Все по­чи­на­є­ться з вла­сно­сті

Якою мі­рою є «на­ціо­на­лі­сти­чною» еко­но­мі­чна про­гра­ма укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів?

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Іно­ді не гли­бо­ко­дум­ні мір­ку­ва­н­ня, а не­ймо­вір­ні на пер­ший по­гляд па­ра­до­кси, що їх, зда­є­ться, не­про­сто по­ясни­ти за пра­ви­ла­ми зви­чай­ної ло­гі­ки, до­зво­ля­ють глиб­ше зба­гну­ти про­бле­ми су­спіль­ства, по­ба­чи­ти те, що при­хо­ва­не від по­вер­хо­во­го, нев­дум­ли­во­го по­гля­ду. «Зсув» узви­ча­є­но­го по­ряд­ку ре­чей — це шлях до не­спо­ді­ва­них від­крит­тів; не­дар­ма ко­лись пи­сав по­ет про «ге­нія, па­ра­до­ксів дру­га...».

Ось пре­ці­ка­вий при­клад. Дня­ми у цен­трі Ки­є­ва від­був­ся «Марш пра­вих сил», в яко­му бра­ли участь пред­став­ни­ки Все­укра­їн­сько­го об’єд­на­н­ня «Сво­бо­да», Пра­во­го се­кто­ру й «На­ціо­наль­но­го кор­пу­су» Ан­дрія Бі­ле­цько­го. Все це — ор­га­ні­за­ції пра­во­го спря­му­ва­н­ня, ко­трі по­зи­ціо­ну­ють се­бе (по­за жо­дни­ми сум­ні­ва­ми — ціл­ком щи­ро) як пе­ре­ко­на­ні на­ціо­на­лі­сти. Ду­же ба­га­то з цих лю­дей бра­ли участь у Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті, у вій­ні на схо­ді Укра­ї­ни. Ав­тор цих ряд­ків ста­ви­ться до них із гли­бо­ко­ю­по­ва­гою ; без­пе­ре­чно — пе­ред на­ми прав­ди­ві па­трі­о­ти Укра­ї­ни (при­найм­ні, біль­шість із них). А в чо­му ж па­ра­докс? Річ у тім, що, на від­мі­ну від по­лі­ти­чних га­сел «Мар­шу пра­вих сил» (са­ме на ці га­сла пе­ре­дов­сім звер­ну­ли ува­гу жур­на­лі­сти, екс­пер­ти й спо­сте­рі­га­чі, зміст цих га­сел був очі­ку­ва­но різ­ко ан­ти­вла­дним), які ціл­ком від­по­від­а­ли стра­те­гії та по­гля­дам на­ціо­на­лі­сти­чної ча­сти­ни на­шо­го по­лі­ти­ку­му — на­то­мість еко­но­мі­чні га­сла, ко­трі та­кої ува­ги не при­вер­ну­ли, справ­ля­ли більш ніж див­не вра­же­н­ня. Це був не про­сто па­ра­докс, то бу­ла не про­сто за­гад­ка — то бу­ла під­каз­ка, ін­фор­ма­ція до роз­ду­мів над ви­ня­тко­во ва­жли­вою, сві­то­гля­дною, ви­рі­шаль­но­ю­про­бле­мо­ю­укра­їн­ської істо­рії та су­ча­сно­сті. А са­ме: на­скіль­ки «на­ціо­на­лі­сти­чною» є еко­но­мі­чна про­гра­ма укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів (на­го­ло­шую: йде­ться са­ме про еко­но­мі­чну про­гра­му) ХХ та ХХІ сто­літь? Чи не тут (а кон­кре­тно: в не­ба­жан­ні ча­сти­ни на­ших на­ціо­на­лі­стів чі­тко окре­сли­ти своє став­ле­н­ня до пи­тань вла­сно­сті, зокре­ма, ви­зна­ти, що ле­гі­тим­на (са­ме ле­гі­тим­на) при­ва­тна вла­сність є під­ва­ли­но­ю­будь-якої дер­жав­но­сті) кри­є­ться, мо­же, основ­на при­чи­на то­го, що, по­при ве­ли­че­зні жер­тви й ге­ро­їзм, здо­бу­тки на ни­ві дер­жа­во­тво­ре­н­ня да­ле­ко не зав­жди від­по­від­а­ли очі­ку­ва­н­ням (не за­бу­вай­мо про ша­ле­ний тиск ім­пер­ських су­сі­дів — це бу­ло б фа­ри­сей­ством)? От­же, йде­ться про ре­чі ду­же сер­йо­зні, вар­ті то­го, щоб су­спіль­ству за­ми­сли­тись над цим.

