АРКАСИ: гре­цька ди­на­стія укра­їн­ських па­трі­о­тів

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ Ве­ду­чий сто­рін­ки «Iсто­рія та «Я» — Iгор СЮН­ДЮ­КОВ. Те­ле­фон: 303-96-13. Адре­са еле­ктрон­ної по­шти (e-mail): master@day.kiev.ua

Укра­їн­ську істо­рію зав­жди тво­ри­ли не ли­ше етні­чні укра­їн­ці, а й ті, хто щи­ро пе­ре­йняв­ся ду­хом ці­єї зем­лі, хто за­лу­чив­ся в куль­тур­ни­цьку, а не­рід­ко — і в дер­жав­ни­цьку пра­цю. Чи­ма­ло до­стой­ни­ків за по­кли­ком ду­ху, а не кро­ві ста­ли зна­чно біль­ши­ми, ска­за­ти б, па­трі­о­та­ми-пра­кти­ка­ми, ніж ті ву­са­ті щи­рі укра­їн­ці, які га­ря­че кля­ли­ся в лю­бо­ві до «нень­ки» і во­дно­час, за сло­ва­ми по­е­та Во­ло­ди­ми­ра Са­мій­лен­ка, «про­ле­жа­ли ці­лий свій вік на пе­чі».

До цих до­стой­ни­ків на­ле­жить і рід Ар­ка­сів.

На­при­кін­ці ХVIIІ сто­лі­т­тя грек Ан­дре­ас Ар­кас пе­ре­се­лив­ся з ро­ди­ною із Гре­ції, яка то­ді пе­ре­бу­ва­ла під вла­дою От­то­ман­ської Пор­ти, до щой­но за­сно­ва­но­го Ми­ко­ла­є­ва. Він ви­кла­дав там у штур­ман­сько­му учи­ли­щі істо­рію та дав­ні мо­ви. Йо­го си­ни За­ха­рій та Іван слу­жи­ли на Чор­но­мор­сько­му фло­ті. Їх, утім, ці­ка­ви­ла не тіль­ки мор­ська ро­ман­ти­ка. За­ха­рій ( 1793 — 1866), народжений ще в Гре­ції, за­сну­вав у Се­ва­сто­по­лі Мор­ську бі­бліо­те­ку і сам на­пи­сав кіль­ка книжок: « Опи­са­н­ня Іра­клій­сько­го пів­остро­ва» (про ста­ро­жи­тно­сті Хер­со­не­са й Ін­кер­ма­на та їхню істо­рію), «По­рів­няль­на істо­рія ел­лін­ських по­се­лень по Ев­ксін­сько­му Пон­ту » та « Істо­рія Чор­но­мор­сько­го фло­ту з 1788 по 1866 ро­ки». На­віть три ці ро­бо­ти, до ре­чі, не пе­ре­ви­да­ні в на­ші дні, за­свід­чу­ють су­тність ін­те­ре­сів ці­єї лю­ди­ни. Він все жи­т­тя за­хо­плю­вав­ся ар­хе­о­ло­гі­єю сво­го краю, пов’яза­ною з по­се­ле­н­ням гре­ків на те­ре­ні су­ча­сної Укра­ї­ни. А мо­лод­ший син Ан­дре­а­са — Ми­ко­ла (1816 — 1881) став адмі­ра­лом і вій­сько­вим гу­бер­на­то­ром Ми­ко­ла­є­ва. А ще він спри­яв ви­дан­ню книжок сво­го бра­та, вва­жа­ю­чи, що прав­ди­ва істо­рія При­чор­но­мор’я по­трі­бна ши­ро­ко­му ко­лу чи­та­чів.

