Три не­ви­ко­ри­ста­них шан­си

«Істо­рія остан­ніх укра­їн­ських ре­во­лю­цій — це істо­рія змов на тлі гро­мад­сько­го обу­ре­н­ня», — екс­перт

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

УВар­ша­ві від­бу­ла­ся­дво­ден­на між­на­ро­дна кон­фе­рен­ція«Три ре­во­лю­ції — порт­ре­ти Укра­ї­ни » , в якій взя­ли участь зокре­ма, екс- пре­зи­ден­ти Поль­щі Але­ксандр Ква­снєв­ський та Укра­ї­ни Ві­ктор Ющен­ко. Кон­фе­рен­цію та­кож від­ві­дав укра­їн­ський ві­це-прем’єр В’яче­слав Ки­ри­лен­ко, який від­зна­чив, що «під час ко­жної з трьох су­ча­сних укра­їн­ських ре­во­лю­цій на­ро­джу­ва­ла­ся­но­ва Укра­ї­на». Оста­н­ня­ре­плі­ка ри­то­ри­чна і по­тре­бує окре­мої дис­ку­сії. Чи справ­ді ці три ві­хи, які бу­ли шан­са­ми для­змін, які­сно впли­ну­ли на роз­ви­ток дер­жа­ви? Слід на­га­да­ти, що остан­ній ма­со­вий про­тест, який отри­мав на­зву Ре­во­лю­ці­я­гі­дно­сті зре­штою розв’язав ру­ки Крем­лю по роз­гор­тан­ню агре­сії про­ти Укра­ї­ни і оку­па­ції ча­сти­ни її те­ри­то­рій.

« Три ре­во­лю­ції » — це до­слі­дни­цький про­ект, який вті­лю­є­ться під ке­рів­ни­цтвом екс­пер­тів з пи­тань Цен­траль­но-Схі­дної Єв­ро­пи — Па­ве­ла Ко­ва­ля­та Джор­джа Мін­ка. Цей про­ект при­свя­че­ний ви­вчен­ню трьох по­дій в но­ві­тній істо­рії Укра­ї­ни — Ре­во­лю­ції на гра­ні­ті 1990 ро­ку, По­ма­ран­че­вій ре­во­лю­ції 2004 ро­ку та Ре­во­лю­ції гі­дно­сті 2013—2014 ро­ків.

Ще за ча­сів до­тлі­ва­ю­чо­го СРСР в Ки­є­ві від­бу­ли­ся­про­те­сти сту­ден­тів, які прийня­то на­зи­ва­ти Ре­во­лю­ці­єю на гра­ні­ті. Акція три­ва­ла з 2 до 17 жов­тня 1990 ро­ку. Одні­єю із ви­мог мо­ло­ді бу­ла від­став­ка го­ло­ви Ра­ди Мі­ні­стрів УРСР Ві­та­лі­я­Ма­со­ла. Зре­штою сту­ден­ти до­би­лись сво­го і акці­я­за­вер­ши­лась під­пи­са­н­ням по­ста­но­ви Вер­хов­ної Ра­ди УРСР, яка га­ран­ту­ва­ла виконання всіх ви­мог. Що­прав­да, кі­нець кін­цем від­став­ка те­хно­кра­та Ві­та­лія Ма­со­ла, гріх яко­го по­ля­гав ли­ше в то­му, що він був пред­став­ни­ком ко­му­ні­сти­чної вер­хів­ки Укра­ї­ни, від­кри­ла до­ро­гу у вла­ду Ле­о­ні­ду Ку­чмі. Остан­ньо­го прийня­то бу­ло пов’язу­ва­ти із «Южма­шем», тоб­то так са­ме ди­ре­кто­ром-те­хно­кра­том, за­бу­ва­ю­чи про те, що Ку­чма зро­бив кар’єру са­ме по пар­тій­ній лі­нії.

