Ві­ктор МУЖЕНКО:

«Є фа­ктор, на який не роз­ра­хо­ву­вав во­рог. Це – укра­їн­ський ха­ра­ктер»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

На ш а зу­стрі­чі з ге­не­ра­лом Вік то ром Му жен ком від бу - ла­ся рів­но че­рез три ро­ки пі - с ля по­ча­тку ро­сій­ської агре­сії. Про­сто­рі ко­ри­до­ри Ген­шта­бу, ан­глій­ська мо­ва в ка­бі­не­тах, з де­біль­шо­го мо­ло­ді облич­чя — пер­ше, що по­мі­ча­єш в сті­на хна По­віт р офлот­сько­му про­спе­кті. Су­бо­тній день у «НГШ» (так ла­ко­ні­чно між со­бою на­зи­ва­ють Му­жен­ка вій­сько­ві) не ви­да­є­ться ви­хі­дним. Пі­дле­глі ді­ля­ться: він три р оки­не був у від­пус­тці. На жаль, шпаль­ти не в мі­стять пів­то­ри го­ди­ни бе­сі­ди з тим, хто за ро­дом сво­єї ді­яль­но­сті не схиль­ний до роз­ло­гих роз­мов.

Бу­кваль­но зруй­но­ва­на ар­мія, ро­сій­ські ге­не­ра­ли на чо­лі Зброй­них сил та спец­служб, то­таль­на де - мо­ра­лі­за­ція — це ті ба­зо­ві умо­ви, з яки­ми Укра­ї­на зу­стрі­ла ро­сій­ську агре­сію .« До йде м до Льво­ва, и кол за бьем »,— та­кі сло­ва я чув у Л уган­ську від« о сво­бо­ди те лей ». Та ре­а­лі­за­цію пла­ну« Но­во ро­сія» б ул о зу­пи­не­но— не вда­ло­ся за­хи­сти­ти Кри­мі ча­сти­ну Дон­ба­су. Фо­то­граф« Дня» Ру­слан К аню ка, з яким ми ра­зом пі­шли на ін­терв’ю, в без­по­се­ре­дній бе­сі­ді з офі­це­ра­ми Ген­шта­бу по­ді­лив­ся :« Я від­чув справ­жню гор­дість за­свою кра­ї­ну, ко­ли по­ба­чив чер­ги до­бро­воль­ців у військ­ко­ма­тах ».

Фо­то­гра­фи, во­дії, бі­зне­сме­ни, вчи­те­лі, на­віть свя­ще­ни­ки — зу­ба - ми вгри­зли­ся в гор­лян­ку оку­пан­та й вла­сни­ми кі­стьми при­му­си­ли за - бу­ксу­ва­ти агре­со­ра. Зав­дя­ки ним ар­мія від­ро­ди­лась екс­тер­ном, по­при те, що во­рог пра­цю­вав не ли­ше н афрон­ті, ай у на­шо­му ти­лу. По­пу­лі­сти, де­ма­го­ги, від­вер­ті зра­дни­ки, які не по­ли­ша­ють цен­траль­ні те­ле­ві­зій­ні ка­на­ли ,— це к а ма­ри­лья, яка на­ма­га­є­ться роз­чи­ни­ти бо­йо­вий дух укра­їн­ців. Та остан­ні по­дії на Дон­ба­сі, ко­ли во­рог зно­ву по­чав роз­кру­чу­ва­ти ма­хо­вик агре­сії, до­ве­ли, що і вій­сько­ві, й во­лон­те­ри з від­по­від­дю не зво­лі­ка­ти­муть. І ми не за­бу­де­мо, як Укра­ї­на сті­ка­ла і в мен­шій мі­рі про­дов­жує сті­ка­ти кров’ю: Іло­вайськ, Де­баль - ц еве, До­не­цький та Лу­ган­ський ае­ро­пор­ти, Са­ву р- Мо­ги­ла, Зе­ле­но­пі лля—на зви, що пуль­су­ють бо­лем втрат. За­ли­ше­ні До­не­цькі Лу­ганськ, до звіль­не­н­ня яких за­лиш а лис ь лі­че­ні дні та кі­ло­ме­три влі­тку 2014-го, втра­че­ний Крим — без цих зе­мель ба­ланс на­ціо­нал ьних ін­те­ре­сів не зій­де­ться ні­ко­ли.

Про це та ін­ше — в бе­сі­ді з на­чаль­ни­ком Ге­не­раль­но­го шта­бу — Го­лов­но­ко­ман­ду­ва­чем Зброй­них сил Укра­ї­ни Ві­кто­ром МУЖЕНКОМ.

«ТІ, ХТО ГАДАЄ, ЩО УКРАЇНСЬКА АР­МІЯ ВЕЛА СЕ­БЕ 2014 РО­КУ ПАСИВНО, — ПОМИЛЯЮТЬСЯ»

—Пі­сля по­ча­тку ро­сій­ської агре­сії, для біль­шо­сті аб­со­лю­тно не­о­чі­ку­ва­ною, укра­їн­ці змо­гли зор­га­ні­зу­ва­тись і акти­ві­зу­ва­ти обо­ро­ну во­ро­го­ві. Але, най­го­лов­ні­ше, ми зро­зумі­ли, хто є ким— хто брат, хто сват, хто во­рог і хто зра­дник. Що за ці три ро­ки вам н ай­біль­ше за­кар­бу­ва­ло­ся в пам’яті?

— Так. Вій­на ле­зом про­не­сла­ся по на­ших до­лях. І лю­ди справ­ді роз­ді­ли­ли­ся не про­сто на па­трі­о­тів чи­ні, а на тих, хто здав­ся, де зо­рі­єн ту в а вся під ти­ском про­во­ка­цій, або, нав­па­ки, був зда­тний аде­ква­тно оці­ни­ти си­ту­а­цію. Остан­ні — це наш актив.

