Епі­та­фія кни­зі

Но­вий ро­ман Во­ло­ди­ми­ра Со­ро­кі­на «Ма­на­ра­га», як ме­ні зда­є­ться, на сьо­го­дні — най­ви­да­тні­ший з йо­го тво­рів

Den (Ukrainian) - - Культура - Бо­рис СОКОЛОВ, про­фе­сор, Мо­сква

Тут ви­яв­ля­є­ться син­те­зо­ва­но аб­со­лю­тно всю йо­го твор­чість, від «Оче­ре­ди» до «Дня опри­чни­ка» (пе­ре­кла­де­но укра­їн­ською) і подаль­ших тво­рів, що ма­лю­ють ро­сій­ську і сві­то­ву ан­ти­у­то­пію се­ре­ди­ни XXI сто­лі­т­тя.

■ У но­во­му ро­ма­ні дія від­бу­ва­є­ться пі­сля «ве­ли­ко­го пе­ре­се­ле­н­ня на­ро­дів пі­сля Дру­гої іслам­ської ре­во­лю­ції», оку­па­ції Єв­ро­пи му­суль­ма­на­ми і її подаль­шо­го звіль­не­н­ня пі­сля ве­ли­кої би­тви при Ко­ло­жва­рі, «ко­гда тре­снул щит мо­джа­хе­дов и гор­дые вои­ны Ал­ла­ха за­хле­бну­лись в кро­ви транс­иль­ван­ской. По­до­бно де­вя­то­му ва­лу вздыби­лась вол­на кро­ви в но­чь под Ро­жде­ство, на­ви­сла над при­шед­ши­ми с юга по­ко­ри­те­ля­ми Єв­ро­пы, и обру­ши­лась кра­сной ла­вою, да­вя встре­чно­го и по­пе­ре­чно­го. Хлыну­ли-по­те­кли кро­ва­вые ре­ки по Бес­са­ра­бии, Ва­ла­хии, Бу­ко­ви­не и Га­ли­чи­не, то­пя но­вых вар­ва­ров. Со­дро­гну­лись Кар­пат­ские го­ры, сня­лись ор­лы с ду­бров, за­а­ле­ла по­у­тру во­да в кре­стьян­ских ко­лод­цах и вскри­кну­ли про­тя­жно ма­те­ри и же­ны». Це одне з кра­щих місць ро­ма­ну, що від­ра­зу зму­шує при­га­да­ти го­го­лів­ську «Стра­шну пом­сту».

■ Для сю­же­ту «Ма­на­ра­ги» Со­ро­кін ви­ко­ри­став ідею сво­єї п’ єси «Щи». Там у не ду­же від­да­ле­но­му май­бу­тньо­му вла­ду на Зем­лі за­хо­пи­ли еко­ло­гі­сти. Усім ме­шкан­цям пла­не­ти на­ка­за­но їсти ли­ше еко­ло­гі­чну ве­ге­та­рі­ан­ську їжу. То­му го­лов­ни­ми зло­чин­ця­ми у сві­ті ста­ли ку­ха­рі, які го­ту­ють еко­ло­гі­чно шкі­дли­ву м’ясну їжу. У но­во­му ж ро­ма­ні су­спіль­ство май­бу­тньо­го втра­ти­ло за­ці­кав­ле­ність па­пе­ро­ви­ми кни­га­ми. Їх ви­ті­снив ін­тер­нет та ін­ші за­со­би ін- фор­ма­ції, у то­му чи­слі хи­тро­му­дрі бло­хи, з тих, яких ко­лись під­ку­вав Лів­ша, і які ім­план­ту­ю­ться в люд­ський мо­зок для то­го, що­б­зна­хо­ди­ти і обро­бля­ти по­трі­бну лю­ди­ні ін­фор­ма­цію, не да­ти їй по­то­ну­ти в без­край­ньо­му ін­фор­ма­цій­но­му мо­рі. Але їх та­кож лег­ко мо­жна ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти і для ке­ру­ва­н­ня сві­до­мі­стю.