При­су­тність на кон­фе­рен­ції в Поль­щі Ква­снєв­сько­го та Ющен­ка по­ка­зо­ва. Адже одра­зу ви­ни­кає за­пи­та­н­ня, ви­хо­дя­чи з те­ма­ти­ки, від­су­тно­сті тре­тьо­го фі­гу­ран­та по­дій 2004-го ро­ку — вже зга­да­но­го Ле­о­ні­да Ку­чми. При­га­ду­ю­чи ті по­дії, слід за­зна­чи­ти, що пі­сля­то­го, як Ле­о­ні­ду Да­ни­ло­ви­чу не вда­ло­ся­за­ли­ши­ти­ся­на тре­тій строк, він зро­бив став­ку на Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча як сво­го на­сту­пни­ка. То­ді в пер­шо­му ту­рі ви­бо­рів, ще до ма­со­вих про­те­стів, Ку­чма, опу­стив­ши бю­ле­тень у скринь­ку, ска­зав, що він «го­ло­су­вав за ста­біль­ність». Фаль­си­фі­ка­ції в дру­го­му ту­рі спро­во­ку­ва­ли ма­со­вий про­тест укра­їн­ців. Си­ту­а­ці­я­ви­хо­ди­ла з-під кон­тро­лю. Ро­би­ти став­ку на Ющен­ка він не міг, хоч той на­зи­вав йо­го в свій час «ба­тьком» та під­пи­сав сум­но­зві­сний «лист трьох», де про­те­сту­валь­ни­ків акції «Укра­ї­на без Ку­чми» на­звав екс­тре­мі­ста­ми та на­ціо­нал-со­ці­а­лі­ста­ми (Май­дан чо­мусь цей факт Ющен­ку за­був при­га­да­ти.) Ющен­ка не спри­йма­ла Мо­сква. То­му Ку­чма і за­ру­чив­ся­під­трим­кою Яну­ко­ви­ча від Пу­ті­на (про це остан­ній го­во­рив в одній із сво­їх прес-кон­фе­рен­цій).

Ко­ли ж на­ста­ла мо­ро­зна бу­рем­на осінь 2004-го, ря­ту­ва­ти ста­но­ви­ще при­їхав пре­зи­дент су­сі­дньої Поль­щі Ква­снєв­ський. То­ді і від­бу­ла­ся­до­мов­ле­ність про пе­ре­да­чу вла­ди Ющен­ку та збе­ре­же­н­ня­га­ран­тій без­кар­но­сті для­Ку­чми. Про­ро­сій­ський Яну­ко­вич пі­шов в опо­зи­цію, а Мо­сква в свою чер­гу зро­би­ла від­по­від­ні ви­снов­ки. І вже 2007 ро­ку під час до­стро­ко­вих пар­ла­мент­ських ви­бо­рів ми впер­ше по­чу­ли про ав­то­бу­си з «ті­ту­шка­ми» та за сло­ва­ми то­ді­шньо­го ко­ман­ду­ва­ча ВВ МВС Укра­ї­ни Оле­ксан­дра КІХТЕНКА, сто­я­ли на ме­жі кро­во­про­ли­т­тя. Кі­хтен­ко сво­го ча­су ді­лив­сяз «Днем» спо­га­да­ми про те, що вже то­ді Ро­сі­я­на­ма­га­лась ви­про­бу­ва­ти те­хно­ло­гії кри­ва­вих про­во­ка­цій під час про­те­стів в Ки­є­ві (так, са­ме 2007-го, хо­ча ма­ло хто про це пам’ятає). Як ві­до­мо, цю те­хно­ло­гію Ро­сії до­ве­де­ться­за­сто­су­ва­ти вже на по­ча­тку 2014-го ро­ку.

