Жур­на­лі­сти­ка Май­да­ну

Пря­мі ефі­ри та «Фейс­бук» ста­ли го­лов­ною мо­ти­ву­ю­чою си­лою, що спо­ну­ка­ла лю­дей за­ли­ши­ти ха­тні ди­ва­ни і ви­йти на хо­ло­дні та не­без­пе­чні ву­ли­ці

Den (Ukrainian) - - 25 - На­та­ля ІЩЕНКО

21ли­сто­па­да 2013 ро­ку. У ве­чір­ніх но­ви­нах — Юрій Бой­ко, який ро­сій­сько­ю­мо­во­ю­за­чи­тує з ли­ста офі­цій­ну по­зи­ці­ю­Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів, доби­ра­ю­чи сло­ва і за­пи­на­ю­чись. То­го осін­ньо­го дня уряд Миколи Аза­ро­ва зу­пи­нив про­цес під­го­тов­ки до під­пи­са­н­ня Укра­ї­но­ю­Уго­ди про асо­ці­а­ці­юз ЄС. Із цьо­го рі­ше­н­ня вла­ди три ро­ки то­му роз­по­ча­ли­ся по­дії, які спри­чи­ни­ли те­кто­ні­чні зру­ше­н­ня — не тіль­ки в Укра­ї­ні, ай в усьо­му сві­ті.

Укра­їн­ські медіа по­да­ли по­ві­дом­ле­н­ня про змі­ну зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го кур­су дер­жа­ви пе­ре­ва­жно без ко­мен­та­рів або ра­зом зі сво­є­ю­о­цін­кою , яка зво­ди­ла­ся до нев­ті­шно­го ви­снов­ку: «Все про­па­ло» (ци­та­та із за­го­лов­ку одно­го ін­тер­нет-ви­да­н­ня від то­го ж дня, 21 ли­сто­па­да 2013-го). Не­зва­жа­ю­чи на пев­ні ути­ски та пе­ре­слі­ду­ва­н­ня, в кра­ї­ні все ж то­ді бу­ла сво­бо­да сло­ва — зро­зумі­ло, час­тко­ва, але все одно бу­ла. То­та­лі­тар­ну дер­жа­ву вла­да по­бу­ду­ва­ти не на­ва­жи­ла­ся, то­му що до 21 ли­сто­па­да ще на­ма­га­ла­ся ро­би­ти ви­гляд, що йде в Єв­ро­пу, і збе­ре­гла віль­ні медіа й до­ступ до со­ці­аль­них ме­реж.

«Встре­ча­ем­ся в 22.30 под мо­ну­мен­том Не­за­ви­си­мо­сти. Оде­вай­тесь те­пло, бе­ри­те зон­ти­ки, чай, ко­фе, хо­ро­шее на­стро­е­ние и дру­зей. Пе­ре­пост вся­че­ски при­вет­ству­е­тся!» — це ле­ген­дар­ний пост жур­на­лі­ста «Укра­їн­ської прав­ди» Му­ста­фи Найє­ма, що йо­го він опри­лю­днив у «Фейс­бу­ці» уве­че­рі то­го ж та­ки дня, десь бі­ля 20.00.

Прийня­то вва­жа­ти (чо­му — це окре­ма роз­мо­ва), що са­ме цей до­пис став по­штов­хом для по­ча­тку Єв­ро­май­да­ну. Та­кож цей пост за­фі­ксу­вав по­ча­ток ру­ху ба­га­тьох пред­став­ни­ків ЗМІ в по­лі­ти­ку, але це, на­пев­но, та­кож те­ма окре­мої стат­ті — не про жур­на­лі­сти­ку, а про жур­на­лі­стів.

Тре­ба за­зна­чи­ти, що впер­ше сло­во «Єв­ро­май­дан» з’яви­ло­ся са­ме у со­ці­аль­них ме­ре­жах, са­ме в ті дні, 21 — 22 ли­сто­па­да 2013 ро­ку. Хе­штег #Єв­ро­май­дан ду­же швид­ко то­ді по­тра­пив у трен­ди Twitter. Але все ж та­ки до справ­жньо­го ін­фор­ма­цій­но­го ви­бу­ху нас від­ді­ля­ло ще кіль­ка днів.

По­ча­ток на 25-й стор.

Пер­ші при­го­лом­шли­ві но­ви­ни, які все змі­ни­ли і спри­чи­ни­ли справ­жнє ін­фор­ма­цій­не цу­на­мі, з’яви­ли­ся зран­ку 30 ли­сто­па­да. Пам’ята­ю­ха­о­ти­чний ефір «Ес­пре­сo TБ» — бу­ло по­мі­тно, що те­ле­ка­нал не готувався до су­бо­тньо­го ма­ра­фо­ну в пря­мо­му ефі­рі, але не­о­чі­ку­ва­не по­би­т­тя сту­ден­тів зму­си­ло змі­ни­ти про­гра­му.

