«Остан­ні ро­ки я від­чу­ваю се­бе укра­їн­цем»

Пи­сьмен­ник і по­лі­тик Ула­дзі­мір НЯКЛЯЄВ — про спро­би змін у Бі­ло­ру­сі та чо­му за­раз так не­об­хі­дна со­лі­дар­ність між на­ши­ми кра­ї­на­ми

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Оле­ся ЯРЕМЧУК, Львів — Вро­цлав

— А те­пер уяви: трид­ця­ти­гра­ду­сний мо­роз, на ву­ли­ці лю­та зи­ма. Ме­не, по­би­то­го спец­слу­жба­ми, від­во­зять в ре­а­ні­ма­цію. Хто по­бив — не­ві­до­мо, ні­ко­го так і не зна­йшли. В пам’яті ли­ше оцей хо­лод і від­чу­т­тя, як тя­гнуть на мо­роз. Без одя­гу. А я— в на­пів­ма­рен­ні — твер­до знаю, що цей одяг ме­ні біль­ше ні­ко­ли не зна­до­би­ться.

Слу­жив, був гор­дий со­бою, по­ка­зу­вав без­стра­шність... А тут в то­бі по­чи­нає пра­цю­ва­ти ли­ше при­ро­да. Ле­жа­чи на зем­лі, на яко­мусь про­мер­зло­му за­лі­зі, ра­птом про­сто по­ті­єш від стра­ху. І всі твої ви­со­кі за­ду­ми, рі­ше­н­ня йти на ви­бо­ри фо­ку­су­ю­ться в одну то­чку, що ме­ре­хтить на­че про­же­ктор:

— Ви­жи­ти, ви­жи­ти!

«АВТОМАТ ІЗ ГАЗОВАНОЮ ВОДОЮ АБО БЕЗ»

За сні­дан­ком у вро­цлав­сько­му го­те­лі Ула­дзмір Нє­кля­єв роз­по­від­ає мо­мент із сво­єї книж­ки «Автомат з газованою водою з си­ро­пом або без», яка но­мі­но­ва­на на пре­сти­жну цен­траль­но­єв­ро­пей­ську пре­мію «Ан­ге­лус». (Цьо­го ро­ку ла­у­ре­а­том пре­мії «Ан­ге­лус» став ру­мун­ський про­за­їк та по­ет Ва­ру­жан Вос­гя­нян за ро­ман «Кни­га ше­по­тів» — див. ма­те­рі­ал «Ко­жна кра­ї­на має свою кни­гу ше­по­тів» на сай­ті «Дня». — Ред.) У ній іде­ться про Мінськ 1960-хро­ків, ча­сів так зва­ної хру­щов­ської від­ли­ги, а та­кож про ре­а­лії су­ча­сно­сті. Ба­га­то чо­го в ро­ма­ні є ав­то­біо­гра­фі­чним, як і мо­мент про по­би­т­тя під час про­те­стів пі­сля ви­бо­рів 2010 ро­ку в Бі­ло­ру­сі.

—Я б ні­ко­му та­ко­го не по­ба­жав. Але якщо та­кий до­свід є, то ти йо­го ви­пи­су­єш, ні­ку­ди ді­ти­ся.

Бі­ло­ру­ський по­ет та про­за­їк, но­мі­но­ва­ний на Но­бе­лів­ську пре­мію, зав­жди був по­лі­ти­чно актив­ним. 2010 ро­ку він прийняв ва­жли­ве рі­ше­н­ня — йти у пре­зи­ден­ти Бі­ло­ру­сі. Ав­то­ра п’ятнад­ця­ти кни­жок спо­ну­кає на це ба­жа­н­ня змін. Або при­найм­ні спро­би. Пі­сля «без­сум­нів­ної» пе­ре­мо­ги Лу­ка­шен­ка Някляєв ви­хо­дить на акції про­те­сту в Мін­ську, де йо­го зго­дом жор­сто­ко поб’ють.

От­же, не­вда­лої спро­би.

«БІЛОРУСЬКУ ІСТО­РІЮ ПЕРЕПИСАЛИ НА РО­СІЙ­СЬКУ»

— На­пев­но, все по­ча­ло­ся то­ді, ко­ли під­пи­са­ли уго­ду між Бі­ло­рус­сю та Ро­сі­єю. Чи­тай — між Лу­ка­шен­ком та Єль­ци­ним. Ішло­ся про ство­ре­н­ня дер­жа­ви, але на­справ­ді про­сто ви­пи­ли, за­ку­си­ли, і «по­не­слось». Лу­ка­шен­ко в той час на­ма­гав­ся зі мною за­гра­ва­ти, але не ли­ше зі мною, а з усі­єю твор­чою елі­тою.

