«Він лю­бив Укра­ї­ну по­над усе»

Ма­е­стро Ні­ко­ля Кроз (Фран­ція) пла­нує про­ве­сти зі львів­ськи­ми ко­ле­га­ми «Від­кри­тий між­на­ро­дний музичний ма­ра­фон пам’яті Ва­си­ля Слі­па­ка»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Оль­га ГОЛИНСЬКА, му­зи­ко­зна­вець Фо­то з сай­та upload.wikimedia.org ФО­ТО З САЙ­ТА I.YTIMG.COM

Ві­до­мий ди­ри­гент ви­сту­пав ра­зом із Ки­їв­ським ка­мер­ним оркестром у На­ціо­наль­ній фі­лар­мо­нії. У про­гра­мі бу­ли ше­дев­ри сві­то­вої кла­си­ки й від­бу­ла­ся прем’єра тво­ру сучасного фран­цузь­ко­го композитора П’єра Тійуа, при­свя­че­но­го пам’яті опер­но­го спів­а­ка і Ге­роя Укра­ї­ни Ва­си­ля Слі­па­ка.

Ви­яви­ло­ся, що Ні­ко­ля Кроз і Ва­силь Слі­пак то­ва­ри­шу­ва­ли, й іні­ці­а­ти­ва як на­пи­са­н­ня тво­ру, так і йо­го прем’єри са­ме в Ки­є­ві на­ле­жа­ла фран­цузь­ко­му ди­ри­ген­то­ві. «День» зу­стрів­ся з Н. КРОЗОМ, і він роз­по­вів про се­бе, кон­церт та сво­го за­ги­бло­го укра­їн­сько­го дру­га...

«МУ­ЗИ­КА БАХА —

НЕНАЧЕ АСПІРИН»

— Ви при їха ли до Ки є ва для уча­сті в кон­цер­ті з ци­клу «Бах — наш су­ча­сник»...

— Бах — мій улю­бле­ний композитор. Для ме­не йо­го твор­чість — це му зич ний Все світ, ге ні аль но й су - ча­сно! Мо­жна про­слу­ха­ти один твір 1000 ра­зів — і зав­жди це бу­де по-но­во­му. То ду­же рід­кі­сна вла­сти­вість для ком по зи то ра. Та ки ми є Бах, Мо­царт, Чай­ков­ський... Для ме­не це — то тал- арт. На віть ко ли бо - лить го­ло­ва, му­зи­ка Баха — неначе ас пі рин.

Я ча­сто бу­ваю в Поль­щі (моя дру­жи­на — поль­ка, і я сам маю поль­ське ко­рі­н­ня, мій дідусь — по­ляк). У ме­не є свій ка­мер­ний ор­кестр. Якось у Ще­ци­ні, а по­тім у Па­ри­жі на мої кон­цер­ти при­хо­див ма­е­стро Ми­ко­ла Дя­дю­ра. Він і за­про­по­ну­вав ме­ні при­їха­ти до Ки­є­ва на га­стро­лі.

— Я про­чи­та­ла, що ви роз­по­чи­на­ли як скри­паль...

— Так! Я всту­пив 1991 ро­ку до Ін­сти­ту­ту Гне­сі­них. Отри­му­вав дер­жав­ну сти­пен­дію від Фран­ції. Пі­зні­ше в Поль­щі мав мо­жли­вість удо­ско­на­лю­ва­ти­ся в га­лу­зі ка­мер­но­го му­зи­ку­ва­н­ня, там і по­чав ди­ри­гу­ва­ти, а зго­дом про­дов­жив здо­бу­ва­ти ди­ри­гент­ську осві­ту у Фран­ції.

— Чо­му ви на­да­ли пе­ре­ва­гу ди­ри­гу­ван­ню?