«Істо­рі­я­о­стан­ніх укра­їн­ських ре­во­лю­цій — це істо­рі­я­змов на тлі гро­мад­сько­го обу­ре­н­ня. Змо­ви у вер­хах існу­ють з 1991 ро­ку, — ко­мен­тує «Дню» Ві­ктор НЕБОЖЕНКО. — То­ді від­бу­ла­ся­фа­кти­чна змо­ва на­ціо­наль­но орі­єн­то­ва­них по­лі­ти­ків із ко­му­ні­сти­чним ке­рів­ни­цтвом з ме­тою отри­ма­ти від­по­від­ну вла­ду. Для­ко­му­ні­сти­чної но­мен­кла­ту­ри — це був шанс збе­рег­ти свою вла­ду в Укра­ї­ні. Зре­штою на­ціо­нал-де­мо­кра­тів від­су­ну­ли від вла­ди або ви­ко­ри­ста­ли, дис­кре­ди­ту­ва­ли. По- ді­бна змо­ва від­бу­ла­сяі в 2004 ро­ці. То­ді бу­ла си­сте­ма га­ран­тій для­Ку­чми, в обмін на пе­ре­да­чу вла­ди. Зви­чай­но, Ку­чма по­ді­бні роз­мо­ви вів і з «до­не­цьки­ми». Але Ку­чма і Ющен­ко кра­ще ро­зумі­ли один одно­го. Ющен­ко вва­жав се­бе «си­ном» Ку­чми, а Ку­чма вва­жав се­бе йо­го «ба­тьком». За Ющен­ка він від­чу­вав се­бе у без­пе­ці і був що­най­мен­ше про­сто без­кар­ною осо­бою. «До­не­цькі», хоч він і зро­бив на­пе­ре­до­дні став­ку на Яну­ко­ви­ча, йо­му мо­гли вла­шту­ва­ти про­бле­ми. Ми це, до ре­чі, по­ба­чи­ли по­тім — в 2011-му, ко­ли про­ти Ку­чми бу­ло від­кри­то кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­няу «спра­ві Гон­га­дзе». Що сто­су­є­ться­са­мо­го Ющен­ка, то зви­чай­но у ньо­го був шанс ре­фор­му­ва­ти кра­ї­ну, але він втра­тив час».

Кри­ва­ві по­дії 2014 ро­ку на­чеб­то вже ма­ли то­чно на­вчи­ти укра­їн­ське су­спіль­ство від­чу­т­тя­дже­ре­ла не­без­пе­ки. Спра­ве­дли­ве обу­ре­н­ня­мас в пев­ний мо­мент бу­ло спря­мо­ва­не на низ­ку не зав­жди одно­зна­чних кро­ків — за­хо­пле­н­ня­дер­ж­уста­нов, ви­ко­ри­ста­н­ня«ко­ктей­лів Мо­ло­то­ва», по­хід акти­ві­стів до Вер­хов­ної Ра­ди бу­кваль­но під за­кла­н­ня. Зре­штою Яну­ко­вич, який на той час за­ва­жав кла­нам, що кон­ку­ру­ва­ли з «до­не­цьки­ми», дій­сно втік, але що це ре­аль­но змі­ни­ло в кра­ї­ні? Сут­тє­вих ре­форм не­має, оку­по­ва­на ча­сти­на те­ри­то­рії, вби­ті та по­ка­лі­че­ні ти­ся­чі лю­дей. На­пев­но, за­ду­му­ю­чи Май­да­ни, су­спіль­ству все-та­ки вар­то ду­ма­ти і про які­сну аль­тер­на­ти­ву, а не тіль­ки про по­ва­ле­н­ня­ре­жи­му.