— Що ви ма­є­те на ува­зі під сло­ва­ми «за­гра­ва­ти»?

— Спо­ку­ша­ти тою ж вла­дою, на­бли­жа­ти до вла­ди, обі­ця­ю­чи пев­ні пре­фе­рен­ції. Він по­їхав до Мо­скви, по­ба­чив, як бі­ля Єль­ци­на ви­рує бо­монд. За­хо­тів та­ких ко­ло­во­ро­тів у нас. Я кіль­ка ро­ків із ним зу­стрі­чав­ся і пе­ре­ко­ну­вав, що по­трі­бно оби­ра­ти на­ціо­наль­ну лі­нію роз­ви­тку кра­ї­ни. За її мо­ву, істо­рію, за істо­ри­чну пам’ять.

Я йо­го до­бре знаю і осо­бли­вої до­ві­ри до то­го, що він го­во­рить, у ме­не не бу­ло, але я ви­рі­шив спро­бу­ва­ти. Го­во­рив: «Ро­би, що хо­чеш, тіль­ки не лізь у куль­ту­ру». За­лиш цю гу­ма­ні­тар­ну сфе­ру, це тон­кі ре­чі, в яки­хти вза­га­лі ні­чо­го не ро­зу­мі­єш, за­лиш це в спо­кої».

Він ка­зав: «Так-так, на­ві­що це ме­ні по­трі­бне?». Але ре­аль­но те, що він го­во­рив, не від­по­від­а­ло дій­сно­сті. На­шу істо­рію по­ча­ли пе­ре­пи­су­ва­ти на ро­сій­ську мо­ву. Я при­йшов до ньо­го й ка­жу: «Якщо це бі­ло­ру­ська істо­рія, чо­му во­на ро­сій­ською?» Він по­вер­нув це так, що ро­сій­ську мо­ву ство­ри­ли ми, бі­ло­ру­си, то­му все має бу­ти ро­сій­ською. Як же ми мо­же­мо від неї від­мо­ви­ти­ся?

Є істо­ри­чна мі­фо­ло­гія, яку пе­ре­пи­су­ва­ли ба­га­то ра­зів. Ін­ша спра­ва, з якою ме­тою пе­ре­пи­су­ють цю істо­рію? Чо­му ка­жуть, що істо­рія Укра­ї­ни — це істо­рія Ро­сії? В Ро­сії во­на зву­чить зов­сім по-ін­шо­му, ніж в Укра­ї­ні...

Так са­мо переписали на­шу.

«НАШ НА­ЦІО­НА­ЛІЗМ ВИРІС З УКРА­ЇН­СЬКО­ГО»

— Ме­ні зда­є­ться, Укра­ї­на істо­ри­чно йде по­пе­ре­ду Бі­ло­ру­сі. Зав­жди ве­ли­кі по­дії на­ціо­наль­но­го від­ро­дже­н­ня від­бу­ва­ли­ся в Укра­ї­ні, а по­тім це по­вто­рю­ва­ло­ся в Бі­ло­ру­сі. Бі­ло­ру­ський на­ціо­на­лізм виріс без­по­се­ре­дньо під впли­вом на­ціо­на­лі­зму укра­їн­сько­го. Наш пи­сьмен­ник Ула­дзі­мір Ка­ра­тке­віч на­віть не ду­мав про на­ціо­на­лізм до то­го ча­су, доки не всту­пив до Ки­їв­сько­го уні­вер­си­те­ту. А по­тім по­чав го­во­ри­ти: «Якщо є укра­їн­ський на­ціо­на­лізм, то чо­му не мо­же бу­ти на­ціо­на­лі­зму бі­ло­ру­сько­го?»

Від­чу­ва­ю­чи Укра­ї­ну, від­чу­ва­ю­чи її збли­же­н­ня з Єв­ро­пою, не­за­ле­жність і са­мо­стій­ність ми­сле­н­ня, вва­жаю, що нам є ще над чим пра­цю­ва­ти. Але на­справ­ді нам по­трі­бно до­ся­гну­ти одно­го ре­зуль­та­ту.