Що за­пам’ята­ло­ся? По­ча­ток ро­сій­ської агре­сії став ча­сом руй ну­ванн я ілю­зій ... Я знаю ви­пад­ки, ко­ли на­віть у ро­ди­нах бу­ли про­бле - ми в сто­сун­ках на тлі став­ле­н­ня до ці­єї вій­ни. Для ме­не по­ка­зо­вим мо- мен­том був бе­ре­зень 2014 ро­ку. То­ді­ста­ло зро­зумі­лим, хто є хто ... Крим став своє­рі­дним ла­кму­со­вим па­пір­цем. Усе ж та­ки, хоч як це при­кро ви­зна­ва­ти, 70% вій­сько­вих бу­ли де­зо­рі­єн­то­ва­ні й за­ли­ши­ли­ся в Кри­му на бо­ці оку­пан­та. Це хі­ба не тест на гі­дність?

2014 рік став для ме­не су­ці л ьним ка­лей­до­ско­пом по­дій. Па м’ я таю, як усе по­чи­на­ло­ся ,— вже пі­сля Май­да­ну, пі­сля роз­стрі - лів... у скла­ді укра­їн­ської де­ле­га­ції ра­зом із пер­шим за­сту­пни­ком м іні­стра обо­ро­ни Укра­ї­ни брав участь у за­сі­дан­ні в штаб-квар­ти­рі НАТО. Ми при­бу­ли в Брюс­сель на­две­чір 26 лю­то­го, а ра­но-вран­ці 27-г о наш вій­сько­вий пред­став­ни­ку Пів­нічн о атлан­ти­чно­му альян­сі по­сту­кав ме­ні в две­рі й по­ві­до­мив— у Кр иму — ро­сі­я­ни!

Да­лі — ме­ні за­пам’ята­ла­ся Хер­сон­щи­на. Я, то­ді за­сту­пник на­чаль­ни­ка Ге­не­раль­но­го шта­бу, отри­мав зав­да­н­ня сфор­му­ва­ти угру­по­ва­н­ня, яке ма­ло за­хи­сти­ти наш пів­день... Ми з гру­пою офі­це­рів— по 20 г один удень на но­гах, із них 5-6 го­дин —у вер­то­льо­ті. І при­ві­ти з то­го бо­ку :« Пе­ре­дай­те М уже нк о, ч том ы за ним на­блю­да­ем...»

«Ми та­кож за ва­ми спо­сте­рі­га­є­мо »,— від­по­від­ав я. До ре­чі, пер­ший бо­йо­вий кон­такт із ро­сі­я­на­ми від­був­ся в той час— на­ші хло­пці одно­го з пол­ків спец­при­зна­че­н­ня всту­пи­ли в бій з ди­вер­сій н о- роз­ві­ду­валь­ною гру­пою ро­сі­ян вже на ма­те­ри­ко­вій Укра­ї­ні.

Бу­ває так, що яв де­та­лях па м’ я таю день, ко­ли від­бу­ла­ся та чи ін­ша подія, але не пам’ятаю чи­сло. Це та­ке со­бі суб’єктив­не сприй - нят т я, су­ціль­ний ка­лей­до­скоп по­дій. Це був стра­шний 2014 рік. Об­ста­нов­ка змі­ню­ва­ла­ся що­хви­ли­ни, аж до то­го ча­су, як лі­нія роз­ме­жу­ва­н­ня більш-менш ви­зна­чи­лась і на­ста­ла від­но­сна ста­ти­ка — десь у ли­сто­па­ді.

На­сту­пне, що ме­ні ду­же до­бре за па м’ я та ло­ся ,— це 26 трав­ня 2014 ро­ку— по­дії в До­не­цько­му ае­ро­пор­ту. Це був пе­ре­лом­ний мо­мент. Ми мо­гли або пасивно спо­сте­рі­га­ти за йо­го за­хо­пле­н­ням, або вжи­ти рі­шу­чих за­хо­дів для за­хи­сту. Три­до­бо­вий бій і, як на­слі­док, —укра­їн­ські вій­ська за­чи­сти­ли До­не­цький ае­ро­порт так, що про­тя­гом кіль­кох мі­ся­ців во­рог не на­ва­жу­вав­ся зно­ву йо­го штур­му­ва­ти. Хо­ча він і був у пов­но­му ото­чен­ні десь до се­ре­ди­ни ли­пня. Це с від­чить ба­га­то про що. Ге­ро­ї­змі стій­кість укра­їн­ських вій­сько в ос л у жбо в ці вв Д А Пі— окре­ма сто­рін­ка на­шої но­ві­тньої істо­рії.

— У вас до то­го був до­свід, зокре­ма вій­ни в Іра­ку. Але чи зла­мав у вас пев­ні сте­ре­о­ти­пи в по­гля­дах на вій­ну са­ме до­свід бо­йо­вих дій в Укра­ї­ні?