Син Ми­ко­ли Ар­ка­са, теж Ми­ко­ла ( 1853 — 1909), слу­жив у Ми­ко­ла­є­ві в мор­сько­му ві­дом­стві, зго­дом став по­че­сним ми­ро­вим суд­дею Хер­сон­ської окру­ги. Це був пер­ший Ми­ко­ла Ми­ко­ла­йо­вич Ар­кас (да­лі це ім’я ста­не ро­до­вим); пі­сля ви­хо­ду у від­став­ку з вій­сько­вої слу­жби 1881 ро­ку зо­се­ре­див свою енер­гію на куль­тур­ни­цькій пра­ці. 1891 ро­ку він на­пи­сав на сю­жет поеми Та­ра­са Шев­чен­ка опе­ру « Ка­те­ри­на » , зби­рав, обро­бляв і ви­да­вав на­ро­дні пі­сні, пи­сав ро­ман­си та вір­ші, був ав­то­ром поеми « Пи­лип Ор­лик » і книж­ки « Істо­рія Укра­ї­ни- Ру­сі » . А ще він вла­сним ко­штом утри­му­вав у сво­їх ма­є­тках Бо­г­да­нів­ці та Хри­сто­фо­рів­ці укра­їн­ські шко­ли, фі­нан­су­вав жур­нал « Ки­ев­ская ста­ри­на » , був спів­за­снов­ни­ком і го­ло­вою то­ва­ри­ства «Про­сві­та» у Ми­ко­ла­є­ві. Одне сло­во — був куль­тур­ни­цьким ді­я­чем ши­ро­ко­го ко­ла ін­те­ре­сів, не цу­рав­ся й по­лі­ти­ки.

Отож у цьо­му по­ко­лін­ні сім’я обру­сі­лих гре­ків, зви­тя­жних слуг Ро­сій­ської ім­пе­рії, уча­сни­ків ря­ду вій­сько­вих опе­ра­цій на Чор­но­му мо­рі, а во­дно­час — і пал­ких ама­то­рів істо­рії, ар­хе­о­ло­гії та лі­те­ра­ту­ри — пе­ре­тво­рю­є­ться на ди­на­стію укра­їн­ських па­трі­о­тів. І не сло­ве­сних, як це ча­сто бу­ло й бу­ває, не та­ких, хто ви­ма­гає опла­ти за свій па­трі­о­тизм, а тих, хто до­во­дить істи­ну сво­їх по­гля­дів ді­я­ми, та ще й фі­нан­сує спра­ви з вла­сної ки­ше­ні.

Утім, по­вер­ні­мо­ся до твор­чо­го здо­бу­тку най­стар­шо­го Ми­ко­ли Ми­ко­ла­йо­ви­ча Ар­ка­са. Йо­го «Істо­рія Укра­ї­ни-Ру­сі» по ви­хо­ді у світ ви­кли­ка­ла ве­ли­че­зний резонанс; здійня­ла­ся бур­хли­ва по­ле­мі­ка, в якій бра­ли актив­ну участь Гру­шев­ський, Ли­пин­ський, Грін­чен­ко, Чи­ка­лен­ко, Ло­то­цький, Хо­тке­вич, тоб­то ко­гор­та най­кра­щих умів то­ді­шньої Укра­ї­ни спе­ре­ча­ла­ся, чи хо­ро­ша, чи по­га­на книж­ка. А по­ки три­ва­ла су­пе­ре­чка, за по­пу­ляр­ні­стю і на­кла­да­ми «Істо­рія Укра­ї­ни-Ру­сі» ста­ла кон­ку­ру­ва­ти з Шев­чен­ко­вим «Ко­бза­рем»...

Дру­жні сто­сун­ки Ми­ко­ли Ар­ка­са з Мар­ком Кро­пив­ни­цьким, Пав­лом Ні­щин­ським та Ми­ко­лою Ли­сен­ком спри­я­ли то­му, що він став ав­то­ром пер­шої опе­ри на Шев­чен­ків­ський сю­жет — «Ка­те­ри­на». Це бу­ло ду­же смі­ли­во — не ма­ю­чи спе­ці­аль­ної музичної осві­ти, взя­ти­ся за та­кий про­фе­сій­но скла­дний жанр, як опе­ра. З цьо­го при­во­ду му­зи­ко­зна­вець Ле­ся Олійник за­ува­жує: «Шлях Ар­ка­са до музики був ти­по­вим на той час для твор­чо обда­ро­ва­них укра­їн­ців, які не здо­лав­ши в си­лу об­ста­вин біо­гра­фії про­фе­сій­них ви­сот, зму­ше­ні бу­ли за­ли­ша­ти­ся ама­то­ра­ми. Ще у віль­ний від вій­сько­вої слу­жби час Ар­кас від­да­вав­ся улю­бле­ній спра­ві — зби­ран­ню й за­пи­су на­ро­дних ме­ло­дій. Він обро­бив близь­ко 80 на­ро­дних пі­сень, уклав­ши їх у дві збір­ки. Не ма­ю­чи на­ле­жної під­го­тов­ки, Ар­кас, зро­зумі­ло, не міг са­мо­стій­но впо­ра­ти­ся зі скла­дним зав­да­н­ням ор­ке­стров­ки опе­ри. В цьо­му йо­му до­по­міг викладач му­зи­чних кла­сів Оде­сько­го від­ді­ле­н­ня Ро­сій­сько­го му­зи­чно­го то­ва­ри­ства Пе­тро Мол­ча­нов. В ра­дян­ські ча­си му­зи­чну ре­да­кцію «Ка­те­ри­ни» зро­бив Гліб Та­ра­нов».