Отож, тра­ди­цій­но пра­ві на­ціо­на­лі­сти ви­су­ну­ли 22 лю­то­го бе­зу­мов­но лі­ві еко­но­мі­чні га­сла (як-от, ка­те­го­ри­чна за­бо­ро­на віль­но­го про­да­жу зем­лі; пов­ний або час­тко­вий пе­ре­гляд під­сум­ків при­ва­ти­за­ції — аж до на­ціо­на­лі­за­ції пев­ної ча­сти­ни держ­під­при­ємств; жорс­тка, без що­най­мен­ших сен­ти­мен­тів, бо­роть­ба з олі­гар­ха­ми то­що). Ота­кий, обра­зно ка­жу­чи, «шпа­гат»: бе­зу­мов­но пра­ві по­лі­ти­чні га­сла — і яв­но со­ці­а­лі­сти­чні (якщо не ко­му­ні­сти­чні) еко­но­мі­чні за­кли­ки! Хо­ті­лось би на­го­ло­си­ти: ли­це­мір­ством та фа­ри­сей­ством бу­ло б за­пе­ре­чу­ва­ти об’єктив­ні під­ста­ви для та­ких га­сел; зга­дай­мо кри­чу­щу со­ці­аль­ну не­рів­ність, плюс, м’яко ка­жу­чи, не­о­дно­зна­чні вчин­ки на­ших олі­гар­хів та не­до­ста­тній рі­вень від­по­від­аль­но­сті пе­ред су­спіль­ством ва­го­мої ча­сти­ни з них. Це все прав­да. І все ж та­ки: чо­му на­ші на­ціо­на­лі­сти (і не тіль­ки за­раз, а й ра­ні­ше, в до­бу УНР та ОУН) не­о­дно­зна­чно — де­лі­ка­тно ви­слов­лю­ю­чись — ста­ви­лись до ви­зна­н­ня прі­о­ри­те­ту при­ва­тної вла­сно­сті у еко­но­мі­ці, ми­мо­во­лі й під­сві­до­мо про­ду­ку­ю­чи та­кі со­бі «кон­сер­ван­ти», які галь­му­ва­ли ста­нов­ле­н­ня і роз­ви­ток су­спіль­ства та на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки?