—Спра­ва не в сте­ре­о­ти­пах. В Іра­ку не бу­ло від­чу­т­тя, що вій­на то­чи­ться у те­бе вдо­ма. Це зов­сім ін­ше сприйня­т­тя. Ко­ли роз­по­ча­ла­ся вій­на в Укра­ї­ні, то ле­зом рі­зо­ну­ли по ме­ні осо­би­сто. Від­по­від­но й оцін­ка си­ту­а­ції бу­ла бо­лю­ча. З’яви­ла­ся рі­шу­чість. Аб­со­лю­тна і не­за­пе­ре­чна. Ми зро­зумі­ли— або ми ді­є­мо, або пасивно спо­сте­рі­га­є­мо і про­гра­є­мо. Ті, хто гадає, що українська ар­мія вела се­бе пасивно, — помиляються. Нав­па­ки, са­ме в 2014 ро­ці ук р аїнсь к а ар­мія змо­гла з ор­га­ні з ув атис ь і зав­да­ти уда­рів по во­ро­гу в тих на­прям­ках, які він вва­жав ви­гра­шни­ми. Це все зро­би­ли ук р аїнсь к і хло­пці— справ­жні во­ї­ни, яки­ми я маю честь ко­ман­ду­ва­ти і яки­ми зав­жди бу­ду гор­ди­ти­ся. — Що вам дав до­свід Іра­ку? —Цей до­свід дав мо­жли­вість ме­ні, тай ін­шим вій­сько­вим, швид­ше адаптуватися до стре­су. Тра г едія ро­зі­гру­ва­ла­ся на на­шій зем­лі. Ми ма­ли тер­мі­но­во ада­пту­ва­тись і при­йма­ти рі­ше­н­ня від­но­сно за­хи­сту кра­ї­ни. Це вкрай скла­дний та ве­ли­кий ма­сив зав­дань, які не мо­жна бу­ло від­кла­да­ти.

— Хло­пці з Іра­ку зна­йшли со­бі за­сто­су­ва­н­ня вже ур о сійсь к о-у кра­їн­ській вій­ни?

—Зна­йшли. Я був у скла­ді 5- ї бри­га­ди в Іра­ку. Явам ска­жу, що ко­ли по­ча­ла­ся ро­сій­сько-українська вій на, то у ба га тьох із тих, хто брав участь в ірак­ській кам­па­нії, збе­ре­гли­ся на­віть ко­ли­шні по­зив­ні. На­при­клад, во­дно­го з ко­ман­ди­рів ба­таль­йон убув по­зив­ний« ЕльКут ». Участь в опе­ра­ці­ях в Іра­ку да­ла мо­жли­вість ма­ти про­фе­сій­но і пси­хо­ло­гі­чно під­го­тов­ле­них бій­ців, яків кри­ти­чний мо­мент ста­ли на за­хист Ба­тьків­щи­ни. Це факт. Цей до­свід був цін­ним для нас.

«ОКУПАЦІЯ КРИ­МУ І ЧА­СТИ­НИ ДОН­БА­СУ — ЦЕ СТРАТЕГІЧНА ПОМИЛКА РО­СІЇ»

—То­ді ба­га­то хто кри­ти­ку­вав Укра­ї­ну, мов­ляв, чо­му ми за­йшли в Ірак...

— Бе­зу­мов­но, що то­ді, в 2003 ро­ці, ви­рі­шаль­ну роль ві­ді­гра­ла по­зи­ція то­ді­шньо­го ке­рів­ни­цтва дер­жа­ви. Ми ви­ко­ну­ва­ли йо­го рі­ше­н­ня. Ар­мія має за­хи­ща­ти ін­те­ре­си сво­єї дер­жа­ви. Якщо хтось гадає, що ар­мія — це фор­маль­ність, то він не ро­зу­міє осно­ви дер­жав­но­сті. Ми всі по­ба­чи­ли, що вій­на — це не па­ра­граф із під­ру­чни­ка. Це ре­аль­на за­гро­за з ре­аль­ни­ми жер­тва­ми. — Але ж ми не бу­ли до неї го­то­ві... — Так, але є фа­ктор, на який не роз­ра­хо­ву­вав во­рог. Це— ук р аїн­ський ха­ра­ктер.

— При то­му, що нас по­зи­ціо­ну­ва­ли як мир­ну на­цію.

— Ми й є мир­на на­ція. Але в час не­без­пе­ки укра­їн­ський на­род став не­злам­ним мо­но­лі­том. Це не­аби­як зди­ву­ва­ло во­ро­га, який мрі­яв про по­вто­ре­н­ня на­ми по­ми­лок істо­рії. На­ша мен­таль­ність змі­ни­ла­ся, й я на цьо­му на­го­ло­шую! Справ­жні па­трі­о­ти Укра­ї­ни — це ті, хто за­раз зі збро­єю в ру­ках її за­хи­ща­ють від ро­сій­сько­го агре­со­ра. Ми­не на па­да­ли ні на ко­го. Ми не за­гар­бу­ва­ли чу­жі зем­лі. Про­те окупація Кри­му і ча­сти­ни Дон­ба­су — це стратегічна помилка Ро­сії. Цьо­го не мо­жна

бу­ло ро­би­ти, на­віть з по­зи­ції ім­пер­ських ам­бі­цій. Сьо­го­дні ми не­мов­би про­ки­ну­ли­ся від ле­тар­гі­чно­го сну так зва­ної дру­жби на­ро­дів, у яку ще до­не­дав­на щи­ро ві­ри­ли. Хоч як би там бу­ло, укра­їн­ські вій­сько­ві, які про­йшли Ірак та ін­ші мі­сії, ста­ли пев­ною мі­рою осно­вою для обо­рон­но­го стри­жня 2014 ро­ку.

— Ві­кто­ре Ми­ко­ла­йо­ви­чу, мо­жли­во, ми вза­га­лі ма­є­мо спра­ву з фе­но­ме­ном укра­їн­ської мо­бі­лі­за­ції зу­силь для обо­ро­ни сво­єї дер­жа­ви? Ми ж зна­ли про пла­ни агре­со­ра оку­пу­ва­ти мі­ні­мум ві­сім обла­стей. Тоб­то Ро­сія га­да­ла, що во­на прой­де­ться Укра­ї­ною так са­мо, як на­ци­сти вва­жа­ли, що лег­ко прой­ду­ться по слов’ян­ських зем­лях.