— Зна­є­те, я ба­га­то грав в ор­ке­страх. У сту­дент­ські ро­ки за­ро­бляв цим на жи­т­тя і то­ді вже пиль­но спо­гля­дав за ди­ри­ген­та­ми. На­ма­гав­ся зро­зу­мі­ти, чо­му ма­е­стро по­ка­зує ор­ке­стро­ві гра­ти са­ме так, а не іна­кше? По­тім у Фран­ції грав в опе­ре­ті, й ди­ри­гент якось по­про­сив ме­не за­мі­ни­ти йо­го. Я спро­бу­вав і від­чув, що це — моє! Вза­га­лі-то я не­по­га­ний скри­паль, але соль­ний ви­ступ для ме­не зав­жди був стре­сом. А диригування — ні! Я по­чав ди­ри­гу­ва­ти до­во­лі пі­зно, десь у 22 — 25 ро­ків.

— Ко­го вва­жа­є­те сво­ї­ми го­лов­ни­ми вчи­те­ля­ми?

— У ди­ри­гу­ван­ні — це ві­до­мий ні­ме­цький ди­ри­гент Крі­стоф Ешен­бах. Він здій с нив на ме не ве ли чез ний вплив.

— Роз­ка­жіть про ваш Ор­кестр Но­вої Єв­ро­пи.

— Ка­мер­ний ор­кестр Но­вої Єв­ро­пи ор­га­ні­зу­ва­ли де­сять ро ків то­му. На по­ча­тку нам до­по­мо­гли з Єв­ро­пей­ської ко­мі­сії у Брюс­се­лі: дали тро­хи гро­шей, що­би ство­ри­ти в Па­ри­жі ор­кестр із пред­став­ни ків рі­зних на­ціо­наль­но­стей. Се­ре­дній вік му­зи­кан­тів був то­ді 20 — 25 ро­ків, але всі — про­фе­сіо­на­ли. У нас за­раз по­ло­ви­на фран­цу­зів, а ре­шта — ви­ко­нав­ці з рі­зних кра­їн, у то­му чис - лі з Укра­ї­ни. Ми ро­би­мо близь­ко 30 кон­цер­тних про­грам на се­зон. Ре­пе­ти­цій­на ба­за роз­та­шо­ва­на по- бли­зу Па­ри­жа. Ви­сту­па­є­мо зде­біль­шо­го у Фран­ції. По­бу­ва­ли та­кож на га­стро­лях в Іта­лії, Бель­гії, Швей­ца­рії, Німеччині. Дві­чі га­стро­лю­ва­ли в Бра­зи­лії. За­га­лом уже від­бу­ло­ся по­над 400 кон­цер­тів.

— А які про­гра­ми ви­ко­ну­є­те: кла­си­ка чи су­ча­сна му­зи­ка?

— Му­шу ска­за­ти, що з су­ча­сною му­зи­кою скла­дно, оскіль­ки ши­ро­ка пу­блі­ка не ви­три­мує її дов­ше, ніж де­сять хви­лин. Але я все ж ста­ра­ю­ся ви­ко­ну­ва­ти й су­ча­сні тво­ри. У нас не­має дер­жав­ної під­трим­ки, це при­ва­тна ан- тре­при­за, то­му нам зав­жди до­во­ди­ться при­ду­му­ва­ти щось но­ве, вті­лю­ва­ти ці­ка­ві ідеї, щоб за­ці­ка­ви­ти пу­блі­ку. А ще ме­не та­кож за­про­шу­ють для ви­сту­пів з ін­ши­ми ор­ке­стра­ми. Зокре­ма, Аре­на ді Ве­ро­на, Па­лер­мо в Іта­лії, опер­ні те­а­три, сим­фо­ні­чні ор­ке­стри, у Поль­щі — Вро­цлав, Ще­цин, Вар­ша­ва. Я був пев­ний час за­про­ше­ним ди­ри­ген­том у фі­лар­мо­нії Ка­зах­ста­ну. За­раз за­про­шу­ють ста­ти ди­ри­ген­том у Китаї, мі­сто На­ньнін — це ве­ли­че­зний ме­га­по­ліс на 12 міль­йо­нів ме­шкан­ців. Є та­кож про­ект із Санкт-Пе­тер­бурзь­ким Ми­хай­лів­ським опер­ним те­а­тром.