Шев­чен­ко­ву дра­му Ар­кас пе­ре­ніс у пло­щи­ну сі­мей­но-по­бу­то­вих сто­сун­ків, а ро­сій­сько­го офі­це­ра, який збез­че­стив Ка­те­ри­ну, по­ни­зив у чи­ні до ря­до­во­го сол­да­та. Ймо­вір­но, та­ке спро­ще­н­ня бу­ло зро­бле­но ціл­ком сві­до­мо, що­бу­ни­кну­ти цен­зур­них пе­ре­шкод, які у са­мо­дер­жав­ній Ро­сії ви­став­ля­ли­ся пе­ред ко­жним тво­ром укра­їн­ської куль­ту­ри. Про­те, так чи іна­кше, опе­ра не бу­ла до­зво­ле­на до постановки в Ми­ко­ла­є­ві, до­ве­ло­ся ста­ви­ти її у Мо­скві, де цен­зу­ра бу­ла по­мі­тно лі­бе­раль­ні­шою.

Зав­дя­ки лі­ри­чним ме­ло­ді­ям, в осно­ві яких зву­чать ін­то­на­ції укра­їн­ських пі­сень, зав­дя­ки не­пі­дро­бле­ній щи­ро­сті ав­то­ра опе­ра ма­ла ве­ли­кий успіх. Пер­ша по­ста­нов­ка «Ка­те­ри­ни» від­бу­ла­ся в Мо­скві 1899 ро­ку у ви­ко­нан­ні тру­пою Мар­ка Кро­пив­ни­цько­го. То­го ж ро­ку тру­па Кро­пив­ни­цько­го по­ка­за­ла «Ка­те­ри­ну» в Мін­ську, Віль­ню­сі та Ки­є­ві. Пар­тію го­лов­ної ге­ро­ї­ні спів­а­ли про­від­ні пред­став­ни­ки укра­їн­ської опер­ної сце­ни. А увер­тю­ра опе­ри ча­сто зву­ча­ла в сим­фо­ні­чних кон­цер­тах. Найе­фе­ктні­шим же вва­жав­ся ін­стру­мен­таль­ний «Ко­за­чок», який не­рід­ко до­во­ди­ло­ся ви­ко­ну­ва­ти на вимогу пу­блі­ки по­втор­но.

Про твір при­хиль­но ви­сло­вив­ся ко­ри­фей укра­їн­ської музики Ми­ко­ла Ли­сен­ко. А на­ба­га­то пі­зні­ше Іван Ко­злов­ський у ли­сті до ми­ко­ла­їв­ських ама­то­рів сце­ни на­пи­сав: «Пе­ред ав­то­ром опе­ри тре­ба зня­ти ша­пку і вкло­ни­ти­ся. Дум­ка ви­слов­ле­на ви­со­ко­по­е­ти­чно і ду­же до­сту­пно. У цьо­му ве­лич і Шев­чен­ка, і Ар­ка­са». До цьо­го до­дам, що одні­єю з улю­бле­них арій для Ко­злов­сько­го зав­жди бу­ла арія Ан­дрія з «Ка­те­ри­ни», і во­на мі­сти­ться на «зо­ло­то­му ди­ску» спів­а­ка се­ред 20 йо­го най­кра­щих опер­них тво­рів.