■ А па­пе­ро­ві кни­ги те­пер ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться ли­ше для при­го­ту­ва­н­ня гриль-страв. При цьо­му як па­ли­во ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться ли­ше ра­ри­те­тні книж­ко­ві ви­да­н­ня, які ку­ха­рям до­во­ди­ться ви­кра­да­ти з бі­бліо­тек, му­зе­їв і при­ва­тних ко­ле­кцій. Та­ким чи­ном, ку­ха­рі ста­ють го­лов­ни­ми во­ро­га­ми дер­жа­ви — ви­ни­щу­ва­ча­ми куль­тур­ної спад­щи­ни, то­чні­ше, рід­кі­сних ар­те­фа­ктів куль­ту­ри. На них ого­ло­ше­но по­лю­ва­н­ня, і ку­ха­рі, у свою чер­гу, ство­рю­ють по­ту­жну ма­фі­о­зну ор­га­ні­за­цію, що охо­плює весь світ. Те­пер «чи­та­н­ням» на­зи­ва­є­ться про­цес при­го­ту­ва­н­ня гри­ля на ар­ку­шах книж­ко­во­го ра­ри­те­ту, що мі­стить текст то­го або ін­шо­го лі­те­ра­тур­но­го ше­дев­ра. Іна­кше це на­зи­ва­є­ться — book-’n-grill. А ку­ха­ря, що го­тує лі­те­ра­тур­но-ку­лі­нар­ні ше­дев­ри від­по­від­но іме­ну­ють book-’n-griller. Го­лов­ний ге­рой — ку­хар Ге­за, як і йо­го по­бра­ти­ми з при­го­ту­ва­н­ня book-’ngrill, ціл­ком ко­смо­по­лі­ти­чний, як і вся Єв­ро­па, що пе­ре­жи­ла Но­ве Се­ре­дньо­віч­чя. У ньо­му на­мі­ша­но най­рі­зно­ма­ні­тні­ші на­ціо­наль­но­сті й ре­лі­гії. А на улам­ках ко­ли­шніх дер­жав ви­ни­кли но­ві дер­жав­ні утворення, що по­єд­ну­ють в со­бі фе­о­да­лізм з по­стін­ду­стрі­аль­ни­ми ре­а­лі­я­ми. Їх Со­ро­кін вже опи­сав у «Тел­лу­рии».

■ Вла­сне, про­цес пе­ре­тво­ре­н­ня па­пе­ро­вих книг на фе­тиш, а не на ре­аль­ний за­сі­бздоб ут­тя ін­фор­ма­ції, роз­ва­ги і есте­ти­чно­го задоволення від чи­та­н­ня текс­тів, роз­по­чав­ся вже кіль­ка ро­ків то­му, ко­ли ка­та­стро­фі­чно впа­ли книж­ко­ві на­кла­ди. Па­пе­ро­ва кни­га де­да­лі біль­ше пе­ре­тво­рю­є­ться на пре­дмет ко­ле­кціо­ну­ва­н­ня, де го­лов­ним є рід­кі­сність і кра­си­вість ви­да­н­ня са­ма по со­бі, а не по­тре­ба в ін­фор­ма­ції, що мі­сти­ться в кни­зі, для її вла­сни­ка. Со­ро­кін про­сто до­вів до ло­гі­чно­го за­вер­ше­н­ня цей про­цес у не так від­да­ле­но­му май­бу­тньо­му. В «Го­лу­бом са­ле» у ньо­го кло­ни пи­сьмен­ни­ків-ге­ні­їв в про­це­сі твор­чо­сті ви­го­тов­ля­ли уні­каль­ну за кон­цен­тра­ці­єю енергії ре­чо­ви­ну — бла­ки­тне са­ло. А в п’єсі «Dostoevsky-trip» тво­рі­н­ня До­сто­єв­сько­го пе­ре­тво­рю­ю­ться на смер­тель­ний нар­ко­тик, який до­во­ди­ться роз­бав­ля­ти Сті­ве­ном Кін­гом. У «Ма­на­ра­ге» твор­ча енер­гія пе­ре­тво­рю­є­ться ли­ше на енер­гію гри­ля. І за­ле­жно від ав­то­ра ви­зна­ча­є­ться ха­ра­ктер дій­ства, яке су­про­во­джує «чи­та­н­ня». Пе­ред на­ми по­ста­ють ге­рої «Ло­ша­ди­но­го су­па», «кри­жа­ної» три­ло­гії та ін­ших со­ро­кін­ських тво­рів. І під­бір лі­те­ра­ту­ри для «чи­та­н­ня» ду­же про­ду­ма­ний і не­ви­пад­ко­вий. Май­стри book-’n-grill’у — це на­ймай­стер­ні­ші ре­мі­сни­ки се­ре­дньо­ві­чно­го ти­пу, що ви­го­тов­ля­ють уні­каль­ний, шту­чний продукт. Але є «хтось у сі­ро­му», хто зби­ра­є­ться по­ста­ви­ти на по­тік ви­ро­бни­цтво книж­ко­вих ра­ри­те­тів як па­ли­во для «книж­ко­вої ку­лі­на­рії», що по­став­ле­на на про­ми­сло­ву осно­ву і по­кли­ка­на підкорити весь світ, а не ли­ше ду­же за­мо­жних клі­єн­тів book’n-grill’у. Тут роз­гор­та­ю­ться сце­ни, що на­га­ду­ють те, що від­бу­ва­є­ться в «Го­лу­бом са­ле». А те, що один з ге­ро­їв ди­я­вол, і весь за­дум ося­га­єш ли­ше ближ­че до фі­на­лу. Це кни­га про до­лі книг че­рез до­лі лю­дей. І про до­лі лю­дей че­рез до­лі книг. А що та­ке Ма­на­ра­га, по­ясню­ва­ти не бу­ду — охо­чі мо­жуть за­гля­ну­ти до Ві­кі­пе­дії. Мо­жу ли­ше ска­за­ти, що « Ма­на­ра­га » — справ­жній ві­нець твор­чо­сті Со­ро­кі­на.