— А ви слу­ха­ли наш Ки­їв­ський ка­мер­ний ор­кестр ра­ні­ше?

— Ні. Я зу­стрів­ся з ки­їв­ськи­ми ор­ке­стран­та­ми впер­ше. У за­лі фі­лар­мо­нії — при­го­лом­шли­ва аку­сти­ка, для ка­мер­но­го ор­ке­стру пра­кти­чно іде­аль­на!

«БА­ГА­ТО ФРАН­ЦУ­ЗІВ

ДО ПО­ДІЙ НА МАЙ­ДА­НІ

УКРА­Ї­НИ МАЙ­ЖЕ НЕ ЗНА­ЛИ»

— Про­гра­му кон­цер­ту ви са­мі доби­ра­ли? У ній — Бах, Чай­ков­ський, Бар­ток і су­ча­сний фран­цузь­кий композитор П’єр Тійуа. Що об’єд­нує ці тво­ри?

— Про Баха і су­ча­сність ми вже по­го­во­ри­ли. Бар­ток ме­ні вза­га­лі ду­же по­до­ба­є­ться як композитор, а йо­го Ди­вер­ти­смент — то справ­жній ше девр. До то го ж, це ду же скла­дний твір, але він до сна­ги та­ко­му ви­со­ко­про­фе­сій­но­му ко­ле­кти­ву, як Ки­їв­ський ка­мер­ний ор­кестр.

Ме­ні та­кож за­про­по­ну­ва­ли ви­бра­ти якийсь ши­ро­ко­ві­до­мий опус. Я по­ду­мав, що то має бу­ти «Се­ре­на­да» Чай­ков­сько­го, яко­го всі зна­ють і лю­блять.

А ще я хо­тів, що­би про­зву­ча­ла су­ча­сна му­зи­ка. То­ді й по­ді­лив­ся дум­кою з бра­том Ва­си­ля Слі­па­ка Оре­стом, що бу­ло б не­по­га­но ви­ко­на­ти якийсь но­вий твір, щоб на­да­ти до­да­тко­во­го сен­су цій про­гра­мі.

— Як на­ро­див­ся опус «Оста­н­ня ка­валь­ка­да» (Dernière chevauchée), при­свя­че­ний В. Слі­па­ку?

— Я роз­по­вів про Ва­си­ля фран­цузь­ко­му ком­по­зи­то­ро­ві П’єру Тійуа, ко­тро­го до­бре знаю, і за­про­по­ну­вав йо­му на­пи­са­ти не­ве­ли­кий опус. Він тво­рить музику, яку лег­ко слу­ха­ти, одра­зу по­го­див­ся й за­хо­тів по­бу­ва­ти на прем’єрі. У йо­го при­їзді в Укра­ї­ну ме­ні до­по­мо­гли По­соль­ство Фран­цузь­кої Ре­спу­блі­ки і Фран­цузь­кий ін­сти­тут куль­ту­ри.

— П’єр був зна­йо­мий з Ва­си­лем?

— Ні.

— Тоб­то він про Слі­па­ка знав ли­ше з ва­ших спо­га­дів та вра­жень?

— Так! Він та­кож ди­вив­ся ві­део, фо­то, чи­тав га­зе­ти... Хо­чу ска­за­ти, що ба­га­то фран­цу­зів із рі­зних су­спіль­них кіл до по­дій на Май­да­ні Укра­ї­ни май- же не зна­ли. Зав­дя­ки опер­но­му спів­а­ку Ва­си­ле­ві Слі­па­ку во­ни по­ча­ли ці­ка ви­ти ся ва шою кра їною — ди­ви­ли­ся ре­пор­та­жі, про ньо­го бу­ла ве­ли­ка пу­блі­ка­ція у фран­цузь­кій най­по­пу ляр ні шій що ден ній га зе ті Le Mondе, яка ви­кли­ка­ла резонанс.