«Май­да­ни є па­ра­лель­ним про­це­сом змов, хоч без­умов­но во­ни і вза­є­мо­по­єд­на­ні, — про­дов­жує Ві­ктор Небоженко. — Що­до то­го, що Ку­чма опи­нив­ся­на пе­ре­го­во­рах в Мін­ську, до­зво­лю со­бі ви­сло­ви­ти на­сту­пну гі­по­те­зу. Так ви­яви­лось, що від Укра­ї­ні в пе­ре­мов­но­му про­це­сі, крім Єв­ге­на Мар­чу­ка, ні­хто не за­ймає про­фе­сій­ну дер­жав­ни­цьку по­зи­цію. Звід­си і від­по­від­ні під­пи­са­ні акти, які не мі­стять в со­бі на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів Укра­ї­ни. Фа­кти­чно Пу­тін пі­ді­брав для­се­бе пе­ре­мов­ни­ків з про­ро­сій­ським спря­му­ва­н­ням і фа­кти­чно ве­де пе­ре­мо­ви­ни сам з со­бою. Ви мо­же­те со­бі уяви­ти, що Ку­чма і Ме­двед­чук мо­гли б під­пи­са­ти ви­гі­дну для­Укра­ї­ни уго­ду? Ні пер­ший, ні дру­гий не має до­ві­ри в укра­їн­сько­му су­спіль­стві. Га­даю, що Мар­чук все це ро­зу­міє, але як лю­ди­на дер­жав­ник і з ви­со­кою ква­лі­фі­ка­ці­єю зро­бив все, що міг, для­об­сто­ю­ва­н­ня­укра­їн­ських по­зи­цій в цих над­скла­дних умо­вах. Всі ін­ші при­слу­ха­лись до вла­сно­го го­ло­су. Тоб­то го­ло­су Крем­ля. Про­сто це лю­ди із схо­жим сві­то­гля­дом. То­му він і зі­штов­хнув­сяіз спро­ти­вом у Вер­хов­ній Ра­ді 31 сер­пня2015-го ро­ку та спро­ти­вом укра­їн­сько­го на­ро­ду. І все це то­му, що істо­рію змов, які зре­штою ви­ли­лись в Мін­ські уго­ди, укра­їн­ці ор­га­ні­чно не спри­йма­ють. Із цьо­го по­лі­ти­кам тре­ба ро­би­ти ви­снов­ки».

«Я аб­со­лю­тно по­го­джу­юсь з тим, що в 2004 ро­ці вла­да фа­кти­чно бу­ла пе­ре­да­на Ющен­ку під пев­ні га­ран­тії Ку­чмі, — ко­мен­тує «Дню» прав­ник, гро­мад­ський ді­яч, спів­за­снов­ник і ке­рів­ник ПДМШ ім. М Пи­ро­го­ва Ген­на­дій ДРУЗЕНКО. — До­сі те, що у нас на­зи­ва­ли ре­во­лю­ці­я­ми, бу­ло ли­ше змі­ною осо­би­сто­стей, але в тій же са­мій си­сте­мі, яка бу­ла сфор­мо­ва­на при Ку­чмі. Під час остан­ньої Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті зда­ва­лось, що да­лі так жи­ти не мо­жна, а ви­яви­лось, що мо­жна. Змі­ни­лись прі­зви­ща, роз­цін­ки, але схе­ми за­ли­ши­ли­ся­ті ж са­мі. Якщо го­во­ри­ти ме­ди­чною тер­мі­но­ло­гі­єю, то це той ви­па­док, ко­ли по­трі­бен хі­рург, а не те­ра­певт. Не­об­хі­дно обрі­за­ти цю пу­по­ви­ну зв’яз­ків з по­ро­чною си­сте­мою і по­ро­чни­ми прин­ци­па­ми спів­існу­ва­н­ня. Без­умов­но хі­рур­гі­я­пе­ре­дба­чає кров. Зло­чин­ці ма­ють бу­ти по­ка­ра­ні, а не не­до­тор­ка­ні під га­ран­тії в на­слі­док «до­го­вор­ня­ків». То­ді в нас бу­де шанс на те, що змі­ня­ться не ли­ше прі­зви­ща, а й су­тність, си­сте­ма. При­найм­ні ми бу­де­мо то­ді зна­ти, що в Укра­ї­ні не­має ка­сти не­до­тор­кан­них. По­ки Укра­ї­ну пред­став­ля­ють Ку­чма з Ме­двед­чу­ком, ми бу­де­мо за­хли­на­тись в кро­ві, нам бу­де важ­ко ди­ви­тись в очі ба­тькам за­ги­блих, які во­ю­ють за нас за­раз на Дон­ба­сі. Лю­ди на Май­да­ні, на від­мі­ну від тих, хто по­стій­но пе­ре­бу­вав на сце­ні Май­да­ну, то­чно не вми­ра­ли за те, щоб По­ро­шен­ко зайняв крі­сло Яну­ко­ви­ча, а Яце­нюк чи Грой­сман крі­сло Аза­ро­ва. Але це те, що від­бу­ло­ся­на­справ­ді».