— Та не так ста­ло­ся, як ко­мусь га­да­ло­ся. І ана­ло­гія з на­ци­ста­ми тут до­сить до­ре­чна. Вза­га­лі не тре­ба чі­па­ти Русь. На­го­ло­шу — не Ро­сію чи Мо­ско­вію, а Русь. В цьо­му осно­ва на­шої обо­ро­но­зда­тно­сті. Ми ор­га­ні­чно не мо­же­мо під­ко­ри­тись. Ми — во­ї­ни. До ре­чі, на по­ча­тку осно­ву опе­ра­тив­но­го шта­бу в АТО скла­ли вій­сько­во­слу­жбов­ці, які слу­жи­ли у 8-му ар­мій­сько­му кор­пу­сі, який зав­дя­ки ша­ле­но­му спро­ти­ву все­ре­ди­ні Зброй­них сил вда­ло­ся вря­ту­ва­ти від роз­фор­му­ва­н­ня 2013 ро­ку.

«ТІ, КОМУ ПЕРШИМИ ДОВЕЛОСЯ ПІ­ТИ В БІЙ, СТА­ЛИ ТИМ ЗЕРНОМ, З ЯКО­ГО ВИРОСТАЮТЬ СУЧАСНІ ЗБРОЙ­НІ СИ­ЛИ УКРА­Ї­НИ»

— Про­те ми ма­ли від­чу­тну руй­на­цію вій­ська. Більш то­го, ні­ве­лю­ва лась вза га лі будь- яка здат ність до спро­ти­ву во­ро­гу. Та й са­мо­го во­ро­га нам під­но­си­ли як «дру­га».

— Це три­ва­ло де­ся­ти­лі­т­тя­ми. Спо­ча­тку на­ша ми­ро­лю­бність, а зго­дом спла­но­ва­ні дії во­ро­га по­сту­по­во зруй­ну­ва­ли на­шу ар­мію. Су­дя­чи з усьо­го, нас дій­сно го­ту­ва­ли до ка­пі­ту­ля­ції. Мо­жу ска­за­ти, що ми та­ки своє­ча­сно про­ки­ну­лись. При­чо­му руй­на­ція від­бу­ва­лась не ли­ше вій­ська, а й усіх ін­сти­ту­цій дер­жа­ви. Ме­тою агре­со­ра бу­ло ство­ри­ти з Укра­їн­ської дер­жа­ви амор­фне утво­ре­н­ня, яке не зда­тне са­мо се­бе за­хи­сти­ти. Ці­ка­вим є факт, що на­пе­ре­до­дні вій­ни на­віть вій­сько­во-адмі­ні­стра­тив­ний по­діл те­ри­то­рії Укра­ї­ни був ви­зна­че­ний та­ким чи­ном, що зо­на від­по­від­аль­но­сті одно­го з двох опе­ра­тив­них ко­ман­ду­вань май­же збі­га­ла­ся з кор­до­на­ми про­е­кту, який прийня­то на­зи­ва­ти пла­ном «Но­во­ро­сія». По су­ті, за­кла­да­ли мо­жли­во­сті ство­ре­н­ня двох са­мо­до­ста­тніх угру­по­вань, які мо­гли б ста­ти про­ти­бор­чи­ми ар­мі­я­ми.

Однак ми ви­сто­я­ли. І ті, кому першими довелося пі­ти в бій, ста­ли тим зерном, з яко­го виростають сучасні Зброй­ні си­ли Укра­ї­ни. Від­вер­то ска­жу: те, що де­які кра­ї­ни про­хо­дять за де­ся­тки ро­ків, ми про­йшли за три ро­ки. Вар­то звер­ну­ти ува­гу на мо­жли­во­сті на­шо­го ОПК, який по­чи­нає ожи­ва­ти. Вій­на про­сти­му­лю­ва­ла роз­роб­ку но­вих ти­пів озбро­є­н­ня, як ле­таль­но­го, так і не­ле­таль­но­го ха­ра­кте­ру. Бур­хли­во роз­ви­ва­ю­ться окре­мі на­прям­ки, зокре­ма без­пі­ло­тна авіа­ція. За­раз на­віть во­лон­те­ри на­ма­га­ю­ться вла­сни­ми си­ла­ми про­по­ну­ва­ти ці­ка­ві роз­роб­ки, хоч во­ни і по­сту­па­ю­ться за­хі­дним ана­ло­гам, але це, як-то ка­жуть, етап.

— Бен Гу­ріон сво­го ча­су ска­зав, що « ар мія є шко лою фор му ван ня гро­ма­дя­ни­на». Як ви га­да­є­те, якою має бу­ти про­пор­ція між про­фе­сій­ним скла­дом вій­сько­вих і мо­бі­лі­зо­ва­них при­зов­ни­ків в ар­мії?

— Про­фе­сій­на ар­мія за змі­стом пе ред ба чає на яв ність про фе сі о на - лів. Вже по тім по стає пи тан ня, яким чи­ном ма­ють ком­пле­кту­ва - тись про­фе­сіо­на­ли. За­ко­но­дав­ством Укра ї ни ви зна че но чіт ку про пор - цію між ци­віль­ним та вій­сько­вим ком­по­нен­та­ми. Однак хо­тів би на­го­ло­си­ти ще раз, що Зброй­ні си­ли — це не про­сто спів­від­но­ше­н­ня війсь- ко­вих та ци­віль­них. На­ше зав­да­н­ня по­ля­гає в то­му, щоб ко­жен гро­ма­дя­нин від­чу­вав свою від­по­від­аль­ність за обо ро ну дер жа ви. І на яв - ність зброї в ру­ках не є ви­клю­чним ар­гу­мен­том. Що­до стро­ко­вої слу­жби, то я пе­ре­ко­на­ний — во­на не­об­хі­дна. Нам по­трі­бен під­го­тов­ле­ний ре­зерв. І я знаю, що на­шим юна­кам слу­жба в укра­їн­ській ар­мії спо­до­ба­є­ться. Во­ни бу­дуть пи­ша­ти­ся цим.

