«Му­шу зна­йти ку­рант сво­їх пред­ків»

До 140-річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня укра­їн­сько­го ху­до­жни­ка­не­о­ві­зан­ти­ста Пе­тра Хо­ло­дно­го

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Яро­слав КРАВЧЕНКО, кан­ди­дат ми­сте­цтво­знав­ства Фо­то­ре­про­ду­кції кар­тин надано ав­то­ром

Не­діль­но­го ран­ку на пло­щі перед вхо­дом до Ли­ча­ків­сько­го кла­до­ви­ща у Льво­ві один за одним під’їжджа­ють ав­то­бу­си з поль­ськи­ми ту­ри­ста­ми. Ве­се­лі й усмі­хне­ні, зі сві­чка­ми та кві­та­ми, во­ни гру­пка­ми чи по­о­дин­ці пря­му­ють до ме­мо­рі­а­лу «Поль­ських ор­лят», щоб вкло­ни­ти­ся пам’яті во­я­ків за поль­ську дер­жав­ність 1918 — 1920-х ро­ків. Див­ля­чись на їхнє ша­но­бли­ве став­ле­н­ня до сво­го ми­ну­ло­го, спа­дає на дум­ку, а скіль­ки укра­їн­ських гро­ма­дян, які при­їжджа­ють до Вар­ша­ви, знають про існу­ва­н­ня пра­во­слав­но­го цвин­та­ря «Во­ля», по­бу­ва­ли на ді­лян­ці, де по­хо­ва­но бор­ців за во­лю та дер­жав­ність Укра­ї­ни, чи за­па­ли­ли сві­чку пам’яті на мо­ги­лі мі­ні­стра осві­ти УНР, ху­до­жни­ка Пе­тра Хо­ло­дно­го.

Як свід­чить «Ен­ци­кло­пе­дія укра­ї­но­знав­ства» (бо в «Слов­ни­ку ху­до­жни­ків Укра­ї­ни» не­має жо­дної згад­ки), «ви­зна­чний ма­ляр-ім­пре­сіо­ніст із на­хи­лом до лі­ри­зму і не­о­ві­зан­тист» Пе­тро Хо­ло­дний-стар­ший на­ро­див­ся 18 гру­дня 1876 ро­ку в ста­ро­вин­но­му мі­сті ко­за­цької сла­ви — Пе­ре­я­сла­ві, у ві­до­мій на­ціо­наль­но-ін­те­ле­кту­аль­ній ро­ди­ні Хо­ло­дних (дід обі­ймав по­са­ду бур­го­мі­стра, а ба­тько — Іван Хо­ло­дний — був мі­ським го­ло­вою). А по ма­те­ри­ній лі­нії рід ви­во­ди­ться з пол­тав­сько­го іко­но­пи­сно­го се­ре­до­ви­ща. «Укра­їн­ська сти­хія па­ну­ва­ла у мі­сті без­по­діль­но, не­ве­ли­чкий гур­ток ро­сій­ських уря­дов­ців був нам зов­сім чу­жий, а жи­т­тя їх не­ці­ка­ве», — зга­ду­вав пі­зні­ше ху­до­жник.

Нав­ча­ю­чись у Ки­їв­ській гім­на­зії, остан­ні два ро­ки Пе­тро Хо­ло­дний від­ві­ду­вав ве­чір­ні за­ня­т­тя у ри­су­валь­ній шко­лі Миколи Му­ра­шка.