Са­ме у від­по­відь на пер­шу су­ти­чку з’ яви­ла­ся спіль­но­та « Єв­ро­май­дан SOS » та її сто­рін­ка у «Фейс­бу­ці», яка ста­ла по­стій­ним дже­ре­лом ін­фор­ма­ції що­до пе­ре­бі­гу по­дій. На­пев­но, якраз від­то­ді тра­ди­цій­на жур­на­лі­сти­ка на Єв­ро­май­да­ні по­сту­пи­ла­ся мі­сцем акти­ві­стам і бло­ге­рам, ко­трі по­ві­дом­ля­ли на сво­їх сто­рін­ках га­ря­чі но­ви­ни — спо­ча­тку в Ки­є­ві, а по­тім у ре­гіо­нах.

Всі де­кіль­ка мі­ся­ців Єв­ро­май­да­ну со­ці­аль­ні ме­ре­жі — пе­ре­ва­жно « Фейс­бук » — бу­ли основ­ним дже­ре­лом акту­аль­ної ін­фор­ма­ції. Но­ви­ни з’ яв­ля­ли­ся що­дня, і тисячі укра­їн­ців від­то­ді по­сту­по­во зви­кли пе­ре­гля­да­ти сво­ю­стрі­чку но­вин у « Фейс­бу­ці » ці­лий день, пе­ред сном, про­ки­да­ю­чись вно­чі та спро­со­н­ня ра­но-вран­ці.

Ще одні­є­ю­скла­до­вою«єв­ро­май­да­нів­ської » жур­на­лі­сти­ки бу­ли пря­мі те­ле­транс­ля­ції та « стрі­ми » — ві­деов­клю­че­н­ня з епі­цен­тру акцій про­те­сту. За до­по­мо­го­ю­ін­тер­нет- те­хно­ло­гій ко­жен міг ста­ти оче­вид­цем по­дій — на­віть з-за кор­до­ну мо­жна бу­ло ба­чи­ти, що від­бу­ва­ло­ся на цен­траль­ній пло­щі сто­ли­ці Укра­ї­ни, у пря­мій транс­ля­ції.

« Пам’ ята­ю­о­дну з пер­ших транс­ля­цій Єв­ро­май­да­ну, — роз­по­від­ає го­лов­ний ре­да­ктор ки­їв­сько­го бю­ро « Ра­діо Сво­бо­да» Ін­на Ку­зне­цо­ва. — ...По­чув­ши про стрім, Руслана, перш ніж від­по­від­а­ти, звер­ну­ла­ся до при­су­тніх: « Лю­ди, зав­дя­ки цій ві­део­ка­ме­рі нас за­раз ба­чить весь світ — да­вай­те за­па­ли­мо лі­хта­ри­ки на­ших мо­біль­них і ска­же­мо: «Укра­ї­на — це Єв­ро­па... » . « Сло­ва про « весь світ » бу­ли на той мо­мент силь­ним пе­ре­біль­ше­н­ням, але пе­ре­біль­ше­н­ням про­ро­чим, — до­дає Ін­на Ку­зне­цо­ва. — Бо вже за три дні нас по­ча­ли пі­зна­ва­ти на ву­ли­цях, а на­ші транс­ля­ції з Май­да­ну роз­мі­щу­ва­ли у се­бе рі­зні сай­ти і пе­ре­да­ва­ли те­ле­ка­на­ли. Ще че­рез ти­ждень де­які ві­део « Ра­діо Сво­бо­да » з Ки­є­ва мо­жна бу­ло по­ба­чи­ти на CNN, до­звіл на їхнє ви­ко­ри­ста­н­ня про­си­ли про­від­ні сві­то­ві аген­ції та ві­до­мі кі­но­до­ку­мен­та­лі­сти » .

Для ме­шкан­ців міст, де від­бу­ва­ли­ся про­те­сти, пря­мі ефі­ри та « Фейс­бук » ста­ли го­лов­но­ю­мо­ти­вую чо­ю­си­лою , що спо­ну­ка­ла лю­дей за­ли­ши­ти ха­тні ди­ва­ни і ви­йти на хо­ло­дні та не­без­пе­чні ву­ли­ці. Са­ме так лю­ди зби­ра­ли­ся на ки­їв­ський Май­дан з усіх ра­йо­нів сто­ли­ці вно­чі 11 гру­дня, під час штур­му...

Най­більш вра­жа­ю­чі, най­жа­хли­ві­ші ка­дри за весь час про­ти­сто­я­н­ня бу­ли 18—20 лю­то­го 2014 ро­ку. Зав­дя­ки то­му, що в тих, хто не бо­яв­ся, бу­ли ка­ме­ри, а ті, хто був з ка­ме­рою, не бо­я­ли­ся, ми змогли на­о­чно по­ба­чи­ти ці­ну, яку за­пла­ти­ла кра­ї­на за ви­мо­гу єв­ро­ін­те­гра­ції.

