По­хо­день­ки ком­пар­тій­но­го «ста­ро­ві­ра»

Ва­ле­рій М’ято­вич з Кро­пив­ни­цько­го не­спо­ді­ва­но для ба­га­тьох змі­нив своє ам­плуа, ви­дав­ши ро­ман «Но­мен­кла­тур­ний де­ка­ме­рон»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Во­ло­ди­мир ПАНЧЕНКО

УКро­пив­ни­цько­му Ва­ле­рія М’ято­ви­ча зна­ють пе­ред­усім як жур­на­лі­ста, ба­га­то­рі­чно­го ре­да­кто­ра га­зе­ти «На­ро­дне сло­во» (ор­ган обла­сної ра­ди та ОДА), а зго­дом — при­ва­тних ви­дань «Но­ва га­зе­та», «Наш бі­знес» та «З пер­ших уст». Про­те ни­ні­шньо­го ро­ку він не­спо­ді­ва­но для ба­га­тьох змі­нив своє ам­плуа, ви­дав­ши в ки­їв­сько­му «Яро­сла­во­во­му Ва­лу» ро­ман «Но­мен­кла­тур­ний де­ка­ме­рон», са­ма на­зва яко­го обі­цяє чи­та­че­ві при­сма­че­ні ду­хом Еро­су при­го­ди (М’ято­вич В. Но­мен­кла­тур­ний де­ка­ме­рон. — К., Яро­сла­вів Вал, 2016. — 640 с.).

Так і є: ав­тор від­хи­лив за­ві­су, за якою по­стає ко­ло­ри­тна ре­тро­спе­кти­ва не­бе­з­грі­шно­го жи­тія вчо­ра­шньої пар­тно­мен­кла­ту­ри не ве­ли­ко­го, про­те й не ма­лень­ко­го мі­ста. « Бой­цы вспо­ми­на­ют ми­нув­шие дни», — як ска­зав по­ет із зов­сім ін­шої на­го­ди...

На пе­ре­дньо­му пла­ні — істо­рія ко­ли­шньо­го « від­по­від­аль­но­го пар­тій­но­го пра­ців­ни­ка» Пан­те­лі­йо­ви­ча, йо­го хи­тро­му­дрих кар’єр­них про­су­вань, які в цьо­го ло­ве­ла­са су­про­во­джу­ва­ли­ся (і су­про­во­джу­ю­ться!) не менш азар­тним по­лю­ва­н­ням за жі­но­чи­ми сер­ця­ми. По­лю­ва­н­ням, тре­ба ска­за­ти, до­сить успі­шним, хо­ча ще­дрим і на кур­йо­зні си­ту­а­ції. Роз­по­віді про них до­да­ють ро­ма­но­ві М’ято­ви­ча гу­стої «де­ка­ме­рон­но­сті » , тим па­че, що, крім по­хо­де­ньок са­мо­го Пан­те­лі­йо­ви­ча, чи­тач отри­мує ці­ле ві­я­ло при­ди­бен­цій, які тра­пля­ю­ться та­кож із йо­го при­я­те­ля­ми й ко­ле­га­ми. Чи­та­є­ться усе це з усмі­шкою на ву­стах. Ав­то­ро­ві не від­мо­виш в умін­ні ве­сти діа­ло­ги сво­їх ге­ро­їв, збе­рі­га­ю­чи їх, так би мо­ви­ти, «ми­слив­ську» спе­ци­фі­ку.

Утім, Пан­те­лі­йо­вич, ви­яв­ля­є­ться, не тіль­ки ло­ве­лас, а й за­тя­тий ста­лі­ніст! Ти­ра­ні­чна пра­кти­ка Ста­лі­на, йо­го осо­би­стість ста­ли для ге­роя ро­ма­ну не тіль­ки пре­дме­том по­кло­ні­н­ня, а й осно­вою вла­сної «істо­рі­о­со­фії» та «фі­ло­со­фії»! Зві­сно, Пан­те­лі­йо­вич тро­хи актор­ствує, са­мо­ми­лу­є­ться, впа­дає у фрон­ду, ко­ли де­мон­струє ін­шим свою «вір­ність іде­а­лам», про­те є в йо­го упер­то­сті й чи­ма­лень­ка до­за справ­жньо­го фа­на­ти­зму. Та­кий со­бі ком­пар­тій­ний «ста­ро­вір» про­він­цій­но­го мас­шта­бу!

Пев­ний час чи­та­че­ві мо­же зда­ти­ся, що ро­ман ось-ось роз­си­пле­ться на са­мо­до­ста­тні опо­від­ки, про­те ні: ав­тор не за­був про фа­бу­лу ( по­ді­є­вий лан­цю­жок), що сто­су­є­ться те­пе­рі­шньо­го ча­су. Ста­ра но­мен­кла­тур­на гвар­дія на чо­лі з гро­те­скною Ба­бою Со­нею, ви­яв­ля­є­ться, діє, усе ще ме­ту­ши­ться, ви­га­дує со­бі ве­те­ран­ську пар­тій­ну ді­яль­ність... І Пан­те­лі­йо­вич та­кож се­ред цих « акти­ві­стів » у пер­ших ла­вах. Ко­ли в ста­ро­му кі­но­ле­кто­рії зна­йшла­ся ста­туя Ста­лі­на, він за­па­лю­є­ться іде­єю: гі­псо­вий Ста­лін му­сить бу­ти в йо­го до­ма­шньо­му ка­бі­не­ті! І та­ки до­ся­гає сво­го. Сце­на, в якій спов­не­ний тре­пе­ту пе­ред ве­лич­чю во­ждя усіх на­ро­дів ко­ли­шній но­мен­кла­тур­ник крадь­ко­ма не­се ву­ли­ця­ми мі­ста ста­тую, вар­та кі­но­ка­ме­ри.

Та й за­га­лом «де­ка­ме­ро­нів­ські» при­го­ди від В.М’ято­ви­ча мо­гли б бу­ти відзня­ті: во­ни є не­по­га­ним ма­те­рі­а­лом для по­тен­цій­но­го гро­те­скно­го філь­му про те, як смі­шно, фар­со­во за­вер­шу­є­ться істо­рія одні­єї уто­пії.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.