Го­ри­щний шарм

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Лю­дми­ла ЗАСЄДА, спе­ці­аль­но для «Дня»

Факт, ви­тя­гну­тий з тем­ря­ви, має пра­во ви­сло­ви­ти­ся. З цим ні­хто і не спе­ре­ча­є­ться, адже не всім від­ра­зу та­ра­то­ри­ти, по­дум­ки на­ма­га­ю­ся зу­пи­ни­ти по­тік по­сво­є­му атмо­сфер­ної ін­фор­ма­ції, яка зва­ли­ла­ся на ме­не. Ко­жен пре­дмет з го­ри­щної кра­ї­ни мо­тло­ху ко­лись пе­ре­че­пив­ся че­рез при­скі­пли­вий по­гляд ха­зяй­ки і, не всти­гнув­ши вчасно ухи­ли­ти­ся, опи­нив­ся на да­чно­му го­ри­щі або до­ма­шніх ан­тре­со­лях. Вте­кли сю­ди во­ни, ви­хо­дить, не за вла­сним ба­жа­н­ням, а бу­ти так дов­го не­по­трі­бни­ми, не­ко­ха­ни­ми — не­за­ти­шно, тьмя­но, вре­шті-решт, не че­сно. Го­ри­ще тер­пля­че і ли­ше не­що­дав­но зро­зумі­ла, що ко­жна річ че­кає не до­че­ка­є­ться, ко­ли ж при­га­да­ють до­ма­шні про неї, і то­ді во­на по­да­рує їм не­за­бу­тню по­до­рож в їхнє ж ми­ну­ле, в світ сім’ї, з її по­ді­я­ми, від­мі­че­ни­ми вже з ро­ка­ми за­бу­тою по­ку­пкою. Біль­ше то­го, упев­не­на, ко­жен по­бу­то­вий пре­дмет з го­ри­ща або на­віть див­ний кла­птик від ща­сли­во­го пла­т­тя, мріє знов ста­ти ба­жа­ним, а от­же, ці­ка­вим. Ось і тер­пить, адже го­спо­да­рів, зро­зумі­ло, не ви­би­ра­ють. Го­ри­ще сте­рег­ти­ме те, що до­ру­чи­ли, прав­да, не ро­зу­мі­ю­чи на­ві­що. «Як на­ві­що?» — зди­ву­вав­ся мо­їм дум­кам лю­би­тель вся­ко­го го­ри­щно­го мо­тло­ху, що­прав­да, пе­ре­ва­жно з чу­жих го­рищ. З ни­ми в фор­ма­ті ро­бо­ти зу­стрі­ча­є­ться, пра­кти­чно, по­стій­но. У ми­ну­ло­му — ар­хі­те­ктор, а за­раз ста­ло ви­гі­дні­ше очо­ли­ти вла­сну до­свід­че­ну ре­мон­тну бри­га­ду і, жи­ву­чи в за­ти­шно­му пе­ред­мі­сті, ви­їжджа­ти на чи­сель­ні за­мов­ле­н­ня. Скіль­ки ра­зів чу­ла йо­го роз­по­віді, які по­чи­на­ю­ться зав­жди одна­ко­во. Знаю чо­му — пер­ше вра­же­н­ня від но­во­го за­мов­ле­н­ня, на­при­клад, в да­ле­ке се­ло стар­тує у ньо­го з по­гля­ду на го­ри­ще. Зав­жди за­пи­тає, осо­бли­во, якщо пе­ред ним ба­бу­ся: «А що там у вас?» І, по­чув­ши зна­йо­ме: «Та там мо­тлох, дрі­бни­ці, ні­чо­го цін­но­го». Роз­мо­ву він не згор­тає, а під­кра­да­є­ться ла­гі­дно на­сту­пним звер­не­н­ням: «А ці­ка­во, ко­ли ж ви бу­ли там остан­ньо­го ра­зу». «Що я пам’ятаю, ну ро­ків 15, на­пев­но, то­му», — за­зви­чай чує. Зви­чай­но, він отри­має до­звіл про­ве­сти там свою ре­зо­нан­сну пе­ре­вір­ку, і си­дя­чи вго­рі, весь час чу­ти­ме го­ло­сі­н­ня ха­зяй­ки: «Це до­ро­слі ді­ти все по­ски­да­ли на­го­ру, мов­ляв, вже ди­ха­ти ні­чим від мо­тло­ху, який, ба­чте, за­ймає їх мі­сце під сон­цем. Тре­ба бу­де за­пу­сти­ти ту­ди ону­ків, що вже ви­ро­сли, во­ни, мо­жли­во, спу­стять ба­га­то що на­зад».

