«Ті­шать лю­ди, зда­тні на вчин­ки»

Кро­пив­ни­ча­ни — про мо­ти­ва­цію де­мо­бі­лі­зо­ва­них бій­ців і по­ря­ту­нок де­рев

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Ін­на ТІЛЬНОВА, Кро­пив­ни­цький

Оле­на ГОРОБЕЦЬ,

по­е­те­са, гро­мад­ський ді­яч:

— У по­га­но­му про­тя­гом остан­ньо­го ча­су збе­рі­га­є­ться ста­біль­ність. Це і вій­на, і еко­но­мі­чний спад, і ко­ли­ва­н­ня грив­ні, і ста­гна­ція ре­форм, і без­кар­ність зло­чин­ців у вла­дних ка­бі­не­тах. Все це від­чу­ва­є­ться і в Кро­пив­ни­цько­му. Но­вим є те, що ко­ли­шні ре­гіо­на­ли, сьо­го­дні вже вкрай осмі­лів­ши, на­бра­лись на­хаб­ства вго­лос під­ва­жу­ва­ти все те, що ста­ло свя­тим для укра­їн­ців. Це спри­йма­є­ться так, ні­би хтось не­до­пал­ком роз’ятрює не­за­го­є­ні ра­ни. Тим біль­ше у дні, ко­ли ми го­во­ри­мо День Гі­дно­сті і Сво­бо­ди, а та­кож зга­ду­є­мо Го­ло­до­мор.

Але з цьо­го поганого на­ро­джу­є­ться хо­ро­ше. Актив­ність вну­трі­шньо­го во­ро­га ? це но­вий при­від для со­лі­да­ри­за­ції всіх, хто роз­по­ро­шив­ся пі­сля за­вер­ше­н­ня ву­ли­чно­го ета­пу ре­во­лю­ції, в су­пе­ре­чках про вла­сне ба­че­н­ня то­го, що і як тре­ба пер­шо­чер­го­во ро­би­ти. На­ма­га­н­ня кро­пив­ни­цьких ідей­них опо­нен­тів ре­во­лю­ції Гі­дно­сті ви­ті­сни­ти з мі­сце­вої пло­щі Ге­ро­їв Май­да­ну пам’ять про цих Ге­ро­їв при­зве­ло до то­го, що всі, хто три ро­ки то­му ви­йшов від­сто­я­ти ве­ктор на роз­бу­до­ву не­за­ле­жної єв­ро­пей­ської Укра­ї­ни, му­си­ли зга­да­ти, що про­тив­ни­ки та­ко­го май­бу­тньо­го кра­ї­ни є не ли­ше в Крем­лі і в зо­ні АТО. Що во­ни жи­вуть по­руч і вже на­вчи­ли­ся ду­же вправ­но гра­ти на на­ших по­чу­т­тях і слаб­ко­стях.

Без­пе­ре­чним по­зи­ти­вом є те, що кро­пив­ни­ча­нам ви­яви­ло­ся не бай­ду­же, де і яким має бу­ти знак, при­свя­че­ний Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті. Гру­па акти­ві­стів під­го­ту­ва­ла звер­не­н­ня на ім’я мі­сько­го го­ло­ви Ан­дрія Рай­ко­ви­ча, у яко­му йде­ться про те, що пам’ятник має бу­ти в цен­трі мі­ста — на пло­щі Ге­ро­їв Май­да­ну. На­ра­зі три­ває обго­во­ре­н­ня ідей що­до май­бу­тньо­го обла­шту­ва­н­ня пло­щі, ви­гля­ду мо­ну­мен­ту. Під звер­не­н­ням, до ре­чі, вже зі­бра­но близь­ко со­тні під­пи­сів, і лю­ди про­дов­жу­ють йо­го під­три­му­ва­ти. Я ві­рю, що про­ана­лі­зу­вав­ши цей до­свід, ми змо­же­мо більш ефе­ктив­но впли­ва­ти на вла­ду і в ін­ших пи­та­н­нях.