Окрім то го, служ ба в су час ній ук ра їнсь кій ар мії — це ба за для якіс но го фор му ван ня сві то гля ду справ­жньо­го гро­ма­дя­ни­на. Кра­щої шко­ли па­трі­о­ти­зму, ніж в ар­мії, не знай ти. Ар­мія ви хо вує не тіль ки гро­ма­дян, а й вої нів. На­по­ле­он ко­лись ска­зав, що «військова по­вин­ність за без пе чує жит тєз дат ність на ції, очи щує її мо раль ність і є осно­вою всіх її зви­ча­їв».

Ни­ні ми ма­є­мо сер­йо­зний ре­зерв, який у будь-який час мо­же ста­ти на обо­ро­ну краї ни. І це не про­сто люд­ський ре­зерв, як бу­ло ра­ні­ше. Це, на­го­ло­шую, фа­хо­во під­го­тов­ле­ний ре­зерв. Так, бо­йо­ві дії тя­гнуть за со­бою втра­ти. Це об’єктив­на ре­аль­ність, і ми ма­є­мо бу­ти до неї го­то­ві. Але наш до свід остан­ніх трьох ро­ків го­во­рить про те, що укра­їн­ці вмі­ють во­ю­ва­ти не кіль­кі­стю, а які­стю. Зви­чай­но, акцент ста­ви­мо на вій­сько­вих за кон тра­ктом як осно­ва ар­мії, адже на­ша ціль — ма­кси­маль­на ефе­ктив­ність. Ми всі — від сол­да­та до ге­не­ра­ла — є кон­тра­ктни­ка­ми. Але за кон­тра­ктом сто­їть не фор­маль­ність, а про­фе­сіо­на­лізм та мо­ти­ва­ція. Я зав­жди по­ясню­вав — наш кон­тракт не ви­мі­рю­є­ться гро­ши­ма, сво­бо­да і ща­стя рі­дно­го на­ро­ду не ма­ють ці­ни. Сьо­го­дні я як ні­ко­ли з опти­мі­змом див­люсь у май­бу­тнє на­шої ар­мії.

«МИ ЕКСТЕРН СКЛАДАЄМО НА «ВІДМІННО»

— Ро сія пе ред сво­єю агре сі­єю по ча ла ство рю ва ти си ли спе цо пе - ра­цій. При­чо­му їхня ді­яль­ність не об ме жу ва ла ся кор до на ми РФ. Во - ни пла­ну­ва­ли екс­пан­сію. Як у нас ни­ні спра­ва з цим ро­дом військ?

— Си­ли спе­цо­пе­ра­цій у нас ство ре ні пів то ра ро ку то му і вже ста ли до ви ко нан ня за вдань в зо ні АТО. Ство­ре­но ко­ман­ду­ва­н­ня ССО, яке здій­снює управ­лі­н­ня під­роз­ді­ла­ми. У нас є на­вчаль­ний центр під­го­тов­ки ССО, ор­га­ні­зо­ва­но від­по­від­не на­вча­н­ня та за­без­пе­че­н­ня осо­бо­во­го скла­ду. От­же, ро­бо­та три­ває...

— На­скіль­ки я ро­зу­мію, ССО не обме­жу­є­ться ли­ше хло­пця­ми в ка­муф ля жах та з ав то ма та ми... Там існу­ють й ін­ші, ска­жі­мо так, ви­ко­нав­ці. Як із ни­ми ни­ні спра­ва?

— Пра­цю­є­мо. Мо­жу ска­за­ти, що все іде за пла­ном. Ми, хоч як це див­но, цей екстерн складаємо на «відмінно». У нас не­має де­ся­тків ро­ків. Про­сто фі­зи­чно не­має. Ми пра­цю­є­мо в умо­вах, які нам за­про­по­ну­ва­ли ре­а­лії. В ССО пе­ред­ба­ча­є­ться спе­ци­фі­чне озбро­є­н­ня, спо­ря­дже­н­ня. Ми не мо­же­мо со­бі до­зво­ли­ти ту со­бі­вар­тість екі­пі­ров­ки, яка за­кла­де­на для спе­цна­зів­ця США. Ви­хо­ди­мо з ре­а­лій. Але, ви­ба­чте, чи ви ба­чи­ли та­ку ар­мію, яка три ро­ки під «Гра­да­ми» про-

ти­сто­їть агре­сії? Про­ти­сто­їть успі­шно! Я хо­чу, щоб укра­їн­ці зро­зумі­ли — на­ція про­бу­ди­ла­ся. Ді­ти та мо­лодь, які з вла­сної во­лі йдуть до на­ших вій­сько­вих, щоб про­сто за­спі­ва­ти пі­сень на свя­то, — це наш най­цін­ні­ший актив. Ми­не кіль­ка ро­ків, і я пе­ре­ко­на­ний, во­ни ста­нуть пліч-о-пліч із по­бра­ти­ма­ми. Ми що­ден­но пра­цю­є­мо над пе­ре­озбро­є­н­ням, на­ші та­лан­ти пра­цю­ють над ство­ре­н­ням но­вих зраз­ків, але го­лов­не — це на­ші лю­ди, які дя­ку­ють нам у ко­жно­му се­лі, де три­має обо­ро­ну українська ар­мія.

— Я мо­жу ли­ше це під­твер­ди­ти, адже сам ба­чив, як шко­ля­рі в По­па­сній ша­ну­ють укра­їн­ських вій­сько­вих.