—У нас твір « Dernière chevauchée» П. Тійуа пе­ре­кла­ли як «Оста­н­ня ка­валь­ка­да»...

— Щось та­ке... Але з фран­цузь­кої це сло­во пе­ре­кла­да­є­ться ба­га­то­зна­чні­ше. Ка­валь­ка­да, тоб­то гру­па вер­шни­ків, — пря­мо­лі­ній­ний пе­ре­клад. А композитор, імо­вір­но, мав на ува­зі остан­ній етап жи­т­тя лю­ди­ни...

— Але ж ав­тор музики, який не знав осо би, кот рій при свя чує твір, мав би пе рей ня ти ся ці­єю те мою. Йо го, ма буть, вра зив той факт, що успіш ний спі вак, кот рий по чи нав як контр ате нор, а по тім став у Фран­ції бас-ба­ри­то­ном (це уні­каль­но!), рап том їде на Бать ків щи ну ви бо рю ва ти не за леж ність Укра ї - ни, пра во на іс ну ван ня. Ця те ма вра зи ла ма ес т ро?

— Без­за­пе­ре­чно! П’єр на­віть ка­зав, що хо­че пра­цю­ва­ти над ці­єю те­ма­ти­кою й да­лі, на­при­клад, мріє на­пи­са­ти опе­ру. Композитор за­ба­жав по­біль­ше ді­зна­ти­ся про кра­ї­ну, яка спо­ну­ка­ла успі­шно­го, віль­но­го у ви­бо­рі твор­чих та жит­тє­вих пріо - ри­те­тів опер­но­го спів­а­ка на та­кий по­двиг...

«РО­КІВ ЧЕ­РЕЗ П’ЯТЬ

ВА­СИЛЬ СТАВ БИ

МЕГАВІДОМИМ

СПІВАКОМ»

— Як ви по­зна­йо­ми­ли­ся з Ва­си­лем Слі­па­ком?

— Це ста ло ся ро ків сім- ві сім то­му. Нас по­зна­йо­мив мій друг, ці­ка­вий композитор Єв­ген Галь­пе­рін (йо­го ба­тько — ки­я­нин), який то­ва­ри­шу­вав із Ва­си­лем. Во­ни ме­шка­ли в одно­му бу­дин­ку в Па­ри­жі, але на рі­зних по­вер­хах. На одно­му з ве­чо­рів у Галь пе рі на Же ня ска зав: « У цьо­го хло­пця уні­каль­ний голос, послу хай » . Я був вра же ний йо го та - лан том і за про по ну вав Ва си ле ві участь у кон­цер­тах. Ми то­ді ви­ко­ну­ва­ли «Ре­кві­є­ми» Вер­ді та Мо­цар­та, по­тім зро­би­ли ще 10 — 15 про­грам ра зом. З успі хом від бу ли ся опер ні га ла- ве чо ри, пла ну ва ли ви ко на ти Дев’яту сим­фо­нію Бе­тхо­ве­на, але... не су ди ло ся.

— У Фран­ції до­бре зна­ли Слі­па­ка як опер­ну зір­ку?

— Він на­справ­ді був успі­шним — мав ду­же ба­га­то кон­цер­тів у Па­ри­жі. У му­зи­кант­сько­му се­ре­до­ви­щі йо­го всі зна­ли. Я ду­маю, що ро­ків че­рез п’ять він став би мегавідомим співаком, бо по­чав отри­му­ва­ти де­да­лі біль­ше твор­чих за­про­шень.

— Чим вас Ва­силь при­ва­блю­вав?