Ві­кто­рія СЕМЕНЕНКО,

жур­на­ліст, ав­тор про­е­кту «Си­ла жи­т­тя», спів­за­снов­ник Мі­жна­ро­дно­го бла­го­дій­но­го фон­ду «Ян­гол жи­т­тя»:

— Цей ти­ждень для ме­не по­чав­ся і за­вер­шив­ся бла­го­дій­ни­ми і со­ці­аль­ни­ми про­е­кта­ми. У по­не­ді­лок ми за­пи­су­ва­ли на мі­сце­во­му те­ле­ка­на­лі «Кі­ро­во­град» пе­ре­да­чу про ви­да­н­ня «Си­ла жи­т­тя». Цим про­е­ктом я жи­ву май­же рік. Во­се­ни то­рік, ко­ли я їзди­ла з во­лон­те­ром Во­ло­ди­ми­ром Бур­ком у зо­ну АТО пе­ре­да­ва­ти бій­цям до­по­мо­гу, до­ро­гою ми спіл­ку­ва­ли­ся про сол­да­тів, які по­вер­ну­ли­ся з не­ого­ло­ше­ної вій­ни, які зумі­ли по­вер­ну­ти­ся у мир­не жи­т­тя і які за­ли­ши­ли­ся на роз­до­ріж­жі. То­ді я по­ду­ма­ла: бу­ло б до­бре ство­ри­ти збір­ку успі­шних істо­рій уча­сни­ків АТО, які б на­ди­ха­ли і мо­ти­ву­ва­ли ін­ших бій­ців. Так ви­ни­кла ідея, яка зна­йшла під­трим­ку взим­ку під час ма­ра­фо­ну «Актив­ні гро­ма­дя­ни», де нас вчи­ли пи­са­ти про­е­кти со­ці­аль­ної дії. Ра­зом із пси­хо­ло­гом Ган­ною Ко­лє­вою та уча­сни­ком АТО Во­ло­ди­ми­ром Му­ху­ро­вим ми на­пи­са­ли про­ект про ство­ре­н­ня збір­ки успі­шних істо­рій бій­ців та трьох со­ці­аль­них ві­део­ро­ли­ків. На­ве­сні отри­ма­ли грант від «Бри­тан­ської ра­ди» на йо­го ре­а­лі­за­цію. Так ра­зом з Ган­ною Ко­лє­вою та мо­ї­ми ко­ле­га­ми Оле­ною Сі­до­ро­вою і Жан­ною Пе­тро­вич зі­бра­ли два­над­цять успі­шних істо­рій про на­ших му­жніх і актив­них ге­ро­їв. Ко­жна істо­рія на­ди­хає бу­ти силь­ни­ми, ві­ри­ти в краще, не зда­ва­ти­ся... Пер­ший і дру­гий ти­раж ви­йшов у кіль­ко­сті по 300 при­мір­ни­ків, за­раз го­ту­є­ться до дру­ку тре­тій ти­раж зав­дя­ки фі­нан­со­вій під­трим­ці по­сла Укра­ї­ни в США Ва­ле­рія Ча­ло­го та пра­ців­ни- ків по­соль­ства Укра­ї­ни в США. Ча­сти­на ти­ра­жу бу­де роз­по­всю­джу­ва­ти­ся в укра­їн­ській ді­а­спо­рі США. Спри­яв цьо­му ге­рой на­шо­го ви­да­н­ня Оле­ксандр Мі­сю­ра, який пе­ре­їхав у США до сво­єї ко­ха­ної На­та­лі. Їхню істо­рію я опи­са­ла у «Си­лі жи­т­тя». Оле­ксандр отри­мав по­ра­не­н­ня, а На­та­ля бу­ла во­лон­те­ром і до­по­ма­га­ла йо­му й ін­шим сол­да­там. Так во­ни по­зна­йо­ми­ли­ся, по­тім ли­сту­ва­ли­ся, зу­стрі­ча­ли­ся, одру­жи­ла­ся. Ця істо­рія най­ро­ман­ти­чні­ша у збір­ці.

Про­тя­гом ти­жня у со­ці­аль­ній ме­ре­жі «Фейс­бук» та на сай­ті фон­ду «Ян­гол жи­т­тя» я роз­по­від­а­ла істо­рії он­ко­хво­рих ді­ток, які по­тре­бу­ють фі­нан­со­вої до­по­мо­ги у лі­ку­ван­ні. Ко­жна грив­ня, де­сять чи п’ят­де­сят для них ва­жли­ві, адже лі­ки на­стіль­ки до­ро­гі, що са­мі ба­тьки про­сто без­си­лі...

На на­сту­пний ти­ждень уже за­пла­но­ва­но чи­ма­ло зу­стрі­чей, пре­зен­та­цій кни­ги «Си­ла жи­т­тя», акцій в під­трим­ку он­ко­хво­рих ді­ток. Отак се­ред сум­них по­дій ми зна­хо­ди­мо при­від для усмі­шки, ко­ли ба­чи­мо, як лю­ди об’єд­ну­ю­ться для до­по­мо­ги тим, хто цьо­го по­тре­бує.