Най­більш оче­ви­дна від­по­відь (як зав­жди, во­на не ви­чер­пує усі­єї гли­би­ни про­бле­ми) бу­де та­кою: в умо­вах за­пе­клої бо­роть­би за дер­жав­ну са­мо­стій­ність Укра­ї­ни, за по­ста­н­ня укра­їн­ської на­ціо­наль­ної дер­жа­ви (йде­ться і про до­бу УНР, і про до­бу ОУН) са­ма жор­сто­кість ці­єї бо­роть­би (плюс від­су­тність жи­вих тра­ди­цій без­пе­рерв­ної, ста­лої дер­жав­но­сті, що теж ва­жли­во) не мо­гла не на­кла­сти свій від­би­ток на по­гля­ди, за­кли­ки та га­сла на­ших на­ціо­на­лі­стів в еко­но­мі­чній ца­ри­ні. Кла­си­чні єв­ро­пей­ські дер­жа­ви з ти­ся­чо­лі­тні­ми тра­ди­ці­я­ми по­ва­ги до вла­сно­сті не зав­жди мо­гли бу­ти ре­аль­ним зраз­ком (хоч і в нас бу­ла Ки­їв­ська Русь!). Окрім то­го, на­ціо­на­лі­сти — за ви­зна­че­н­ням — ма­ли ре­пре­зен­ту­ва­ти ін­те­ре­си ці­лої на­ції, а не її окре­мої ча­сти­ни, хай на­віть по­ва­жно-вла­сни­цької. На­ре­шті, тут мо­же­мо спо­сте­рі­га­ти вну­трі­шні су­пе­ре­чно­сті все­ре­ди­ні са­мо­го на­ціо­на­лі­сти­чно­го ру­ху. Якщо, умов­но ка­жу­чи, «лі­ве» йо­го кри­ло (мо­ло­дий Фран­ко, Гру­шев­ський, Пе­тлю­ра, Вин­ни­чен­ко) — в еко­но­мі­чних пи­та­н­нях по­ді­ля­ли «ка­но­ни» со­ці­а­лі­сти­чної іде­о­ло­гії, то «пра­ве» кри­ло (Мі­хнов­ський, зрі­лий Фран­ко, Ли­пин­ський, До­ро­шен­ко, бе­зу­мов­но, геть­ман Ско­ро­пад­ський, хоч йо­го важ­ко на­зва­ти «кла­си­чним» на­ціо­на­лі­стом) ро­би­ло на­го­лос на га­ран­ті­ях не­до­тор­кан­но­сті при­ва­тної вла­сно­сті, за Ско­ро­пад­сько­го, фа­кти­чно — ве­ли­ких вла­сни­ків. Оця вну­трі­шня су­пе­ре­чність, схо­же, да­є­ться взна­ки й за­раз і ба­га­то що по­яснює.

Ду­же ці­ка­во — якщо го­во­ри­ти про істо­ри­чний кон­текст — роз­гля­ну­ти еко­но­мі­чну про­гра­му ОУН. Звер­ні­мо­ся до від­по­від­них до­ку­мен­тів у хро­но­ло­гі­чній по­слі­дов­но­сті. Ось те- зи Дру­го­го Ве­ли­ко­го Збо­ру ОУН (Кра­ків, кві­тень 1941 р.), де пе­ре­ва­жа­ли при­хиль­ни­ки Сте­па­на Бан­де­ри. Там під­кре­слю­є­ться «нев­ми­ру­ще ба­жа­н­ня укра­їн­ської на­ції здо­бу­ти вла­сним тру­дом вла­ду на сво­їй зем­лі»; ме­то­ю­бо­роть­би ОУН ви­зна­ча­є­ться «усе­сто­рон­ній роз­ріст, си­ла, здо­ров’я й до­бро­бут укра­їн­сько­го на­ро­ду — це на­ша най­ви­ща ціль». Щоб до­сяг­ти цьо­го, ОУН(б) ви­сту­пає за «пла­но­ву ор­га­ні­за­ці­ю­ці­ло­го го­спо­дар­сько­го й су­спіль­но­го жи­т­тя на та­ких осно­вах:

а) рів­ність усіх укра­їн­ців у пра­вах і обов’яз­ків су­про­ти на­ції й дер­жа­ви;

б) по­діл на рів­ні за­ня­т­тя і фа­хи та від­по­від­но до цьо­го ви­ро­бни­чі й про­фе­сій­ні ор­га­ні­за­ції, по­бу­до­ва­ні на за­са­дах про­ду­ктив­но­го со­лі­да­ри­зму й рів­но­прав­но­сті всіх пра­цю­ю­чих;

в) вла­сни­ком всі­єї зем­лі й вод, під­зем­них і на­зем­них ба­гатств, про­ми­слу і шля­хів ко­му­ні­ка­ції є сам укра­їн­ських на­род і йо­го дер­жа­ва. Укра­їн­ська зем­ля — укра­їн­ським се­ля­нам, фа­бри­ки й за­во­ди — укра­їн­ським ро­бі­тни­кам, укра­їн­ський хліб — укра­їн­сько­му на­ро­до­ві; віль­на ініціатива віль­них лю­дей!». Мо­жна по рі­зно­му ста­ви­тись до тих тез, але в осно­ві сво­їй во­ни є лі­ви­ми.