Ска­жу че­сно, остан­ні ро­ки я від­чу­ваю се­бе укра­їн­цем. Я актив­но брав участь в по­ді­я­хна Май­да­ні, я там жив.

«МИ ОДНІЄЇКРОВІ»

— Чо­му ви ви­їха­ли з Бі­ло­ру­сі 1999-го?

— Ми з Лу­ка­шен­ком хо­ті­ли озна­чи­ти основ­ні то­чки, на яких тре­ба бу­ду­ва­ти но­ву кра­ї­ну. Я за­пи­тав йо­го: « Чо­му ти то­ді пре­зи­дент Бі­ло­ру­сі, якщо тут все ро­сій­ське?» Ми го­во­ри­ли про осно­ву основ. А я то­ді був го­ло­вою Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків та ре­да­кто­ром го­лов­но­го лі­те­ра­тур­но­го жур­на­лу. Пі­сля цьо­го до ме­не під­клю­чи­ли­ся ре­пре­сив­ні ор­га­ни. По­ча­ли­ся пе­ре­вір­ки. Я зро­зу­мів, що ме­не шан­та­жу­ють. А за­хи­ща­ти­ся у та­ко­му ви­пад­ку не­ма сен­су, то­му що пер­спе­кти­ви ви­гра­ти — не­має. Це 1999 рік. То­ді якраз від­бу­вав­ся між­на­ро­дний кон­грес ПЕНклу­бу, я ви­ко­ри­став цю мо­жли­вість як при­чи­ну ви­їха­ти, і за­ли­шив­ся за кор­до­ном.

На­справ­ді го­лов­ні су­пе­ре­чки в нас бу­ли що­до ба­че­н­ня пер­спе­кти­ви роз­ви­тку кра­ї­ни. Для ме­не Бі­ло­русь без бі­ло­ру­ської мо­ви та істо­рії — без­глу­зда. Це пам’ять, са­краль­ні ре­чі.

На­справ­ді він ні­чо­го не зро­бив за ці ро­ки, бо кра­ї­на до­ни­ні існує за ро­сій­ські гро­ші. Пре­фе­рен­ції на га­зо­ві та­ри­фи і т.д. — це, по су­ті, кри­мі­наль­ні гро­ші. Тіль­ки і роз­мов про те, що «ми одні­єї кро­ві». В Ро­сії за­раз жа­хли­ва си­ту­а­ція, чо­го ли­ше ко­штує вій­на з Укра­ї­ною. Пу­тін опла­чує си­ту­а­цію на Кав­ка­зі, що­би во­на не ви­бу­хну­ла. Ту­ди йдуть ве­ли­кі гро­ші. Плюс до­дай­те не­рен­та­бель­ні ре­гіо­ни та еко­но­мі­чний крах. Лу­ка­шен­ко пі­шов на За­хід з на­ді­єю зна­йти гро­ші.

КОНСЕРВНА БАНКА

— На­справ­ді зда­є­ться, що са­ме еко­но­мі­чна си­ту­а­ція в Бі­ло­ру­сі ста­біль­на. Це по­при якісь се­ре­дньо­ві­чні ре­чі, як-от мо­жли­вість вве­де­н­ня смер­тної ка­ри... Ска­жіть, чи мо­жли­ві за­раз змі­ни, роз­па­ку­ва­н­ня ці­єї «кон­серв­ної бан­ки»?

— Так, ми в за­кон­сер­во­ва­ній си­ту­а­ції. Ти ка­жеш ста­біль­ність, але ста­біль­ність — це по­стій­ний роз­ви­ток, а не за­стій. Як­би не укра­їн­ський фа­ктор, ні­яко­го по­во­ро­ту до Єв­ро­пи та на­віть де­кла­ра­ції про ре­фор­ми не бу­ло б. Він по­ба­чив на при­кла­ді Укра­ї­ни, що без цьо­го кра­ї­ну вза­га­лі не збе­рег­ти. Про­бле­ма в то­му, що він ли­ше ство­рює ви­ди­мість ро­бо­ти.

Ку­ди бу­де ру­ха­ти­ся Бі­ло­русь? Ні­ку­ди. За­раз від­бу­ва­є­ться по­лі­ти­ка змін че­рез збли­же­н­ня. Це я го­во­рю про Єв­ро­пу. Збли­же­н­ня ні­би є, але змін не­має. Три мі­льяр­ди кре­ди­ту від Пу­ті­на? Ре­фор­ма не­мо­жли­ва. Лу­ка­шен­ко най­біль­ше бо­ї­ться укра­їн­сько­го сце­на­рію. Бу­ли пар­ла­мент­ські ви­бо­ри: фор­маль­но вве­ли кан­ди­да­тів, але це фі­кція. Так зва­ний пар­ла­мент, так зва­ні де­пу­та­тки, і що да­лі?