Пі­сля за­кін­че­н­ня при­ро­дни­чо­го фа­куль­те­ту Ки­їв­сько­го уні­вер­си­те­ту, з 1898 ро­ку ви­кла­дав на ка­фе­дрі фі­зи­ки те­хні­чної шко­ли, а 1906 ро­ку був при­зна­че­ний ди­ре­кто­ром ко­мер­цій­ної шко­ли у Ки­є­ві. Пе­да­го­гі­чну ро­бо­ту по­єд­ну­вав із твор­чою — ма­лю­ва­н­ням для вла­сно­го за­до­во­ле­н­ня. «І цій сво­їй при­стра­сті, — за­зна­чає про­фе­сор Ро­ман Яців, — П. Хо­ло­дний, мо­же, не над­то на­да­вав би зна­че­н­ня, як­би не ви­па­док 1910 р., ко­ли йо­го при­я­тель без ві­до­ма ми­тця від­дав дві йо­го кар­ти­ни на ви­став­ку ки­їв­ських ху­до­жни­ків». Не­спо­ді­ва­но ці тво­ри отри­ма­ли схваль­ні від­гу­ки, як у пре­сі, так і в се­ре­до­ви­щі про­фе­сій­них ху­до­жни­ків. Пе­тро Хо­ло­дний по­чи­нає ін­тен­сив­но ма­лю­ва­ти — впро­довж на­сту­пних ро­ків ство­рює по­ло­тна «Іва­сик і відьма», «Ві­тер», «Ка­те­ри­на», «По­хму­рий день», во­дно­час до­слі­джу­ю­чи те­хні­ку та те­хно­ло­гію дав­ньо­го іко­но­пи­су та укра­їн­сько­го на­ро­дно­го ма­ляр­ства. Як зга­ду­вав пі­зні­ше: «Ве­ли­ку вті­ху ме­ні да­ва­ли зо­бра­же­н­ня «Ма­май», «Ко­зак — ду­ша прав­ди­вая»... Мої пред­ки з бо­ку ма­те­рі бу­ли ма­ля­ра­ми, а де­кіль­ка ре­чей з їх ро­бо­ти зо­ста­ло­ся вдо­ма. На цьо­му ма­те­рі­я­ло­ві сту­пне­во під­ро­ста­ла моя сві­до­мість. Вже в час по­ча­тку вій­ни я знав ясно, чо­го ме­ні тре­ба. Сам для се­бе на­пів­жар­том я сфор­му­лю­вав це так: му­шу зна­йти ку­рант мо­їх пред­ків. (Ку­ран­том на­зи­ва­є­ться ка­мінь, яким на ве­ли­кій пли­ті роз­ти­ра­ють фар­би.)»

Під­твер­дже­н­ням цьо­го ста­ла кар­ти­на 1916 ро­ку «Дів­чи­на і па­ва» — ма­льов­ни­чо-вра­жа­ю­че по­ло­тно, спов­не­не опо­е­ти­зо­ва­ної ви­тон­че­но­сті й ми­сте­цької чут­тє­во­сті укра­їн­сько­го мо­дер­ну. Цим тво­ром ху­до­жник одра­зу се­бе за­ма­ні­фе­сту­вав як одно­го з чіль­них ві­тчи­зня­них сим­во­лі­стів, есте­ти­чно спо­рі­дне­них із най­ви­да­тні­ши­ми тво­ра­ми ці­єї епо­хи, зокре­ма кар­ти­на­ми ав­стрій­ця Г. Клім­та.

За до­би ре­во­лю­ції та укра­їн­ської державності Пе­тро Хо­ло­дний пра­цю­вав «у Се­кре­та­рі­я­ті на­ро­дної осві­ти Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди і мі­ні­стер­стві осві­ти, за Ди­ре­кто­рії — то­ва­ри­шем мі­ні­стра». У ли­сто­па­ді 1920 ро­ку в ста­ту­сі мі­ні­стра на­ро­дної осві­ти ра­зом з уря­дом та ар­мі­єю УНР емі­гру­вав до Поль­щі. Увесь шлях від Ки­є­ва че­рез Жи­то­мир, Він­ни­цю, Про­ску­рів, Кам’янець-По­діль­ський був за­до­ку­мен­то­ва­ний ху­до­жни­ком олій­ни­ми етю­да­ми та олів­це­ви­ми на­чер­ка­ми. У Тар­но­ві в та­бо­рах для ін­тер­но­ва­них офі­це­рів і во­я­ків ар­мії УНР П. Хо­ло­дний «чи­тає ле­кції про стан та пер­спе­кти­ви на­ціо­наль­но­го ми­сте­цтва, ма­лює порт­ре­ти ге­не­ра­лів і чле­нів уря­ду, стар­шин і ко­за­ків, а та­кож низ­ку пей­за­жів».