А ось до­ку­мен­ти Тре­тьо­го Над­зви­чай­но­го Ве­ли­ко­го Збо­ру ОУН (сер­пень 1943 р.). Еко­но­мі­ка май­бу­тньої віль­ної Укра­ї­ни ви­зна- ча­є­ться там як по­єд­на­н­ня при­ва­тної, на­ціо­на­лі­зо­ва­ної та ко­опе­ра­тив­ної форм вла­сно­сті. На­го­ло­шу­ва­лось на по­тре­бі уча­сті ро­бі­тни­ків в управ­лін­ні в умо­вах змі­ша­ної еко­но­мі­ки; на ва­жли­во­сті пра­ва ви­бо­ру фа­ху й мі­сця пра­ці; на ство­рен­ні віль­них тор­го­вих спі­лок. Під­кре­слю­ва­лось при цьо­му, що ОУН від­ки­дає будь-який пар­тій­ний та кла­со­вий по­діл і є ре­пре­зен­тан­том ін­те­ре­сів ці­лої укра­їн­ської на­ції (!).

Як ба­чи­мо, лі­ві або «в основ­но­му лі­ві» тра­ди­ції в істо­рії на­ціо­на­лі­сти­чно­го ру­ху є до­во­лі по­ту­жни­ми. Про­те хо­ті­ло­ся б зно­ву по­вто­ри­ти: без по­ва­ги до при­ва­тної вла­сно­сті змі­цне­н­ня укра­їн­ської дер­жав­но­сті «за ви­зна­че­н­ням» є не­мо­жли­вим. Зви­чай­но, в цьо­му — не вся прав­да, і не мо­жна тут ста­ви­ти кра­пку; від­но­си­ни вла­сно­сті — а са­ме їх гра­ни­чно ра­ди­каль­не ре­фор­му­ва­н­ня тіль­ки й дасть мо­жли­вість ре­аль­но по­до­ла­ти ко­ру­пцію, а не обме­жи­тись ство­ре­н­ням но­вих «єв­ро­по­ді­бних» кон­тро­лю­ю­чих ор­га­нів або, тим біль­ше, «ан­ти­ко­ру­пцій­ною» ба­ла­ка­ни­ною, яка всім уже осто­ги­дла, —і є тим клю­чем, ко­трий дасть мо­жли­вість здій­сни­ти справ­жню­мир­ну (!) со­ці­аль­ну ре­во­лю­цію в Укра­ї­ні.

При­ва­тну вла­сність (і ве­ли­ку та су­пер­ве­ли­ку, і се­ре­дню, і ма­лу — жорс­тко, ре­аль­но за­хи­стив­ши дві остан­ні) не­об­хі­дно вве­сти в єв­ро­пей­ське пра­во­ве по­ле — а не у фе­о­да­лі­зо­ва­не «єв­ра­зій­ське» з від­ка­та­ми, по­бо­ра­ми й то­таль­ним обма­ном дер­жа­ви та без­від­по­від­аль­ні­стю­геть в усьо­му. Го­лов­не тут — до­ко­рін­на ре­фор­ма су­до­вої си­сте­ми, яка у нас ще й не по­чи­на­ла­ся. Без спра­ве­дли­во­го су­ду ні­яка при­ва­тна вла­сність, як і жо­ден гро­ма­дя­нин, не мо­же бу­ти за­хи­ще­ною. І я би на мі­сці на­ших на­ціо­на­лі­стів са­ме га­сло не­ща­дної (бу­кваль­но так) су­до­вої ре­фор­ми зро­бив би основ­ним.

