Як це бу­ло...

Три ро­ки то­му по­ча­ла­ся ро­сій­ська агре­сія на схо­ді

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ана­ста­сія РУДЕНКО, «День»

«Три ро­ки то­му від­бу­ла­ся моя оста­н­ня ле­кція про єв­ро­пей­ську ін­те­гра­цію Укра­ї­ни для пра­ців­ни­ків ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди, ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня і дер­жав­них під­при­ємств. Про­тя­гом кіль­кох ро­ків що­мі­ся­ця бу­ло по 2—3 ле­кції. Чер­го­ва бу­ла за­пла­но­ва­на на 3 бе­ре­зня 2014 ро­ку, але не від­бу­ла­ся че­рез за­хо­пле­н­ня обл­держ­адмі­ні­стра­ції ор­ка­ми, ке­ро­ва­ни­ми ФСБ Ро­сії...», — не­що­дав­но на­пи­сав у се­бе на Facebook Ігор То­до­ров. Він ві­до­мий як про­фе­сор ка­фе­дри між­на­ро­дних від­но­син і зов­ні­шньої по­лі­ти­ки, який із 1993 ро­ку ви­кла­дав в До­не­цько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті ви­клю­чно укра­їн­ською. Так са­мо — всі пу­блі­чні ви­сту­пи і ефі­ри. При­чо­му укра­їн­ська бу­ла для ньо­го не для про­фор­ми, а — щи­рим пе­ре­ко­на­н­ням. Він же від­крив і очо­лю­вав Центр між­на­ро­дної без­пе­ки та єв­ро­а­тлан­ти­чної спів­пра­ці при До­не­цько­му уні­вер­си­те­ті — то хто ска­же, що ідея Укра­ї­ни у НАТО не зна­хо­ди­ла на До­неч­чи­ні щи­ро­го від­гу­ку?

«День» у рам­ках про­е­кту «Дон­бас INCOGNITA» запитав Іго­ря То­до­ро­ва про хро­ні­ку опо­ру ро­сій­ській ін­ва­зії, ре­фле­ксії над при­чин­но-на­слід­ко­ви­ми зв’яз­ка­ми і від­чу­т­тя ним сво­єї ма­лої Ба­тьків­щи­ни за­раз.

«НОНСЕНС, ФЕЙКОВЕ УТВОРЕННЯ, ЯКЕ НЕ МАЄ ПІД­ҐРУН­ТЯ ДЛЯ ІСНУ­ВА­Н­НЯ...»

— Ви з До­не­цька у 2014 ро­ці пе­ре­се­ли­ли­ся до Ужго­ро­да, ба­га­то по­до­ро­жу­є­те, то­му ска­жіть, як ви від­чу­ва­є­те, чи змі­ни­ло­ся став­ле­н­ня до До­неч­чи­ни і ви­хід­ців з цьо­го ре­гіо­ну пі­сля всіх по­дій остан­ніх трьох ро­ків?

— Пев­ною мі­рою став­ле­н­ня по­ля­ри­зу­ва­ло­ся. Ті, ко­трі спіл­ку­ю­ться, зна­ють пе­ре­се­лен­ців у рі­зних ре­гіо­нах, ро­зу­мі­ють, що це нор­маль­ні, аде­ква­тні, про­укра­їн­ськи на­ла­што­ва­ні лю­ди. З ін­шо­го бо­ку, існує та­ка не­га­тив­на тенденція, ко­ли, не роз­би­ра­ю­чись, хто є хто, зви­ну­ва­чу­ють всіх у си­ту­а­ції, яка від­бу­ва­є­ться на схо­ді. Та­кі уза­галь­не­н­ня пі­ді­грі­ва­ю­ться пев­ни­ми жур­на­лі­ста­ми, пи­сьмен­ни­ка­ми, де­яки­ми екс­пер­та­ми, які за­яв­ля­ють, що ні­чо­го з Дон­ба­сом вже не бу­де, тре­ба ві­дмо­ви­ти­ся від ньо­го так са­мо, як і від Кри­му. З то­чки зо­ру ін­те­ре­сів дер­жа­ви, мі­жна­ро­дно­го пра­ва аб­со­лю­тно не­при­пу­сти­мо якісь те­ри­то­рії взя­ти та втра­ча­ти.