«Ко­ли ти ба­чиш, як уби­ва­ють лю­дей, важ­ко збе­рег­ти спо­кій і за­ли­ша­ти­ся фо­то­гра­фом. Бо най­пер­ше ти — гро­ма­дя­нин ці­єї кра­ї­ни » , — ка­же Оле­ксандр Ра­ту­шняк. Він пра­цю­вав fashion- фо­то­гра­фом, але з по­ча­тком про­те­стів пі­шов на Май­дан. Йо­го знім­ки уві­йшли до спи­ску най­більш вра­жа­ю­чих фото Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті. Один із най­ві­до­мі­ших ка­дрів — « Про­ти­сто­я­н­ня на Ін­сти­тут­ській. По­би­ті мі­лі­ці­є­ю­ба­тько й син ідуть ву­ли­цею » — був зро­бле­ний 18 лю­то­го. « Пе­ред ата­ко­ю­си­ло­ви­ків ба­чив, як так зва­ні пра­во­охо­рон­ці бра­ли в ру­ки ка­мі­н­ня, в одно­го з них за па­зу­хо­ю­на­віть був за­пха­ний мо­ло­ток. На­ві­що? А за де­який час на Ін­сти­тут­ській я по­ба­чив двох при­ви­дів. Спо­ча­тку я не по­ві­рив сво­їм очам: цен­тром мі­ста йшли двоє лю­дей, облич­чя й одяг яких бу­ли яскра­во-чер­во­ни­ми від кро­ві... Зда­ва­ло­ся, що то пер­со­на­жі яко­гось мо­то­ро­шно­го філь­му жа­хів, але це бу­ли жи­ві лю­ди, і кров бу­ла справ­жня » , — та­ку ано­та­ці­ю­до­дає Оле­ксандр до сво­го знім­ка.

Ке­рів­ник тур­фір­ми Ігор За­ха­рен­ко до по­ча­тку про­те­стів зде­біль­шо­го філь­му­вав роз­кі­шні ку­рор­ти й ек­зо­ти­чні по­до­ро­жі. А 20 лю­то­го він зняв най­більш шо­ку­ю­чі ка­дри роз­стрі­лу Не­бе­сної Со­тні на Ін­сти­тут­ській. Ві­дзня­тий ма­те­рі­ал Ігор пе­ре­дав у ре­да­кцію«Ра­діо Сво­бо­да». А по­тім ви­клав на сво­їй сто­рін­ці у «Фейс­бу­ці» зі сло­ва­ми: «Мої ві­део і фото по­ба­чив весь світ. Але сам я ще не встиг їх по­ба­чи­ти. То­му ви­кла­да­юв­сі фото. Мо­же, хтось впі­знає се­бе, ро­ди­чів, дру­зів. Ба­га­тьох уже не­має в жи­вих... » . По­тім Ігор За­ха­рен­ко роз­по­від­ав в ін­терв’ю, що той день, 20 лю­то­го, йо­му ще дов­го снив­ся...

...Під час су­ти­чок із си­ло­ви­ка­ми жур­на­лі­стів би­ли, на­віть уби­ва­ли, але ре­пор­те­ри й акти­ві­сти Єв­ро­май­да­ну про­дов­жу­ва­ли зні­ма­ти, ви­пу­ска­ти стрі­ми, опи­су­ва­ти га­ря­чі по­дії. Укра­їн­ці — і весь світ — ма­ли мо­жли­вість по­стій­но отри­му­ва­ти ін­фор­ма­ці­ю­про те, що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні. По­при рі­зне став­ле­н­ня вла­сни­ків ЗМІ до Єв­ро­май­да­ну, в медіа не бу­ло за­си­л­ля від­вер­тої бре­хні або про­па­ган­ди в сти­лі «Ра­ша ТВ». Це, без­пе­ре­чно, ре­зуль­тат ще пер­шо­го Май­да­ну. Пі­сля «жур­на­ліст­ської ре­во­лю­ції» 2004-го, ко­ли жур­на­лі­сти по­обі­ця­ли го­во­ри­ти тіль­ки прав­ду, укра­їн­ські медіа та­ки змі­ни­ли­ся, і, як ви­яви­ло­ся, не­від­во­ро­тно. Пев­на річ, ма­ні­пу­ля­ції в медіа за­ли­ша­ю­ться й ви­до­змі­ню­ю­ться, але ду­же ті­шить, що на­віть те­хно­ло­гії впли­ву на гро­мад­ську дум­ку по­си­ле­но ма­ску­ю­ться під об’єктив­ність та до­три­ма­н­ня жур­на­ліст­ських стан­дар­тів. Це, на­справ­ді, ду­же обме­жує мо­жли­вість ма­ні­пу­лю­ва­н­ня. І то­му, хо­ча в ме­ді­а­сфе­рі ще є над чим пра­цю­ва­ти, мо­жна кон­ста­ту­ва­ти, що два Май­да­ни, хоч і не впо­ра­ли­ся з усі­ма сво­ї­ми зав­да­н­ня­ми (це ще м’яко ска­за­но), але то­чно за­без­пе­чи­ли нам мо­жли­вість від­кри­то­го обго­во­ре­н­ня най­акту­аль­ні­ших тем, сво­бо­ду сло­ва та плю­ра­лізм ду­мок.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.