«БІЛОРУСЬКІ БАНДЕРІВЦІ»

— Яка роль бі­ло­ру­ських ін­те­ле­кту­а­лів у цих су­спіль­но-по­лі­ти­чних про­це­сах? Чи є у вас від­чу­т­тя єд­но­сті?

— Роз­мо­ви про ін­те­ле­кту­аль­ну елі­ту пе­ре­ман­дру­ва­ли до нас із ча­сів ра­дян­сько­го со­ю­зу, ко­ли ство­рю­вав­ся образ ра­дян­ської ін­те­лі­ген­ції. Зві­сно, це зге­не­ру­ва­ло та­ки­х­осо­би­сто­стей, як Сол­же­ні­цин чи Са­ха­ров. Але був агре­сив­ний тиск вла­ди на су­спіль­ство. Зде­біль­шо­го є та­кий і за­раз. Але якщо ми го­во­ри­мо про фа­ктор на­ціо­наль­но­го роз­ви­тку, то на нас одра­зу ка­жуть «білоруські бандерівці». Ні­би ми во­ро­ги, які хо­чуть, аби ми по­сва­ри­ли­ся з на­ши­ми ро­сій­ськи­ми «бра­т­тя­ми».

Зди­ча­ві­ла про­па­ган­да з бо­ку Ро­сії. Ти зди­ву­є­шся, але Пу­ті­на бі­ло­ру­си го­то­ві під­три­ма­ти швид­ше, ніж Лу­ка­шен­ка. За­раз по­стій­но йде мо­ва про світовий зброй­ний кон­флікт, яко­го не­мо­жли­во оми­ну­ти. В Єв­ро­пі бо­я­ться агре­сії з бо­ку Ро­сії. І якщо вій­на бу­де від­бу­ва­ти­ся, то всі вій­ська йти­муть че­рез Бі­ло­русь.

Ро­сія де­ся­ти­лі­т­тя­ми бу­ду­ва­ла свою фі­ло­со­фію, «рус­скую идею». Це чи­сто мен­таль­ні ре­чі, ха­па­ну­ти біль­ше по го­ри­зон­та­лі. На мою дум­ку, за­раз си­ту­а­ція ви­бу­хо­не­без­пе­чна. Тре­ба зро­би­ти все для то­го, щоб світ не по­ле­тів в тар­та­ра­ри.

«ЄВ­РО­ПА — ЦЕ ТЕ, ЩО ТЯГНЕТЬСЯ ДО СМОЛЕНСЬКА»

— Ваш ро­ман «Автомат з га­зо­ва­но­ю­во­до­юз си­ро­пом або без» опи­сує білоруські ре­а­лії. Всі книж­ки, но­мі­но­ва­ні на пре­мію«Анґе­лус», ма­ють оцей цен­траль­но­єв­ро­пей­ський контекст. Що у ва­шій книж­ці мо­же бу­ти клю­чем до ро­зу­мі­н­ня Цен­траль­ної Єв­ро­пи?

— Єв­ро­па — це те, що тягнеться до Смоленська. Обрі­за­на на лі­нії Віль­ню­са. Це та Єв­ро­па, яка існує в єв­ро­пей­ській істо­рії та сві­до­мо­сті за­га­лом. Я у сво­є­му ро­ма­ні за­фі­ксу­вав пер­ші спро­би єв­ро­пе­ї­зу­ва­ти ра­дян­ську лю­ди­ну (аби від­ве­сти тінь Ста­лі­на) ще за по­лі­ти­ки від­ли­ги. По­тім си­ту­а­ція екс­тра­по­лю­є­ться на 40 ро­ків упе­ред. На­справ­ді по­дії, що від­бу­ва­ю­ться в Бі­ло­ру­сі, сто­су­ю­ться будь-якої лю­ди­ни, що зна­хо­ди­ться у будь-яко­му мі­сці. Але хоч як це сум­но зву­чить, по­ки не змі­ни­ться по­во­дир ідеї, ні в Бі­ло­ру­сі, ні в Ро­сії жо­дни­х­змін не бу­де.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.