Зві­сно, при всіх сво­їх че­сно­тах «Ка­те­ри­на» ама­то­ра Ар­ка­са на­вряд чи мо­же бу­ти на­рів­ні з вер­ши­на­ми Вер­ді чи Ва­гне­ра, чи кра­щи­ми тво­ра­ми Ли­сен­ка, Дань­ке­ви­ча, Гу­ба­рен­ка й ін­ших кла­си­ків укра­їн­ської опе­ри. А про­те, для сво­го ча­су це був ціл­ком при­стой­ний музичний твір, ані­тро­хи не гір­ший, ніж жан­ро­во близь­ка «Галь­ка» Мо­ню­шка, чи «Про­да­на на­ре­че­на» Сме­та­ни, яки­ми до­сі пи­ша­ю­ться по­ля­ки і че­хи. Тож не ви­пад­ко­во на по­ча­тку ХХІ сто­лі­т­тя низ­ка опер­них те­а­трів Укра­ї­ни по­ста­ви­ли «Ка­те­ри­ну».

Син Ми­ко­ли Ар­ка­са, теж Ми­ко­ла ( 1889 — 1938), ви­хо­ва­нець Мор­сько­го ка­дет­сько­го кор­пу­су, так са­мо слу­жив офі­це­ром у ар­мії Ро­сій­ської ім­пе­рії, а пі­сля ви­хо­ду у від­став­ку став акто­ром ман­дрів­них те­а­траль­них труп, зго­дом за­сну­вав вла­сну трупу. Схо­же, він був не­пе­ре­сі­чним акто­ром, адже йо­го охо­че брав до сво­єї тру­пи сам Са­кса­ган­ський. А під час Укра­їн­ської ре­во­лю­ції Ми­ко­ла Ар­кас по­вер­нув­ся до вій­ська й у чи­ні пол­ков­ни­ка ко­ман­ду­вав 2-м кін­ним Пе­ре­я­слав­ським пол­ком 2-ї Во­лин­ської ди­ві­зії. Да­лі бу­ла емі­гра­ція. Від по­ча­тку 1920-х ро­ків Ар­кас ме­шкав у Ста­ні­сла­во­ві, Ко­ло­миї, Ужго­ро­ді, Пра­зі та Ху­сті. Він пра­цю­вав акто­ром і ре­жи­се­ром у те­а­трі Ко­гу­тю­ка в Ста­ні­сла­во­ві, в тру­пі Ко­са­ка в Ко­ло­миї, в укра­їн­сько­му те­а­трі То­ва­ри­ства «Про­сві­та» в Ужго­ро­ді. Із 1929 ро­ку був йо­го ди­ре­кто­ром, ви­кла­дав співи в учи­тель­ській се­мі­на­рії мі­ста Ужго­ро­да, пи­сав пі­сні та музику для сту­ден­тів. У Ху­сті він фа­кти­чно поставив на но­ги те­атр «Но­ва сце­на», де в йо­го по­ста­нов­ці йшли: «За­по­ро­жець за Ду­на­єм», «Со­ро­чин­ський яр­ма­рок», «Ой, не хо­ди Гри­цю, та й на ве­чор­ни­ці». За свої за­слу­ги цей те­атр, одра­зу пі­сля про­го­ло­ше­н­ня ав­то­но­мії Кар­пат­ської Укра­ї­ни во­се­ни 1938 ро­ку, здо­був ста­тус Укра­їн­сько­го дер­жав­но­го на­ціо­наль­но­го.

І ще один Ар­кас уві­йшов в укра­їн­ську істо­рію. Онук ав­то­ра опе­ри «Ка­те­ри­на», теж Ми­ко­ла (1898 — 1981), був у три­рі­чно­му ві­ці уси­нов­ле­ний сво­їм ді­дом. Це був син се­стри то­го Ми­ко­ли Ар­ка­са, який на­пи­сав «Істо­рію Укра­ї­ни-Ру­сі», і на­ро­дно­го вчи­те­ля Са­мой­лен­ка. Від 1918 ро­ку він слу­жив у пі­хо­ті, за­хи­щав УНР, че­рез кон­ту­зію за­ли­шив слу­жбу та ви­їхав до Че­хо­сло­вач­чи­ни.