На­дія ПАЛИВОДА,

го­ло­ва гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції «Озе­ле­не­н­ня Кро­пив­ни­цький»:

— На­ша ор­га­ні­за­ція пра­цює з зе­ле­ни­ми на­са­дже­н­ня­ми мі­ста та всім, що з цим пов’яза­но: збе­ре­же­н­ня, за­хист де­рев, збіль­ше­н­ня їх кіль­ко­сті. Поганого за остан­ній мі­сяць ви­ста­ча­ло: з 15 жов­тня ні­би­то до­зво­ля­є­ться про­во­ди­ти обрі­за­н­ня де­рев — тож для на­ших «дро­во­ру­бів» це ні­би від­кри­т­тя се­зо­ну по­лю­ва­н­ня: в пра­гнен­ні за­го­то­ви­ти по­біль­ше дров во­ни мі­ри не ба­чать, то­му зно­ву на ву­ли­цях з’яв­ля­ю­ться го­лі стов­пи за­мість ко­лись роз­кі­шних де­рев, які ра­ду­ва­ли мі­ських жи­те­лів за­тін­ком та сві­жим по­ві­трям. Звід­ки ці се­зон­ні «до­зво­ли» — не­ві­до­мо, адже Пра­ви­ла утри­ма­н­ня зе­ле­них на­са­джень до­пу­ска­ють во­се­ни ли­ше фор­му­валь­не обрі­за­н­ня — ко­ли в де­ре­ва ви­да­ля­ють не­ве­ли­чкі 1-2-рі­чні па­го­ни для фор­му­ва­н­ня кра­си­вої кро­ни. І то — тіль­ки в ши­ро­тах із те­плою зи­мою. Від­ко­ли це те­пли­ми ши­ро­та­ми ста­ли вва­жа­ти­ся всі мі­ста Укра­ї­ни? Та й на­ве­сні так зва­но­го «омо­ло­дже­н­ня» по­тре­бу­ють ли­ше ста­рі вси­ха­ю­чі де­ре­ва, а на­ві­що об­пи­лю­ють ці­лі алеї мо­ло­дих кра­си­вих де­рев — не­ві­до­мо.

Але є й хо­ро­ше. Лю­дям вже це обри­дло. Лю­ди не мов­чать. Ба­га­то не­бай­ду­жих лю­дей при­єд­ну­ю­ться до на­шої спіль­но­ти. Те­ма ви­ни­ще­н­ня де­рев єд­нає жи­те­лів рі­зних міст Укра­ї­ни. Зав­дя­ки со­цме­ре­жам ми ді­ли­мо­ся до­сві­дом, ко­ри­сною ін­фор­ма­ці­єю. Зокре­ма на­ші дру­зі з Дні­пра отри­ма­ли кон­суль­та­ції про­від­них юри­стів і з’ясу­ва­ли, що та­ке по­во­дже­н­ня з зе­ле­ни­ми на­са­дже­н­ня­ми су­пе­ре­чить за­ко­нам Укра­ї­ни і тя­гне на адмі­ні­стра­тив­ну та кри­мі­наль­ну від­по­від­аль­ність.

До­бре й те, що є ба­га­то охо­чих до­по­ма­га­ти й ро­би­ти щось кон­кре­тне. Не­що­дав­но зав­дя­ки та­ко­му со­бі кра­уд­фан­дін­гу — тоб­то вла­сни­ми ко­шта­ми спіль­но­ти — ство­ри­ли й за­пу­сти­ли в ме­ре­жу ві­део­ро­лик «Ди­хай зі мною» із за­кли­ком бе­рег­ти де­ре­ва від не­ща­дної обріз­ки і до­да­ли ін­фор­ма­цію, ку­ди звер­та­ти­ся, аби цьо­му за­по­біг­ти.

Не­дав­но по­чу­ла фра­зу, яка ме­не вра­зи­ла: «Не­має та­ко­го по­ня­т­тя як істо­рія. На­справ­ді істо­рія — це по­єд­на­н­ня вчин­ків ба­га­тьох рі­зних лю­дей». Я по-ди­тя­чо­му ті­шу­ся, ко­ли зу­стрі­чаю лю­дей, які зда­тні на вчин­ки...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.