■ Не так дав­но в ін­терв’ ю Tageszeitung Во­ло­ди­мир Со­ро­кін ска­зав, що «дер­жав­ний про­стір у Ро­сії є чу­жою, во­ро­жою сфе­рою», і лю­ди по­тра­пля­ють до ньо­го «від­ра­зу ж, як тіль­ки ви­хо­дять з вла­сно­го по­ме­шка­н­ня. І в ньо­му лю­дям до­во­ди­ться по­стій­но бу­ти на­по­го­то­ві і бо­ро­ти­ся бу­кваль­но за все». У «Ма­на­ра­ге» дія від­бу­ва­є­ться го­лов­ним чи­ном на За­хо­ді в най­шир­шо­му сен­сі сло­ва, вклю­ча­ю­чи Аме­ри­ку і Япо­нію. Ро­сія, якій Со­ро­кін пе­ред­рі­кає май­бу­тній роз­пад, у ро­ма­ні май­же від­су­тня, ви­ни­ка­ю­чи ли­ше та­кою со­бі ек­зо­ти­кою на пе­ри­фе­рії дії. А, як за­явив Со­ро­кін у то­му ж ін­терв’ю, «ве­ли­ка рі­зни­ця по­ля­гає в то­му, що в Ро­сії лю­ди­на слу­жить дер­жа­ві, а в Німеччині дер­жа­ва — лю­ди­ні». Але по­ве­дін­ка ку­ха­рів в ро­ма­ні то­чно від­по­від­ає по­ве­дін­ці ро­сі­ян у жит­ті, які по­тра­пля­ють до дер­жав­но­го про­сто­ру. За­гро­зу за­хі­дній ци­ві­лі­за­ції Со­ро­кін, як ме­ні зда­є­ться, вба­чає в спро­бі контролю сві­до­мо­сті з бо­ку на­дна­ціо­наль­них стру­ктур, що за­пу­ска­ють в міз­ки лю­дей «ро­зум­них бліх» із за­зда­ле­гідь за­кла­де­ною про­гра­мою. Зви­чай­но, мо­жна спро­бу­ва­ти ней­тра­лі­зу­ва­ти їх за до­по­мо­гою тра­ди­цій­ної, «книж­ко­вої» куль­ту­ри, як це на­ма­га­є­ться зро­би­ти ге­рой остан­ньо­го со­ро­кін­сько­го ро­ма­ну, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи для за­хи­сту ін­ди­ві­ду­аль­но­сті, не­за­ле­жно­сті і ві­ри у вла­сну мі­сію фе­ро­си­лі­ко­но­ву чор­ну ша­по­чку, що зму­шує при­га­да­ти про бул­га­ків­сько­го Май­стра. Але не­має впев­не­но­сті в то­му, що і в ньо­го, і в люд­ства це ви­йде.

МА­ЛЮ­НОК ВІ­КТО­РА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.