— По­за лі­ри­кою. Українська ар­мія має бо­йо­вий до­свід. Цей чин­ник для ар­мій­ської спра­ви ча­сто є ви­рі­шаль­ним. Ми на сво­їй зем­лі. І бо­ро­ни­мо її вла­сною кров’ю. Ко­ли Кремль по­чав го­во­ри­ти, що про­ти нас во­ю­ють «ком­бай­не­ри», то я ска­жу ін­ше — укра­їн­ські ком­бай­не­ри взя­ли до рук зброю, щоб за­хи­сти­ти на­шу зем­лю від Ро­сії. Й у цих укра­їн­ських «ком­бай­не­рів» за­раз вже вча­ться ар­мії про­від­них кра­їн сві­ту. Так, ми по­тре­бу­є­мо до­по­мо­ги, але ми пов­но­цін­на си­ла. У нас три­ває спів­ро­бі­тни­цтво з ко­ле­га­ми з ін­ших кра­їн. І це не тіль­ки ко­ри­сно з пра­кти­чної то­чки зо­ру, це мо­раль­но на­ди­хає й під­три­мує укра­їн­сько­го сол­да­та.

— Ми фак тич но пе ре бу ва є мо на єв­ро­пей­сько­му фрон­ті про­ти­сто­я­н­ня ро­сій­ській агре­сії.

— Зви­чай­но. Зброй­ні си­ли Укра­ї­ни ма­ють вкрай сер­йо­зні зав­да­н­ня і осо­бли­вий вне­сок в єв­ро­пей­ську без­пе­ку. Сьо­го­дні ми при­ді­ля­є­мо ува­гу роз­ви­тку всіх ви­дів та ро­дів військ. У ча­си вій­ни це не лег­ко, однак у нас є сер­йо­зні успі­хи у ба­га­тьох на­пря­мах. Пе­ре­лік зав­дань, які сто­ять пе­ред су­ча­сни­ми ЗС Укра­ї­ни, є на­ба­га­то шир­шим і скла­дні­шим, ніж мо­же со­бі уяви­ти пе­ре­сі­чний гро­ма­дя­нин. Фор­ми і спосо­би за­сто­су­ва­н­ня військ та­кож по­стій­но ускла­дню­ю­ться. Мо­жу ска­за­ти одне — ми сер­йо­зно го­ту­є­мо­ся до рі­зних сце­на­рі­їв, зокре­ма й до пов­но­мас­шта­бної агре­сії ро­сій­ської сто­ро­ни.

«ТАНКИ І «ГРАДИ» ГАТЯТЬ ТАМ, ДЕ ПЕ­РЕД ТИМ ДЕХТО ВІДПРАЦЮВАВ ІНФОРМАЦІЙНИМИ ГАРМАТАМИ»

— РФ ви ко рис та ла ССО на чу - жій те ри то рії. Ми пе ред ба ча є мо мо­жли­вість ви­хо­ду, так би мо­ви­ти, на екс порт сво їх на ці о наль них та во­єн­них ін­те­ре­сів?

— Ми роз­гля­да­є­мо всі аспе­кти мо­жли­во­го ро­сій­сько­го на­сту­пу. По­то­чні ри­зи­ки не обме­жу­ю­ться ли­ше вста­нов­ле­н­ням так зва­но­го ко­ри­до­ру з оку­по­ва­но­го Дон­ба­су до оку­по­ва­но­го Кри­му. Ми всер­йоз го­ту­є­мо­ся до за­хи­сту ко­жно­го ку­то­чка на­шої кра­ї­ни. Три­ває ро­бо­та що­до аси­ме­три­чної від­по­віді во­ро­гу в ра­зі ре­а­лі­за­ції йо­го за­гар­бни­цьких пла­нів. Сьо­го­дні вся кра­ї­на, у то­му чи­слі й Зброй­ні си­ли, від­чу­ва­ють ша­ле­ний ін­фор­ма­цій­ний тиск. Танки і «Гради» гатять там, де пе­ред тим дехто відпрацював інформаційними гарматами. Укра­їн­ці — на­ція мир­на. Але це не озна­чає, що ми не ма­є­мо екс­тра­по­лю­ва­ти свій по­люс ба­че­н­ня, на який істо­ри­чно ма­є­мо пов­не пра­во. Що­до ва­шо­го за­пи­та­н­ня про мо­жли­вість ви­ко­ри­ста­н­ня ССО на ін­ших те­ри­то­рі­ях, то мо­жу ска­за­ти, що за­ко­но­дав­ство Укра­ї­ни пе­ред­ба­чає та­ку мо­жли­вість. Зно­ву ж та­ки, Укра­ї­на — це аб­со­лю­тно ми­ро­лю­бна дер­жа­ва, яка не пра­гне втру­ча­ти­ся в спра­ви ін­ших кра­їн. При цьо­му Укра­ї­на ро­бить все, щоб га­ран­ту­ва­ти свою без­пе­ку. І тут існує ці­лий ком­плекс спосо­бів. Ска­жі­мо так по-вій­сько­во­му: пра­цю­є­мо на всю гли­би­ну та­кти­чної та стра­те­гі­чної по­бу­до­ви.

— Мі ністр обо ро ни РФ Сер гій Шой гу не що дав но ска зав, що зби - ра єть ся ство рю ва ти ін фор ма цій ні вій­ська. Фа­кти­чно це ого­ло­ше­н­ня вій­ни в ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі, яка до цьо­го то­чи­лась не­о­фі­цій­но. Нам є чим від­по­ві­сти?

— У цьо­му пла­ні у ме­не пи­та­н­ня до на ших ЗМІ. Без умов но, ми пра цю є мо й у цьо му сек то рі. Але має бу ти від по ві даль ність і са мих ЗМІ. Не у всіх ме діа є усві дом лен - ня то­го, що ті чи ін­ші ме­си­джі в но­ви­нах гра­ють на ру­ку во­ро го­ві.

