Ман­дри на... вер­ти­каль­них ске­лях

Den (Ukrainian) - - Подорожі - Во­ло­ди­мир ГРИПАСЬ Фо­то ав­то­ра

На сві­тан­ку авіа­лай­нер під­ле­тів до Ка­тман­ду. І з йо­го бор­ту від­кри­ла­ся чи не най­ве­ли­чні­ша у сві­ті па­но­ра­ма. Ні­би на ве­ле­тен­ській ре­льє­фній ма­пі, вни­зу про­гля­да­ло­ся спле­ті­н­ня гір­ських хреб­тів, які упи­ра­ли­ся в пи­ло­ви­дну за­сні­же­ну сті­ну Гі­ма­ла­їв. Сті­на не су­ціль­на, мі­сця­ми її роз­ти­на­ють гли­бо­кі уще­ли­ни, за яки­ми ви­дно пло­ско­гір’я та­єм­ни­чо­го Ти­бе­ту. Са­ме там роз­та­шо­ва­ні ві­сім із 14 «во­сьми­ти­ся­чни­ків» сві­ту, зокре­ма ви­со­тний по­люс на­шої пла­не­ти — го­ра Еве­рест (8848 м.). Без­по­се­ре­дньо ді­ста­ти­ся до цьо­го вер­ти­каль­но­го сві­ту, при­найм­ні по­ба­чи­ти йо­го зблизь­ка, нам до­ве­де­ться най­ближ­чи­ми дня­ми. А по­ки що лі­так при­зем­лив­ся в між­на­ро­дно­му ае­ро­пор­ту Триб­ху­ван не­паль­ської сто­ли­ці. То­го ж дня на ко­жно­го уча­сни­ка по­до­ро­жі бу­ло оформ­ле­но пе­ре­пус­тку (пер­міт) до ра­йо­ну по­до­ро­жі. Та­кож групі при­зна­чи­ли лі­цен­зо­ва­но­го гі­да і но­сі­їв, що є обов’яз­ко­вою умо­вою не­паль­ської вла­ди. Ядро групи — ки­я­ни Ла­ри­са Ге­ра­си­мо­ва (ке­рів­ник, май­стер спор­ту з аль­пі­ні­зму), а та­кож Лю­дми­ла Ки­ри­люк, Сер­гій Па­сі­чний, Ми­ко­ла Бе­ре­ський — уже не раз ман­дру­ва­ли в Гі­ма­ла­ях. Во­ло­ди­мир Грипась, а та­кож мін­ча­ни Альо­на Па­сту­хо­ва та Аля­ксандр Дол­гі в Не­па­лі впер­ше.

На чер­зі дев’яти­ден­ний тре­кінг (пі­шо­хі­дний по­хід) до роз­та­шо­ва­но­го на ви­со­ті 4130 м ба­зо­во­го та­бо­ру «во­сьми­ти­ся­чни­ка» Ан­на­пур­на. Мар­шрут тре­кін­гу про­кла­де­ний не най­ко­ро­тшим шля­хом, що від по­ча­тку і до кін­ця ве­де по уще­ли­ні рі­чки Мо­ді Кхо­ла. Обра­ний ці­ка­ві­ший ва­рі­ант з про­хо­дже­н­ням пів­ден­них від­ро­гів Ан­на­пур­ни та подаль­шим ви­хо­дом у се­ре­дню ча­сти­ну уще­ли­ни Мо­ді Кхо­ла. На шля­ху са­мо­бу­тні не­паль­ські по­се­ле­н­ня, чу­до­ві па­но­рам­ні мі­сця на гре­бнях хреб­тів, зна­чні ма­си­ви суб­тро­пі­чних лі­сів. Но­чів­лі пе­ред­ба­че­ні в ло­джі­ях — ви­дов­же­них кам’яних бу­дів­лях, роз­ді­ле­них фа­нер­ни­ми пе­ре­го­род­ка­ми на ма­лень­кі, які роз­ра­хо­ва­ні на дві-три лю­ди­ни, при­мі­ще­н­ня з ліж­ка­ми. При ло­джі­ях є ре­сто­ран­чи­ки з до­во­лі різноманітним ме­ню. Вар­тість страв роз­ра­хо­ва­на на га­ма­нець за­мо­жно­го ту­ри­ста.