Най­мо­лод­ший Ми­ко­ла Ми­ко­ла­йо­вич Ар­кас мав ґрун­тов­ну до­ма­шню осві­ту, а в емі­гра­ції він нав­чав­ся в Укра­їн­сько­му віль­но­му уні­вер­си­те­ті у Пра­зі й у ві­ці 28 ро­ків здо­був там до­ктор­ський сту­пінь із фі­ло­со­фії. Він здій­снив пер­ший у но­ві­тній укра­їн­ській лі­те­ра­ту­рі пов­ний пе­ре­клад « Ілі­а­ди» з імен­ним та гео­гра­фі­чним слов­ни­ка­ми до ньо­го, пе­ре­клав та­кож « Сло­во о пол­ку Іго­ре­вім » . Най­мо­лод­ший Ми­ко­ла Ар­кас уклав укра­їн­сько- че­ський слов­ник, пи­сав вір­ші та про­зу, склав « Ро­дин­ну хро­ні­ку » , на­пи­сав «Істо­рію Пів­ні­чної Чор­но­мор­щи­ни з діб­пра­дав­ніх і до ча­сів ко­зач­чи­ни». Цей Ми­ко­ла Ар­кас, чий пе­ре­клад «Ілі­а­ди», на дум­ку екс­пер­тів, став ва­жли­вою про­мі­жною лан­кою між дав­ньою ро­бо­тою Ні­щин­сько­го-Бай­ди і ка­но­ні­чним на сьо­го­дні пе­ре­кла­дом Бо­ри­са Те­на, був во­дно­час актив­ним чле­ном ОУН. Та­ким чи­ном, ро­ди­на Ар­ка­сів від по­ко­лінь, які ви­яви­ли укра­їн­ський па­трі­о­тизм, але ще рад­ше в етно­гра­фі­чних, лі­те­ра­тур­них, час­тко­во ав­то­но­мі­сти­чних рам­ках, дійшла до аб­со­лю­тно чі­тко­го укра­їн­сько­го дер­жав­ни­цтва.

У ча­си Дру­гої сві­то­вої вій­ни всі ві­до­мі ме­ні уці­лі­лі чле­ни сім’ї Ар­ка­сів пе­ре­бра­ли­ся на За­хід. 1949-го Ми­ко­ла Ар­кас-най­мо­лод­ший із та­бо­рів пе­ре­мі­ще­них осіб пе­ре­їхав до Фран­ції, а че­рез дев’ять ро­ків — до США. Там він ме­шкав у мі­сте­чку Сі-Кліфф і пра­цю­вав на­ти­ра­чем під­ло­ги в шпи­та­лі. Остан­ній Ар­кас у ві­ці 81 рік по­мер у Нью­Йор­ку. Слі­ди ін­ших гу­бля­ться в Но­во­му Сві­ті. Не­ві­до­мо на­віть, ур­ва­ла­ся ди­на­стія Ар­ка­сів чи ні, це прі­зви­ще на­ра­зі фі­гу­рує на ін­тер­нет-сай­тах, але пов’яза­них не з укра­їн­ською, а з су­ча­сною аме­ри­кан­ською му­зи­чною куль­ту­рою...

Та ур­ва­ла­ся твор­ча ди­на­стія Ар­ка­сів чи ні, їх вар­то вдя­чно зга­да­ти. По-пер­ше, рід Ар­ка­сів ствер­див ве­ли­ку си­лу укра­їн­ства. Бо ж укра­їн­ця­ми Аркаси ста­ли в до­бу, ко­ли укра­їн­ство бу­ло ледь не за­бо­ро­не­ною спра­вою. По-дру­ге, Аркаси ствер­джу­ва­ли й до­во­ди­ли укра­їн­ськість Пів­ні­чно­го При­чор­но­мор’я. На­ре­шті, ця ро­ди­на є вдя­чним по­лем для до­слі­дже­н­ня то­го, як лю­ди при­хо­дять до укра­їн­ства, — де­да­лі більш усві­дом­ле­но­го, як транс­фор­му­ю­ться при то­му їхні погляди. А ще ця ро­ди­на да­ла нам лі­те­ра­тур­ні, на­у­ко­ві, му­зи­чні тво­ри, які до­сі ані­тро­хи не втра­ти­ли сво­єї вар­то­сті.

ФО­ТО З САЙ­ТА GALINFO.COM.UA

Ми­ко­ла Ми­ко­ла­йо­вич Ар­кас (1853 — 1909), ви­зна­чний укра­їн­ський істо­рик, композитор, гро­мад­ський ді­яч. Він, як і вся ро­ди­на Ар­ка­сів, зро­бив ве­ли­че­зний вне­сок у спра­ву на­шо­го на­ціо­наль­но­го від­ро­дже­н­ня

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.