— Ви ска­за­ли, що не мо­жна взя­ти і ві­дмо­ви­ти­ся про­сто від Дон­ба­су, але роз­мо­ви дій­сно є різ- ні. Се­ред шля­хів ви­рі­ше­н­ня кон­флі­кту на схо­ді вба­ча­ють або від­мо­ву від те­ри­то­рії, або ре­ін­те­гра­цію, або за­мо­ро­же­н­ня кон­флі­кту. Що ска­же­те?

— Ві­дмо­ви­ти­ся в жо­дно­му ра­зі не мо­жна, то­му що це ду­же по­га­ний­пре­це­дент і для нас, і для всьо­го сві­ту. Та­кі «бо­лі­сні ком­про­мі­си» не­при­пу­сти­мі. Тре­ба до­три­му­ва­ти­ся прин­ци­пу не­ру­хо­мо­сті кор­до­нів, не­до­тор­ка­но­сті те­ри­то­рії, є ре­зо­лю­ція ООН від бе­ре­зня 2014 ро­ку, що під­твер­джує це. Я — за ре­ін­те­гра­цію, але, на жаль, це пи­та­н­ня не сто­їть у пра­кти­чній­пло­щи­ні. На мій­по­гляд, ре­ін­те­гра­ція мо­жли­ва ли­ше на умо­вах Укра­ї­ни, а не яки­хось Мін­ських до­мов­ле­но­стях, які де-фа­кто є за­про­по­но­ва­ни­ми Пу­ті­ним. Че­рез те, що в нас по­ки і вла­сних мо­жли­во­стей не­до­ста­тньо, і за­галь­на між­на­ро­дна си­ту­а­ція, що при­кро, але скла­да­є­ться не на­шу ко­ристь, то­му спо­ді­ва­ти­ся, що ми від­но­ви­мо чи до­да­мо но­ву якість на на­ших умо­вах в близь­ко­му май­бу­тньо­му я не ба­чу. Але, фа­кти­чно, і за­мо­ро­же­н­ня не від­бу­ва­є­ться. Во­гонь не при­пи­ня­є­ться, «мін­ські до­мов­ле­но­сті» не ви­ко­ну­ю­ться. І по­ки три­ва­ти­ме під­трим­ка Ро­сії, спо­ді­ва­ти­ся, що во­но са­мо по со­бі при­пи­ни­ться — не вар­то.

Ще 2014 ро­ку в ме­не осо­би­сто бу­ли ілю­зії, що, мо­же, щось ста­не­ться, якийсь «чор­ний ле­бідь» з’явиться на на­шу ко­ристь. Але ті ілю­зії ми­ну­ли. При­найм­ні те, що від­бу­ва­є­ться у сві­ті, зокре­ма у 2016 ро­ці, мо­жна видавати за «чор­но­го ле­бе­дя», але не на на­шу ко­ристь. Ви­бо­ри в Єв­ро­пі на хви­лі по­пу­лі­зму, Брек­зіт у Бри­та­нії, сум­ні пер­спе­кти­ви що­до Фран­ції і Ні­меч­чи­ни — на­шим пар­тне­рів у Нор­манд­сько­му фор­ма­ті. На жаль, світ ви­хо­дить із по­зи­ції real politic, що Ро­сія — ду­же ве­ли­ка кра­ї­на, з якою тре­ба до­мов­ля­тись, йти на ком­про­мі­си. А Ро­сія цим ко­ри­сту­є­ться. Як ка­зав сво­го ча­су бри­тан­ськийа­на­лі­тик Джеймс Шерр, на­скіль­ки За­хід по­ту­жний­еко­но­мі­чно, на­стіль­ки За­хід слаб­кий по­лі­ти­чно, а Ро­сія — нав­па­ки. Еко­но­мі­ка — це її слаб­ка лан­ка, і на неї мо­жна бу­ло б зна­чно впли­ну­ти, як­би сан­кції бу­ли більш по­слі­дов­ни­ми йжорс­тки­ми від са­мо­го по­ча­тку.