По­до­рож роз­по­ча­ли в на­се­ле­но­му пун­кті Та­то­па­ні. За пле­чи­ма — рюк­за­ки, в ру­ках — те­ле­ско­пі­чні пал­ки: на ре­льє­фі з по­стій­ни­ми під­йо­ма­ми та спу­ска­ми во­ни від­чу­тно по­лег­шу­ють жи­т­тя. Стеж­ка ве­де повз не­ве­ли­кі се­ла, за­сі­я­ні ри­сом те­ра­со­ві по­ля. При­вер­та­ють ува­гу ман­да­ри­но­ві дерева та ба­на­ни, ку­щі бам­бу­ку. Бі­ля хат при­єм­но по­ди­ву­ва­ли чор­но­брив­ці. Нав­ко­ло зе­ле­но і по-лі­тньо­му те­пло, хоч ви­ще на лу­го­вих схи­лах уже до­мі­ну­ють жов­ті ко­льо­ри. Адже на­дво­рі — пі­зня осінь. За­но­чу­ва­ли в одній із ло­джій се­ла Ші­кха.

Зран­ку на­сту­пно­го дня уві­йшли в ліс зі ста­ри­ми тов­сте­зни­ми де­ре­ва­ми. Ви­яви­ло­ся, що це — ро­до­ден­дро­ни. На по­ча­тку ве­сни во­ни ря­сно цві­туть всі­єю га­мою ко­льо­рів — від бі­ло­го до тем­но-чер­во­но­го. Ка­жуть, що це не­зви­чай­не ви­до­ви­ще. В го­рах Кав­ка­зу ро­до­ден­дро­ни — це ку­щі зав­ви­шки близь­ко в один метр; у Кар­па­тах, де їх на­зи­ва­ють чер­во­ною ру­тою, во­ни ще ниж­чі. Стеж­ка тим часом ви­ве­ла на гре­бінь хреб­та, до сту­пи й чи­слен­них рі­зно­барв­них пра­пор­ців з текс­та­ми буд­дій­ських мо­ли­тов. Звід­си від­кри­ла­ся вра­жа­ю­ча па­но­ра­ма. Одно­ча­сно ви­дно «во­сьми­ти­ся­чни­ки» Дха­у­ла­гі­рі та Ан­на­пур­ну, а та­кож го­стро­вер­ху роз­дво­є­ну вер­хів­ку одні­єї з най­кра­си­ві­ших гі­ма­лай­ських вер­шин Ма­ча­пу­ча­ре. На пів­дні, скіль­ки ся­гає око — Низь­кі Гі­ма­лаї. Не­по­да­лік гру­па­ми ро­стуть гі­ма­лай­ські со­сни та срі­бля­сті яли­ни.

