для Схі­дної Сла­во­нії, Ба­ра­ньї та За­хі­дно­го Сре­му (мі­сія UNTAES).

Про­цес ре­ін­те­гра­ції роз­по­чав­ся з де­мі­лі­та­ри­за­ції — з ре­гіо­ну бу­ли від­ве­де­ні всі (!) ар­мій­ські та па­ра­мі­лі­тар­ні під­роз­ді­ли, вся вій­сько­ва те­хні­ка і все озбро­є­н­ня. Га­ран­том без­пе­ки бу­ла так зва­на пе­ре­хі­дна по­лі­ція, яка скла­да­ла­ся з хор­ва­тів, мі­сце­вих сер­бів та пред­став­ни­ків ООН. Во­ни бу­ли озбро­є­ні ли­ше пі­сто­ле­та­ми.

На де­мі­лі­та­ри­зо­ва­ну те­ри­то­рію ма­со­во по­ча­ли по­вер­та­ти­ся бі­жен­ці та ор­га­ни вла­ди, які бу­ли сфор­мо­ва­ні за ме­жа­ми ре­гіо­ну, у ви­гнан­ні, на не­о­ку­по­ва­ній те­ри­то­рії Хор­ва­тії. Ме­шкан­цям ре­гіо­ну, ко­трі там про­жи­ва­ли під час оку­па­ції і все ще за­ли­ша­ли­ся гро­ма­дя­на­ми Юго­сла­вії, бу­ли — за ба­жа­н­ням — ви­да­ні хор­ват­ські па­спор­ти.

Ре­ін­те­гра­ція вклю­ча­ла в се­бе ще ба­га­то ін­ших кро­ків. Це і за­про­ва­дже­н­ня хор­ват­ської гро­шо­вої оди­ни­ці — ку­ни, і ве­ри­фі­ка­ція ча­сти­ни до­ку­мен­тів, що ви­да­ва­ли­ся оку­па­цій­ною адмі­ні­стра­цію, і ам­ні­стія. Згі­дно з нею, звіль­нен­ню від від­по­від­аль­но­сті під­ля­га­ли бій­ці ар­мій­ських та па­ра­мі­лі­тар­них фор­му­вань, ко­трі не ско­ї­ли во­єн­них зло­чи­нів, які мо­жна бу­ло б до­ве­сти в су­ді.

Ви­зна­чаль­ним ета­пом ре­ін­те­гра­ції ста­ло фор­му­ва­н­ня мі­сце­вих ор­га­нів вла­ди. У ви­бо­рах ма­ли мо­жли­вість бра­ти участь усі мі­сце­ві ме­шкан­ці, ко­трі ма­ли па­спор­ти гро­ма­дян Хор­ва­тії, в то­му чи­слі пе­ре­мі­ще­ні осо­би, які ще не всти­гли по­вер­ну­ти­ся до­до­му з ін­ших ре­гіо­нів кра­ї­ни.

Ман­дат тим­ча­со­вої адмі­ні­стра­ції ООН пе­ре­став бу­ти чин­ним 15 сі­чня 1998 ро­ку. Са­ме від­то­ді Схі­дна Сла­во­нія, Ба­ра­нья і За­хі­дний Срем ста­ли рів­но­прав­ни­ми ча­сти­на­ми єди­ної Хор­ва­тії.

Мир­на рeін­тeгра­ція хор­ват­сько­го По­ду­нав’я є при­кла­дом одні­єю з най­більш успі­шних мі­сій Ор­га­ні­за­ції Об’єд­на­них На­цій.

Сьо­го­дні Хор­ва­тія хо­че пе­ре­да­ти свій до­свід Укра­ї­ні. 21 ли­сто­па­да, під час ві­зи­ту до Ки­є­ва, го­ло­ва хор­ват­сько­го уря­ду Ан­дрей Плен­ко­вич за­зна­чив: «Я впев­не­ний, що Укра­ї­на має ру­ха­ти­ся мир­ним шля­хом ре­ін­те­гра­ції... До­свід, який був ви­ко­ри­ста­ний Хор­ва­ті­єю, на­бу­тий у ме­жах ро­бо­ти мі­сії ООН. І за­раз він мо­же бу­ти ці­ка­вим для укра­їн­сько­го уря­ду».

Ко­мен­тар МЗС Ро­сії що­до цих пла­нів був різ­ким та не­за­до­во­ле­ним. «Пе­ре­ко­на­ні, що по­ра­ди іно­зем­них кон­суль­тан­тів, які зда­тні ство­ри­ти у ки­їв­ської вла­ди не­без­пе­чну ілю­зію допу­сти­мо­сті в Дон­ба­сі си­ло­вих сце­на­рі­їв, аж ні­як не спри­я­ти­муть змі­цнен­ню без­пе­ки на пів­ден­но­му схо­ді Укра­ї­ни», — йде­ться в за­яві ро­сій­сько­го ві­дом­ства.

