«Та­кі ефі­ри ви­во­дять зі ста­ну сми­сло­во­го трансу»

Ве­ду­ча він­ни­цько­го ка­на­лу «ВІТА» Іри­на Кравченко — про сми­сло­ві орі­єн­ти­ри мі­сце­во­го телебачення

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - По­ча­ток на 25-й стор. Ва­дим ЛУБЧАК, «День»

Ве­ду­ча Іри­на Кравченко за­пи­ту­ва­ла в Ла­ри­си Ів­ши­ної, чо­му во­на взя­ла­ся по­пу­ля­ри­зу­ва­ти укра­їн­ську істо­рію, як мо­жна ви­ро­сти­ти справ­жньо­го гро­ма­дя­ни­на Укра­ї­ні і що тре­ба зро­би­ти, що­бУкра­ї­на пе­ре­ста­ла бу­ти terra incognita для сві­ту. Під час роз­мо­ви мо­ва йшла і про уні­каль­ні про­е­кти га­зе­ти «День», зокре­ма про ви­дав­ни­цтво книжок, най­по­пу­ляр­ні­ші з яких ни­ні мо­жуть по­чи­та­ти він­ни­ча­ни. Пі­дня­ті під час зу­стрі­чі те­ми ми про­дов­жи­ли обго­во­рю­ва­ти з ве­ду­чою пі­сля ефі­ру.

— Пі­сля за­пи­су ефі­ру на ка­на­лі «ВІТА» го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Ів­ши­на на­пи­са­ла на сво­їй сто­рін­ці у «ФБ»: «Ча­сто ре­гіо­наль­не ТБ ме­ні ці­ка­ві­ше на­ціо­наль­них ка­на­лів з їх «хро­ні­кою ка­та­строф». Ко­ли ми дій­сно ба­чи­мо на на­ціо­наль­но­му ТБ до­мі­ну­ва­н­ня прин­ци­пу ін­фо­тейн­мен­ту, або ці­єї «хро­ні­ки ка­та­строф», чи мо­жна го­во­ри­ти про но­ві — зна­чно шир­ші — зав­да­н­ня і ви­кли­ки для ре­гіо­наль­но­го ТБ? Чи мо­жуть, на ва­шу дум­ку, ре­гіо­наль­ні ка­на­ли ви­сту­пи­ти мо­ти­ва­то­ра­ми за­галь­но­на­ціо­наль­но­го сми­сло­во­го діа­ло­гу?

— Ча­сто роль ре­гіо­наль­но­го телебачення у фор­му­ван­ні гро­мад­ської дум­ки при­мен­шу­ють. Є не­гла­сна іє­рар­хія: от цен­траль­ни­ки... А нам ку­ди до них... Во­ни ро­ка­ми при­вча­ли гля­да­ча до по­лі­ти­чних сен­са­цій, гу­чних ви­крит­тів, «сма­же­них фа­ктів» — усе в яскра­вій обгор­тці, до то­го ж і ви­гля­дає ду­же сма­чно, — то на­скіль­ки спо­жи­ва­чі бу­дуть ви­бір­ко­ві? У по­ту­жних ме­діа є ці­лі шта­ти мар­ке­то­ло­гів, PR-щи­ків, від­ді­лів ре­клам, а от гля­да­чі пе­ред ці­єю на­ва­лою ін­фор­ма­цій ви­яв­ля­ю­ться без­по­мі­чни­ми і без­за­хи­сни­ми. А ре­гіо­наль­ні ме­діа не зав­жди пра­гнуть зайня­ти окре­му ні­шу — аби за­во­ю­ва­ти до­ві­ру сво­го гля­да­ча. Во­ни ча­сто «грі­шать» сво­єю при­хиль­ні­стю «ге­не­раль­ній лі­нії пар­тії», пе­ре­тво­рю­ю­чись на ру­пор вла­ди, втра­ча­ю­чи роль со­ці­аль­но­го ко­му­ні­ка­то­ра в гро­ма­ді. Але ра­зом з тим, на тлі сучасних по­дій, ко­ли спі­раль су­спіль­но­го не­вдо­во­ле­н­ня роз­кру­чу­є­ться —і я маю на ува­зі не про­сто скар­ги на по­га­не жи­т­тя, до­лар не по 8, а 27 і так да­лі, а са­ме вну­трі­шній протест про­ти ста­ро­го, про­ти за­ско­ру­зло­го, про­ти не­сво­бо­ди — са­ме за­раз ре­гіо­наль­ні ме­діа мо­жуть ви­йти за ме- жі ло­каль­них ви­сві­тлю­ва­чів по­дій і ко­пі­па­стів з ін­ших дже­рел. Телебачення, як жо­дне ЗМІ, мо­же пе­ре­да­ва­ти емо­цію, і цим слід ско­ри­ста­ти­ся, ця емо­ція має бу­ти про­гре­сив­ною, не з чер­го­вої се­рії ін­фо­тейн­мент-ін­ду­стрії. А від­чу­т­тя, під­крі­пле­ні гли­бо­ким змі­стом, — це про­сто по­вин­но ви­стрі­ли­ти. Це мо­жуть бу­ти, на­при­клад, спец­про­е­кти до­слі­джень «бі­лих плям» з істо­рії краю (а це про­бле­ма не тіль­ки Він­ни­ці, тож є при­від пра­цю­ва­ти ра­зом з ін­ши­ми ре­гіо­на­ми), а це, по­годь­тесь, лег­ко впи­су­є­ться в за­галь­но­укра­їн­ський кон­текст сьо­го­дні, ко­ли усі ми від­чу­ва­є­мо мен­таль­ні хи­та­н­ня в су­спіль­стві. До то­го ж є ін­тер­нет, со­цме­ре­жі, СММ-те­хно­ло­гії — тож ау­ди­то­рія на­віть ре­гіо­наль­но­го телебачення не обме­жу­є­ться тими, хто си­дить пе­ред те­ле­ві­зо­ром.