— Але й по­лі­ти­ки ві­ді­гра­ють тут свою не­га­тив­ну роль. До ре­чі, чи тра­пля­ли­ся ви­пад­ки, ко­ли по­лі­ти­ки ста­ви­ли вам «під­ніж­ку»? На­при­клад, я знаю, що ви за­йма­ли­ся пи­та­н­ням ви­ве­де­н­ня хло­пців із Лу­ган­сько­го ае­ро­пор­ту то­ді, ко­ли ро­зі­гра­лась трагедія під Іло­вай­ськом... І, на від­мі­ну від Іло­вай­ська, опе­ра­ція під Лу­ган­ськом бу­ла успі­шною.

— Мо­жу ска­за­ти, що по­дії нав­ко­ло Лу­ган­сько­го ае­ро­пор­ту не на­бу­ли ши­ро­ко­го ме­дій­но­го роз­го­ло­су, і це

до­по­мо­гло нам успі­шно про­ве­сти опе­ра­цію. Ко­ли ж го­во­ри­ти про Іло­вайськ, то Ге­не­раль­ний штаб здій­снив де­таль­ний ана­ліз цих по­дій. Ці ма­те­рі­а­ли до­сту­пні ко­жно­му, хто на­справ­ді ба­жає ро­зі­бра­ти­ся в при­чи­нах ті­єї тра­ге­дії. Час все роз­ста­вить на свої мі­сця.

— По­лі­ти­ки за­ва­жа­ли вам?

— Ска жі мо так, справ ді бу ла про­бле­ма з тим, що де­які по­лі­ти­ки або близь­кі до них осо­би на­ма­га­ли­ся впли­ва­ти на хід опе­ра­цій. Мо­жу ска за ти, що, на прик лад, ко ли ми го­ту­ва­ли ви­хід із Де­баль­це­во­го, то йо­го план ду­же швид­ко з’явив­ся на «Фейс­бук»-сто­рін­ці Се­ме­на Се­мен­чен­ка (Грі­ши­на)...

— Ви га­да­є­те, що це бу­ло зро­бле­но нав­ми­сно?

— Ме­ні хо­че­ться спо­ді­ва­ти­ся, що по­лі­ти­ки ро­би­ли це не нав­ми­сно. Але звід­ки з’явив­ся план ви­хо­ду військ із Де­баль­це­во­го у Се­мен­чен­ка, ме­ні до­сі не­ві­до­мо... Що­до Де­баль­це­во­го, то мо­жу ска­за­ти, що ре­гу­ляр­ні ча­сти­ни ро­сій­ської ар­мії зі­ткну­ли­ся зі стій­кою, до­бре ор­га­ні­зо­ва­ною обо­ро­ною укра­їн­ських під­роз­ді­лів, зокре­ма 28-ї окре­мої гір­сько-пі­хо­тної бри­га­ди. Так, не всі змо­гли всто­я­ти... Во­дно­час нам вда­ло­ся за над­зви­чай­но скла­дних умов збе­рег­ти управ­лі­н­ня вій­ська­ми, які пе­ре­бу­ва­ли не ли­ше під пря­мим во­гне­вим ура­же­н­ням, а й за­зна­ли ша­ле­но­го ін­фор­ма­цій­но­го впли­ву псев­до­екс­пер­тів, які на­ма-

га­ли­ся по­сі­я­ти па­ні­ку. Зав­дя­ки ви­трим­ці та чі­тко­му ви­ко­нан­ню пла­ну опе­ра­ції нам вда­ло­ся уни­кну­ти па­ні­ки, вве­сти в ома­ну во­ро­га й ор­га­ні­зу­ва­ти пла­но­ве ви­ве­де­н­ня військ на вже за­хи­ще­ні ру­бе­жі.

— Ко­ли Пре­зи­дент По­ро­шен­ко, як ка жуть, по ли шав пе ре го во ри, щоб по го во ри ти по те ле фо ну, він спіл­ку­вав­ся з ва­ми?

— Так, ми роз­мов­ля­ли з Пре­зи­ден­том. І для ро­сі­ян бу­ло не­спо­ді­ван­кою те, що укра­їн­ські вій­ська на­справ­ді не бу­ли ото­че­ні. Ро­сі­я­ни на­ма­га­ли­ся пе­ре­ко­на­ти всіх у Мін­ську, що на­ші вій­ська зно­ву в мі­шку. Для цьо­го в ра­йо­ні Де­баль­це­во­го во­ни зо­се­ре­ди­ли чи­слен­ні ре­зер­ви. Пре­зи­дент за­про­по­ну­вав ме­ні при­ле­ті­ти до Мін­ська і до­по­ві­сти йо­му про об­ста­нов­ку, але я по­яснив, що з Мін­ська здій­сню­ва­ти управ­лі­н­ня вій­ська­ми бу­де вкрай скла­дно. Та­кож я мав те­ле­фон­ну роз­мо­ву з ге­не­ра­лом ро­сій­сько­го Ген­шта­бу Кар­та­по­ло­вим. Він ви­хо­див на ме­не і пе­ре­ко­ну­вав, що на­ші вій­ська — в пов­но­му ото­чен­ні. Я йо­му за­про­по­ну­вав зу­стрі­ти­ся в Де­баль­це­во­му. Він від­мо­вив­ся. На той час це кар­ди­наль­но змі­ню­ва­ло на­ші ди­пло­ма­ти­чні по­зи­ції на пе­ре­го­во­рах у Мін­ську.