Єв­ро­па, За­хі­дний та Схі­дний сві­ти стрім­ко роз­ви­ва­ю­ться, ви­пе­ре­джа­ю­чи нас. Ча­су на дії — вкрай ма­ло. Але все одно — по­вчаль­но озна­йо­ми­тись із осно­ва­ми Рим­сько­го пра­ва (са­ме Рим — з йо­го не те що дер­жав­ни­ка­ми, а ім­пер­ця­ми за­клав під­ва­ли­ни си­сте­ми при­ва­тної вла­сно­сті — з раб­сько­ю­пра­цею , а як мо­гло бу­ти іна­кше!), Ві­зан­тій­сько­го ко­де­ксу Юсти­ні­а­на, який цю­вла­сність унор­му­вав і за­хи­стив; ко­де­ксу На­по­ле­о­на 1803—1809 рр., основ­ні за­са­ди яко­го є чин­ни­ми і сьо­го­дні; до­сві­ду «фран­цузь­ко­го бур­жу­а­зно­го на­ціо­на­лі­ста» пре­зи­ден­та де Го­л­ля (са­ме так йо­го іме­ну­ва­ли в СРСР), який син­те­зу­вав при­ва­тну вла­сність й по­ту­жні дер­жав­ні кор­по­ра­ції. Тре­ба ду­ма­ти й шу­ка­ти, кво­лість дум­ки (і во­лі, зві­сно) є осо­бли­во згу­бною під час вій­ни. Тре­ба роз­гор­ну­ти ши­ро­ку су­спіль­ну дис­ку­сі­ю­на цю­те­му — бо ця про­бле­ма ки­мось, схо­же, нав­ми­сно вза­га­лі за­мов­чу­є­ться.

І го­лов­не, не­об­хі­дно ро­зу­мі­ти: все по­чи­на­є­ться з вла­сно­сті, без по­ва­ги до неї і во­дно­час (су­пе­ре­чно­сті тут не­має) без мир­но­го її ра­ди­каль­но­го ре­фор­му­ва­н­ня (на­го­ло­шу, не йде­ться про Ша­ри­ков­ське: «Все за­брать и по­де­лить!») усі Май­да­ни за­зна­ва­ти­муть по­раз­ки. А пе­ре­ма­га­ти­ме — сум­но­зві­сна «сце­на Май­да­ну».

При­ва­тну вла­сність (і ве­ли­ку та су­пер­ве­ли­ку, і се­ре­дню, і ма­лу — жорс­тко, ре­аль­но за­хи­стив­ши дві остан­ні) не­об­хі­дно вве­сти в єв­ро­пей­ське пра­во­ве по­ле — а не у фе­о­да­лі­зо­ва­не « єв­ра­зій­ське » з від­ка­та­ми, по­бо­ра­ми й то­таль­ним обма­ном дер­жа­ви та без­від­по­від­аль­ні­стю геть в усьо­му. Го­лов­не тут — до­ко­рін­на ре­фор­ма су­до­вої си­сте­ми, яка у нас ще й не по­чи­на­ла­ся. Без спра­ве­дли­во­го су­ду ні­яка при­ва­тна вла­сність, як і жо­ден гро­ма­дя­нин, не мо­же бу­ти за­хи­ще­ною. І я би на мі­сці на­ших на­ціо­на­лі­стів са­ме га­сло не­ща­дної ( бу­кваль­но так) су­до­вої ре­фор­ми зро­бив би основ­ним.

Єв­ро­па, За­хі­дний та Схі­дний сві­ти стрім­ко роз­ви­ва­ю­ться, ви­пе­ре­джа­ю­чи нас. Ча­су на дії — вкрай ма­ло. Але все одно — по­вчаль­но озна­йо­ми­тись із осно­ва­ми Рим­сько­го пра­ва (са­ме Рим — з йо­го не те що дер­жав­ни­ка­ми, а ім­пер­ця­ми за­клав під­ва­ли­ни си­сте­ми при­ва­тної вла­сно­сті — з раб­ською пра­цею, а як мо­гло бу­ти іна­кше!), Ві­зан­тій­сько­го ко­де­ксу Юсти­ні­а­на, який цю вла­сність унор­му­вав і за­хи­стив; ко­де­ксу На­по­ле­о­на 1803—1809 рр., основ­ні за­са­ди яко­го є чин­ни­ми і сьо­го­дні; до­сві­ду « фран­цузь­ко­го бур­жу­а­зно­го на­ціо­на­лі­ста» ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТА ДЕ ГО­Л­ЛЯ (са­ме так йо­го іме­ну­ва­ли в СРСР), який син­те­зу­вав при­ва­тну вла­сність й по­ту­жні дер­жав­ні кор­по­ра­ції

ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA .ORG

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.