Вран­ці май­же одра­зу роз­по­чав­ся кру­тий спуск стеж­кою зі схо­дин­ка­ми в гли­бо­ку уще­ли­ну. Нав­ко­ло пер­ві­сний гі­ма­лай­ський ліс. Ек­зо­ти­чні для нас мо­гу­тні дерева за­пов­ню­ють дно і схи­ли уще­ли­ни, ви­со­чі­ють на вер­ти­каль­них ске­лях. Вни­зу ка­ска­да­ми во­до­спа­ди­ків шумить рі­чка. Ниж­че ми ба­чи­мо осво­є­ні людьми мі­сця. Бі­ля бу­ди­но­чків ро­стуть чор­но­брив­ці, на­стур­ція, по­руч — го­ро­ди з ку­ку­ру­дзою, ква­со­лею, ка­пу­стою, гар­бу­за­ми. За ву­зло­вим пун­ктом Чхом­ронг аж до ба­зо­во­го та­бо­ру шлях ле­жить вздовж рі­чки Мо­ді Кхо­ла. Лі­во­руч ви­со­чить Ан­на­пур­на, а пра­во­руч упи­ра­є­ться в не­бо Ма­ча­пу­ча­ре. Бу­ді­вель ста­ло зна­чно мен­ше, кру­ті, по­ро­слі дрі­му­чи­ми лі­са­ми схи­ли гір вра­жа­ють ди­кою кра­сою. Але стеж­ка все так са­мо до­бре обла­што­ва­на, з аку­ра­тни­ми схо­до­ви­ми мар­ша­ми на кру­тих схи­лах. Ви­дно, що дба­ють про те, щоб ту­ри­стам бу­ло ком­фор­тно, адже ту­ризм у Не­па­лі є го­лов­ним дже­ре­лом до­хо­дів. Ман­дрів­ни­ки з Ні­меч­чи­ни, Фран­ції, Ав­стра­лії, Ка­на­ди, Ан­глії, США, ді­знав­шись, що ми з Укра­ї­ни, не­рід­ко ти­сну­ли ру­ки. При­єм­но бу­ло по­чу­ти від кіль­кох ро­сі­я­нок, ко­трі йшли на­зу­стріч: «Ми за вас». Під ве­чір гу­сти­ми бам­бу­ко­ви­ми за­ро­стя­ми, в яких ме­ту­ши­ли­ся мав­пи, уві­йшли в пункт Бам­бу.

Шо­сто­го дня за­пла­но­ва­ний під­йом до ба­зо­во­го та­бо­ру Ан­на­пур­на. Дов­ко­ла вже осінь, дерева та ча­гар­ни­ки без ли­стя. Хо­ло­дно, дме по­мір­ний ві­тер. Стеж­ка ве­де ти­по­вим тро­гом, що йо­го за­ли­шив по со­бі пра­ві­чний льо­до­вик, з від­но­сно пло­ским дни­щем і май­же вер­ти­каль­ни­ми схи­ла­ми. Пі­сля чер­го­во­го під­йо­му по­пе­ре­ду від­кри­ла­ся ши­ро­ка до­ли­на. В її вер­хів’ї, ниж­че льо­до­па­ду, вже ви­дно бу­дів­лі ба­зо­во­го та­бо­ру. А ви­ди зві­ду­сіль -при­го­лом­шли­ві... Уве­че­рі по­ба­чи­ти за­хід сон­ця й за­фі­ксу­ва­ти на фо­то швид­ко­плин­ні мит­тє­во­сті зга­са­ю­чо­го дня ви­йшли де­ся­тки ту­ри­стів. Найе­фе­ктні­ше ви­гля­да­ла в цей час Ма­ча­пу­ча­ре. Сон­це ско­ти­ло­ся за гір­ський гре­бінь, а зни­зу по уще­ли­ні сте­лив­ся ко­шла­тий ту­ман, за­крив­ши її під­ніж­жя. Са­ма вер­ши­на почала за­барв­лю­ва­ти­ся в жов­ту­ва­тий, а зго­дом у ро­же­вий та чер­во­ну­ва­тий ко­лір. Її вер­хів­ка ще по­лум’яні­ла остан­ні­ми спо­ло­ха­ми сон­ця, а під­ніж­жя вже по­гли­на­ли су­тін­ки. Вся ця га­ма ко­льо­рів змі­ню­ва­ла­ся ду­же швид­ко. І не­вдов­зі в місячному сві­тлі під тем­ним не­бом ви­ра­зно ви­днів­ся пи­ло­ви­дний гре­бінь срі­бля­сто-чер­во­ну­ва­то­го від­тін­ку.

Вран­ці по­ча­ли три­ден­ний спуск до ку­рор­тно­го мі­ста По­кха­ра...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.