— У кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку у «Дні» від­був­ся кру­глий стіл з ві­до­ми­ми жур­на­лі­ста­ми, ме­діа-екс­пер­та­ми. Йо­го уча­сни­ки ра­зом з одно­дум­ця­ми об’єд­на­ли­ся в іні­ці­а­ти­ву «Укра­їн­ська жур­на­ліст­ська пла­тфор­ма» і рі­шу­че під­три­ма­ли рі­ше­н­ня Єв­ро­пар­ла­мен­ту від 23 ли­сто­па­да 2016 ро­ку що­до про­ти­дії ро­сій­ській про­па­ган­ді. Па­ра­лель­но ви­сло­ви­ли не­ро­зу­мі­н­ня по­зи­ції ке­рів­ни­цтва НСЖУ, яке вва­жає за мо­жли­ве бра­ти участь ра­зом із пра­ців­ни­ка­ми ро­сій­ських ЗМІ у спіль­них про­е­ктах (пі­де­гід ою ОБСЄ), при­кри­ва­ю­чись не­об­хі­дні­стю по­шу­ку шля­хів до «при­ми­ре­н­ня» та «по­ро­зу­мі­н­ня», а та­кож «за­су­дже­н­ня мо­ви во­ро­жне­чі». Яка ва­ша дум­ка з цьо­го при­во­ду?

— Як жур­на­ліст і на­віть як лю­ди­на я на­ма­га­юсь уни­ка­ти ка­те­го­ри­чно­сті. Але ко­ли на ко­ну сто­ять пи­та­н­ня «ти або те­бе», тут не по­вин­но бу­ти не­о­дно­зна­чно­сті чи по­двій­них стан­дар­тів. Ка­жуть, кра­щий за­хист — ата­ку­ва­ти. На жаль, Укра­ї­на так і не сфор­му­ва­ла «ін­фор­ма­цій­ну ар­мію». Мо­жу уяви­ти, на­скіль­ки «отру­є­ні» ін’єкці­я­ми про­па­ган­ди ме­шкан­ці Дон­ба­су, якщо і у нас в Цен­трі, ні­би аб­со­лю­тно ло­яль­но­му ре­гіо­ні до укра­їн­сько­го, не все так до­бре сто­сов­но ро­зу­мі­н­ня, хто ми є і звід­ки, тим біль­ше ку­ди тре­ба йти. І тут не стіль­ки вина лю­дей. Нам не­об­хі­дне при­ми­ре­н­ня, по­го­джу­юсь, але не та­ки­ми ін­стру­мен­та­ми. Нас не зро­зу­мі­ють, ані в Ро­сії, ані в Укра­ї­ні, що про­бу­ди­ли­ся, ані у сві­ті, адже по­ки дер­жа­ва не пе­ре­фор­ма­ту­є­ться в ці­ло­му, нас так і бу­дуть спри­йма­ти, як «мо­лод­шо­го бра­та». І та­кі «спіль­ні ме­діа-про­е­кти», ма­буть, спри­йма­ти­му­ться як по­сту­пки та на­віть по­раз­ка. Зав­жди є про­гре­сив­ні лю­ди — на них і вар­то опи­ра­ти­ся при фор­му­лю­ван­ні яки­хось спіль­них зав­дань у ме­ді­а­сфе­рі між Укра­ї­ною і Ро­сі­єю в умо­вах вій­ни. Зре­штою, у тих, хто фор­мує сьо­го­дні гро­мад­ську дум­ку про вій­ну на Схо­ді, має бу­ти по­зи­ція. І во­на має бу­ти чі­ткою.