— Я жо­дно­го ра­зу не ба­чив йо­го в по­га­но­му на­строї, він ви­про­мі­ню­вав по­зи­тив, на­віть ко­ли щось не вдавалося. А між тим, не все у ньо­го йшло лег­ко, бу­ва­ли рі­зні си­ту­а­ції з кар’єрою, гро­ши­ма. Ко­ли ми пра­цю­ва­ли над кон­цер­тни­ми про­гра­ма­ми, він був ду­же фа­хо­вим. У нас бу­ли до­брі про­фе­сій­ні вза­є­ми­ни. До­бре зна­ли й від­чу­ва­ли одне одно­го. Втім, у нас тра­пля­ли­ся й су­то осо­би­сті бе­сі­ди...

Го­лов­не моє зав­да­н­ня — зна­йти та­лан­ти, то­му я ба­га­то слу­хаю, шу­каю, знай ом лю ся з мо лод дю. Ва - силь по­ви­нен був ста­ти мо­їм ра­дни­ком що­до во­ка­лі­стів у мо­є­му май­бу­тньо­му про­е­кті. Слі­пак три ро­ки був со­лі­стом Гранд-опе­ра. Йо­му давали соль­ні ро­лі, але він хо­тів ма ти ще й кон­цер­тну пра­кти­ку, то­му й пі­шов у «віль­не пла­ва­н­ня». Що ха­ра­ктер­но: ко­ли по­ча­ла­ся вій­на на схо­ді Укра­ї­ни, у ньо­го ду­же до­бре пі­шли во­каль­ні спра­ви. При­чо­му Ва­силь не ки­дав кар’єри, він за­ймав­ся во­лон­тер­ською спра­вою, по­тім по­вер­тав­ся з Укра­ї­ни до Фран­ції, да­вав кон­цер­ти, брав участь у спе­кта­клях, а по­тім зно­ву їхав в Укра­ї­ну, яку лю­бив по­над усе. По­тім — зно­ву кон­цер­ти і зно­ву фронт...

Зна­є­те, за остан­ні пів­ро­ку Ва­силь силь­но змі­нив­ся. Ба­га­то хто умов­ляв йо­го не їзди­ти на вій­ну, але він був ду­же твер­дий у сво­їх пе­ре­ко­на­н­нях. Усі гро­ші та си­ли він від­да­вав бо­роть­бі за но­ву Укра­ї­ну. Це бу­ло йо­го мо­ти­ва­ці­єю в жит­ті. Шко­да, що снай­пер­ська ку­ля обір­ва­ла жи­т­тя цьо­го пре­кра­сно­го во­ка­лі­ста і па­трі­о­та Укра­ї­ни...

Наш обов’язок — пам’ятати про Ва­си­ля Слі­па­ка. Я хо­чу до­лу­чи­ти­ся й обго­во­ри­ти з укра­їн­ськи­ми ко­ле­га­ми май­бу­тні ми­сте­цькі про­е­кти. У нас уже бу­ла зу­стріч із ди­ре­кто­ром Львівсь кої фі лар мо нії Во ло ди ми - ром Си­во­хі­пом, і в на­ших пла­нах — про­ве­сти у Льво­ві з 29 чер вня до 1 ли­пня «Від­кри­тий між­на­ро­дний музичний ма­ра­фон пам’яті Ва­си­ля Слі­па­ка».

ФО­ТО З САЙ­ТА I.YTIMG.COM

Ви­сту­пає Ні­ко­ля Кроз

ФО­ТО НАДАНО ОРЕ­СТОМ СЛІ­ПА­КОМ

Опер­ний спів­ак, уча­сник бо­йо­вих дій на схо­ді Укра­ї­ни Ва­силь Слі­пак за­ги­нув 29 черв­ня 2016 ро­ку від ку­лі снай­пе­ра. По­смер­тно йо­му при­сво­є­но зва­н­ня «Ге­роя Укра­ї­ни»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.