«Що ви там ба­чи­те», — ці­ка­ви­ться во­на рев­ни­во і пан ху­до­жник, він са­ме так усім пред­став­ля­є­ться, ве­де ре­пор­таж ні­би з чу­жо­го па­гор­ба, зав­довж­ки в пів­жи­т­тя. «Ось пу­за­тий чай­ник, п’ят­де­ся­ті ро­ки ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, — за­ува­жує він ме­ха­ні­чно для се­бе, — за­стій­ні ва­ші та­рі­ло­чки/одно­лі­тки цьо­го за­ва­рю­валь­но­го. За­міс у них зов­сім ін­ший — гра­мо­тний, еко­ло­гі­чний, та­кі за­раз ду­же ці­ня­ться, — ве­де він свій облік. — Тре­ба бу­де ви­про­си­ти за ко­пій­ки. Тут ще по­ра­не­на ко­зе­тка, прав­да, не зро­зумі­ло, як ця ма­ле­ча тут опи­ни­ла­ся, адже во­на від яко­гось гі­дно­го ста­ро­го гар­ні­ту­ра». Око про­фе­сіо­на­ла мит­тє­во за­ува­жує: «Дерев’яний кі­стяк ці­лий і не з пре­со­ва­но­го смі­т­тя, а з ма­си­ву дерева, адже ві­до­мо — якість ті­єї ме­бле­вої збір­ки не по­рів­ня­ти з сьо­го­дні­шньою». Для па­на ху­до­жни­ка та­ка по­до­рож мо­же три­ва­ти го­ди­на­ми, та ха­зяй­ка це улов­лює і пе­ре­ри­ває пісню: «За­хо­піть мій пу­за­тень­кий чай­ни­чок із си­тце­вою кві­то­чкою і спу­скай­те­ся. Бри­га­да без вас мля­во щось ре­мон­тує го­спо­дар­ство». Ху­до­жник не­охо­че по­вер­та­є­ться до ру­ти­ни, але тіль­ки дав­ши вка­зів­ку ро­бі­тни­ком, зно­ву під­хо­дить до ха­зяй­ки з про­по­зи­ці­єю злег­ка про­рі­ди­ти її мо­тлох. Гро­ші хай і не­ве­ли­кі, зав­жди по­трі­бні, і за­зви­чай щось та ви­ку­пить з обі­цян­кою при­їха­ти ще. У ньо­го вдо­ма то­чно мо­жна вже від­кри­ва­ти му­зей атмо­сфер­но­го мо­тло­ху. Він якось зі­знав­ся, що, ска­жі­мо, по­ба­чив­ши на ко­ле­кцій­но­му рин­ку річ для ньо­го зна­чи­му, але ще не роз­кру­че­ну, не роз­пе­ще­ну за­галь­ною ува­гою, а от­же, з при­ва­бли­во пла­ва­ю­чою ці­ною, отри­мує ні­би удар ку­ла­ком у сер­ці, так і ска­зав: ку­ла­ком — хо­чу і все тут. Ста­ту­сний сим­вол, схо­же, в то­му, що та­ке по­лю­ва­н­ня під­ба­дьо­рює, по­ку­пка не­до­ро­гої, а, бу­ває, і вель­ми не­де­ше­вої хо­ро­шої ре­чі ви­кли- кає осо­бли­вий, не­зрів­ня­ний при­лив ба­дьо­ро­сті. У ньо­го не­має для ці­єї ме­ти го­ри­ща, дрі­бни­ці ці для ньо­го не за­твор­ни­ки в тем­ни­ці, а ча­сти­на що­ден­но­го ін­тер’єру, до то­го ж упев­не­ний, що ли­ше він і знає справ­жню цін­ність сво­їх при­дбань. Дру­жи­на ху­до­жни­ка не бур­чить і не жа­ха­є­ться, по­ба­чив­ши ма­ши­ну чо­ло­ві­ка, за­зда­ле­гідь при­го­ту­вав­шись до чер­го­вої сум­ки з «по­кидь­ка­ми су­спіль­ства». Во­на на­віть ствер­джує, що най­кра­щий се­крет її краси — ща­стя, а зі сво­їм нев­го­мон­ним ща­сли­ва вже 25 ро­ків. «Уяв­ля­єш, — ска­за­ла во­на, — на моє чер­го­ве 40-річ­чя він по­ві­до­мив усім го­стям — моя дру­жи­на ду­же мо­ло­да, аби ду­ма­ти про вік». Зви­чай­но, мо­ло­да, то­ді роз­смі­я­ла­ся я. В по­рів­нян­ні з йо­го ві­чни­ми че­ре­пка­ми, але як все ж та­ки при­єм­но.