— Ви­пуск про­гра­ми «З пер­ших вуст» за уча­сті Ла­ри­си Ів­ши­ної ви­кли­кав чи­ма­лий резонанс. А які у вас вра­же­н­ня відзу­стрі­чі?

— Ска­жу від­вер­то: за­пи­су про­гра­ми че­ка­ла із хви­лю­ва­н­ням, це бу­ле та­ке ев­ри­сти­чне від­чу­т­тя, ко­ли на­справ­ді че­ка­єш не про­сто но­вих вра­жень, а яко­гось по­ту­жно­го ідей­но­го стру­ме­ню. Ко­ли у те­бе в го­стях спі­кер, в яко­го на­стіль­ки по­ту­жний шлейф по­за­ду, хо­че­ться йо­го «взя­ти і ма­кси­маль­но від­да­ти гля­да­чу» — без пра­вок і ку­пюр. Ці­ка­во, ко­ли екс­перт — не про­сто зна­вець, а осо­би­стість. Ла­ри­са Ів­ши­на — са­ме та­ка. Ма­буть, якщо су­ча­сний укра­їн­ський ме­ді­а­про­стір три­ма­є­ться на ки­тах, один з них — па­ні Ла­ри­са. Ми го­во­ри­ли і про роль ЗМІ, і про роль істо­ри­чно­го пі­зна­н­ня для на­ро­ду, який хо­че ста­ти на­ці­єю. Але що ви­яв­ля­є­ться: комусь та­кі ефі­ри ду­же по­трі­бні, во­ни ви­во­дять із ста­ну яко­гось сми­сло­во­го трансу, а хтось ска­же про них «ну­дно». От ко­ли жур­на­лі­сти са­мі за­ну­ря­ться у те­му, при­найм­ні за­ці­кав­ля­ться (!), ко­ли прі­зви­ща Ли­пин­ський, Вин­ни­чен­ко, Ше­ве­льов, Крим­ський, Мейс озна­ча­ти­муть щось кон­кре­тне, ко­ли при сло­ві «фі­ло­со­фія» не бу­дуть ро­би­ти «мі­ни», то­ді, упев­не­на, жур­на­ліст бу­де со­ці­аль­ним ко­му­ні­ка­то­ром, а не про­сто пе­ре­да­ва­чем чу­жих ду­мок, бу­фе­ром між тими, хто хо­че «втю­ха­ти» по­трі­бну ін­фор­ма­цію, і тими, хто зму­ше­ний її «про­ков­тну­ти». Жур­на­ліст має бу­ти не­за­ан­га­жо­ва­ним — по­лі­ти­чно, але во­дно­час до­бро­віль­но «за­вер­бо­ва­ни­ми» — у хо­ро­шо­му сен­сі цьо­го сло­ва — вла­сним на­ро­дом і вла­сною кра­ї­ною — це аксі­о­ма. Якщо ЗМІ ма­ють ста­ти про­від­ни­ка­ми, то ма­ють бу­ти зря­чи­ми, а не­ро­зу­мі­н­ня істо­ри­чних про­це­сів, не­ба­жа­н­ня тра­кту­ва­н­ня сучасних по­дій в кон­текс­ті ми­ну­ло­го, не дасть ро­би­ти які­сний, мо­ти­во­ва­ний і за­тре­бу­ва­ний продукт.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.