Як ко­ли­шній­ме­шка­нець До­не­цька, я зав­жди кажу, що під­став для по­лі­ти­чно­го се­па­ра­ти­зму не бу­ло. На по­бу­то­во­му рів­ні лю­бов до Ро­сії бу­ла, при­ро­дно так скла­ло­ся. Але щоб бу­ли якісь ор­га­ні­за­ції, які ви­сту­па­ли б за від­окрем­ле­н­ня, — ні. Бу­ла аб­со­лю­тно фей­ко­ва ор­га­ні­за­ція «До­не­цька ре­спу­блі­ка», яку су­дом за­бо­ро­ни­ли, але ре­аль­но з нею ні­чо­го не зро­би­ли. На мі­тин­ги, які во­ни про­во­ди­ли, зби­ра­ли­ся 20—30 осіб, і всі на них ди­ви­ли­ся, як на ди­ва­ків. А ось 1 бе­ре­зня 2014 ро­ку я був свід­ком, як ні­би вклю­чи­ли «тум­блер» фаль­ши­во­го се­па­ра­ти­зму. Чи­слен­ний­мі­тинг на цен­траль­ній­пло­щі з де­ся­тка­ми три­ко­ло­рів — звід­ки во­ни взя­ли­ся? По­ча­ли­ся ма­со­ві про­ро­сій­ські акції, з’явив­ся так зва­ний­на­ро­дний­гу­бер­на­тор Пав­ло Гу­ба­рєв, бу­ло за­хо­пле­но бу­дів­лю держ­адмі­ні­стра­ції. Близь­ко трьох ти­жнів во­на бу­ла зайня­та, по­тім — звіль­не­на. Обла­сні чи­нов­ни­ки по­вер­ну­ли­ся на свої ро­бо­чі мі­сця до дру­го­го за­хо­пле­н­ня. Дру­ге від­бу­ло­ся вже 6 кві­тня, а 7-го — про­го­ло­си­ли «ДНР». Від­то­ді бу­ди­нок обл­держ­адмі­ні­стра­ції не був уже під­кон­троль­нийУкра­ї­ні.

Для то­го, щоб акти­ві­зу­ва­ти мі­сце­ве на­се­ле­н­ня, на про­ро­сій­ських мі­тин­гах бу­ло ду­же ба­га­то при­їжджих. Я спіл­ку­вав­ся з при­кор­дон­ни­ка­ми, які про­сто не ро­зумі­ли, що це бу­ло. Во­ни про­пу­ска­ли на­пов­не­ні ав­то­бу­си з Ро­стов­ської обла­сті, які у по­трі­бний мо­мент ство­ри­ли пер­вин­ний­на­товп. По­тім при­ве­зе­ні аген­ти впли­ву, яких, за ін­сай­дер­ською ін­фор­ма­ці­єю, бу­ло десь до ти­ся­чі лю­дей, зор­га­ні­зу­ва­ли по­трі­бні на­строї, пе­ред­усім не в мі­сті До­не­цьку, а в ша­хтар­ських мі­сте­чках, де со­ці­аль­ні умо­ви бу­ли най­більш су­во­рі. На по­ча­тку цей­рух мав пев­не со­ці­аль­не за­барв­ле­н­ня. Мов­ляв, там олі­гар­хи, а ми бу­де­мо кра­ще жи­ти, на­ро­дні ре­спу­блі­ки і та­ке ін­ше. Але ще раз хо­чу на­го­ло­си­ти, що вну­трі­шніх під­став са­ме для по­лі­ти­чно­го ру­ху, для ство­ре­н­ня цих са­мо­про­го­ло­ше­них ре­спу­блік не бу­ло. Я пам’ятаю 7 кві­тня 2014 ро­ку, якраз був у пря­мо­му ефі­рі «ТРК Дон­бас», і в цей день бу­ло про­го­ло­ше­но «ДНР». Ме­не пи­та­ли: «Що ви з цьо­го при­во­ду ска­же­те?». Я одно­зна­чно від­по­вів: «Це нонсенс. Цьо­го не мо­же бу­ти ні­ко­ли, бо це фейкове утворення, яке не має під­ґрун­тя для існу­ва­н­ня».