Якось опи­нив­шись ви­пад­ко­во, за по­кли­ком ду­ші на сво­є­му да­чно­му го­ри­щі, про­сли­знув­ши крізь не­ве­ли­кі двер­ця­та, про­сто остов­пі­ла, хо­ча, зви­чай­но, пруд­ким світ­ським пер­со­на­жам, схиль­ним до яко­гось ко­ле­кціо­ну­ва­н­ня, тут скар­би не облом­ля­ться, їм по­да­вай єв­ро­пей­ські ку­рор­ти, бло­ши­ні рин­ки, збі­дні­лі бур­жу­а­зні гні­зда, ан­ти­квар­ні то­чки всіх га­тун­ків. Ме­ні ж від­ра­зу спа­ла на дум­ку ідея не но­ва, але з чі­тким пла­ном до­ве­сти спра­ву до кін­ця, до­во­лі цін­на — ми від­по­від­аль­ні пе­ред річ­чю, яку при­ру­чи­ли. По­трі­бно ли­ше по­пра­цю­ва­ти зі сво­єю фан­та­зі­єю, і, мо­же, вда­сться са­мій со­бі зро­би­ти по­да­ру­нок, упев­не­на, за­слу­жив­ши і на по­хва­лу від го­ри­ща, та ще при­єм­но — вже не ви­тра­ча­ю­чи ані ко­пій­ки. За­ува­жи­ла — два-три ра­зи на рік, ко­ли до­во­ди­ться гло­баль­но сор­ту­ва­ти свої на­ко­пи­че­н­ня в ша­фі, та­кі дум­ки теж не­по­ко­ять. Так на­ро­див­ся ко­лаж з мо­їх улю­бле­них кла­пти­ків, до ре­чі, із зна­йде­но­го мі­шка на го­ри­щі. Адже кла­пти­ки не про­сті, а від мо­їх ду­же ра­ді­сних і ща­сли­вих су­конь. Ко­ле­кціо­нер ска­зав би — це не він­таж і не ку­тюр і аж ні­як не ра­ри­тет. Як смі­шно — це ж не на про­даж.

Це моя істо­рія і для ме­не во­на є най­більш «ку­тюр­ною». Якось про­чи­тав­ши на­тхнен­не од­кро­ве­н­ня ди­ре­кто­ра ві­до­мо­го єв­ро­пей­сько­го му­зею мо­ди, лю­ди­ни, що дав­но ста­ла успі­шною, про­фе­сіо­на­ла пер­шої лі­нії, по­ра­ді­ла спів­звуч­чю. Він одно­го дня, по­гля­нув­ши на свій ни­ні­шній ка­бі­нет, зди­ву­вав­ся: «Я сьо­го­дні впер­ше за­ду­мав­ся про те, що мій ка­бі­нет теж схожий на го­ри­ще. Це щось не­сві­до­ме. Я зно­ву опи­нив­ся на го­ри­щі». Річ у тім, що в ди­тин­стві для май­бу­тньо­го ди­зай­не­ра осо­бли­вим мі­сцем бу­ло го­ри­ще рі­дної до­мів­ки, де він ви­ріс. Він про­во­див там го­ди­ни, дрі­мав, за­рив­шись у ку­пи ста­ро­го одя­гу, там чи­тав, ма­лю­вав, слухав музику, по­дум­ки мрі­ю­чи ста­ти ві­до­мим ку­тюр’є. Одно­го дня, вже в юно­сті, ві­ді­слав свої ескі­зи мо­дно­му ди­зай­не­ро­ві, і отри­мав­ши від­по­відь, від якої у ньо­го ви­ро­сли кри­ла, по­ві­рив, що в йо­го ро­бо­тах щось є і тре­ба про­дов­жу­ва­ти. І ще сло­ва: «Те, що має з ва­ми ста­ти­ся, ста­не­ться». З то­го ча­су він зав­жди від­по­від­ає шко­ля­рам, які над­си­ла­ють вже йо­му ма­люн­ки. Він пам’ятає і ні­жно бе­ре­же ду­шев­ність сво­го ди­тин­ства, юно­сті, ко­ли ли­ше на­ро­джу­ва­ли­ся на­дії.

Драйв у то­му, що рі­дне го­ри­ще теж жа­дає зу­стрі­чі. Ско­ро да­чна ве­сна, а от­же, зно­ву ска­жу сво­є­му: До­бри­день, дру­же! Ну­дьгу­вав? Знаю, я теж.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.