Справ­ді, як­би ми тер­мі­но­во по­ча­ли від­ступ, як то­го очі­ку­ва­ли ро­сі­я­ни, то мо­гла б по­вто­ри­ти­ся трагедія Іло­вай­ська, адже ро­сій­ська ар­ти­ле­рія про­сто на­кри­ла б нас во­гнем з обох бо­ків. Однак стій­кість та ор­га­ні­зо­ва­ність під Де­баль­це­вим при­му­си­ли во­ро­га зо­се­ре­ди­ти ар­ти­ле­рію на са­мо­му мі­сті й нав­ко­ло ньо­го. Ма­ло хто знає, що во­рог ще до­бу з усіх ка­лі­брів об­стрі­лю­вав Де­баль­це­ве пі­сля то­го, як ми вже ви­ве­ли біль­шість ко­лон із то­го «апен­ди­кса».

— Хо­чу за­пи­та­ти вас як лу­ган­ча­нин. Чи бу­ла все ж та­ки мо­жли­вість звіль­ни­ти Лу­ганськ і До­нецьк 2014 ро­ку?

— Що­до Лу­ган­ська, то му­шу ска­за­ти, що та­ка мо­жли­вість бу­ла. Ми ма­ли укрі­пи­ти­ся в Кам­бро­ді, який був до­мі­ну­ю­чою то­чкою над мі­стом. На жаль, не­га­тив­ну роль ві­ді гра ли в то му чис лі по дії під Іло - вайсь ком. Зно ву ж та ки, в та кій спра­ві, як вій­на, не­об­хі­дні чі­тка ко­ор­ди­на­ція та про­фе­сіо­на­лізм. 2014 ро­ку бу­ло ба­га­то фа­кто­рів, які нам біль­ше за­ва­жа­ли, ніж до­по­ма­га­ли.

— У трав­ні ми­ну­ло­го ро­ку ми з ва­ми зу­стрі­ли­ся в лі­та­ку на шля­ху до НАТО. Чо­му в За­ко­ні «Про осно­ви на­ціо­наль­ної без­пе­ки Укра­ї­ни» про­пи­са­на як оста­то­чна ме­та не вступ до НАТО, а ли ше від по від - ність до стан­дар­тів Альян­су? Якщо бу ти точ ним: « по глиб лен ня спів - пра ці з Ор­га ні за ці­єю Пів ніч но ат - лан­ти­чно­го до­го­во­ру за­ра­ди до­ся­гне­н­ня кри­те­рі­їв, не­об­хі­дних для на­бу­т­тя член­ства у цій Ор­га­ні­за­ції». І чи не чи­нять цій ме­ті спро­тив де­які ви­со­ко­по­став­ле­ні вій­сько­ві чи­нов­ни­ки, для яких це го­лов­ний біль?

— У нас справ­ді є ам­бі­тна ме­та до­сяг­ти та­ких кри­те­рі­їв до 2020 ро­ку. Будь-яка ре­фор­ма — це на­сам­пе­ред змі­на сві­до­мо­сті лю­дей, які її ре­а­лі­зо­ву­ють. На на­ших очах зро­стає но­ве по­ко­лі­н­ня ко­ман­ди­рів усіх рів­нів — від взво­ду до бри­га­ди й ви­ще. Са­ме во­ни є ті­єю ру­шій­ною си­лою, яка змі­нює обри­си су­ча­сно­го укра­їн­сько­го вій­ська. Сучасні укра­їн­ські ко­ман­ди­ри це — пра­кти­ки, які, як ні­хто ін­ший, ро­зу­мі­ють: щоб пе­ре­мог­ти, тре­ба по­стій­но вчи­ти­ся і на­бу­ва­ти но­вих спро­мо­жно­стей. У нас не­має ча­су для роз­гой­ду­ва­н­ня. Зав­да­н­ня нам ви­зна­че­но — ми зро­би­мо все, щоб йо­го ви­ко­на­ти.

Бе­зу­мов­но, не вся роз­мо­ва з Ві­кто­ром Муженком вмі­сти­ла­ся на шпаль­тах «Дня». «За дуж­ка­ми» за­ли­ши­ло­ся те, що ко­лись ще бу­де ска­за­но... По за­вер­шен­ню ін­терв’ю ми по­да­ру­ва­ли на­чаль­ни­ку Ге­не­раль­но­го шта­бу три­ло­гію («Ко­тел», «Я — сві­док», «Ка­та­стро­фа і трі­умф») з «Бі­блі­о­те­ки га­зе­ти «День», в якій йде­ться про но­ві­тню істо­рію Укра­ї­ни — куль­мі­на­цію тра­гі­чних по­дій, в яких Ві­кто­ро­ві Му­жен­ку до­ве­лось взя­ти без­по­се­ре­дню участь.

Зброй­ні си­ли Укра­ї­ни ма­ють вкрай сер­йо­зні зав­да­н­ня і осо­бли­вий вне­сок в єв­ро­пей­ську без­пе­ку. Сьо­го­дні ми при­ді­ля­є­мо ува­гу роз­ви­тку всіх ви­дів та ро­дів військ. У ча­си вій­ни це не лег­ко, однак у нас є сер­йо­зні успі­хи у ба­га­тьох на­пря­мах. Пе­ре­лік зав­дань, які сто­ять пе­ред су­ча­сни­ми ЗС Укра­ї­ни, є на­ба­га­то шир­шим і скла­дні­шим, ніж мо­же со­бі уяви­ти пе­ре­сі­чний гро­ма­дя­нин. Фор­ми і спосо­би за­сто­су­ва­н­ня військ та­кож по­стій­но ускла­дню­ю­ться. Мо­жу ска­за­ти одне — ми сер­йо­зно го­ту­є­мо­ся до рі­зних сце­на­рі­їв, зокре­ма й до пов­но­мас­шта­бної агре­сії ро­сій­ської сто­ро­ни

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.