Існу­ва­ла пев­на ілю­зія, ле­ген­да, в яку всі ві­ри­ли, що фа­кти­чно ке­рів­ни­ком ре­гіо­ну є Рі­нат Ахме­тов. Він не допу­стить сва­во­лі, яка б по­ста­ви­ла під за­гро­зу йо­го бі­знес. Але подаль­ший­ро­з­ви­ток по­ді­йдо­вів, що наш олі­гар­хат не є суб’єктом, він — об’єкт. Від ньо­го ні­чо­го не за­ле­жа­ло. Зра­дни­ка­ми ви­яви­лись і пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни. Опе­ра­ція на Дон­ба­сі по­ча­ла­ся, ви­хо­дя­чи з пев­них геополітичних ін­те­ре­сів. Ме­тою Пу­ті­на є не «ДНР/ЛНР», а вся Укра­ї­на. А гло­баль­но — це руй­на­ція єв­ро­пей­ської ін­те­гра­ції, руй­на­ція Євросоюзу і НАТО. От­же, си­ту­а­ція від по­ча­тку бу­ла ке­ро­ва­ною і про­дов­жує бу­ти та­кою. Звід­ки на Дон­ба­сі ве­ли­че­зна кіль­кість зброї, боє­при­па­сів? На­чеб­то ві­ді­бра­ли тро­фей­ні в укра­їн­ської ар­мії. Я — ме­шка­нець то­го ре­гіо­ну, і мо­жу за­пев­ни­ти, що він ні­ко­ли не був мі­лі­та­рі­зо­ва­ний. А ко­ли за­раз у «ДНР» тан­ків біль­ше, ніж у Бун­де­све­рі, то обман оче­ви­дний. Звер­та­ти­ся до ке­рів­ни­цтва цих псев­до­ре­спу­блік «да­вай­те при­пи­ни­мо еска­ла­цію» — про­сто смі­шно. Во­ни не спро­мо­жні це зро­би­ти, бо не во­ни це по­ча­ли, і про­сто ви­ко­ну­ють по­кла­де­ні на них фун­кції.

«МИ СТА­ЛИ ЖЕР­ТВА­МИ ТОЛЕРАНТНОСТІ»

— Ви від­чу­ва­ли, що ґрунт для кон­флі­кту го­ту­вав­ся на­ба­га­то ра­ні­ше?

— Чі­тко усві­до­ми­ли ми це тіль­ки у 2014 ро­ці. У нас зав­жди бу­ло спо­кій­не, то­ле­ран­тне став­ле­н­ня до рі­зних ду­мок. Ска­жі­мо, ми в До­не­цько­му на­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті про­во­ди­ли Ака­де­мії НАТО, кон­фе­рен­ції зі спів­пра­ці з Альян­сом. Але, з ін­шо­го бо­ку, про­во­ди­ли­ся за­хо­ди «Ру­сько­го ми­ру», які теж бу­ли ле­галь­ні, та фа­кти­чно не­сли в со­бі ан­ти­дер­жав­ни­цьке спря­му­ва­н­ня. А ува­гу на це не звер­та­ли. Я ро­зу­мію, що, зокре­ма че­рез те, що мі­сце­ва вла­да — час­тко­во — ви­яви­ла­ся від­вер­ти­ми зра­дни­ка­ми і та­кі за­хо­ди від­по­від­а­ли їхнім по­тре­бам. При­кла­дом тер­пи­мо­сті до рі­зних на­стро­їв був і мій­рі­днийі­сто­ри­чний фа­куль­тет До­ННУ. Вже пі­сля по­ча­тку вій­ни ми роз­мір­ко­ву­ва­ли, що не ма­ли ра­ції, тре­ба бу­ло жорс­тко при­пи­ня­ти усі ан­ти­дер­жав­ни­цькі ру­хи. На жаль, час не по­вер­неш.

«МА­Є­МО «ЗАСТОВПИТИ» СВОЮ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНУ ВО­ЛЮ ПРИЄДНАННЯ ДО НАТО»

— Ще з ча­сів про­жи­ва­н­ня у До­не­цьку ви сла­ви­ли­ся як єв­ро­а­тлан­тист. 20 ро­ків то­му в ефі­рі на До­не­цькій обла­сній дер­жав­ній те­ле­ра­діо­ком­па­нії ви ска­за­ли, що Укра­ї­на має всту­па­ти в НАТО. Чо­му у вас та­ка по­зи­ція? Та­кож, ма­буть, зна­є­те, що Укра­ї­на ма­ла шанс зро­би­ти ве­ли­кий крок у цьо­му на­прям­ку за ча­сів го­ло­ву­ва­н­ня у РНБО Єв­ге­на Мар­чу­ка, але по­тім йо­го іні­ці­а­ти­ву бу­ло за­бло­ко­ва­но.

— Так, зві­сно, при Ку­чмі цьо­го не до­зво­ли­ли. І по­тім, ко­ли пи­та­н­ня мо­гло пе­ре­йти у пра­кти­чну

ФО­ТО ОЛЕ­КСАН­ДРА ЄРМОЧЕНКА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.