Жур­ба по­е­та, і не ли­ше...

Що має ви­кли­ка­ти се­ред укра­їн­ської гро­мад­сько­сті при­ро­дну пі­до­зру, а се­ред ком­пе­тен­тних ор­га­нів — ба­жа­н­ня за­хи­сти­ти без­пе­ку Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - По­до­ро­жі - Ігор ЛО­СЄВ

На Пер­шо­му на­ціо­наль­но­му те­ле­ка­на­лі з’яви­ло­ся ці­ка­ве від­га­лу­же­н­ня — UA:Крим, що пра­цює до­во­лі змі­стов­но. Зокре­ма, мо­жна ви­ді­ли­ти сю­же­ти про ви­да­тних укра­їн­ців. Не­що­дав­но пе­ре­гля­нув один із них, при­свя­че­ний ве­ли­ко­му кар­діо­хі­рур­гу Ми­ко­лі Амо­со­ву. І бу­ло ду­же при­єм­но по­ба­чи­ти на екра­ні при­мі­тку: «За ін­фор­ма­цій­ної під­трим­ки га­зе­ти «День».

Але осо­бли­ву ува­гу при­вер­нув те­ле­діа­лог Іва­на Дра­ча та істо­ри­ка Юрія Ша­по­ва­ла. Бе­сі­да від­бу­ва­ла­ся в рі­дно­му се­лі по­е­та, спів­ро­змов­ни­ки не­ква­пно блу­ка­ли сіль­ськи­ми сте­жи­на­ми, роз­мов­ля­ю­чи про ві­чне. Не уни­ка­ли й акту­аль­но­го. Іван Фе­до­ро­вич ді­лив­ся сво­їм бо­лем, ме­ні, крим­ча­ни­но­ві, ду­же близь­ким. Він ска­зав: «Як без­глу­здо зда­ли Крим... Ме­не вчи­ли, ко­ли я сто­яв на по­сту: «Стій, хто йде? — Стій, стрі­ля­ти бу­ду!». А на тре­тій раз стрі­ляю. То хі­ба так бу­ло в Кри­му?» На йо­го за­пи­та­н­ня від­по­вів но­вий до­ку­мен­таль­ний фільм «Рус­ский мир» на ка­на­лі ICTV. Там якраз де­мон­стру­ва­ли пе­ри­пе­тії зи­ми і ве­сни 2014 ро­ку на пів­остро­ві. І про­зву­ча­ла фра­за, яку ціл­ком мо­жна ви­зна­ти мо­мен­том істи­ни: «Укра­їн­ські вій­ська в Кри­му так і не отри­ма­ли на­ка­зу від­кри­ти во­гонь». Це без­умов­на від­по­від­аль­ність ви­що­го вій­сько­во-по­лі­ти­чно­го ке­рів­ни­цтва Укра­ї­ни. А нам так дов­го бре­ха­ли, що ро­би­ться все мо­жли- ве. Роз­по­від­а­ли не­скін­чен­ні каз­ки про те, що ар­мії не бу­ло, що в Кри­му бу­ла су­ціль­на зра­да, ли­ше про зра­ду в Ки­є­ві не вва­жа­ли за по­трі­бне роз­по­ві­сти. Тим ча­сом ар­мія, роз­збро­є­на, де­мо­ра­лі­зо­ва­на, ки­ну­та на­при­зво­ля­ще, бу­ла. І че­ка­ла на­ка­зу, яко­го во­на не отри­ма­ла. Від­да­ти на­каз — зна­чить, узя­ти на се­бе від­по­від­аль­ність. А як на­ша вла­да лю­бить від­по­від­аль­ність, ми зна­є­мо. Ось чо­му ду­же ба­га­то офі­це­рів не за­хо­ті­ли ма­ти спра­ви з та­кою вла­дою. Бо не бу­ло жо­дної до­ві­ри (а чи є во­но сьо­го­дні?) до вер­хів, які під час «Х» ви­яви­ли­ся ні на що не зда­тни­ми. Вла­да, яка зда­тна ли­ше на­пов­ню­ва­ти свої ки­ше­ні твер­дою ва­лю­тою, але не хо­че і не мо­же за­хи­сти­ти на­ціо­наль­ні те­ри­то­рії, це не вла­да, а смі­т­тя. Хто пі­де за та­ким смі­т­тям? Як слі­ду­ва­ти за вла­дою, яка не ви­кли­кає ні най­мен­шої по­ва­ги?

ЗА­РУ­ЧНИ­КИ ОЛІ­ГАР­ХІВ

Ни­ні­шні лі­де­ри лю­блять все зва­лю­ва­ти на «по­пе­ре­дни­ків». Але ар­мію зни­щу­ва­ли не ли­ше за Яну­ко­ви­ча. Тут і Ку­чма, і Ющен­ко до­кла­ли ру­ку. Ба­га­то що мо­жна на­зва­ти, але до­ста­тньо при­га­да­ти, як при Ку­чмі пе­ре­йшли на те­ри­то­рі­аль­ну си­сте­му фор­му­ва­н­ня Зброй­них сил Укра­ї­ни, і ми отри­ма­ли за­мість укра­їн­ської ар­мії ар­мію крим­ську, над­дні­прян­ську, га­ли­цьку, дон­ба­ську то­що. Все це зі­гра­ло свою роль у 2014 ро­ці...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.