В цьо­му кон­текс­ті вар­то при­га­да­ти сло­ва го­лов­но­го ре­да­кто­ра «Дня» Ла­ри­си ІВШИНОЇ, яка не­що­дав­но в ефі­рі ка­на­лу «112 Укра­ї­на» ска­за­ла: «Укра­їн­ські ре­во­лю­ції хо­дять за­дом на­пе­ред, вра­хо­ву­ю­чи той ре­зуль­тат, який ми ма­є­мо пі­сля ко­жної з них. По­трі­бно ґрун­тов­но ро­зі­бра­ти­ся— чо­му так? Чо­му пі­сля­ко­жної ми не ма­є­мо від­чу­т­тя, що ми до­ся­гли ве­ли­ко­го по­зи­тив­но­го ефе­кту? Су­спіль­ство має по­тен­ці­ал про­те­сту, але у ньо­го ду­же не­ве­ли­кий по­тен­ці­ал кон­стру­ю­ва­н­ня­май­бу­тньо­го. Пов­ста­н­ня­ми і май­да­на­ми ми не ви­рі­шу­є­мо сво­їх основ­них пи­тань — які­сної елі­ти, змі­ни по­ко­лінь, со­ці­аль­них лі­фтів, по­бу­до­ви ін­стру­мен­таль­ної по­лі­ти­ки, по­бу­до­ви які­сної ін­фор­ма­цій­ної по­лі­ти­ки і змен­ше­н­ня роз­ри­ву, який від­був­ся на по­ча­тку 90- х, між ба­га­ти­ми та аб­со­лю­тно збі­дні­лим на­се­ле­н­ням. Тре­ба пе­ре­о­сми­сли­ти ін­стру­мен­ти бо­роть­би, іна­кше ми бу­де­мо ру­ха­ти­ся­від ре­во­лю­ції до ре­во­лю­ції, але від цьо­го ста­ва­ти­ме де­да­лі гір­ше».

От­же, ба­чи­мо, що про­тя­гом 25 ро­ків не­за­ле­жно­сті в Укра­ї­ні існу­ють па­ра­лель­ні про­це­си: щи­ре гро­мад­ське, але не­си­стем­не обу­ре­н­ня, яке по­тім за­га­сає і пе­ре­тво­рю­є­ться­на апа­ти­чні до ви­бо­рів на­строї; змо­ви олі­гар­хів, які так чи іна­кше зав’ яза­ні під га­ран­тії РФ і ви­ли­ва­ю­тьсяв пі­до­зрі­лі, яв­но не­ви­гі­дні для­Укра­ї­ни уго­ди; фор­му­ва­н­ня на цьо­му тлі п’ятої ко­ло­ни РФ се­ред по­лі­ти­ків, гро­мад­ських ді­я­чів та жур­на­лі­стів. Та­ка су­міш не мо­же не за­пу­ска­ти ме­ха­нізм руй­на­ції дер­жав­но­сті, яка в свої лі­та все ще пе­ре­бу­ває в ста­ні вра­зли­во­го не­мов­ля­без іму­ні­те­ту, що так і не ста­ло на но­ги. Са­ме то­му на­ші « ре­во­лю­ції » ( тер­мін, який на­справ­ді на­вряд під­хо­дить до ма­со­вих про­те­стів, що від­бу­ва­лись в Укра­ї­ні) хо­дять по ко­лу і ча­сто ста­ють еле­мен­том руй­на­ції, а не дер­жа­во­тво­ре­н­ня.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ФОТО З САЙТА HRONIKA.INFO

ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.