Що ж ви­кли­ка­ло та­ку ре­а­кцію Ро­сії, адже хор­ват­ська вла­да хо­че роз­по­від­а­ти Ки­є­ву ли­ше про мирний шлях де­о­ку­па­ції?

Мо­жна при­пу­сти­ти, що у ро­сій­ської вла­ди з’яви­ла­ся пі­до­зра, що за­мість ін­стру­кцій що­до про­ве­де­н­ня мир­ної ре­ін­те­гра­ції Хор­ва­тія на­вчить Укра­ї­ну вій­сько­вих хи­тро­щів ча­сів опе­ра­ції «Бу­ря». У сво­їй за­яві МЗС РФ зро­би­ло акцент са­ме на пре­тен­зі­ях до ме­то­дів ве­де­н­ня хор­ва­та­ми во­єн­них опе­ра­цій 1995 ро­ку, вда­ю­чись на­віть до зви­ну­ва­чень в етні­чних чис­тках (хо­ча ці зви­ну­ва­че­н­ня дав­но від­ки­нув Га­азь­кий три­бу­нал). Але, зда­є­ться, на­справ­ді пе­ре­по­ло­шив Кремль са­ме мирний план по­вер­не­н­ня хор­ват­сько­го По­ду­нав’я. То­чні­ше, дві йо­го клю­чо­ві те­зи:

1. Мі­сце­ві ви­бо­ри ма­ють від­бу­ва­ти­ся тіль­ки пі­сля де­мі­лі­та­ри­за­ції та по­вер­не­н­ня бі­жен­ців. Без ви­ве­де­н­ня військ і роз­збро­є­н­ня, без га­ран­тій без­пе­ки будь-яке го­ло­су­ва­н­ня не має жо­дно­го сен­су — це сло­ва одно­го з ке­рів­ни­ків про­гра­ми UNTAES.

2. Пі­сля пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду від­бу­ва­є­ться пов­но­цін­не по­вер­не­н­ня ре­гіо­ну в пра­во­ве по­ле кра­ї­ни, під кон­троль цен­траль­но­го уря­ду. Жо­дних осо­бли­вих ста­ту­сів для ре­гіо­ну мирний план ООН з ре­ін­те­гра­ції хор­ват­сько­го По­ду­нав’я не пе­ред­ба­чав.

Це — зов­сім не той план, ре­а­лі­за­цію яко­го Кремль ба­чить в Укра­ї­ні.

Щоб за­по­біг­ти пе­ре­да­чі «се­кре­тних те­хно­ло­гій» успі­шної ре­ін­те­гра­ції, за­раз вла­да РФ «під­ні­має на ву­ха » всіх сво­їх аген­тів. Мар­кі­ян ЛУБКІВСЬКИЙ, ко­ли­шній На­дзви­чай­ний та Пов­но­ва­жний По­сол Укра­ї­ни в Хор­ва­тії та Бо­снії й Гер­це­го­ви­ні, по­ві­до­мив, що ро­сій­ські ди­пло­ма­ти отри­ма­ли вка­зів­ки зі­бра­ти всю ін­фор­ма­цію про ві­зит Ан­дрея Плен­ко­ви­ча до Ки­є­ва, про від­кри­ту і за­кри­ту ча­сти­ну зу­стрі­чей. Крім то­го, за да­ни­ми ди­пло­ма­та, Кремль дав до­ру­че­н­ня акти­ві­зу­ва­ти про­ро­сій­ських по­лі­ти­чних і гро­мад­ських ді­я­чів для пе­ре­шко­джа­н­ня укра­їн­сько-хор­ват­сько­му збли­жен­ню.

Зро­зумі­ло, що в та­кій си­ту­а­ції Укра­ї­на про­сто ви­му­ше­на де­таль­но ви­вчи­ти до­свід Хор­ва­тії й акти­ві­зу­ва­ти дво­сто­рон­ні від­но­си­ни.

ФОТО З САЙТА OSMRTNICE.HR

Пре­зи­дент Фра­ньо Ту­джман, який ще за ча­сів СФРЮ бо­ров­ся за пра­во хор­ва­тів на свою не­за­ле­жну кра­ї­ну, на­віть сво­го ча­су за­знав тю­рем­но­го ув’язне­н­ня за свої по­гля­ди, був на­ла­што­ва­ний тіль­ки на пе­ре­мо­гу

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.