1921 ро­ку ху­до­жник пе­ре­їжджає на Га­ли­чи­ну — до Ми­ко­ла­є­ва, а по­тім — до Льво­ва. Тут, за іні­ці­а­ти­ви ху­до­жни­ків-емі­гран­тів зі схо­ду Укра­ї­ни, зор­га­ні­зо­вує й очо­лює «Гур­ток ді­я­чів укра­їн­сько­го ми­сте­цтва», бе­ре актив­ну участь у твор­чій ді­яль­но­сті та ви­став­ках 1922 — 1927 ро­ків. Пен­злю ху­до­жни­ка на­ле­жать порт­ре­ти су­ча­сни­ків: М. Юна­ко­ва, М. Бе­зру­чка, В. Сіль­сько­го, М. Оме­ля­но­ви­ча-Пав­лен­ка, ота­ма­на Ю. Тю­тюн­ни­ка, пол­ков­ни­ка М. Па­лі­єн­ка, Д. Ві­тов­сько­го, О. Гу­ляй-Гу­лен­ка, пи­сьмен­ни­ків В. Са­мій­лен­ка, Ю. Ро­ман­чу­ка, о. Йо­си­па Слі­по­го; низ­ка жі­но­чих порт­ре­тів, а та­кож істо­ри­чно­жан­ро­ві по­ло­тна — «Ви­їзд із зам­ку», «По­хід кня­зя Іго­ря на по­лов­ців», «Ой, у по­лі жи­то...».

Во­дно­час впро­довж ро­ків ху­до­жник тво­рить у ца­ри­ні са­краль­но­го ми­сте­цтва — іко­ни та ві­тра­жі Успен­ської цер­кви, іко­но­стас та сті­но­пис у ка­пли­ці Свя­то­го Ду­ха Львів­ської ду­хов­ної се­мі­на­рії, низ­ку ікон у цер­квах сіл Ра­де­ли­чі, Хо­ло­їв, Бо­ро­ви­чі, Зу­бець. У цих тво­рах укра­їн­ська ми­сте­цька тра­ди­ція та іко­но­гра­фі­чна ві­зан­ти­сти­ка по­єд­ну­є­ться з обра­зно-ко­ло­ри­сти­чни­ми при­йо­ма­ми на­ро­дно­го ми­сте­цтва.

Під­су­мо­ву­ю­чи роз­по­відь про укра­їн­сько­го дер­жав­но­го ді­я­ча й та­ла­но­ви­то­го «ві­до­мо­го й во­дно­час не­ві­до­мо­го ху­до­жни­ка», йо­го зна­че­н­ня для укра­їн­сько­го куль­тур­но­го про­це­су, хо­чу за­вер­ши­ти сло­ва­ми ав­то­ра мо­но­гра­фії «Укра­їн­ські ми­тці в сві­ті» (Львів, 2013) про­фе­со­ра Га­ли­ни Стель­ма­щук: «Вже з 1916 ро­ку він (Пе­тро Хо­ло­дний) по­чав ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти дав­ню іко­но­пи­сну те­хні­ку в ре­лі­гій­них та світ­ських ком­по­зи­ці­ях, які він сві­до­мо на­ді­ляв окре­ми­ми сти­лі­сти­чни­ми ри­са­ми ві­зан­тій­ської тра­ди­ції, транс­фор­му­ю­чи її в ду­сі су­ча­сно­го йо­му мо­дер­но­го ми­сте­цтва. Та­ким чи­ном, Пе­тро Хо­ло­дний, по­руч із Ми­хай­лом Бой­чу­ком та Оле­ксою Но­ва­ків­ським, став одним із за­снов­ни­ків укра­їн­сько­го на­ціо­наль­но­го сти­лю в обра­зо­твор­чо­му ми­сте­цтві, який отри­мав на­зву «не­о­ві­зан­ти­зму».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.